Ухвала

від 20.04.2015 по справі 822/4226/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2015 року м. Київ К/800/8475/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Лосєва А.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.12.2013 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 року

у справі № 822/4226/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аврора»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аврора» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.12.2013 року у справі № 822/4226/13-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 року, позов задоволено. Податкові повідомлення-рішення від 12.08.2013 року № 0002671501/1965, № 0002691501/1966, № 0002701501/1967 скасовано.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ТД «Аврора» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 31.07.2013 року № 3209/22-25-15-02, яким встановлено порушення п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 61 663, 00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 36 802, 00 грн.; пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за липень 2010 року на суму 4 152, 00 грн.; п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення грудня 2012 року, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 13 932, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.08.2013 року № 0002671501/1965, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 77 079, 00 грн.; № 0002691501/1966, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 46 004, 00 грн.; № 0002701501/1967, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 5 190, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку, у зв'язку із відсутністю факту реального виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт/послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини із ТОВ «Райна Агро» та ТОВ «Пека».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявними в матеріалах справи первинними документами підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами: договором, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Товарно-матеріальні цінності, отримані від контрагентів в подальшому експортовані, що підтверджується документами, які були представлені до перевірки та відображені податковими ревізорами в акті перевірки.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування вимог касаційної скарги податковий орган посилається на відсутність в наданих до перевірки первинних документах усіх передбачених записів, які достовірно підтверджували б факт придбання товарно-матеріальних цінностей.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки відсутність окремих реквізитів у первинних документах є лише окремим недоліком та не може спростовувати наявності у підприємства відповідних господарських операцій.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у зв'язку з безпідставністю тверджень податкового органу про допущення позивачем порушень вимог податкового законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.12.2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 року у справі № 822/4226/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

А.М.Лосєв