Рішення

від 05.05.2015 по справі 918/347/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" травня 2015 р. Справа № 918/347/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАРК"

до відповідача Приватного підприємства "ФЕРОЛЮКС"

про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 94 381 грн. 27 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: Цапенко С.С., дов. від 01.03.2015 року

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІЛАРК" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "ФЕРОЛЮКС" (відповідач) про стягнення в сумі 86 465,73 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

25.03.2014 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 2503/2 (договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію, визначену п. 1.2. договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.

На виконання умов вказаного договору позивачем поставлено відповідачу товар, що стверджується видатковими накладними на загальну суму 159 668,46 грн.

Відповідач провів часткову оплату за поставлений товар на суму 20 790,00 грн., повернув частину товару на суму 95 005,56 грн., що підтверджується видатковими накладними на повернення товару.

Отже, сума боргу за договором складає 43 872,90 грн.

Крім того, позивачем за неналежне виконання умов договору в частині проведення розрахунків нараховано 14 690,68 грн. пені, 2 793,73 грн. 3 % річних та 25 108,42 грн. інфляційних втрат.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 530, 538, 625, 692, 693, 712, ЦК України, ст.ст. 193, 216, 230, 232, 265 ГК України тощо.

Ухвалою суду від 08.04.2015 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 20.04.2015 року.

Ухвалою суду від 20.04.2015 року розгляд справи відкладено на 05.05.2015 року.

У судовому засіданні представником подано заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині інфляційних в розмірі 33 023,96 грн.

Оскільки вказана заява продана у порядку та строк, визначені ст. 22 ГПК України, отже приймається судом.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, вимог не заперечив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.03.2014 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 2503/2 (договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію, визначену п. 1.2. договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію (п. 1.1.договору).

Продукцією, що поставляється за цим договором, є текстильні вироби. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим договором, визначаються рахунками - фактурами та видатковими накладними, які будуть надаватися постачальником на умовах цього договору (п. 1.2.договору).

Поставка продукції здійснюється на замовлення покупця (п. 2.1. договору).

Розділом 3 договору передбачено, що ціна за одиницю продукції, що поставляється за цим договором, та загальна вартість партії визначається відповідно до рахунків - фактур, які виставляються постачальником для оплати замовлення покупцем. Розрахунки за цим договором здійснюються шляхом безготівкового перерахування коштів в сумі загальної вартості партії продукції, зазначеної у відповідному рахунку - фактурі, на поточний рахунок постачальника, зазначений в реквізитах, якщо тільки інший рахунок постачальника прямо не зазначений в рахунку - фактурі. Покупець на вимогу постачальника зобов'язаний надати документи, що підтверджують оплату покупцем продукції, що поставляється за цим договором. Поставка постачальником продукції здійснюється на умовах 50% передплати вартості партії та протягом 14 днів оплати 50 % другої частини вартості партії товару, зазначеної в рахунках - фактура. Поставка постачальником продукції здійснюється протягом 3 робочих днів після зарахування вартості партії продукції, що постачається на належний для сплати рахунок постачальника.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності). Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього договору, закінчується 31.12.2014 року (п.п. 7.1., 7.2. договору).

Судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивачем поставлено відповідачу товар - текстильні вироби (простирадла) на суму 159 668,46 грн., що підтверджується видатковими накладними № 33 від 27.03.2014 року на суму 20 790,00 грн., № 34 від 27.03.2014 року на суму 25 120,20 грн., № 35 від 27.03.2014 року на суму 93 629,40 грн., № 37 від 31.03.2014 року на суму 20 128,86 грн.

Відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленого товару на суму 20 790,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 01.04.2014 року

Крім того, 31.10.2014 року та 06.11.2014 року відповідач повернув частину поставленої йому продукції на суму 95 005,56 грн., що підтверджується видатковими накладним на повернення товару № 0000000569 від 31.10.2014 року на суму 75 515,88 грн., № 0000000589 від 06.11.2014 року на суму 19 489,68 грн.

Отже, загальний розмір оплаченої та повернутої продукції становить 115 795,56 грн. (20 790,00 грн. + 75 515,88 грн. + 19 489,68 грн.).

Таким чином, розмір заборгованості відповідача перед позивачем за поставлену згідно з договором продукцію (з урахуванням часткової оплати та часткового повернення продукції) складає 43 872, 90 грн. (159 668,46 грн. - 115 795,56 грн.).

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за поставлений товар в розмірі 43 872,90 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення 14 690,68 грн. пені, 2 793,73 грн. 3 % річних та 33 023,96 грн. інфляційних втрат.

