cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" квітня 2015 р. Справа № 911/805/15
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім « 220»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчі товари»
про стягнення 9715,09 грн.
секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.
за участю представників:
від позивача : Шарапов Д.О., довір. б/н від 03.11.2014 р.
від відповідача : Білоус С.П. - керівник (наказ № 01-к від 11.08.1997 р.)
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім « 220» (далі - ТОВ «Торговий Дім « 220», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчі товари» (далі - ТОВ «Господарчі товари», відповідач) про стягнення 9715,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставку товару відповідно до договору поставки № 17/140ЭСЛ від 18.07.2013 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 2899,27 грн. основного боргу, 5880,46 грн. відсотків, 935,36 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір в розмірі 1827,00 грн.
Розгляд справи відкладався.
13.03.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Господарчі товари» було подано відзив № 2 від 12.03.2015 р., відповідно до якого відповідач зазначив, що позивачем з початку співпраці було порушено умови договору щодо здійснення відповідачем 100% передплати за товар. Також відповідач підтвердив існування боргу перед позивачем, оскільки 11.03.2015 р. ТОВ «Господарчі товари» було перераховано ТОВ «Торговий Дім « 220» 368,00 грн. в погашення основного боргу за договором № 17/140ЭСЛ від 18.07.2013 р. Поряд з цим, за твердженням відповідача, позивачем було неправомірно нараховано 3% за користування чужими грошовими коштами.
02.04.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Торговий Дім « 220» було подано письмові пояснення б/н від 02.04.2015 р., відповідно до яких позивач зазначив, що на переконання останнього, умова, передбачена п. 10.2 договору щодо нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, цілком відповідає приписам ст.ст. 536, 625 Цивільного кодексу України та ст. 198 Господарського кодексу України, не суперечить нормам закону і відповідає принципу свободи договору та принципу обов'язкової сплати штрафних санкцій у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.
02.04.2015 р. у судовому засіданні представник відповідача надав суду клопотання про долучення до матеріалів справи платіжного доручення № 266 від 30.03.2015 р. на суму 228,34 грн. як доказу часткової оплати основного боргу за договором № 17/140ЭСЛ від 18.07.2013 р.
У судовому засіданні 23.04.2015 р. представник позивача просив суд припинити провадження в частині основного боргу в сумі 899,27 грн., який було сплачено відповідачем в процесі розгляду даної справи судом, в іншій частині позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представник відповідача у судовому засіданні надав суду платіжне доручення № 323 від 22.04.2015 р. на суму 302,93 грн. в якості доказу часткової оплати основного боргу за договором № 17/140ЭСЛ від 18.07.2013 р. та зазначив про наявність основного боргу в сумі 2000,00 грн.
У судовому засіданні 23.04.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
18.07.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім « 220» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Господарчі товари» (покупець) було укладено договір поставки № 17/140ЭСЛ, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар згідно з даним договором (товар) та відповідно до замовлення покупця у кількості та за ціною, вказаною у накладних, які підтверджують прийом-передачу товару від постачальника до покупця, та є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 3.3 договору датою передачі товару є дата фактичного отримання покупцем товару у постачальника згідно накладної, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками сторін.
У відповідності з п. 6.1 договору розрахунки за поставлений товар здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах 100% передплати вартості товару.
Пунктом 10.2 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати партії товару або її частини, покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити на користь постачальника відсоток за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,3% від загальної суми постачання партії товару за кожен день користування чужими грошовими коштами (на підставі ст. 625 ЦК України).
ТОВ «Торговий Дім « 220» на виконання умов договору поставки № 17/140ЭСЛ від 18.07.2013 р. було поставлено відповідачеві товар, що підтверджується видатковими накладними, у тому числі - № 2730 від 11.09.2013 р. на суму 712,13 грн., № 3480 від 08.10.2013 р. на суму 956,29 грн., № 4201 від 31.10.2013 р. на суму 726,00 грн., № 5330 від 04.12.2013 р. на суму 720,84 грн., № 122 від 15.01.2014 р. на суму 1096,34 грн., № 1923 від 09.04.2014 р. на суму 730,51 грн., № 3653 від 25.06.2014 р. на суму 914,98 грн., № 1938 від 09.08.2013 р. на суму 4224,30 грн., № 5850 від 22.09.2014 р. на суму 157,44 грн., підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом).
ТОВ «Господарчі товари» було частково оплачено поставлений позивачем товар.
Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем у повному обсязі за договором поставки № 17/140ЭСЛ від 18.07.2013 р., останній і звернувся з даним позовом до суду.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Так, ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Судом встановлено, що ТОВ «Господарчі товари» після порушення провадження у справі частково розрахувалось з ТОВ «Торговий Дім « 220» в частині основного боргу в сумі 899,27 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 204 від 11.03.2015 р. на суму 368,00 грн., № 266 від 30.03.2015 р. на суму 228,34 грн. та № 323 від 22.04.2015 р. на суму 302,93 грн.
З урахуванням викладеного, провадження у справі в частині стягнення 899,27 грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутності предмету спору.
Водночас, представник відповідача проти наявності заборгованості перед позивачем у сумі 2000,00 грн. не заперечував .
Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 17/140ЭСЛ від 18.07.2013 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 2000,00 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 5880,46 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Як зазначалося вище, відповідно до п. 10.2 договору, у разі несвоєчасної оплати партії товару або її частини, покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити на користь постачальника відсоток за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,3% від загальної суми постачання партії товару за кожен день користування чужими грошовими коштами (на підставі ст. 625 ЦК України).
Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами, який було заявлено позивачем до стягнення, становить 5880,46 грн., у тому числі - за період з 10.08.2013 р. до 09.09.2013 р. на суму 4224,30 грн. в сумі 392,86 грн., з 11.09.2013 р. до 06.10.2013 р. на суму 3500,00 грн. в сумі 315,91 грн., з 09.10.2013 р. до 29.10.2013 р. на суму 4198,42 грн. в сумі 264,50 грн., з 01.11.2013 р. до 01.12.2013 р. на суму 4204,42 грн. в сумі 391,01 грн., з 05.12.2013 р. до 08.01.2014 р. на суму 4215,26 грн. в сумі 442,60 грн., з 16.01.2014 р. до 06.04.2014 р. на суму 4211,60 грн. в сумі 1023,42 грн., з 10.04.2014 р. до 19.06.2014 р. на суму 4210,69 грн. в сумі 896,88 грн., з 26.06.2014 р. до 16.09.2014 р. на суму 3273,69 грн. в сумі 815,15 грн., з 23.09.2014 р. до 07.11.2014 р. на суму 3219,27 грн. в сумі 442,26 грн., з 07.11.2014 р. до 17.02.2015 р. на суму 2899,27 грн. в сумі 895,87 грн.
Слід зазначити, що згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Окрім того, відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Таким чином, попри зазначене у п. 10.2 укладеного між сторонами справи договору поставки № 17/140ЭСЛ від 18.07.2013 р., сплата 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та проценти за користування чужими грошовими коштами унормовані різними нормами цивільного законодавства.
Поряд з цим, частиною 3 статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.
Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення .
Разом із цим, згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Отже, суд дійшов висновку про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (пункт 10.2) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина 3 статті 549 ЦК України).
Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.07.2014 р. у справах № 3-31гс14 та № 3-32гс14.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.
У зв'язку з викладеним до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 997,80 грн. пені за наступним розрахунком:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 4224.30 10.08.2013 - 12.08.2013 3 7.0000 % 0.038 %* 4.86 4224.30 13.08.2013 - 09.09.2013 28 6.5000 % 0.036 %* 42.13 3500 11.09.2013 - 06.10.2013 26 6.5000 % 0.036 %* 32.41 4198.42 09.10.2013 - 29.10.2013 21 6.5000 % 0.036 %* 31.40 4204.42 01.11.2013 - 01.12.2013 31 6.5000 % 0.036 %* 46.42 4215.26 05.12.2013 - 08.01.2014 35 6.5000 % 0.036 %* 52.55 4211.60 16.01.2014 - 06.04.2014 81 6.5000 % 0.036 %* 121.50 4210.69 10.04.2014 - 14.04.2014 5 6.5000 % 0.036 %* 7.50 4210.69 15.04.2014 - 19.06.2014 66 9.5000 % 0.052 %* 144.66 3273.69 26.06.2014 - 16.07.2014 21 9.5000 % 0.052 %* 35.79 3273.69 17.07.2014 - 16.09.2014 62 12.5000 % 0.068 %* 139.02 3219.27 23.09.2014 - 07.11.2014 46 12.5000 % 0.068 %* 101.43 2899.27 07.11.2014 - 12.11.2014 6 12.5000 % 0.068 %* 11.91 2899.27 13.11.2014 - 05.02.2015 85 14.0000 % 0.077 %* 189.05 2899.27 06.02.2015 - 17.02.2015 12 19.5000 % 0.107 %* 37.17 Також позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 935,36 грн., у тому числі - за період з 10.08.2013 р. до 09.09.2013 р. на суму 4224,30 грн. в сумі -29,57 грн., з 11.09.2013 р. до 06.10.2013 р. на суму 3500,00 грн. в сумі 0,00 грн., з 09.10.2013 р. до 29.10.2013 р. на суму 4198,42 грн. в сумі 16,79 грн., з 01.11.2013 р. до 01.12.2013 р. на суму 4204,42 грн. в сумі 8,41 грн., з 05.12.2013 р. до 08.01.2014 р. на суму 4215,26 грн. в сумі 21,08 грн., з 16.01.2014 р. до 06.04.2014 р. на суму 4211,60 грн. в сумі 118,48 грн., з 10.04.2014 р. до 19.06.2014 р. на суму 4210,69 грн. в сумі 349,39 грн., з 26.06.2014 р. до 16.09.2014 р. на суму 3273,69 грн. в сумі 135,47 грн., з 23.09.2014 р. до 07.11.2014 р. на суму 3219,27 грн. в сумі 77,26 грн., з 07.11.2014 р. до 17.02.2015 р. на суму 2899,27 грн. в сумі 238,05 грн.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат, господарський суд встановив, що він є арифметично вірним. Таким чином, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат у сумі 935,36 грн. підлягає задоволенню.
З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім « 220».
Стосовно розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.
Згідно з приписами ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 ст. 49 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням сплати в процесі розгляду справи суми основного боргу в розмірі 899,27 грн., щодо якого спір виник внаслідок дій відповідача.
Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Припинити провадження в частині стягнення 899,27 грн. основного боргу.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчі товари» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 292, код 24886920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім « 220» (52500, Дніпропетровська обл., м. Синельникове, вул. Енгельса, 3-З, код 38485947) - 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 997 (дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 80 коп. пені, 935 (дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 36 коп. інфляційних втрат, 908 (дев'ятсот вісім) грн. 77 коп. судового збору.
4. У решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення підписане 28.04.2015 р.
Суддя В.М. Бабкіна
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 23.04.2015 |
Оприлюднено | 08.05.2015 |
Номер документу | 43877947 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Бабкіна В.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні