Постанова

від 30.06.2009 по справі 14/45

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/45

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

30.06.09                                                                                           Справа  № 14/45

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Якімець Г.Г.

                                                            Зварич О.В.

розглянув апеляційні скарги Дубенської міської ради, м.Дубно та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба», м.Дубно

на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.04.2009р.

у справі № 14/45

за позовом Господарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дубенчанка», м.Дубно

до Дубенської міської ради, м.Дубно

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба», м.Дубно

про визнання недійсним рішення Дубенської міської ради № 1187 від 22.02.2008р., визнання права на викуп земельної ділянки на конкурсних засадах

за зустрічним позовом Дубенецької міської ради, м.Дубно

до Господарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дубенчанка», м.Дубно

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба», м.Дубно

про зобов'язання звільнити земельну ділянку

За участю представників:

первісного позивача: Герасимчук О.П., Марчук Я.

первісного відповідача: Матвійчик М.Н.

третя особа: Карпій Р.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.04.2009р. у справі № 14/45 з врахуванням зміни позовних вимог задоволено первісний позов Господарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дубенчанка», м.Дубно: визнано недійсним рішення Дубенської міської ради № 1187 від 22.02.2008р. «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по наданню земельної ділянки у власність об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Садиба»»в частині надання дозволу об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Садиба»на виготовлення технічної документації по наданню земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування будинку та господарських будівель площею 0,02га за адресою: м.Дубно, майдан Незалежності, 9; визнано за Господарським товариством з обмеженою відповідальністю «Дубенчанка»(35600, Рівненська область, м.Дубно, вул.Замкова, 19, код 22584651) право власності на нерухоме майно: торгівельний павільйон - кіоск «Сніжинка», 1990 року введення в експлуатацію, розміщений за адресою: м.Дубно, майдан Незалежності, площа забудови 0,0025га; визнано за Господарським товариством з обмеженою відповідальністю «Дубенчанка»право власності на земельну ділянку, площею 0,016га на майдані Незалежності в м.Дубно, яка зайнята належним йому об'єктом нерухомого майна - кіоском «Сніжинка» та необхідна для його обслуговування; стягнуто з Дубенської міської ради на користь Господарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дубенчанка» 559грн. витрат по держмиту та 118грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу; в задоволенні зустрічного позову Дубенської міської ради до Господарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дубенчанка»про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності, площею 0,0025га, що розташована на майдані Незалежності в м.Дубно (поруч з будинком № 9) та зобов'язання позивача звільнити вказану земельну ділянку, шляхом демонтажу малої архітектурної форми 9кіоску) за власні кошти - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване зокрема нормами ст.ст.181, 377, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст.30, 67 Земельного кодексу України та тим, що право власності на торгівельний павільйон –кіоск «Сніжинка», як на об'єкт нерухомого майна, виникло у позивача в процесі приватизації і підтверджено належними та допустимими доказами у справі; до особи, яка придбала будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (у разі якщо її розмір не обумовлений у договорі - також на ту її частину, яка необхідна для обслуговування будівлі або споруди); відсутність належно оформленого права, яке виникло в силу закону, не позбавляє власника його права власності; при прийнятті спірного рішення № 1187 від 22.02.2008р. в частині надання дозволу третій особі на виготовлення технічної документації по наданню земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування будинку та господарських будівель площею 0,02га за адресою: м.Дубно, майдан Незалежності, 9, відповідачем допущено порушення вимог статті 153 Земельного кодексу України, оскільки частина площі земельної ділянки надана третій особі за рахунок земель, які перебувають в законному володінні позивача.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач –Дубенська міська рада та третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба», подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задоволити, з мотивів, викладених в апеляційних скаргах. Зокрема апелянти покликаються на те, що кіоск «Сніжинка»не пов'язаний фундаментом із землею, а тому не належить до об'єктів нерухомого майна і є рухомими майном; у первісного позивача відсутній правовстановлюючий документ, який би підтверджував право власності на кіоск, а тому позивач не вправі ставити питання про визнання за ним права власності на земельну ділянку. Крім того, на думку апелянтів, суд першої інстанції повинен був повернути заяву позивача про часткову зміну предмету позову та доповнення первісних вимог додатковими вимогами на підставі п.5 ч.1 ст.63 ГПК України без розгляду, оскільки позивачем фактично було змінено предмет та підстави позову, що є порушення ч.4 ст.22 ГПК України, а також не оплачено збільшений розмір позовних вимог державним митом у відповідному розмірі.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційних скарг підтримали.

