Постанова

від 28.04.2015 по справі 910/26613/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2015 р. Справа№ 910/26613/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Рибаруку М.М.

за участю представників:

від позивача Іщенко Ю.В. - дов. №265 від 20.03.2015 р.

Шевченко О.М. - дов. №324 від 31.03.2015 р.

від відповідача Науменка С.В. - дов. б/н від 18.01.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства

«Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення господарського суду міста Києва

від 27.01.2015 р. (суддя Сівакова В.В.)

у справі №910/26613/14

за позовом Публічного акціонерного товариства

«Акціонерна компанія «Київводоканал»

(далі - ПАТ «АК «Київводоканал»)

до Житлового кооперативу №4 (далі - ЖК-4)

про стягнення 68 392,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2015 р. у справі №910/26613/14 позов задоволено частково, стягнуто з ЖК-4 на користь ПАТ «АК «Київводоканал» 40 268,11 грн. основного боргу, 821,01 грн. пені, 2 013,40 грн. штрафу, 5 803,91 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 2 168,40 грн. 3% річних та 1 364,38 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на його користь 13 365,68 грн. основного боргу та нарахованих на цю суму боргу 2 085,43 грн. інфляційних втрат, 839,06 грн. 3% річних, 359,30 грн. пені, 668,29 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. На думку позивача, оскаржене рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, які мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не враховано того факту, що спір у справі виник з приводу оплати послуг з постачання питної води та відведення стоків, а не в зв'язку з оплатою обсягів води, яка використовується для гарячого водопостачання, як про це зазначив суд, умовами укладеного між сторонами договору не встановлено звільнення відповідача від сплати за надання послуг постачання води, яка підігрівається в теплових пунктах тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 р. апеляційну скаргу ПАТ «АК «Київводоканал» прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 31.03.2015 року.

30.03.2015 р. від ЖК-4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вважав скаргу необґрунтованою та незаконною, просив апеляційний господарський суд залишити її без задоволення. Разом з тим, відповідач зазначив, що при прийнятті оскарженого рішення місцевим судом не з'ясовано всіх обставин справи, зокрема, не взято до уваги, що позивачем в розрахунку позовних вимог не зазначено на підставі якого первинного документа ним внесено відомості про обсяг наданих послуг, а також завищено й нічим не підтверджено обсяги води для підігріву. Тому відповідач просив суд скасувати оскаржене рішення частково, усунувши згадані порушення тощо.

В судовому засіданні 31.03.2015 р. на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 28.04.2015 року.

Представники позивача (апелянта) в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржене рішення скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 13 365,68 грн. основного боргу та нарахованих на цю суму боргу 2 085,43 грн. інфляційних втрат, 839,06 грн. 3% річних, 359,30 грн. пені, 668,29 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, натомість врахувати викладені у відзиві на апеляційну скаргу обставини, на підставі яких скасувати частково оскаржене рішення суду, усунувши наведені відповідачем порушення тощо.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, на розгляд господарського суду міста Києва було передано позовні вимоги ПАТ «АК «Київводоканал» до ЖК-4 про стягнення 68 392,59 грн. заборгованості. Позивач свої вимоги обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №06542/4-08 від 14.04.2006 р. (далі - Договір). Зокрема, згідно позовної заяви, відповідачем в порушення умов Договору в повному обсязі не сплачено вартості послуг з водопостачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, в зв'язку з чим у нього утворилась за період з 01.09.2011 р. по 30.06.2014 р. заборгованість перед позивачем в розмірі 53 633,79 грн., відтак за неналежне виконання зобов'язань, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 1 180,31 грн., штраф в розмірі 2 681,69 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 7 889,34 грн. та 3% річних в сумі 3 007,46 грн. тощо.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині суми основного боргу в розмірі 48 737,13 грн. щодо холодної води, натомість не погодився з нарахуваннями, які виникли внаслідок гарячого водопостачання, а також вважав відсутніми підстави для стягнення штрафу, просив суд першої інстанції прийняти рішення про часткове задоволення позову, виходячи з розміру основної заборгованості в сумі 48 737,13 грн.

