Ухвала

від 16.04.2015 по справі 342/1068/13-а,2-а/342/13/2014

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року Справа № 9288/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Глушка І.В. Большакової О.О.

за участю секретаря судового засідання - Федак С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03.07.2014р. у справі № 342/1068/13-а,2-а/342/13/2014 за позовом ОСОБА_1 до Городницької сільської ради Городенківського району, Відділу Держземагентства у Городенківському районі третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про скасування рішення, визнання недійсними виданих державних актів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1, звернувся в суд з позовом до Городницької сільської ради, відділу Держземагенства в Городенківському районі, в якому просив скасувати рішення Городницької сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області № 40 від 13.01.2012р. та визнати недійсними видані 28.09.2012 р.: державний акт на право власності ОСОБА_3, на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що по АДРЕСА_1 та державний акт на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0425 га для особистого селянського господарства, що по АДРЕСА_1

Постановою Городенківського районного суду 03липня 2013 року позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1, оскаржив її в апеляційному порядку та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволенні позовних вимог. Апелянт свої вимоги мотивує тим, що судом 1 інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, висновки суду вважає необґрунтованими з підстав викладених в апеляційній скарзі, та порушено норми матеріального та процесуального права.

Представники Городницької сільської ради Городенківського району, відділу Держземагентства у Городенківському районі, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи у його відсутності згідно із ч.4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Суд першої інстанції відмовляючи у позові, виходив з того, що позивач не довів, що прийняттям Городницькою сільською радою рішення № 40 від 13.01.2012р. про затвердження технічної документації із землеустрою щодо оформлення права власності ОСОБА_3, на земельні ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для особистого селянського господарства площею 0,0425га та видачею ОСОБА_3 державних актів серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та серії НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 0,042 для особистого селянського господарства порушені права позивача.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки вони зроблені без належного з'ясування того, чи цей спір належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 зазначеного Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Частиною першою статті 125 ЗК передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_3, на підставі рішення Городницької сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області № 40 від 13.01.2012р., були видані Державні акти: серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3; серії НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 0,0425 га для особистого селянського господарства кадастровий номер НОМЕР_4.

Відтак, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення, яке є актом індивідуальної дії, вичерпало свою юридичну силу після його реалізації, а саме: після одержання власником земельної ділянки документів, що посвідчують право власності та його державної реєстрації.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку виник спір про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені у статтях 152 ЗК та 16 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 01.10.2013 року у справі № 21-228а13.

Частиною 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно п.4 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

А згідно з частиною 1 статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 157, ст. ст. 160, 195, 196, п. 4 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 203, п. 4 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Городенківського районного суду 03 липня 2013 року у справі № 2а-/342/13/2014- скасувати, а провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В.Я.Макарик

Судді: І.В.Глушко

О.О.Большакова

Повний текст ухвали складений 17 квітня 2015 року.