Позивач у відзиві на апеляційні скарги та представник позивача в судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційних скарг заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційні скарги –без задоволення.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно та повно дослідивши обставини справи, оцінивши наявні у справі докази, Львівський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 21.04.2009р. у справі № 14/45 слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Господарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дубенчанка»(Позивач) звернулося з позовом до Дубенської міської ради (Відповідач) про визнання недійсним рішення № 1187 від 22 лютого 2008р. «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по наданню земельної ділянки у власність об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Садиба»(третя особа) та про визнання права на отримання у власність шляхом викупу (на неконкурентних засадах) земельної ділянки, площею 0,016га на майдані Незалежності в місті Дубно, на якій розміщений кіоск «Сніжинка». Відповідачем подано зустрічну позовну заяву до позивача про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності, площею 0,0025га, що розташована на майдані Незалежності в місті Дубно (поряд з будинком № 9) та про зобов'язання звільнити вказану земельну ділянку, шляхом демонтажу малої архітектурної форми (кіоску) за власні кошти.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.06.008р. у справі № 14/45 позов Позивача задоволено частково, скасовано рішення Дубенської міської ради № 1187 від 22 лютого 2008р. про надання дозволу на виготовлення технічної документації по наданню земельної ділянки у власність третій особі, в частині надання дозволу третій особі на виготовлення технічної документації по наданню земельної ділянки у власність будівництва та обслуговування будинку та господарських будівель площею 0,02га за адресою: м.Дубно, майдан Незалежності, 9 за рахунок земель, які перебувають в користуванні позивача, визнано за позивачем право на отримання у власність шляхом викупу земельної ділянки, на якій розміщений належний позивачу об'єкт нерухомого майна - кіоск «Сніжинка», площею 0,016га на майдані Незалежності в місті Дубно. У задоволенні зустрічного позову відповідача до позивача відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.2008р. за розглядом апеляційних скарг Відповідача та Третьої особи, рішення Господарського суду Рівненської області від 13.06.2008р. у справі № 14/45 скасовано, прийнято нове вішення, яким в позові Позивачу відмовлено, а зустрічний позов відповідача задоволено повністю, зобов'язано позивача не чинити відповідачу перешкодити в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності, площею 0,0025 га, що розташована на майдані Незалежності в м.Дубно (поруч з буд № 9) та звільнити земельну ділянку площею 0,0025га, що розташована на майдані Незалежності в м.Дубно (поруч з буд № 9), шляхом демонтажу малої архітектурної форми (кіоску) за власні кошти.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2008р. за розглядом касаційної скарги позивача, рішення Господарського суду Рівненської області від 13.06.2008р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.2008р. у справі № 14/45 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для скасування рішень судів обох інстанцій та направлення справи №14/45 на новий судовий розгляд стало не врахування судами при визначенні питання права власності на торгівельний павільйон-кіоск «Сніжинка», - вимог ст.345 ЦК України щодо набуття особою права власності у разі приватизації державного та комунального майна; при вирішенні питання захисту права власності на майно, - вимог ст.ст.377, 392 ЦК України щодо права власника майна пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, при вирішенні питання захисту права власності на землю, - вимог ст.120 ЗК України щодо переходу права власності чи права користування на земельну ділянку до особи, яка придбала будівлю або споруду, в розмірі тієї частини земельної ділянки, яка зайнята спорудою, та тієї частини, яка є необхідною для її обслуговування.

Згідно з вимогами ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вказала, що під час нового розгляду справи слід дати юридичний аналіз вказаних норм в комплексі та в контексті спірних правовідносин.

Господарським судом Рівненської області під час нового розгляду справи вказівки Вищого господарського суду України виконано, 21.04.2009р. прийнято рішення у справі № 14/45 (яке є предметом даного апеляційного провадження), яким позов ГТОВ «Дубенчанка», з урахуванням заяви про часткову зміну предмету позову і доповнення первісних позовних вимог додатковими вимогами, задоволено; у задоволенні зустрічного позову Дубенської міської ради про зобов'язання звільнити земельну ділянку –відмовлено.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. В силу вимог ст.33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів лежить на кожній із сторін. Стаття 22 ГПК України, надаючи сторонам надано право брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, а також користуватися іншими процесуальними правами, зобов'язує їх добросовісно користуватися такими процесуальними правами та вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до вимог ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Однак, покликаючись в обґрунтування вимог апеляційних скарг на обставину порушення судом першої інстанції норм матеріального права, апелянтами не наведено жодної конкретної норми матеріального права, яка підлягала до застосування, але не була застосована судом до спірних правовідносин, чи навпаки, норми, яка була застосована судом, однак до застосування не підлягала.

Щодо посилання апелянтів на порушення судом першої інстанції норм процесуального права слід зазначити наступне.

Посилання відповідача та третьої особи на те, що судом першої інстанції під час нового розгляду справи в порушенням ч.4 ст.22 ГПК України прийнято заяву позивача про часткову зміну предмету позову та доповнення первісних вимог додатковими вимогами, яка нібито змінює, як предмет, так і підставу позову, не заслуговують на увагу, позаяк, позивач, не змінюючи обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги до відповідача в частині визнання за собою права на отримання у власність шляхом викупу (на неконкурентних засадах) земельної ділянки, на якій розміщений кіоск «Сніжинка», площею 0,016 га на майдані Незалежності в м.Дубно, змінив лише матеріально-правову вимогу до відповідача, а саме: з вимоги про визнання за права на отримання у власність шляхом викупу (на неконкурентних засадах) земельної ділянки - на вимогу про визнання права власності на цю земельну ділянку, та, з дотриманням вимог статті 58 Господарського процесуального кодексу України, доповнив первісні вимоги додатковими вимогами, що пов'язані з первісними і підставою виникнення і поданими доказами, що повністю відповідає вимогам ст.22 ГПК України. Відповідно, заява позивача про часткову зміну предмету позову та доповнення первісних вимог додатковими вимогами прийнята судом першої інстанції до розгляду правомірно.

Посилання апелянтів на порушення судом вимог ч.2 ст.46 ГПК України, яке на їх думку полягало в прийнятті судом заяви про доповнення позовних вимог, неоплаченої належною сумою державного мита, є надуманими. Так, позивач, подаючи заяву про часткову зміну предмету позову та доповнення первісних вимог додатковими вимогами, згідно з якою заявив додаткові вимоги про визнання права власності на торгівельний павільйон - кіоск «Сніжинка»та про визнання права власності на земельну ділянку, площею 0,016га на Майдані Незалежності в м.Дубно, яка зайнята кіоском «Сніжинка»та необхідна для його обслуговування, сплатив державне мито в сумі 474,00 грн., що повністю відповідає вимогам Декрету КМУ «Про державне мито» та оцінці нерухомого майна і грошовій оцінці земельної ділянки.

Стосовно доводів апелянтів про невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи, слід зазначити наступне.

Відповідач і третя особа в своїх апеляційних скаргах покликаються на те, що суд, за відсутності належних доказів зробив висновок про належність ГТОВ «Дубенчанка»права власності на торгівельний павільйон-кіоск «Сніжинка», як на об'єкт нерухомого майна. На переконання апелянтів, єдиним доказом, що спроможний підтвердити право власності позивача на даний об'єкт, є його державна реєстрація. На обґрунтування своєї позиції апелянти наводять Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені Держжитлокомунгоспом України 13.12.1995р. за № 56 і зареєстровані Мін'юстом України 19.01.1996р. за № 31/1056. Такі доводи є не заслуговують на увагу, позаяк право власності на торгівельний павільйон-кіоск «Сніжинка»ГТОВ «Дубенчанка»набуто шляхом приватизації, 22.12.1995р. під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу державного майна при викупі № 31, тобто до набуття чинності Правилами державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб. Більше того, саме відсутність документа, який засвідчує право власності, в силу вимог ст.392 ЦК України, і є підставою для пред'явлення власником позову про визнання права власності, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою.

Так, статтею 15 Закону України «Про приватизацію державного майна»№ 2163-XII від 04.03.1992р. (в редакції, до внесення змін шляхом викладення у новій редакції, згідно з Законом України № 89/97-ВР від 19.02.1997р.) визначалося наступні способи приватизації:

1) шляхом продажу об'єктів приватизації та незавершеного будівництва на аукціоні, конкурсом, в тому числі з виключним застосуванням майнових сертифікатів, вільно конвертованої валюти;

2) продажу часток (акцій, паїв) у майні підприємств на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;

3) викупу майна державного підприємства, зданого в оренду;

4) викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації;

5) викупу об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів.

При цьому, згідно з відсилочною нормою частини 2 даної статті, приватизація майна державних невеликих підприємств (об'єктів малої приватизації) здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Водночас, стаття 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»№ 2171-XII від 06.03.1992р. (в редакції, до внесення змін шляхом викладення у новій редакції, згідно з Законом України № 189/96-ВР від 15.05.1996р.), об'єктами малої приватизації визначає цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва. Балансова вартість зазначених об'єктів не повинна перевищувати 20 000 000 крб. за станом на 01.05.1992р.

Відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення приватизації у 1995 році»№ 468/95 від 23.06.1995р., об'єкти приватизації класифіковано за групами залежно від первісної (балансової) вартості основних фондів, зазначеної у балансовому звіті за квартал, що передував даті прийняття органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта, і якісних ознак. При цьому, об'єкти малої приватизації віднесено до групи А , і визначено як об'єкти, вартість основних фондів яких у цінах на 1 січня 1995 року не перевищувала 33 600 000 000 крб. (крім підприємств групи Г, тобто підприємств-монополістів).

Відповідно до наказу Представництва Фонду Державного майна України в м.Дубно № 38 від 28.09.1995р., виданого на підставі пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» № 2171-XII від 06.03.1992р. (в редакції, до внесення змін шляхом викладення у новій редакції, згідно з Законом України № 189/96-ВР від 15.05.1996р.) та відповідно до рішення Відповідача «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м.Дубно, що будуть приватизовуватись у 1995 році»№ 36 від 12.01.1995р., Дубенського державного комерційного виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування «Дубенчанка», в складі кафе «Українські страви»та ларьку «Сніжинка», підлягало приватизації в 1995 році.

Згідно з матеріалами приватизаційної справи цілісного майнового комплексу Дубенського державного комерційного виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування «Дубенчанка», вказаний об'єкт приватизовано Товариством покупців членів трудового колективу Дубенського державного комерційного виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування «Дубенчанка», що зареєстроване у Представництві Фонду Державного майна України в м.Дубно 08.12.1995р. Договором купівлі-продажу державного майна при викупі № 31 від 20.12.1995р., вартість відчужуваного цілісного майнового комплексу визначено в розмірі 1 815 800 000 крб.

Таким чином, Товариством покупців членів трудового колективу цілісний майновий комплекс Дубенського державного комерційного виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування «Дубенчанка»набувало у власність в ході приватизації, здійсненої відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», відтак і суб'єктний і об'єктний склад відповідає такому виду приватизації.

Відповідно до вимог статті 128 Цивільного кодексу Української РСР № 1540-У1 від 18.07.1963р. (що діяв до 01.01.2004р.), момент виникнення права власності у набувача майна за договором право визначено моментом передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

В силу положень статті 25 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»№ 2171-XII від 06.03.1992р. (в редакції, до внесення змін шляхом викладення у новій редакції, згідно з Законом України № 189/96-ВР від 15.05.1996р.), право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації та підлягає нотаріальному посвідченню. В силу вимог частини 5 даної статті, після виплати повної ціни продажу об'єкта або передбаченого договором першочергового внеску уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі майна державного підприємства.

Право власності на приватизоване державне майно Дубенського державного комерційного виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування «Дубенчанка»підтверджено договором купівлі-продажу державного майна при викупі № 31 від 20.12.1995р., посвідченого приватним нотаріусом Фенюк В.П. 22.12.1995р., реєстраційний № 1770, зареєстровано в місцевій раді 29.04.1996р. і виникло з 29.04.1996р., тобто з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі майна та приміщення цілісного майнового комплексу державного підприємства за № 23. На підтвердження цьому, 05.05.1996р. Представництвом Фонду Державного майна України в м.Дубно Товариству покупців членів трудового колективу Дубенського державного комерційного виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування «Дубенчанка»видано свідоцтво на право власності за № 23.

Згідно з додатком №1 до акту прийому-передачі майна та приміщення цілісного майнового комплексу державного підприємства № 23 від 29.04.1996р., до складу основних фондів цілісного майнового комплексу, що приватизувався увійшла будівля кафе «Українські страви»з підсобним приміщенням, розташована на вул.Замкова в м.Дубно та торгівельний павільйон - кіоск «Сніжинка», розташований на майдані Незалежності в м.Дубно. Згідно з відомістю розрахунку вартості будівель та споруд (додаток №4 до методики оцінки вартості об'єктів приватизації) Дубенського державного комерційного виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування «Дубенчанка», балансова вартість кафе «Українські страви»визначена в 34205000 крб., а кіоску «Сніжинка» - 49467000 крб.

