Рішення

від 27.11.2014 по справі 910/21719/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21719/14 27.11.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НРМ ІНТЕРНЕШНЛ"

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 20 948,10 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Циганенко О.С. (дов.№б/н від 05.05.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НРМ ІНТЕРНЕШНЛ" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 20 948,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих за Договором поставки №14636 від 01.11.2011 зобов'язань по оплаті поставленого йому товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 20948,10 грн., разом із нарахованими штрафними санкціями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2014 порушено провадження у справі №910/21719/14 та призначено її до розгляду на 11.11.2014 року.

За наслідками судового засідання 11.11.2014, суд відклав розгляд справи на 27.11.2014, про що виніс відповідну ухвалу суду.

У судовому засіданні 27.11.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судові засідання 11.11.2014 та 27.11.2014 не з'являвся, про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення із відміткою про вручення поштового відправлення, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь представника у судовому засіданні. Оскільки, відзив на позовну заяву відповідачем не надавався, справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.11.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Савсервіс-Мова» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НРМ ІНТЕРНЕШНЛ» укладено Договір поставки №14636, відповідно до предмета якого продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному Договорі.

Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного Договору, визначаються у накладних, які оформлюються та підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами цього Договору в частині визначення асортименту, найменування та кількості товару. (п.1.2.Договору).

Відповідно до п.4.1.,п.4.2. Договору, доставка товару проводиться окремими партіями на підставі замовлень покупця. Датою передачі партії товару, згідно п.4.4., вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (відповідному супроводжувальному документі). Доставка товару на підставі даного Договору здійснюється в порядку централізовано-кільцевих перевезень. (п.4.5.Договору).

Покупець здійснює розрахунки за товар на умовах, визначених сторонами у Додатку №1, який є невід'ємною частиною даного Договору. (п.5.1.Договору).

Відповідно до вказаного Додатку №1, покупець здійснює розрахунки за товар, отриманий відповідно до Договору, протягом 13 календарних днів, а також має право користуватися кредитним лімітом у розмірі 3000,00 грн.

Сторони п.5.2. Договору погодили, що моментом виконання покупцем своїх зобов'язань по здійсненню розрахунків за товар є дата надходження відповідної суми на банківський рахунок або до каси продавця.

За умовами п.5.3. Договору, сторони щоквартально здійснюють звірки взаєморозрахунків, при цьому покупець зобов'язаний оформити зі свого боку акт звірки взаєморозрахунків та направити його продавцю в термін до закінчення кожного поточного кварталу.

Пунктом 6.1.Договору передбачено, що прийом-передача товару здійснюється представниками сторін в пункті доставки в порядку, визначеному чинним законодавством України, та оформлюється шляхом підписання накладних.

У разі несвоєчасної оплати вартості товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки. (п.7.1.Договору).

Також, у випадку прострочки покупцем оплати вартості товару більше, ніж на 60 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця штраф за ухилення від оплати у розмірі 30% від вартості отриманого та неоплаченого в строк товару. (п.7.4.Договору).

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем отримано товару на загальну вартість 23507,29 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними №65155918 від 13.02.2014 на суму 4490,64 грн., №66158529 від 01.04.2014 на суму 6297,12 грн., №66158599 від 04.04.2014 на суму 302,47 грн., №66212753 від 03.04.2014 на суму 2263,30 грн., №66583978 від 19.04.2014 на суму 2815,92 грн., №66811890 від 30.04.2014 на суму 3573,50 грн., 366812732 від 01.05.2014 на суму 2579,22 грн., №67103324 від 15.05.2014 на суму 1185,12 грн.

Проте, оплату за прийнятий товар відповідач здійснив частково, а саме сплатив 3550,90 грн., тобто за ним залишилась заборгованість у розмірі 15071,81 грн., у зв'язку із чим позивач направляв відповідачу акт звірки взаєморозрахунків листом №б/н від 22.09.2014, який просив підписати та повернути другий екземпляр позивачу чи надати вмотивовані заперечення до нього.

Однак, відповіді або коштів станом на момент розгляду спору у суді позивач так і не отримав. Враховуючи порушення відповідачем договірних зобов'язань, позивач заявив, звертаючись із даним позовом до суду, 971,52 грн. пені, 128,75 грн. 3% річних, 254,48 грн. інфляційних втрат та 4521,54 грн. штрафу.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 01.11.2011 між сторонами укладено договір поставки №14636, за яким продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує його на умовах цього договору.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товарів на суму 23507,29 грн., проте оплату за поставлений товар відповідач здійснив частково, у зв'язку із чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 15071,81 грн., а тому позовні вимоги у частині стягнення основного боргу у цій сумі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 971,52 грн. пені, 128,75 грн. 3% річних, 254,48 грн. інфляційних втрат та 4521,54 грн. штрафу.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони п.7.1. Договору погодили, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що вказана вимога підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 939,59 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України у розмірі 123,72 грн., тобто, таким чином вимога позивача про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково у вказаному розмірі. Щодо заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат розміром 254,48 грн., то суд погоджується із заявленою до стягнення позивачем сумою.

Відповідно до частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.2.1. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд із пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов"язання за договором, штрафу та пені, які є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08.

Відтак, нарахування позивачем до стягнення з відповідача 30% штрафу, на підставі п.7.4.Договору, у сумі 4521,54 грн. є обґрунтованим та підлягає стягненню у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НРМ ІНТЕРНЕШНЛ" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 20 948,10 грн. - задовольнити частково .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НРМ ІНТЕРНЕШНЛ" (04114, м.Київ, вул.Автозаводська, 83; ідентифікаційний код 34613867) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" (03115, м.Київ, вул.Краснова, 27; ідентифікаційний код 30776789) 15071 (п'ятнадцять тисяч сімдесят одну) гривню 81 копійку основного боргу, 939 (дев'ятсот тридцять дев'ять) гривень 59 копійок пені, 123 (сто двадцять три) гривні 72 копійки 3% річних, 254 (двісті п'ятдесят чотири) гривні 48 копійок інфляційних втрат, 4521 (чотири тисячі п'ятсот двадцять одну) гривню 54 копійки штрафу та 1823 (одну тисячу вісімсот двадцять три) гривні 78 копійок судового збору.

У іншій частині позову - відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 27.11.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 02.12.2014 року

Суддя К.В. Полякова