Рішення

від 30.04.2015 по справі 308/5826/14-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/5826/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2015 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого-судді Микуляк П.П.,

при секретарі Остич Л.В.

за участю представника позивача ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ВТБ ОСОБА_1», в особі відділення «Закарпатське» ПАТ «ВТБ ОСОБА_1», до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

ПАТ ВТБ ОСОБА_1, в особі відділення «Закарпатське» «ПАТ «ВТБ ОСОБА_1», звернулось до Ужгородського міськрайонного суду з зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 14.09.2012 року між ВАТ ВТБ ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №R53700329901В, згідно якого останній отримав кредит, шляхом безготівкового перерахунку на картковий рахунок, у розмірі 100 тис.грн., із сплатою 33 % річних, строк кредитування до 14.09.2016 року. Однак взяті на себе зобов'язання Позичальник належним чином не виконує, в січні 2014 року Банку було надіслано письмову вимогу щодо погашення заборгованості по кредиту, але Позичальником така залишена без реагування.

За таких обставин, ОСОБА_1 вважає, що Позичальник ОСОБА_3 у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України зобов'язаний сплатити суму заборгованості по кредиту та відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Станом на 29 квітня 2014 року заборгованості Позичальника ОСОБА_3 по кредитному договору №R53700329901В від 14.09.2012 року становить 92996,40 грн., з яких: 82926,89 грн. - сума заборгованості за кредитом з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення кредиту (в т.ч.: 7257,71 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 75540,55 грн. - поточна заборгованість за кредитом; 98,19 грн. - інфляційні витрати; 30,44 грн. - 3% річних); 4369,01 грн. - сума заборгованості за процентами (плата за користування кредитом) з урахуванням 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення сплати процентів (в т.ч.: 4363,77 грн. - прострочена заборгованість за процентами за період з 31.03.2014 року по 29.04.2014 року; 5,24 грн. - 3% річних); 5700,50 грн. - пеня, нарахована у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,5% за кожен день простроченого платежу.

В судовому засіданні представник позивача ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що його довіритель не заперечує факту отримання кредиту в ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» згідно кредитного договору №R53700329901В від 14.09.2012 року в розмірі 100 тис. грн. на споживчі цілі, зі сплатою 33% річних за його користування, з кінцевим терміном повернення 14.09.2016 року. Свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів він до настання певних непередбачуваних обставин у житті, що вплинули на його працездатність та фінансовий стан, виконував належним чином. Через хворобу він частково втратив можливість дотримуватися встановленого графіку платежів, що аж ніяк не засвідчує умисне ухилення від виконання взятих на себе зобов'язань. Оскільки перебіг строку кредитування не закінчився, а ОСОБА_1 не ставить вимогу про дострокове розірвання кредитного договору, представник вважає, що вирішення спору можливе в позасудовий спосіб шляхом зміни графіків чергових щомісячних платежів в межах діючого терміну кредитування, в тому числі і реструктуризації заборгованості за договором.

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» з наступних підстав:

- в діях ОСОБА_3 відсутнє умисне ухилення від взятих на себе зобов'язань;

- ОСОБА_1 звертаючись до суду з вимогою про дострокове стягнення грошових коштів не надав жодного письмово документу, що засвідчив би стан погашення кредитних зобов'язань та підтвердив би правомірність доданих до позову розрахунків позовних вимог, що в свою чергу не забезпечує повного, всебічного та неупередженого з'ясування обставин справи та повноти дослідження доказів;

- вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних вимог в порядку ст..625 ЦК України та пені вважає необґрунтованими, оскільки вимоги про стягнення пені заявлено з пропуском строків позовної давності; діючим законодавством не передбачено можливості подвійного застосування санкцій за несвоєчасне виконання грошового стягнення. Відповідно до ч.1 ст.536 ЦК України за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплатити проценти, однак дана норма не надає права Банку встановлювати додаткові фінансові санкції за неповернення грошових коштів; розмір санкцій в якості пені, встановлений п.7.1 Кредитного договору є значно більшим та перевищує допустимий рівень застосованої пені, передбачений ст..3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Окрім того, представник вважає, що вирішення даного спору між ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» та ОСОБА_3 не підвідомчий Ужгородському міськрайонному суду, оскільки відповідно до п.8.1 Кредитного договору усі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з цього ОСОБА_1 або у зв'язку з ним, у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення, розірвання або визнання недійсним, підлягають вирішенню в постійно діючому Третейському суді при асоціації українських банків згідно з регламентом цього третейського суду. Дані обставини дають підстави для залишення позовної заяви на підставі п.6 ч.1 ст.207 ЦПК України без розгляду.

Крім цього, на думку представника, позовна заява ПАТ «ВТБ ОСОБА_1», в особі відділення «Закарпатське» ПАТ «ВТБ ОСОБА_1», про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, яка підписана директором по регіону відділення «Львівська регіональна дирекція» ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» ОСОБА_5, повинна бути залишена без розгляду на підставі п.1 та п.2 ч.1 ст.207 ЦПК України, оскільки така подана особою, яка не має цивільної дієздатності та заяву подано від імені зацікавленої особи, особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків:

Як вбачається з матеріалів справи, 14 вересня 2012 року між Публічним акціонерним товариством ВТБ ОСОБА_1, в особі заступника директора з роздрібного бізнесу відділення «Закарпатська регіональна дирекція» ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» ОСОБА_6, що діяла на підставі довіреності від 06.08.2010 року, та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №R53700329901В, згідно якого Позичальнику надано грошові кошти (кредит) на споживчі цілі в інтересах сім'ї, шляхом безготівкового перерахунку на картковий рахунок, в розмірі 100 тис. грн., строком до 14.09.2016 р., зі сплатою за його користування 33 % річних.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Факт отримання кредиту Позичальником ОСОБА_3 підтверджується випискою по рахунку приватного клієнта №157752-2012/1004 від 14.09.2012 року (а.с.19).

За умовами ОСОБА_1 погашення кредиту та сплата процентів за його користування здійснюється щомісячно 28 числа кожного місяця, ануїтетними платежами (рівними частинами), в сумі 1місяць - 3967,21 грн., з 2-го місяця по 47 місяць - 3816,00 грн., 48 місяць - 3752,46 грн., відповідно до графіка повернення кредиту і сплати процентів та розрахунку вартості сукупних послуг.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов ОСОБА_1 та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

В судовому засіданні належними доказами встановлено, що Позичальник ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми кредиту та процентів за його користування належним не виконує.

03.02.2014 року Банком була надіслана Позичальнику ОСОБА_3 письмова вимога №120/1720-2 від 31.01.2014 року про необхідність погашення наявної заборгованості. Дану вимогу відповідач отримав 11.03.2014 року, про що свідчить його підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.20, 21), однак вимоги банку не виконав, поточну заборгованість не погасив.

Відповідно до п.7.1 ОСОБА_1 у випадках прострочення Позичальником зобов'язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами ОСОБА_1 Позичальник зобов'язаний сплатити на користь Банку пеню в розмірі 0,5 % від суми прострочених зобов'язань, за кожен день порушення виконання зобов'язань, включаючи день погашення.

Згідно п.5.2.1 ОСОБА_1 має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливої неустойки, комісійної винагороди у випадках, передбачених цим ОСОБА_1 або чинним законодавством України, зокрема: невиконання (неналежне виконання) зобов'язань щодо сплати платежів, а також комісійної винагороди, неустойки, тощо, передбачених умов ОСОБА_1; затримання Позичальником сплати частини кредиту та/або процентів по кредиту щонайменше на один календарний місяць.

