Постанова

від 13.08.2009 по справі 13/59-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

13/59-09

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 13 серпня 2009 р.                                                                                    № 13/59-09  

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

Головуючого      Кочерової Н.О.

суддівВасищака І.М.Черкащенка М.М.

розглянувшикасаційну  скаргузакритого акціонерного товариства "Оболонь"

на рішеннягосподарського суду Херсонської областівід 21.05.2009 року

у справі№ 13/59-09

за позовомзакритого акціонерного товариства "Оболонь"

доприватного підприємства "Помощь"

простягнення  62882,55 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Місевич Р.О. дов. від 14.07.2009 року

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2009 року закрите акціонерне товариство "Оболонь" звернулося до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Помощь" про стягнення 62882,55 грн., з яких 52733,82 грн. основного боргу, 8701,08 грн. інфляційних та 1447,65 грн. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору не повернув йому надане в оренду майно, а тому повинен відшкодувати його вартість.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 21.05.2009 року (суддя Закурін М.К.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з приватного підприємства "Помощь" 43944,85 грн. основного боргу та 557,45 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що умовами договору передбачено обов'язок орендаря відшкодувати вартість майна в разі його втрати, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. При цьому, господарський суд зазначив, що включення позивачем до вартості майна податку на додану вартість є помилковим, так як між сторонами не існує правочину щодо відчуження майна. Крім того, нарахування інфляційних та річних у даному випадку не є правомірним, оскільки оплата вартості втраченого майна не являється простроченням виконання грошового зобов'язання.

В касаційній скарзі закрите акціонерне товариство "Оболонь" просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. При цьому, скаржник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України  вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.01.2006 року між закритим акціонерним товариством "Оболонь" (орендодавець) та приватним підприємством "Помощь" (орендар) було укладено договір оренди майна № 415, відповідно до якого орендодавець для забезпечення реалізації та популяризації своєї продукції зобов'язався передати, а орендар - прийняти в оренду комплект майна згідно специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору.

При цьому, термін дії договору оренди складає три роки (п.7.1 договору), а не один рік, як помилково зазначив місцевий господарський суд.

Також встановлено, що на виконання умов договору оренди позивач передав відповідачу обумовлене цим договором та вказане в специфікації майно.

01.03.2007 року між сторонами договір укладено купівлі-продажу продукції № 34, за умовами якого продавець зобов'язався виготовляти і продавати продукцію, а покупець –своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах договору та повертати тару в строк на умовах, передбачених договором. Строк дії договору визначено до 01.03.2008 року.

Як визначили сторони в п.4.3.3 договору оренди № 415 орендодавець має право вимагати негайного повернення майна в безспірному порядку у разі, зокрема, не переукладання на наступний рік договір купівлі-продажу продукції ЗАТ "Оболонь" в обумовлених розмірах.

В зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу продукції ЗАТ "Оболонь" не переукладався, позивач вимагав повернення переданого в оренду майна.

Однак, відповідач повернув не все майно.

По закінченні строку договору оренди № 415 від 30.01.2006 року відповідачем не повернута частина майна, а саме:

-          парасолі "Оболонь" 1,8 з підставкою в кількості 58 штук вартістю 117,71 грн. за 1 шт.

-          парасолю "Оболонь" 1,8 з підставкою в кількості 1 штука вартістю 117,67 грн.

-          комплекти меблів "Оболонь" у складі 1 стола та 4 стільців в кількості 74 шт. вартістю 500 грн. за один комплект.

Загальна сума неповернутого майна згідно специфікації № 1 до договору оренди № 415 від 30.01.2006 року складає 43944,85 грн.

Як вбачається зі змісту ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) одна сторона (наймодавець, орендодавець) передає другій стороні (наймачеві, орендареві) у користування майно за плату на певний строк для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.6 ст.283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у  разі  припинення  договору  найму  наймач  зобов'язаний негайно  повернути  наймодавцеві  річ  у стані,  в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи, що на момент прийняття рішення у справі відповідач так і не виконав свого обов'язку щодо повернення орендованого майна, господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що майно фактично втрачене відповідачем.

Пунктом 4.4.10 договору оренди № 415 сторони узгодили, що у випадку, зокрема, втрати майна з вини орендаря, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю вартість майна, яка зазначена в договорі.

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до статтей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень  статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається,  якщо інше не встановлено договором чи законом.

Таким чином, господарський суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача вартість неповернутого орендованого майно, визначену згідно специфікації до договору оренди, що складає 43944,85 грн.

Разом з тим, господарський суд касаційної інстанції не може погодитися з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в стягненні розміру податку на додану вартість, з огляду наступне.

Як визначено в  п.3.1.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно п.1.4  ст.1 цього Закону поставкою товарів –є, зокрема, будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.  

При цьому, не належать до поставки операції з передачі товарів в межах цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Як свідчить укладений між сторонами договір оренди № 415 від 30.01.2006 року, він не передбачав передачі орендареві права власності на передане в оренду майно, а тому вартість цього майна вказана в специфікації до договору без ПДВ.

Однак, як встановлено самим судом, передане позивачем в оренду майно відповідач так і не повернув, що стало підставою для стягнення з нього вартості цього майна.

Неповернення отриманого в оренду майна, але відшкодування (компенсування) при цьому його вартості свідчить про те, що між сторонами фактично відбулася передача прав власності на це майно, а, отже, вказана операція підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

Відповідно до п.6.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість" цей податок становить 20 відсотків бази оподаткування, яка визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості операцій з поставки товарів (послуг), та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Отже, враховуючи, що обов'язок сплачувати податок на додану вартість встановлений законом, а не договором, висновок місцевого господарського суду стосовно помилковості включення до вартості товару податку на додану вартість, що складає 8788,97 грн., не відповідає вимогам закону.

В даному випадку відповідач повинен відшкодувати вартість товару+ПДВ, що складає 52733,82 грн.

Стосовно відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних та 3% річних, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з тим, що стаття 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість такого стягнення на правовідносини, що виникли між сторонами, не поширюється.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Оболонь" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Херсонської області від 21.05.2009 року в частині стягнення 43944,85 основного боргу у справі № 13/59-09 скасувати та прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути з приватного підприємства "Помощь" 52733,82 грн. заборгованості.

В решті рішення залишити без змін.

Головуючий                                                                                    Н.Кочерова

Судді                                                                                                         І.Васищак

                                                                                                                 М.Черкащенко