ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"16" квітня 2015 р. м. Київ К/800/65566/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної фінансової інспекції у Львівській області в особі Червоноградської об'єднаної державної фінансової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гефест-Львів» про стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2014 року,
у с т а н о в и л а :
У липні 2013 року Державна фінансова інспекція у Львівській області (далі - Інспекція) в особі Червоноградської об'єднаної державної фінансової інспекції звернулася до суду з позовом до ТОВ «Гефест-Львів» (далі - Товариство) про стягнення коштів.
Зазначали, що за результатами ревізії Радехівської міської ради Львівської області (далі - Рада) встановлено факт невиконання відповідачем вимог договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного з Радою, в частині його оплати.
Посилаючись на те, що підконтрольна установа не забезпечила здійснення претензійно-позовної роботи щодо стягнення недоотриманих сум за договором, просили стягнути з Товариства до бюджету Ради 230 386,75 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2013 року позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі Інспекція, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами встановлено, що 27 березня 2012 року за результатами аукціону між Радою та ТОВ «Гефест-Львів» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки вартістю 640 884 грн.
За результатами ревізії Ради, проведеної Інспекцією, встановлено, що відповідачем не у повному обсязі виконано вимоги договору щодо оплати вартості земельної ділянки.
Станом на момент звернення до суду з цим позовом, несплаченими залишилося 230 386,75 грн.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення беззаперечністю факту наявності заборгованості.
Скасувавши це рішення та відмовивши у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що Інспекцією обрано неправильний спосіб захисту інтересів держави, вказавши на необхідність звернутися з позовом до Ради про зобов'язання виконати вимогу Інспекції щодо стягнення коштів.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з таким висновком апеляційного суду не погоджується.
Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (Положення) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).
Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Тому збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає відповідний позов.
Викладене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, наведеній у постанові 21-462а14 від 28 жовтня 2014 року, а апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неправильність обраного Інспекцією способу захисту інтересів держави.
З урахуванням того, що відповідач не приймав безпосередньої участі у розгляді справи судом першої інстанції, апеляційний суд повинен був дослідити заперечення Товариства та перевірити факт наявності збитків і правильність обчислення їх розміру.
Проте апеляційним судом не досліджувалися обставини виконання умов відповідного договору, тому його рішення не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.
Викладене є підставою для направлення справи на новий апеляційний розгляд.
Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Львівській області задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М.І.Цуркан
А.В.Єрьомін
О.В.Кравцов
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 16.04.2015 |
Оприлюднено | 30.04.2015 |
Номер документу | 43854716 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Цуркан М.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні