Рішення

від 27.04.2015 по справі 914/662/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2015 р. Справа № 914/662/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш», місто Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Каміонтранс», місто Львів,

про: спонукання до виконання мирової угоди

Суддя М.Синчук

при секретарі О. Гринчишин

За участю представників:

позивача: Сердюк С.В. - довіреність б/н від 03.04.2015 р.,

відповідача: не з'явився.

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник позивача не наполягав на фіксації судового процесу технічними засобами.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каміонтранс» про спонукання до виконання мирової угоди від 30.10.2014 р. по справі №914/2401/14 шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Каміонтранс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш» 163 000,00 грн. основного боргу, 3 516,00 грн. судового збору (з врахуванням заяви від 09.04.2015 р. про уточнення позовних вимог).

Ухвалою від 03.03.2015р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 23.03.2015р. Ухвалою суду від 23.03.2015р. розгляд справи відкладено на 06.04.2015р. В судовому засіданні 06.04.2015р. оголошено перерву до 15.04.2015р. Ухвалою суду від 15.04.2015р. розгляд справи відкладено на 27.04.2015р.

Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

В судове засідання 27.04.2015 року представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та заяві від 09.04.2015 р. про уточнення позовних вимог.

В судове засідання 27.04.2015р. представник відповідача не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до абз.1 п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки про місце, час та дату розгляду справи останній повідомлений належно, проте не скористався правами передбаченими діючим господарським процесуальним законодавством, а також в матеріалах справи достатньо необхідних господарському суду документів для прийняття обґрунтованого та правомірного рішення.

Згідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Вислухавши представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш» звернулась до господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каміонтранс» про спонукання до виконання мирової угоди затвердженої господарським судом Львівської області 30.10.2012 р. по справі №914/2401/14 шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Каміонтранс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш» 163 000,00 грн. основного боргу, 3 516,00 грн. судового збору (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш» обґрунтовуються наступним. Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.10.2014 року у справі №914/2401/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш", м.Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Каміонтранс", м.Львів про стягнення 175 794,38 грн. затверджено укладену мирову угоду між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш" та відповідачем - Товариства з обмеженою відповідальністю "Каміонтранс" з наступними істотними умовами та положеннями:

1.Позивач відмовляється від стягнення з Відповідача річних згідно ст.ст.

536, 625, 692 Цивільного кодексу України у повному розмірі, а саме 12 794 (дванадцять тисяч сімсот дев'яносто чотири) грн. 38 коп., що є предметом розгляду справи у Господарському суді Львівської області 914/2401/14.

2.Відповідач зобов'язується погасити шляхом перерахування на поточний рахунок Позивача 163 000,00 (сто шістдесят три тисячі, 00) грн. основної заборгованості, що є предметом розгляду справи у Господарському суді Львівської області 914/2401/14 у наступні терміни: 40 750,00 грн. - до 20 листопада 2014 року; 40 750,00 грн. - до 20 грудня 2014 року; 40 750,00 грн. - до 20 січня 2015 року; 40 750,00 грн. - до 20 лютого 2015 року.

3.Відповідач зобов'язується відшкодувати (сплатити) Позивачу суму витрат на оплату судового збору, сплачених при подачі позовної заяви у розмірі 3516,00 гривні (три тисячі п'ятсот шістнадцять, 00) грн. у десятиденний термін з дня затвердження цієї мирової угоди.

Провадження у справі № 914/2401/14 припинено.

Ухвала господарського суду Львівської області від 30.10.2014 року у справі №914/2401/14 не оскаржувалась, набрала законної сили в порядку, передбаченому статтею 85 ГПК України, і, у відповідності до приписів частини п'ятої статті 124 Конституції України, є обов'язковою до виконання на всій території України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, просить суд провадження у справі припинити на підставі п. 2 ст. 80 ГПК України.

В судових засіданнях представник позивача зазначив, що за весь період дії мирової угоди боржник (відповідач у справі) не провів жодних розрахунків. Відповідач умов укладеної із позивачем мирової угоди не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду із позовною заявою до відповідача про спонукання до виконання умов мирової угоди.

Станом момент розгляду справи заборгованість відповідача складає 163 000,00 грн. основної заборгованості та 3 516,00 грн. судового збору.

Відповідач доказів виконання мирової угоди не надав.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Право сторін на укладення мирової угоди передбачено положеннями статті 78 ГПК України.

Мирова угода - це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, задля яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити.

У зв'язку з цим, укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, закріплених у вказаних вище процесуальних нормах, є правом сторони, яке згідно процесуального Закону, неможливо реалізувати тільки за наявності умов: якщо такі дії суперечать законодавству, або це призводить до порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

Пунктом 3.19. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами та доповненнями), в ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження

Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З огляду на вищевикладене, мирова угода, відповідно до статті 629 ЦК Кодексу, підлягає обов'язковому виконанню. Заінтересована сторона (стягувач) не позбавлена права звернутись до господарського суду з позовною заявою про спонукання виконання мирової угоди, оскільки, згідно з вимогами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 04.07.2011 року у справі №13/210/10.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Каміонтранс» із укладеної між сторонами та затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 30.10.2014 року у справі №914/2401/14 мирової угоди.

Частиною 2 статті 175 ГК України передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми - юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із вказаною нормою кореспондується норма статті 193 ГК України, у якій також передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Твердження відповідача про наявність підстав для припинення провадження у праві № 914/2401/14 на підставі п. 2 ст. 80 ГПК України не можуть братися судом до уваги.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають виконанню державною виконавчою службою відповідно до вказаного Закону ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Приписами частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно пункту 7.9. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.10.2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Судом оглянуто ухвалу господарського суду Львівської області від 30.10.2014 року про затвердження мирової угоди і припинення провадження у справі №914/2401/14 та встановлено, що у вказаній ухвалі суду не зазначено дати набрання законної (юридичної) сили ухвалою, а також строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відтак, суд дійшов до висновку про те, що ухвала господарського суду Львівської області від 30.10.2014 року про затвердження мирової угоди і припинення провадження у справі №914/2401/14 не відповідає встановленим Законом України "Про виконавче провадження" вимогам до виконавчого документа.

Відповідач умови укладеної між сторонами та затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 30.10.2014 року у справі №914/2401/14 мирової угоди не виконав.

Враховуючи той факт, що ухвала господарського суду Львівської області від 30.10.2014 року у справі №914/2401/14 у зв'язку з невідповідністю ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" не є виконавчим документом, та керуючись Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", позивач звернувся до суду за захистом порушеного права з позовом про спонукання до виконання мирової угоди затвердженої господарським судом Львівської області від 30.10.2014 р. по справі №914/2401/14.

Відповідно до статті 4 -3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є документально та нормативно обґрунтованими, відповідачем не спростовані, підлягають до задоволення повністю.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Статтею 55 Господарського процесуального кодексу України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок за їх подання до господарського суду визначається за приписами підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" від 05.07.2012 № 01-06/869/2012).

Судові витрати покласти на сторони відповідно до статті 49 ГПК України та стягнути їх з відповідача на користь позивача, оскільки спір виник внаслідок невиконання відповідачем умов укладеної між сторонами та затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 30.10.2014 року у справі №914/2401/14 мирової угоди.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 20, 22, 32 - 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 - 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Каміонтранс" (79014, м.Львів, вул. Личаківська, буд. 128, код ЄДРПОУ 35854740) до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 30.10.2014 року у справі №914/2401/14 шляхом стягнення з боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю "Каміонтранс" (79014, м. Львів, вул. Личаківська, буд. 128. Код ЄДРПОУ 35854740) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш" (01024, м. Київ, вул. Ак. Богомольця, №6, Код ЄДРПОУ 30968944) 163 000,00 (сто шістдесят три тисячі грн. 00 коп.) основної заборгованості та 3 516,00 (три тисячі п'ятсот шістнадцять грн. 00 коп.) судового збору.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш" (01024, м.Київ, вул. Ак. Богомольця, №6, Код ЄДРПОУ 30968944).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Каміонтранс" (79014, м.Львів, вул. Личаківська, буд. 128, код ЄДРПОУ 35854740).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каміонтранс" (79014, м.Львів, вул. Личаківська, буд. 128, код ЄДРПОУ 35854740) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш" (01024, м. Київ, вул. Ак. Богомольця, №6, Код ЄДРПОУ 30968944) 3 330,32 грн. судового збору.

4.Повертути Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна компанія Будшляхмаш" (01024, м. Київ, вул. Ак. Богомольця, №6, Код ЄДРПОУ 30968944) із Державного бюджету України 0,68 грн. судового збору зайво сплаченого платіжним дорученням №22 від 23.02.2015р. на оплату судового збору.

5.Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Синчук М.М.