Рішення

від 27.04.2015 по справі 914/499/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2015 р. Справа№ 914/499/15

За позовом: до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «МЛИНІВТРАНССЕРВІС», с.м.т.Млинів, Млинівський район, Рівненська область Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОЯНІВНАСІННЯ», м.Дрогобич, Львівська область про: стягнення 14 667,05 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від позивача: не з»явився;

від відповідача: не з»явився.

Суть спору : Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «МЛИНІВТРАНССЕРВІС», с.м.т.Млинів , Млинівський район, Рівненська область, до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОЯНІВНАСІННЯ», м.Дрогобич , Львівська область, про стягнення 14 667,05 грн. заборгованості, з якої 11499,00 грн. основний борг, 339,30 грн. - 3% річних, 2 828,75 грн. інфляційні втрати.

Позивач обгрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов»язань з оплати наданих по Договору №27/12 від 26 грудня 2013 року транспортних послуг, у зв»язку з чим просить стягнути з відповідача заявлену до стягнення суму заборгованості.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Львівської області від 17.02.2015 року, судове засідання призначено на 26.02.2015 року. Вимоги до сторін висвітлені в ухвалі суду.

Ухвала про порушення провадження у справі отримана позивачем 21.02.2015 року, а відповідачем - 20.02.2015 року, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення рекомендованої поштової кореспонденції, відповідно, №79014 09500024 і № 79014 0950001 6.

У зв»язку із невиконанням сторонами вимог ухвали від 17.02.2015 року в частині подання витребовуваних судом документів, а також у зв»язку із незабезпеченням сторонами явки в судове засідання уповноважених представників, ухвалою від 26.02.2015 року суд відкладав розгляд справи на 14.04.2015 року.

Ухвалу від 26.02.2015 року позивач отримав 04.03.2015 року, а відповідач - 03.03.2015 року, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень , відповідно, за № 79014 0950662 6 і за № 79014 0950661 8.

З підстав, наведених в ухвалі від 14.04.2015 року, суд відкладав розгляд справи на 27.04.2015 року, продовживши за клопотанням представника позивача з 15.04.2015 року строки розгляду справи на п»ятнадцять днів.

27.04.2015 року за вх.№17280/15 в суді зареєстровано подані представником позивача пояснення по справі. Просить розглядати справу без участі представника позивача.

В судове засідання 27.04.2015 року (яке відбулось о 12 год.00 хв.) представник позивача не з»явився.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, в жодне із судових засідань явку повноважного представника не забезпечив, про причини невиконання вимог суду згідно ухвал у справі не повідомив, хоча, як підтверджують документи у справі, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією у відповідності до вимог з діловодства в господарських судах України.

Як встановлено судом , місцезнаходженням відповідача є адреса : 82100, вул.Д.Галицького, буд.1, м.Дрогобич Львівської області (що підтверджено відомостями з ЄДР ДП «Інформаційно-ресурсний центр») і саме на цю адресу позивачем було скеровано відповідачу 12.02.2015 року копії позовної заяви від 14.01.2015 року з долученими до неї документами, а судом - ухвали по даній справі.

Відповідно до п.п.3.9.1-1 п.3.9.1, п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» із наступними змінами та доповненнями, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК ( п.3.9.1).

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У випадках коли ухвала про порушення провадження у справі не може бути вручена стороні у зв'язку з обмеженим строком розгляду, належним підтвердженням повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи може вважатися телефонограма суду з відміткою про її прийняття посадовою (службовою) особою сторони. При цьому зазначена ухвала надсилається сторонам в обов'язковому порядку п.п.3.9.1-1п.3.9.1).

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору ( п.3.9.2).

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, однак відповідач своїм правом не скористався.

У статті 22 ГПК України викладено процесуальні права та обов"язки сторін, серед яких, зокрема і право сторони знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, тощо.

Викладені в ст.22 ГПК України права та обов"язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача - з моменту перед"явлення до нього позову.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст.43,69,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути спір за відсутності представника відповідача та відзиву відповідача на позовну заяву, за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, суд встановив.

28 грудня 2013 року між перевізником - ТзОВ «Млинівтранссервіс» в особі директора Фищук А.К, іменований надалі за договором «Виконавець», з однієї сторони, та Замовником , ТзОВ «Стоянівнасіння», в особі директора Ковби В.І. , з іншої сторони, укладено Договір №27/12 про надання транспортних послуг (надалі - Договір), який є підставою заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості.

Відповідно до умов в п.1.1 р.1 «Предмет Договору» Замовник замовляє, а Виконавець надає послуги перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Згідно із умовами п.1.2., Виконавець згідно з даним Договором здійснює перевезення власним автотранспортом; за згодою сторін виконує інші доручення Замовника.

Відповідно до п.1.3 р.1 Договору, кількість і тип вантажу, вантажовідправники, вантажоодержувачві, графік подачі транспорту узгоджується на кожне перевезення в письмовій або усній формі.

Перевізник зобов»язується (п.1.4 Договору) надати послуги, а Замовник оплатити послуги на умовах даного Договору.

У р.2 Договору №27/12 від 26 грудня 2013 року сторонами погоджено «Порядок розрахунків». Так, відповідно до п.2.1, вартість послуг перевезеного вантажу становить 100,00 грн. за перевезену тону з урахуванням ПДВ.

Оплата за надані послуги проводиться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця згідно рахунка-фактури та акту виконаних робіт завірених мокрою печаткою та підписом ( п.2.2).

Відповідно до умов в п.2.3 Договору, оплата проводиться на протязі 2-3-х банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт. Замовник може провести попередню оплату.

Як погоджено сторонами у п.2.4 Договору, факт надання послуг, кількість кілометрів, вартість одного кілометру пробігу та маршрути оформляються актами виконаних робіт.

Замовник зобов»язувався ( р.3 Договору «Права та обов»язки сторін» п.п.3.1.1,3.1.2 п.3.1): узгодити з Виконавцем графік перевезень; забезпечити належне оформлення документів необхідних для перевезення вантажів; забезпечити своєчасне завантаження транспорту.

Виконавець зобов»язувався (р.3 Договору «Права та обов»язки сторін» п.п.3.2.1,3.2.2,3.2.3 п.3.2): забезпечити в обумовлені строки подачу транспорту; доставити довірений йому вантажовідправником вантаж у пункт призначення і видати вантажоодержувачу, який вказаний в транспортних документах; забезпечити подачу транспортних засобів технічно придатними для перевезення вантажу.

Відповідно до п.4.1 Договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов»язань за даним Договором відповідно до чинного законодавства України.

Договір набирає чинності (п.6.1) з моменту його підписання. Термін дії Договору встановлюється до 26.12.2014 року. У випадку, якщо за 10 днів до закінчення терміну дії даного Договору жодна із сторін не заявить про бажання розірвати цей Договір, або внести до нього зміни, Договір вважається пролонгованим (діючим) на наступний календарний рік на тих самих умовах.

Відповідно до п.6.2, всі зміни та доповнення до даного договору оформляються лише у письмовій формі і є його невід»ємною частиною та мають юридичну силу

На виконання своїх зобов»язань за Договором №27/12 від 26 грудня 2013 року про надання транспортних послуг і відповідно до заявок на перевезення, які долучені до позовних матеріалів, позивач виконав для відповідача перевезення вантажу «кукурудзи» згідно товарно-транспортних накладних ААК №24/12-5 та ААК №27/17-2 по маршруту с.Стоянів (Україна) - м.Турійськ (Україна), що підтверджується товарно-транспортними накладними ААК №24/12-5 та ААК №27/17-2, актами здачі-приймання робіт №ОУ-0000001 від 17.01.2014 року, №2 від 17.01.2014 р. За виконання цих перевезень відповідач на підставі п.2.3 Договору був зобов»язаний оплатити позивачу на протязі 3-х банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт - 8613,00 грн. по рахунку-фактурі №СФ-0000002 від 17.01.2014р. та 2886,00 грн. по рахунку-фактурі №СФ-0000003 від 17.01.2014р. Документи з рахунками №СФ-0000002 від 17.01.2014р., СФ-0000003 від 17.01.2014р. на загальну суму 11 499,00 грн., отримані відповідачем 17.01.2014 року, що підтверджується підписанням актів виконаних робіт.