Щодо 3% річних та інфляційних, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, встановив, що розмір перших становить 2 645,34 грн. (при заявленому - 2 793,73 грн.), а других - 33 064,73 грн. (при заявленому - 33 023,96 грн.) (розрахунок додається), отже 3% річних підлягають частковому задоволенню, а інфляційні - у заявленому розмірі.

Стосовно нарахування позивачем пені, то слід зазначити таке.

Право позивача на нарахування пені передбачене п. 4.4. договору, за яким покупець за прострочення в оплаті продукції виплачує постачальнику за письмовою вимогою останнього пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, здійснивши перерахунок розміру пені, встановив, що її розмір становить 14 216,83 грн., при заявленому - 14 690,68 грн. (розрахунок додається), відтак пеня підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, вимоги позивача визнаються судом такими, що підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати за послуги адвоката в розмірі 2 650,00 грн.

В обґрунтування вказаних витрат позивачем надано договір про надання правової допомоги, укладений 02.02.2015 року між позивачем та адвокатом Цапенко С.С., у п. 4.1. якого визначено розмір гонорару - 5 500,00 грн. На підтвердження факту надання правової допомоги та сплати вартості гонорару до матеріалів справи долучено Акт № 001 від 25.02.2015 року здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжні доручення № 265 від 11.02.2015 року на суму 2 500,00 грн., № 272 від 25.02.2015 року на суму 3 000,00 грн.

При цьому свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Цапенко С.С. в матеріалах справи немає.

Як вбачається з платіжних доручень, грошові кошти в розмірі 5 500,00 грн. сплачені позивачем на користь Цапенко С.С. не як адвокату, а як фізичній особі-підприємцю.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У розумінні ст.ст. 48 та 49 ГПК України судовими витратами є лише оплата тих послуг, що надаються адвокатами, які відповідають вимогам ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 13, 14, 15 вказаного Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Водночас, п. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що незалежною професійною діяльністю є участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

За змістом наведених норм адвокати не можуть займатись підприємницькою діяльністю. Їх діяльність віднесена відповідно до незалежної діяльності.

Як зазначено у листі Національного банку України від 25.07.2006 року № 11-111/2790-7749, Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (п. 4.5), яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року № 492 (зі змінами), встановлено окремий порядок відкриття поточних рахунків адвокатам для здійснення їх професійної діяльності, а також передбачено, що кошти за цими рахунками використовуються згідно з порядком, установленим для використання коштів за поточними рахунками суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 11 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 280, кошти адвокатів відображаються у класі 2 Плану рахунків і обліковуються за балансовим рахунком 2620 "Кошти на вимогу фізичних осіб" (роз'яснення надано листом Національного банку України від 29.04.2005 року № 25-111/668-4449).

З наведених норм вбачається, що у адвоката має бути відкритий балансовий рахунок 2620, на який і має перераховуватись його гонорар.

Як встановлено судом з платіжних доручень та не заперечувалося представником позивача, сплата 5 500,00 грн. відбувалася не на рахунок адвоката, а на рахунок фізичної особи-підприємця Цапенко С.С.

Отже, Цапенко С.С.. виступав у відносинах із позивачем у двох різних статусах: як адвокат, що надає правові послуги, та як суб'єкт господарювання, що отримує від довірителя кошти.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 280 (в редакції із змінами згідно з постановою Правління НБУ № 227 від 08.06.2012 року), призначення рахунку класу 2600 - "кошти на вимогу суб'єктів господарювання".

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що 5 500,00 грн. сплачені Цапенко С.С. не як адвокату, а як фізичній особі-підприємцю. При цьому для того, щоб гонорар адвоката був віднесений до складу судових витрат, такий гонорар має бути сплачено саме адвокату, а не підприємцю. Оскільки позивачем сплачено 5 500,00 грн. не як адвокату, то вказана сума не може бити віднесена до судових витрат та не підлягає розподілу між сторонами спору за правилами ст. 49 ГПК України.

На підставі ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ФЕРОЛЮКС" (вул. Фабрична, 1, кв. 55, м. Рівне, 33016, код ЄДРПОУ 36597931) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАРК" (вул. Ентузіастів, 29/1, кв.147, м. Київ, 02154, код ЄДРПОУ 36602946) 43 872,90 грн. основного боргу, 14 216,83 грн. пені, 2 645,34 грн. 3% річних, 33 023,96 грн. інфляційних та 1 875,17 грн. судового збору.

3. У задоволенні вимог про стягнення 473,85 грн. пені, 148,39 грн. 3% річних відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складене 05.05.2015 року.

Суддя О.В. Андрійчук