Суд першої інстанції, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, розглянувши подані сторонами матеріали, дійшов висновку про обґрунтованість частини цих вимог, відтак позов задовольнив частково.

Так, задовольняючи позов частково, місцевий суд встановив, що в суму заборгованості позивачем включена заборгованість за холодну воду та стоки за кодом 8-1135 та заборгованість за воду, що іде на підігрів та стоки за кодом 8-51135. Разом з цим вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів, а розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру. Судом встановлено, що Договір не регулює відносин постачання питної води для виготовлення гарячої, а тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором за поставлену позивачем воду, яка йде на підігрів та обліковується за кодом 8-51135, вважав такими, що задоволенню не підлягають. Судом також враховано, що код 8-51135 включає в себе як послугу з постачання питної води, що йде на підігрів, так і послугу з приймання стічних вод (вода + стоки), відтак надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами Договору, й вартість таких послуг підлягає оплаті відповідачем. Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за постачання води та приймання стічних вод частково, в розмірі 40 268,11 грн.

Постановляючи рішення в частині вимог позивача про стягнення з відповідача пені, штрафу, збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних місцевий суд посилався на ст.ст. 216, 230, 232, 343 ГК України, ст.ст. 549, 611, 612, 614, 625 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», п.п. 4.2, 4.6 Договору, вважав їх стягнення правомірним, проте здійснений позивачем їх розрахунок невірним. Тому дійшов висновку, що, зокрема, взято в розрахунок вартість води, яка йде на підігрів за абонентським кодом 8-51135, й здійснивши власний їх розрахунок встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 821,01 грн. пені, 2 013,40 грн. штрафу, 5 803,91 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 168,40 грн. 3% річних.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції як підставними та обґрунтованими обставинами та матеріалами справи.

Як встановлено в ході судового розгляду даного спору, 14.04.2006 р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (абонентом) укладено Договір, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва, а абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах Договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві цю послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, які встановлено договором (ст.ст.901, 903 ЦК України).

За умовами п. 2.1 Договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах на підставі Законів України «Про питну воду і питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги». Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення (п.п. 2.1, 2.2, 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 р. (далі - Правила №190).

З огляду на наведене, вартість спожитої води, що іде на підігрів, має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів, а розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Враховуючи, що умови Договору передбачають постачання позивачем відповідачу питної води і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, за відсутності в матеріалах справи належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву є необґрунтованими.

Таким чином, позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву та яка обліковується за кодом 8-51135 стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача, а відтак правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів - відсутні.

Умовами п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4 Договору встановлено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу. В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та в цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Положеннями ст.193 ГК України та ст.ст. 525, 526, 530, 612 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк.

Матеріалами справи підтверджується надання позивачем у період з 01.09.2011 р. по 30.06.2014 р. послуг з водопостачання та водовідведення за обліковими кодами 8-1135 та 8-51135 на суму 40 268,11 грн., тому місцевий суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу на згадану суму.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій на підставі ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Так, за приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення встановленого актом цивільного законодавства розміру неустойки, крім передбачених законом випадків.

Так, умовами п.п. 4.2, 4.6 Договору сторони погодили, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. За безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Оскільки відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідно наявні підстави для застосування встановленої законом і п.п. 4.2, 4.6 Договору відповідальності.

Апеляційний господарський суд визнає розрахунок місцевого суду щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних, штрафу та пені з урахуванням періоду прострочення та часткового задоволення суми основного боргу як арифметично правильний, тому з відповідача підлягають стягненню 5 803,91 грн. інфляційних втрат, 2 168,40 грн. 3% річних, 2 013,40 грн. штрафу та 821,01 грн. пені.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи позивача по суті апеляційної скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 р. у справі №910/26613/14 - без змін.

Матеріали справи №910/26613/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун