Рішення

від 03.07.2009 по справі 26/48-09-1087

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

26/48-09-1087

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" липня 2009 р.Справа  № 26/48-09-1087

Господарський суд Одеської області у складі :

судді                                         Никифорчука М.І.

при секретареві                     Черновій О.В.

за  участю  представників  сторін :

від  позивача : Пономаренко О.Г. за довіреністю від 30.06.2009р.;

від  відповідача  :  Онищенко І.П. за довіреністю від 01.07.2008р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : ТОВ „Аметиста”

до відповідача : ПП „Ареон”

про стягнення  57 323, 53 грн., -

в с т а н о в и в  :

Товариство з обмеженою відповідальністю   „Аметиста” ( далі –позивач) звернулось із позовом до  приватного підприємства „Ареон” ( далі –відповідач ) про стягнення помилково перерахованих  грошових коштів посилаючись на наступне.

27.03.2007р. та 28.03.2007 р. ТОВ „Аметиста” були помилково сплачені відповідачеві кошти в сумі 52 112,30 грн. Цей факт на думку позивача, підтверджується, випискою по особовому рахунку позивача від 27 та 28 березня 2007 року.

Зазначені кошти, на думку позивача, були перераховані помилково, оскільки кошти були перераховані до 04.04.2007 року –дати підписання договору поставки № 3/384  між Кредитором ( позивачем  у справі)  та Боржником ( відповідачем у справі ), тобто до моменту виникнення будь - яких відносин.

Відповідно до  п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ № 22 від 21.01.2004 р. помилкове списання/зарахування коштів - списання/зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача;  неналежний  отримувач  -  особа,  якій  без  законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у  готівковій формі.

Ураховуючи викладене та те що вказані гроші були  зараховані відповідачем  до моменту виникнення будь-яких договірних відносин між сторонами у справі, позивач вважає, що платежі вчинені 27 та 28 березня 2007 р.  є помилковими, а відповідач є неналежним отримувачем.

На думку позивача такий же висновок  дає  рішення  господарського  суд Одеської області  від 30 жовтня 2008 року  по справі № 31-20/217-07-7996  за позовом                          ТОВ „Аметиста”   до ПП „Ареон” в якому в абзаці 17 на сторінці 4 зазначено,  що зазначена сума була зарахована боржником помилково, оскільки вона сплачена до укладання договору № 3/384 від 04.04.07 р. і  договір не передбачає умов щодо розповсюдження його дії на цю накладну.

При цьому позивач посилається на приписи ч. 2 ст. 35 ГПК України згідно якої    факти,   встановлені  рішенням  господарського  суду  (іншого органу,  який  вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи,  не  доводяться  знову  при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як зазначає позивач, вказаний платіж на суму  52 112,30 грн. є помилковим, а  відповідач же є неналежним отримувачем.

Крім того, позивач посилається на приписи частин 1 та 2 ст. 35  Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” в редакції Закону України N  997-V (  997-16 ) від 27.04.2007 р. , відповідно до яких :  35.1. Неналежний   отримувач   зобов'язаний   протягом  трьох робочих днів від дати надходження повідомлення банку-порушника про здійснення  помилкового  переказу ініціювати переказ еквівалентної суми коштів банку-порушнику, за умови отримання повідомлення цього банку про здійснення помилкового переказу; 35.2. У   разі   своєчасного  повідомлення  банком-порушником неналежного отримувача  про  здійснення  помилкового  переказу  та порушення  неналежним  отримувачем  строку,  встановленого пунктом 35.1  цієї  статті,  неналежний  отримувач  має   повернути   суму переказу,  а  також  сплатити   банку-порушнику   пеню  в  розмірі                      0,1 відсотка  цієї  суми  за  кожний  день  починаючи   від   дати завершення  помилкового переказу до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Таким чином, на думку позивача, відповідач повинен сплатити 52.11 грн. за кожний день користування помилково сплаченої суми позивачем, а оскільки  відповідач користувався вказаною сумою коштів 638 днів і сума значно перевищує 10% від суми переказу, то на думку позивача відповідач  повинен сплатити йому 10% від суми переказу тобто 5 211,23 грн.

Під час розгляду справи позивачем надано позовна заява в новій редакції, ( фактично уточнені  вимоги ) у якій позивач зазначає наступне.

04 квітня 2007 року між сторонами у даній справі був укладений договір поставки               № 3/384, згідно п.1 якого  відповідач зобов'язується поставити позивачеві продукцію, а позивач зобов'язується прийняти товар у власність і сплатити його вартість. Починаючи з           04 квітня 2007 року позивач перерахував на рахунок відповідача гроші на оплату  товару. В результаті технічної помилки позивач помилково перерахував на рахунок відповідача кошти в розмірі 33 074,74 грн.  Такий же висновок, на думку позивача випливає з вказаного вище  рішення господарського суду, а саме в абзаці 16 сторінці 6   господарський суд відмовив у стягнення з відповідача 52 820,70 грн., оскільки  в договорі  поставки № 3/384 від                                                    04.04.2007 року не встановлено умов про передоплату  товару. Також, на думку позивача,   у вказаному рішенні суд зазначив, що  оплачена сума  яка  перевищує ціну поставленого товару  складає 33 074.74 грн.

Приведене, на думку позивача, свідчить про встановлення господарським судом  факту, що позивач сплатив суму, яка  на  33 074,74 грн.  перевищує ціну товару, який фактично був поставлений позивачу.

На підставі викладеного, згідно приписів ст. 536 та ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача  33 074,74 грн., 3% річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2047,00 грн., інфляційні витрати в розмірі 13362,19 грн. та судові витрати.  

Заперечуючи проти позову відповідач надав відзив, у якому зазначає наступне.

Згідно усної домовленості між сторонами у справі, відповідач у якості  попередньої оплати перераховує грошові кошти на рахунок відповідача, а останній здійснює поставку продукції – флоат 4 мм.

Виконуючи вказану домовленість позивач 27 та 28 березня 2007 року перерахував на рахунок відповідача 52112,30 грн., а  відповідачем було  28.03.2007 року поставлено флоат                4 мм на суму  52 112,39 грн., про що свідчить  видаткова накладна  від 28.03.2007 р.                          № РН-0000224, підписана представниками сторін та скріплена печаткою обох підприємств.

Таким чином, між сторонами у справі відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України виникли правовідносини.

Твердження позивача, що вказаним вище рішенням господарського суду встановлений факт  помилкового перерахування позивачем вказаної вище суми коштів, на думку відповідача, не відповідає дійсності, оскільки у вказаному рішенні про це не йшлось.

Крім того, під час розгляду справи,  відповідачем надані заперечення на відзив та міркування ( в порядку ст. 22 ГПК України), зміст яких  повторює зміст  первісно наданого відзиву на позов.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши надані докази, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як  випливає з матеріалів справи, позивачем в обґрунтування своїх первісно заявлених  вимог надані копії виписок по особовому рахунку  ТОВ «Аметиста»від 27.03.2007 р., з яких убачається, що у  ТОВ «Аметиста» 26.03.2007 р.  наявні  вхідні залишки в сумі 20000 грн. по документу № 164 та  в сумі 32112.30 грн. по документу № 167. ( а.с. 11-12)

З реєстру документів ТОВ «Аметиста»проведених по  АРМ «Клієнт –Банк» за 27.03.207 р.  випливає,   що  ТОВ «Аметиста»сплачено ПП «Ареон»20000  та  32112,34 грн.  у якості передоплати за скло по рахунку 41 від 26.03.2007 р. та 32112,30 грн. ( а.с 11, 13)

Аналізуючи приведене суд вважає, що   ТОВ «Аметиста»було сплачено ПП «Ареон» 52112.30 грн. за скло по вказаному рахунку. Тобто факту помилкового перерахування коштів з боку позивача судом не  убачається.

Крім того, ухвалами суду від 10 березня 2009 р.,  від 29 квітня 2009 р. та від 20 травня 2009 р.   судом були витребувані від позивача оригінал  рахунку № 41 від 26.03.2007 р. , а ухвалою  суду  від 20 травня 2009 р. ще і оригінали документів №№ 164 та 167 зазначених у виписці по особовому рахунку на суми 20000 грн. та 32112,30 грн., оригінали виписок за                26 та 27 березня 2007 року, оригінал реєстру документів проведених по АРМ «Клієнт –банк»за 27.03.2007 р., довідку банку щодо проведення сум зазначених у позові.

Жодна з перелічених ухвал позивачем не була виконана, та крім  того у засідання суду 03 липня 2009 р. представник позивача  пояснив, що вказані документи на його думку, ураховуючи зміну позовних вимог  не потрібні для розгляду даної справи. При цьому представник позивача наполягав на змісті вказаного  рішення господарського суду № 31-20/217-07-7996  викладеного у абзацах 13 та 16 на 6-й  сторінці рішення суду.

Згідно приписів ст. 115 ГПК України, ( Обов'язковість виконання судових рішень)   / із  змінами, внесеними  згідно із Законом N 2922-III ( 2922-14 ) від 10.01.2002р./,   рішення, ухвали,  постанови  господарського суду,  що набрали законної  сили,  є  обов'язковими  на  всій  території  України  і виконуються   у   порядку,   встановленому  Законом  України  "Про виконавче провадження".

Вищеприведені ухвали суду оскарженню не підлягають тому набирають законної сили відразу після їх прийняття та підлягають обов'язковому виконанню особами зазначеними у них.

Аналізуючи  причини ненадання суду витребуваних  документів, суд   звертає увагу представника позивача на те, що згідно приписів ст.  34 ГПК України ( Належність і допустимість доказів) господарський   суд  приймає  тільки  ті  докази,  які  мають значення для справи.   Обставини справи, які  відповідно до законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З приведеного випливає, що оскільки судом перелічені вище докази були витребувані у позивача то незалежно від відношення позивача до цих доказів вони  повинні бути надані суду.

Таким чином,  вищеприведені дії позивача щодо невиконання вказаних вище ухвал суду з неповажних причин суд розцінює як небажання доводити свої вимоги.

Крім того, зазначені позивачем в виписках  по його ж  особовому рахунку   документи №№ 164 та 167, які є підставою для подання цього позову, позивачем не надані. Тобто з'ясувати  призначення платежу по цим документам у суду немає можливості у зв'язку з ненаданням позивачем цих документів.

Отже, якщо первісні документи, які б свідчили про призначення платежу або підтверджували б саме помилкове перерахування коштів суду не надано, тому суд вважає, що вимоги позивача є цілком недоведеними та необґрунтованими.

Відносно твердження позивача про  вказану ним  частину змісту рішення господарського суду по справі № 31-20/217-07-7996  ,  проаналізувавши вказану позивачем  частину змісту  вказаного  рішення господарського суду суд не убачає в тексті вказаного рішення зазначення про саме помилкове перерахуванням позивачем вказаної суми коштів відповідачеві.

Також  суд відхиляє посилання позивача на зміст окремо взятої частини вказаного вище рішення господарського  суду, оскільки  тлумачення позивачем  приведеної  ним частини вказаного  рішення, на думку  суду,  не відповідає змісту цієї  частини рішення.

Згідно приписів  ст. 1212 ЦК України, особа,  яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),  зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне   набуття   або  збереження  майна  було  результатом поведінки набувача майна,  потерпілого,  інших осіб  чи  наслідком події.

З приведеної норми закону, на думку суду, випливає, що підставою для повернення   безпідставно набутого майна ( у даному випалку коштів) є  набуття цього майна саме без підставно.

З приведених вище обставин суд не убачає факта отримання вказаних коштів відповідачем від позивача без достатньої правової підстави.

Проаналізувавши  заперечення відповідача на позов, суд  погоджується з позицією відповідача,   викладеної у цих запереченнях, та вважає їх такими, що заслуговують увагу.

Таким чином, аналізуючи вищеприведені обставини  справи суд вважає, що вимоги позивача є не обґрунтованими, не доведеними  і  тому не підлягаючими задоволенню.

Згідно вимог ст. 49 ГПК України  судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись  ст.ст. 1212 Цивільного кодексу України, ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні  позову –відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної  сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                       Никифорчук М.І.