Оскільки станом на момент звернення позивача з позовом до суду зазначена сума коштів відповідачем не сплачена, то за відповідачем по Договору №27/12 від 26 грудня 2013 року рахується основна заборгованість в сумі 11499,00 грн., вимогу про стягнення якої позивач заявив у позові та просить задоволити.

Крім того, згідно ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу за невиконання зобов»язань з оплати вартості наданих транспортних послуг 3% річних від суми основного боргу 11 499,00 грн., в розмірі 339,30 грн. за період з 21.01.2014р. по 14.01.2015 року, а також інфляційні втрати в розмірі 2828,75 грн. за цей же період.

Відповідач відзиву на позов, доказів перерахування коштів позивачу в сумі 11 499,00 грн. не подав; позовні вимоги не заперечив і не спростував у встановленому порядку.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Підставою заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості є двосторонній договір про надання транспортних послуг від 26 грудня 2013 року №27/12, зміст якого, як підстави виникнення цивільно-правового зобов"язання, визначається тими правами та обов"язками, які взяли на себе учасники договору (в даному випадку: виконавець (перевізник, позивач) і замовник (відповідач) відповідно до умов договору, закріплені і сформульовані у цьому договорі.

Зазначений Договір про надання транспортних послуг укладено сторонами у письмовій формі, підписано повноважними представниками двох сторін, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст.181 ГК України, ст.ст.207,208 ЦК України, є правомірним правочином в силу ст.204 ЦК України, оскільки сторонами не доведено зворотнього.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов"язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов"язки.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб"єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов"язаної сторони виконання її обов"язку.

Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов»язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує форму правочину, в якій його вчинено (письмово), а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки (печаток) на документі, що має письмову форму.

Таким чином, наявністю печаток виконавця (перевізника, позивача) і замовника (відповідача) на Договорі №27/12 про надання транспортних прслуг від 26 грудня 2013 року підтверджується факт його вчинення на умовах, які вказані у договорі.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, факт укладення (наявності) договору не є єдиний юридичний факт, необхідний для розвитку договірного правовідношення. Сам по собі факт укладення договору найчастіше тягне за собою тільки виникнення договірного правовідношення, притому нерідно лише в узагальненому вигляді. Подальший розвиток (динаміка) договірного правовідношення має місце вже внаслідок появи інших конкретних юридичних фактів, які передбачені нормами права чи умовами договору, що визначають зміст договірного правовідношення.

Наявність таких конкретних юридичних фактів, які передбачені умовами договору і визначають зміст договірного правовідношення, має підтверджуватись належними та допустими доказами.

Згідно з п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач, ТзОВ «Млинівтранссервіс», виконання зобов»язань по перевезенню кукурудзи, підтверджує двосторонніми заявками (транспортними замовленнями) до договору №27/12 від 26 грудня 2013 року; товарно-транспортними накладними ААК №24/12-5 та ААК №27/17-2 по маршруту с. (Україна) - м.Турійськ (Україна); виставленими ТзОВ «Стоянівнасіння» до оплати рахунками-фактурами №СФ-0000003 від 17.01.2014 і №СФ-0000002 від 17.01.2014 р., відповідно, на суму 2886,00 грн. і 8613,00 грн. за транспортні послуги з/г Договору №27/12 від 26.12.2013 р.,як вказано у цих рахунках-фактурах, і які отримані відповідачем, оскільки на ці рахунки-фактури має місце посилання у Актах №ОУ-0000001 і № 2 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 17 січня 2014 року, які підписані повноважними особами ТзОВ «Стоянівнасіння» та ТзОВ «Млинівтранссервіс» і засвідчують відсутність претензій сторін одна до одної та які (акти) завірені гербовими печатками названих юридичних осіб.

Відповідач факту надання йому позивачем послуг за Договором №27/12 від 26 грудня 2013 року на загальну суму 11499,00 грн.за переліченими доказами не заперечив та не спростував належними і допустимими доказами. Відповідач не оспорює ні факту підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг), ні факту їх затвердження.

Як уже зазначено, перелічені акти були підписані та скріплені печаткою відповідача без жодних зауважень. В кожному з актів, як встановлено, міститься відсилання до Договору №27/12 від 26 грудня 2013 року через рахунки-фактури.

Відповідно до пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998року №1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.11.1998р. №1893 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію», яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство.

Згідно пункту 65 вищезазначеної постанови, особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.

Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Оскільки відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, здійсненого на актах здачі-приймання робіт (надання послуг) відповідачем, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача, а також зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутня інформація про недійсність договору №27/12 від 26 грудня 2013 року про надання транспортних послуг чи закінчення терміну його дії, або існування між сторонами інших договірних відносин з надання транспортних послуг за вказаними маршрутами, суд вважає доведеним факт надання позивачем таких послуг відповідачу.

При цьому, суд не дійшов висновку, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг), на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, оформлені з порушенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв'язку з чим не доводять факту надання послуг.

Такий висновок суду зроблено із урахуванням наступного.

Так, норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не містять вимог щодо доказів факту надання послуг

Згідно преамбули вказаного Закону ним визначаються правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. При цьому, стаття 9 Закону визначає підставу для бухгалтерського обліку господарських операцій - первинні та зведені облікові документи, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, норми вказаного Закону не регулюють спірні правовідносини, оскільки предметом спору не є правильність ведення сторонами бухгалтерського обліку або складання фінансової звітності. Даний Закон не містить вимог щодо підтвердження факту надання транспортних послуг певними доказами - документами з визначеними статті 9 Закону реквізитами.

Неточність або неповнота відповідних даних у первинних облікових документах є підставою для застосування до відповідальних за ведення бухгалтерського обліку винних осіб визначеної чинним законодавством відповідальності.

Невідповідність актів здачі-приймання робіт (послуг) вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є підставою для відмови у стягненні заборгованості у зв»язку з невиконанням договору, пені та 3% річних з посиланням на недоведеність фактів надання послуг згідно з умовами договору ( таку правову позицію підтримує ВГСУ у постанові від 21.10.2014 №908/717/13-г, яка залишена без змін ВСУ).

Таким чином, суд дійшов висновку, що наведені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) приймаються як належні докази, оскільки є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій та факт виконання договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за надані послуги.

Згідно з ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст..34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Так, відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документов, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передача, перевезення, здавання вантажу і взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесуа, а товарно-транспортна накладна єдиний для всіх участників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальных цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного і бухгалтерського обіку, а також для розрахунків при перевезенні вантажів і обліку виконаної роботи.

Згідно пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів являються товарно-транспортні накладні і шляхові листи вантажного автомобиля. Шляховий лист вантажного автомобіля являється документом, без якого перевезення вантажів не дозволяються. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох примірників. Після прийняття вантажу згідно товарно-транспортної накладної водій (експедитор) підписує всі ці примірники. Перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника),другий - передається водієм (експедитором) вантажоотримувачу, третій і четвертий примірники, завірені підписом вантажоодержувача (при необходхідності і печаткою чи штампом), передаються Перевізнику.

Разом з тим вказані Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податків, а тільки встановлюють права, обов»язки і відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи обумовлені вказаними правилами,зокрема товарно- накладна і шляховий лист, не являються документами первинного бухгалтерского обліку, підтверджуючими, наприклад, обставини купівлі і продажу товарно-матеріальных цінностей, надання і приймання транспортних послуг, оскільки такі обставини підтверджуються належними первинними доказами як , зокрема, актами здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до п.2.3 Договору №27/12 від 26 грудня 2013 року відповідач мав зобов»язання провести оплату на протязі 2-3 банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт.

