Рішення

від 22.04.2015 по справі 910/4265/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2015№910/4265/15-г

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс Гарант»

про стягнення 62 025,98 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Діденко І.В. - представник за дов.;

відповідача: Тимків Я.І. - представник за дов.

В судовому засіданні 22.04.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс Гарант» про стягнення 62 025,98 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2015 порушено провадження у справі №910/4265/15-г, розгляд справи призначений на 18.03.2015.

Ухвалою від 18.03.2015, в порядку ст.. 77 ГПК України, відкладено розгляд справи на 01.04.2015.

В судовому засіданні 01.04.2015 в порядку ст.77 ГПК України, оголошено перерву на 22.04.2015.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти позовних вимог з тих підстав, що факт попередньої ДТП страховою компанією не перевірялось; про проведення експертизи сторони не були повідомлені; не надано фотографії автомобіля для візуального огляду пошкоджень.

В судовому засіданні 22.04.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту № LGLECPS-13021AW від 02.01.2013, укладеного між ПАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» та ПАТ КБ «Приватбанк», застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме - автомобіля "Fiat Doblo", державний реєстраційний номер АЕ1609КМ.

19.12.2013 н/п Рогань, Харківського району, Харківської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого у позивача автомобіля "Fiat Doblo", державний реєстраційний номер АЕ1609КМ, під керуванням Кузьменка О.В. та автомобіля "DAF", державний реєстраційний номер АА7466ІВ, під керуванням Богатиренка Ю.А., внаслідок чого було пошкоджено автомобіль "Fiat Doblo", державний реєстраційний номер АЕ1609КМ.

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 17.02.2014 у справі №635/516/14-п Богатиренко Ю.А. визнано винним у скоєнні вказаного ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, шляхом накладення штрафу у сумі 340,00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку автомобіля № 827/12-13 від 30.12.2013 розмір вартості відновлювального ремонту транспортного засобу автомобіля "Fiat Doblo", державний реєстраційний номер АЕ1609КМ, внаслідок ДТП, склав 111 525,98 грн.

На підставі заяви страхувальника від 20.12.2013, страхового акту № И-360 від 12.02.2014, заяви від 29.01.2014 №15004064сз, позивач відшкодував суму страхового відшкодування у розмірі 112 025,98 грн., що підтверджується меморіальним ордером №23 від 14.02.2014.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль "DAF", державний реєстраційний номер АА7466ІВ, застрахована у ПрАТ «СК «Рітейл-Страхування» згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/4599639 (ліміт відповідальності - 50 000,00 грн., франшиза - 00,00 грн.).

Таким чином, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику позивач набув право на страхове відшкодування до винної у ДТП особи відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування".

Відповідно до платіжного доручення №417 від 17.02.2015, ПрАТ «СК «Рітейл-Страхування» виплатило позивачу в межах ліміту відповідальності - 50 000, 00 грн.

Тобто, не відшкодована сума залишилась у розмірі 62 025,98 грн., що стало підставою для звернення з даним позовом.

Згідно з положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

З подорожнього листа №550997 від 19.12.2013, посвідчення про відрядження від 19.12.2013, свідчать про те, що водій автомобіля "DAF", державний реєстраційний номер АА7466ІВ Богатиренко Ю.А. (визнаний винним у вчиненні ДТП постановою Харківського районного суду Харківської області від 17.02.2014) станом на дату ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем, а вказаний автомобіль згідно договору від 01.10.2012 знаходився у відповідача в користуванні.

Відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування " страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (абзац 16 статті 9 Закону України „Про страхування").

Згідно статті 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Суд не погоджується з доводами відповідача викладеними у відзиві на позов, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу, що реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 23 серпня 2011 року у справі № 42/92.

При цьому визначаючи розмір заподіяння шкоди при страхування наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення розміру заподіяної шкоди виходять із фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової товарознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутнє клопотання представника відповідача щодо призначення по справі експертизи, та відсутні в порядку ст. 33 ГПК України, будь-які належні та допустимі докази, що спростовують наведені позивачем обставини та надані докази.

Отже, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України та приймаючи до уваги те, що винна у вчиненні ДТП Богатиренко Ю.А. перебувала з тов «Автотранс Гарант» у трудових відносинах, та під час ДТП виконувала трудові обов'язки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс Гарант» (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 55, літера А, код 38292505) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32, код 33248430) страхове відшкодування у розмірі 62 025,98 грн. (шістдесят дві тисячі двадцять п»ять гривень 98 коп.) та 1 827, 00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) судового збору.

3.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата складання

повного тексту рішення: 27.04.2015.

Суддя М.Є. Літвінова