Таке право Банку визначено і положенням ч.2 ст.1050 ЦК України, згідно якої, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за весь час прострочення в їх сплаті. Тобто, ці кошти нараховуються незалежно від сплати боржником неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

З наданого позивачем розрахунку слідує, що станом на 29 квітня 2014 року заборгованість Позичальника ОСОБА_3 за кредитним договором №R53700329901B від 14.09.2012 року складає 92996,40 грн., з яких:

- 82926,89 грн. - сума заборгованості за кредитом з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення кредиту, в т.ч.: 7257,71 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 75540,55 грн. - поточна заборгованість за кредитом; 98,19 грн. - інфляційні витрати; 30,44 грн. - 3% річних;

- 4369,01 грн. - сума заборгованості за процентами (плата за користування кредитом) з урахуванням 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення сплати процентів, в т.ч.: 4363,77 грн. - прострочена заборгованість за процентами за період з 31.03.2014 року по 29.04.2014 року; 5,24 грн. - 3% річних;

- 5700,50 грн. - пеня, нарахована у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,5% за кожен день простроченого платежу.

Відповідач ОСОБА_3 у своїх письмових запереченнях та його представник у судовому засіданні зазначають, що умова кредитного договору про визначення пені в розмірі 0,5 % від суми прострочених зобов'язань, за кожен день порушення виконання зобов'язань є несправедливою, оскільки розмір санкцій пені, встановлений п.7.1 ОСОБА_1 є значно більшим та перевищує допустимий рівень застосування пені, передбачений ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (п.5 ч.3 цієї статті).

Як вбачається з дослідженого судом кредитного договору №R53700329901B від 14.09.2012 року, при його укладені, сторони погодили, що за прострочення зобов'язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування Позичальник сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми прострочених зобов'язань, за кожен день порушення виконання зобов'язань, включаючи день погашення (п.7.1).

Згідно ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позичальник згідно ч.2 ст.1056 ЦК України мав право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це Кредитора. Крім того, у Позичальника у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався. ОСОБА_3 отримав кредитні кошти і частково розпочав виконувати свої зобов'язання щодо його повернення та сплати відсотків.

Позичальник ОСОБА_3 до суду з позовною заявою про розірвання кредитного договору, визнання його недійсним не звертався, судового рішення з даного приводу не приймалось.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційний Суд України від 11.07.2013 року по справі №7-рп/2013, на яке посилається відповідач та його представник, в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього Закону слід розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Питання щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання позичальниками - фізичними особами грошових зобов'язань у відносинах споживчого кредитування рекомендовано врегулювати законодавчо ОСОБА_7 України (п.2 резолютивної частини Рішення). В мотивувальній частині даного Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема ч.3 ст.551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

ОСОБА_3 з клопотанням (заявою) про зменшення розміру суми нарахованої пені до суду не звертався. В судовому засіданні також встановлено, що Позичальник також не звертався до Банку з заявою про реструктуризацію заборгованості і жодних доказів, які б свідчили про прогрішення його стану здоров'я, матеріального становища не надавав.

Не може бути прийнято судом до уваги твердження відповідача та його представника, що Банком пропущено строк звернення до суду з вимогою про стягнення пені за порушення виконання зобов'язань.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Аналіз норм ст.266, ч.2 ст.258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Такі висновки повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, що викладені в постанові №6-116цс.13 від 06.11.2013 року.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №R53700329901B від 14.09.2012 року пеня за порушення Позичальником зобов'язань позивачем нарахована за період з 16.05.2013 року по 29.04.2014 року (а.с.7), тобто за останні 12 місяців перед зверненням до суду, а тому суд вважає, що позивачем строк звернення до суду з вимогою про стягнення неустойки (пені) не пропущено.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_3 слід стягнути на користь ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» заборгованість за кредитним договором №R53700329901B від 14.09.2012 року в розмірі 92996,40 грн., а також у відповідності до ст.88 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір у розмірі 929,96 грн.

Не можуть бути прийняті до уваги заперечення відповідача щодо непідсудності даного спору Ужгородському міськрайонному суду.

