Ухвала

від 23.03.2015 по справі 2а-10138/10/1570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.03.2015р. м. Київ К/9991/96646/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.04.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011

у справі № 2а-10138/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ і ПАПІР ТЕРМІНАЛ»

до 1. Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси;

2. Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.04.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 20.09.2010 № 00001022350/0 та від 28.12.2010 № 0001022350/1 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 956756 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «СТАЛЬ і ПАПІР ТЕРМІНАЛ» бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в сумі 956756 грн.

ДПІ у Приморському районі м. Одеси подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97 ВР.

ГУ ДК України в Одеській області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 200.12, 200.17 ст. 200 Податкового кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 43, ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Позивачем 16.02.2010 подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2010 року та розрахунок бюджетного відшкодування, в якому заявлено до бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 1639576 грн.

ДПІ у Приморському районі м. Одеси проведено невиїзну документальну перевірку з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за січень 2010 року, за результатами якої складено акт від 08.04.2010 № 4990/23-512/31068933, яким підтверджено від'ємне значення з податку на додану вартість в сумі 956963 грн.

ДПІ у Приморському районі м. Одеси проведено невиїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за січень 2010 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у грудні 2009 року, за результатами якої складено акт від 20.09.2010 № 11064/23-512/31068933.

На підставі акту перевірки від 20.09.2010 № 11064/23-512/31068933 складено податкове повідомлення-рішення від 20.09.2010 № 00001022350/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 956756 грн. Підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування слугували висновки перевірки про порушення вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР .

Податковий орган вважає, що позивач не мав права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в сумі 956756 грн. за січень 2010 року через непідтвердження сплати податку на додану вартість до держбюджету контрагентами в ланцюгу постачання, що зумовлено неможливістю проведення зустрічної перевірки таких контрагентів.

Інших фактичних та правових підстав податковим органом не зазначено, фактичне вчинення господарських операцій не заперечується.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2010 № 0001022350/1.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Порядок визначення сум податку, що підлягають віднесенню до податкового кредиту, відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закону № 168/97-ВР), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарської операції з придбання товару, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, обчисленні від'ємного значення та заявленні податку на додану вартість до бюджетного відшкодування, підстави для позбавлення його права на зазначені кредит та відшкодування відсутні.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних платником податку на додану вартість, та на отримання бюджетного відшкодування.

Закон № 168/97-ВР не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування залежно від факту проведення зустрічних перевірок контрагентів в ланцюгу постачання та підтвердження такими перевірками сплати податку на додану вартість.

Посилання органу казначейства на те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки перерахування коштів з бюджетного рахунку не відбулося з вини податкового органу через неподання останнім відповідного висновку, є безпідставними.

Зі змісту положень ст.ст. 2, 3, 17, ч. 4 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у випадку порушення з боку органів державної влади на виконання делегованих повноважень прав, свобод та інтересів особи, така особа має право скористатися своїм правом на судове оскарження, зокрема, бездіяльності, яка полягає в неперерахуванні коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку, шляхом звернення до суду з позовом про стягнення відповідної суми коштів з державного бюджету.

Відповідачами у справах, де предметом позову є вимоги про стягнення з бюджету надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), на час виникнення спірних відносин були органи державної податкової служби та територіальні органи державного казначейства. При цьому позивач не зобов'язаний визначати зміст позовних вимог окремо щодо кожного з них, оскільки позов фактично заявлено до держави, яка набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади, в даному випадку - через податковий орган та орган державного казначейства.

Враховуючи наведене, касаційні скарги залишаються без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.04.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою в порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун