Рішення

від 21.04.2015 по справі 917/352/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2015 р. Справа №917/352/15

За позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Вирішальне" Інституту сільського господарства Північного сходу національної академії аграрних наук України", с. Вирішальне, Лохвицький район, Полтавська область, 37264

до Приватного акціонерного товариства " Райз - Максимко", вул. Матросова, 10, м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область, 37240

про стягнення грошових коштів у розмірі 409 987,00 грн.

Суддя Киричук О.А.

Представники:

від позивача: Колдовський В.М., довіреність від 23.09.2014 р.,

від відповідача: Пугач О. В., дов. №182 від 10.11.2014 р.

Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 409 987,00 грн. заборгованості по договору №12 виробництва сільськогосподарської продукції на 2013 р., з яких: 277 200,00 грн. сума основного боргу, 8 316,00 грн. 3% річних, 69 023,00 грн. інфляційні втрати та 55 448,00 грн. пені.

Позивач в обґрунтування позову вказує, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання відповідно до умов договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Позивачем через канцелярію суду надано заперечення на відзив відповідача (з додатками) (вх. № 4471 від 30.03.2015 р.), пояснення щодо періодів нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат (вх. № 4766 від 02.04.2015 р.) та клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів ( вх.№ 5745 від 21.04.2015 р.).

Також позивачем надано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних, відповідно до якої заявлені вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 4 146,00 грн.

Відповідно до постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

З урахуванням поданої заяви, судом розглядаються вимоги про стягнення 277 200,00 грн. - суми основного боргу, 4 146,00 грн. - 3 % річних, 69 023,00 грн. - інфляційних нарахувань та 55 448,00 грн. - пені.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 3612 від 17.03.2015 р.), відповідно до якого він частково визнає позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 277 200,00 грн., посилаючись на те що, стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань не передбачено умовами договору. А відповідно до стягнення пені у розмірі 55 448,00 грн., відповідач просить відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності, у зв'язку з чим була надана заява про застосування строку позовної давності (вх. № 3608 від 17.03.2015 р.).

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив: 25.12.2013 р. між Державним підприємством "Дослідне господарство "Вирішальне" Національної академії аграрних наук України" (далі - позивач, орендодавець, землекористувач) та Приватним акціонерним товариством " Райз - Максимко" (далі - відповідач, орендар, виробник) було укладено договір № 12 виробництва сільськогосподарської продукції на 2013 р. (далі - договір).

Відповідно до розділу 1 договору, землекористувач зобов'язується надати згоду на виробництво, а виробник на свій ризик виробити сільськогосподарську продукцію (далі - виробництво) та провести розрахунки із землекористувачем за надання згоди на виробництво. Місце та площі виробництва: земельні ділянки у Миргородському районі Полтавської області на території Черкащанської сільської ради загальною площею 471,2 га, які знаходяться у постійному користуванні землекористувача на підставі Державного акту на право постійного користування землею. Вироблена сільськогосподарська продукція є власністю виробника.

Згідно з розділом 3 договору, розрахунки за сприяння вирощування сільськогосподарської продукції та надання згоди на виробництво за цим договором проводиться після завершення виробництва виробником продукції. За сприяння вирощування сільськогосподарської продукції та надання згоди на виробництво за цим договором виробник сплачує землекористувачу фіксовану грошову суму в розмірі 1 000,00 грн. за один гектар зазначеної в п. 1.3 договору площі земельної ділянки (у т. ч. ПДВ) в строк до 20.12.2013 р. Вказана грошова сума складається із компенсації плати за землю, відшкодування витрат землекористувача та винагороди останнього.

Відповідно до п. 4.13 договору, виробник зобов'язаний здійснити розрахунки із землекористувачем до 20.12.2013 р.

Як зазначає позивач, відповідно до державного акту на право постійного користування землею Серія ПЛ №24, у його користуванні перебувають земельні ділянки у Миргородському районі Полтавської області на території Черкащанської сільської ради загальною площею 471,2 га., на яких було проведено комплекс сільськогосподарських робіт згідно технологічних карт, погоджених із землекористувачем.

Відповідно до пояснень позивача, акт передачі вказаної площі земель не складався, оскільки пунктом 6.1 договору передбачено, що виробництво за цим договором не позбавляє права користування земельними ділянками землекористувача та не надає прав користувача земельної ділянки виробникові.

Як стверджує позивач, свої зобов'язання за договором відповідач не виконав, а саме: не здійснено розрахунки із землекористувачем до 20.12.2013 р. Лише 28.02.2014 р. було сплачено на його користь 85 000,00 грн., 13.03.2014 р. - 45 000,00 грн. та 11.08.2014 р. - 64 000,00 грн.

Таким чином, станом на день подачі позову сума заборгованості відповідача перед Державним підприємством "Дослідне господарство "Вирішальне" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України", складає 277 200,00 грн.

16.07.2014 р. позивач звернувся до відповідача із претензією № 58, в якій просив виконати зобов'язання за договором. Але дана претензія залишена без задоволення.

Згідно із ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В статті 193 ГК України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем не спростовані обставини, на які посилається позивач, доказів здійснення розрахунків відповідно до умов договору не надано, таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 277 200,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наданих позивачем розрахунків, відповідачу нараховані 3% річних за період з 21.12.2013 по 20.06.2014 р. у розмірі 4 146,00 грн. та інфляційні нарахування за період з січня по грудень 2014 р. у розмірі 69 023,00 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних у розмірі 4 146,00 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 69 023,00 грн., суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відносно стягнення пені за період з 21.12.2013 по 14.04.2014 р. у розмірі 55 448,00 грн.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, крім всього іншого і сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення божником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки, згідно зі ст. 551 Цивільного кодексу України, може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що виробник у разі порушення строків проведення розрахунків, визначених пунктами 3.2 та 4.13 даного договору, сплачує землекористувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Відповідно до позовних вимог, позивачем пред'явлена до стягнення пеня за період з 21.12.2013 р. по 20.12.2014 р. в сумі 55 448,00 грн., без врахування вимог ст. 232 ГК України.

Відповідно до п.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Після здійсненого судом перерахунку, з урахуванням положення п. 6 ст.232 ГК України, пеня має стягуватися за період з 21.12.2013 по 20.06.2014 р. у розмірі 21 021,63 грн.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначалось вище, в заяві від 16.03.2015 р. вих. №102/2, яка надійшов до суду 17.03.2015 р., відповідач просить відмовити в частині стягнення пені в сумі 55 448,00 грн. посилаючись на звернення позивача до суду з пропуском позовної давності для стягнення пені.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно поштового штемпелю на конверті, позовна заява подана позивачем 18.02.2015 р.

Отже, з урахуванням заяви про застосування строку позовної давності, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за період з 21.12.2013 р. по 20.12.2014 р.

Судові витрати, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Райз - Максимко" (вул. Матросова, 10, м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область, 37240, п/р 2600600110171/978 у ПАВ КБ "Фінансова ініціатива", МФО 380054, код 30382533, ІПН 303825326502, Св. ПДВ № 1000324610) на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "Вирішальне" Інституту сільського господарства Північного сходу національної академії аграрних наук України" (с. Вирішальне, Лохвицький район, Полтавська область, 37264, р/р 26004500136489 в ПАТ "Креді Агріколь Банк" в м. Лохвиця МФО 300614, код ЄДРПОУ 00729540, ПІН 007295416171) суму основного боргу в розмірі 277 200,00 грн., 69 023,00 грн. інфляційних нарахувань, 4 146,00 грн. 3 % річних та 6 144,01 витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено

Суддя Киричук О.А.