Як вбачається, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписані 17.01.2014 р. (п»ятниця).

Відповідно до ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов»язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов»язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

В розумінні ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов»язано його початок.

Оскільки Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000001 і №2 були підписані у п»ятницю, 17.01.2014 року, то останній третій банківський день сплати коштів в сумі 11499,00 грн.за надані послуги припадає на 22.01.2014 року (початок перебігу 3-х банківських днів для сплати коштів починається 20.01.2014р.).

Матеріали справи не мість доказів перерахування відповідачем позивачу 11499,00 грн. за надані по Договору №27/12 від 26 грудня 2013 року транспортні послуги у встановлені договором строки .

Відтак, з 23.01.2014 року має місце з боку відповідача прострочення виконання грошового зобов»язання.

Вимога позивача про стягнення 11499,00 грн. основного боргу з відповідача підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.ст.610,611 Цивільного кодексу України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання. У разі порушення зобов»язання настають правові наслідки встановлені договором або законом

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п.4 (п.п.4.1) Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ,- сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У п.3 зазначеної Постанови вказано, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

У застосуванні індексації можуть враховуватись рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р.

Перевіривши проведені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку що такі розрахунки проведено з допущеною помилкою, оскільки позивач вважає початком прострочення відповідачем виконання грошового зобов»язання дату 21.01.2014 року (замість -23.01.2014 р.), відтак вимога позивача про стягнення 3 % річних в розмірі 339,30 грн., нарахованих за період з 21.01.2014р.по 14.01.2015 року, підлягає до задоволення частково , в розмірі 337,41 грн., нарахованих за період з 23.01.2014 р.-14.01.2015р .

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням даного місяця (див. Постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 №52/30).

2828,75 грн. інфляційних втрат позивач нарахував відповідачу за період з 21.01.2014р. -14.01.2015р., хоча сума інфляційних втрат за цей період мала б становити 2831,09 грн.

Як встановлено, початком протермінування оплати є дата 23.01.2014 р. (22.01.2014р. - останній 3-ій банківський день для проведення оплати).

Суд розглядає спір в межах заявлених вимог. Правом, зокрема, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, в силу ч.4 ст.22 ГПК України наділений лише позивач.

Провівши розрахунок інфляційних втрат за період з 23.01.2014р. -14.01.2015 р., суд встановив що інфляційні втрати складають 2831,09 грн.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення 2828,75 грн. інфляційних втрат, то в заявленій сумі вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає до задоволення.

Таким чином, позов підлягає до задоволення частково : основний борг - в сумі 11 499,00 грн, 3% річних - в сумі 337,41 грн., інфляційні втрати - в сумі 2828,75 грн.

За вимогами пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру стягується судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, немайнового характеру - один розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2014 р. складав 1218,00 грн.

Платіжним дорученням №530 від 19 січня 2015 року позивач сплатив 1827,00 грн. судового збору. Судовий збір в сумі 1827,00 грн.зарахований в доход державного бюджету України, що підтверджується відповідним (належно оформленим) записом на звороті платіжного доручення.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.1,2,4-3,22, 32,33,34,36,43,49,69,75, 82,84,85,116 ГПК України, суд,-

Вирішив:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоянівнасіння» (82100, вул.Д.Галицького, буд1, м.Дрогобич Львівської області; ідентифікаційний код юридичної особи 02778330) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Млінівтранссервіс» (35100, вул.Поліщука, буд.61, с.м.т.Млинів, Млинівський район, Рівненська область;ідентифікаційний код юридичної особи 37531756) 14 665,16 грн.заборгованості, з якої : основний борг - 11499,00 грн., 3% річних в сумі 337,41 грн., інфляційні втрати - 2828,75 грн., а також стягнути 1826,76 грн. судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

4. В решті суми позову - відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 05.05.2015р.

Суддя Кітаєва С.Б.