Частиною 1 статті 17 ЦПК України визначено, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Згідно роз'яснень, що містяться в п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних договорів» від 30.03.2012 року №5 за наявності у кредитному договорі третейського застереження (окремої третейської угоди) при вирішенні спору суд має враховувати положення п.14 ч.1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» про те, що справи щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), не підлягають розгляду третейськими судами. Тому за наявності вказаного третейського застереження (окремої третейської угоди) залишення позовної заяви споживача без розгляду на підставі п.6 ч.1 ст.207 ЦПК є неприпустимим. Такі заяви підлягають вирішенню і за наявності з цього приводу рішення третейського суду, прийнятого за межами його компетенції. Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду у випадках, передбачених законом (ст.17 ЦПК), не є відмовою від права на звернення до суду за захистом, а одним зі способів реалізації права на захист своїх прав та інтересів.

Отже, ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» користуючись своїм правом на захист, яке гарантоване Конституцією України має право пред'явити позовну заяву за місцем реєстрації відповідача ОСОБА_3 до Ужгородського міськрайонного суду.

Не заслуговує на увагу твердження відповідача та його представника щодо відсутності повноважень директора по регіону відділення «Львівська регіональна дирекція» ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» ОСОБА_8 на підписання позовної заяви та повноважень Відділення «Закарпатське» ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» на звернення до суду з зазначеною позовною заявою.

З досліджених судом матеріалів справи слідує, що позовна заява №768/1700-2 від 29.04.2014 року підписана директорам по регіону відділення «Львівська регіональна дирекція» ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» ОСОБА_8, який на момент її підписання діяв на підставі довіреності від 21.10.2013 року, зареєстрованої в реєстрі за №2132, якою ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» уповноважило директора по регіону відділення «Львівська регіональна дирекція» ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» ОСОБА_8 укладати від імені Банку (з питань діяльності і відділень Банку, розташованих в м.Ужгород та Закарпатській області), вносити зміни та розривати договори, пов'язані з наданням банківських та інших фінансових послуг, а також здійснення інших видів діяльності, передбачених положенням про ці відділення, в т.ч. даною довіреність ОСОБА_8 надано право представляти інтереси Банку у судах, здійснювати повноваження сторони у справі при розгляді цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах у суді, підписувати, подавати позовні заяви, клопотання та здійснювати інші повноваження (п.п.10, 11 та 12 довіреності).

Щодо повноважень відділення «Закарпатське» ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» на пред'явлення позовної заяви від імені ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» слід зазначити, що дане Відділення відповідно до п.1 Положення про Відділення «Закарпатське» ПАТ «ВТБ ОСОБА_1», затвердженого протоколом засідання Правління ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» №141 від 16.09.2013 року, є відокремленим підрозділом ПАТ «ВТБ ОСОБА_1». Відділення не є юридичною особою і здійснює свою діяльність від імені Банку на підставі Положення в межах наданих йому повноважень.

Керуючись ст.ст.526, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 14, 60, 81, 88, 208, 209, 212,-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

Р І Ш И В:

Позовну заяву ПАТ «ВТБ ОСОБА_1» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ ОСОБА_1» заборгованість за кредитним договором №R53700329901B від 14.09.2012 року в розмірі 92996,40 грн., з яких:

- 82926,89 грн. - сума заборгованості за кредитом з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення кредиту, в т.ч.: 7257,71 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 75540,55 грн. - поточна заборгованість за кредитом; 98,19 грн. - інфляційні витрати; 30,44 грн. - 3% річних;

- 4369,01 грн. - сума заборгованості за процентами (плата за користування кредитом) з урахуванням 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення сплати процентів, в т.ч.: 4363,77 грн. - прострочена заборгованість за процентами за період з 31.03.2014 року по 29.04.2014 року; 5,24 грн. - 3% річних;

- 5700,50 грн. - пеня, нарахована у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,5% за кожен день простроченого платежу.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ ОСОБА_1» сплачений судовий збір у розмірі 929,96 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : Микуляк П.П.