В подальшому, Товариство покупців членів трудового колективу Дубенського державного комерційного виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування «Дубенчанка»було перетворене шляхом зміни організаційно-правової форми та перейменування в Позивача, який в свою чергу, став правонаступником усіх його прав і обов'язків. Відповідні відомості про перетворення були внесені до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта за кодом ЄДРПОУ 22584651, 02.03.2001р.

Таким чином, Позивач, як правонаступник Товариства покупців членів трудового колективу Дубенського державного комерційного виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування «Дубенчанка», є законним власником будівлі кафе «Українські страви»з підсобним приміщенням, розташованої на вул.Замкова в м.Дубно та торгівельного павільйону - кіоску «Сніжинка», розташованого на майдані Незалежності в м.Дубно.

Чинним законодавством на час приватизації цілісного майнового комплексу, до складу якого увійшов торгівельний павільйон - кіоск «Сніжинка», а саме Законом України «Про приватизацію державного майна»№ 2163-ХП від 04.03.1992р., Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»№ 2171-XII від 06.03.1992р. (в редакції, до внесення змін шляхом викладення у новій редакції, згідно з Законом України №189/96-ВР від 15.05.1996р.) та Цивільним кодексом Української РСР № 1540-УІ від 18.07.1963р. не передбачалося державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна в якості передумови набуття права власності. А норми Цивільного кодексу України № 435-ІУ від 16.01.2003р., зокрема в частині положень частини 4 статті 334 (за якими право власності у набувача на майно, придбане за договором, який підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації), та відповідне Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яким передбачено такий порядок, затверджено наказом Мінюсту України № 7/5 від 07.02.2002р., а також норми статті 22 Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»№ 2171-XII від 06.03.1992р. (в редакції Закону № 189/96-ВР від 15.05.1996р. з подальшими змінами та доповненнями) та норми статті 27 Закон України «Про приватизацію державного майна»№ 2163-ХП від 04.03.1992р. (в редакції Закону № 89/97-ВР від 19.02.1997р. з подальшими змінами та доповненнями), згідно з якими, право власності на приватизований об'єкт переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації, не мають зворотної дії у часі, а відтак не можуть регулювати цивільні відносини, які виникли раніше і були відповідним чином врегульовані актами законодавства, чинними на час їх виникнення.

Таким чином, право власності на торгівельний павільйон - кіоск «Сніжинка»виникло у зв'язку з його приватизацією, що підтверджено відповідними матеріалами приватизаційної справи, дослідженими судом.

Торгівельний павільйон - кіоск «Сніжинка», що розташований на майдані Незалежності в м.Дубно, згідно з технічним звітом про стан конструкцій, розробленим Рівненською філією ДП Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІпроектреконструкція», є спорудою, що має фундамент, цоколь, стіни, перекриття та покрівлю; внутрішнє опорядження кіоску - ДСП, зовнішнє - поштукатурені стіни; стан споруди відповідно до його несучих та огороджуючих конструкцій відноситься до задовільного, а будівля кіоску визначена інститутом як придатна для експлуатації за умови виконання комплексу ремонтно-будівельних робіт.

Відтак, безпідставними є твердження апелянтів про те, що згідно з технічним звітом про стан конструкцій, розробленим Рівненською філією ДП Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІпроектреконструкція», кіоск «Сніжинка»є спорудою, що розміщена на підмурівці, а відтак, не може вважатися об'єктом, який має прив'язку до землі.

Відповідно до вимог статті 181 Цивільного кодексу України, об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення належать до нерухомих речей.

Технічним звітом підтверджено факт розташування торгівельного павільйону - кіоску «Сніжинка»на земельній ділянці на фундаменті, а технічні характеристики його несучих конструкцій в сукупності, дають всі підстави стверджувати, що вказана споруда має всі ознаки об'єкту нерухомого майна. Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що кіоск є об'єктом нерухомого майна.

Відповідач і третя особа стверджують, що за матеріалами приватизаційної справи цілісного майнового комплексу кіоск «Сніжинка»обліковується в розділі «машини і механізми», а не в розділі «будівлі і споруди». Вказане, на їх думку, доводить той факт, що вказана споруда є об'єктом рухомого майна. Однак, в даній документації кіоск «Сніжинка»фігурує у інвентаризаційних відомостях споруд і будівель, а не машин і механізмів, разом з будівлею кафе «Українські стави», а його балансова вартість навіть перевищує балансову вартість будівлі кафе (відомість розрахунку відновної вартості будівель і споруд на 01.10.1995р., відомість вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв за станом на 01.10.1995р. —додаток №4 до Методики оцінки вартості об'єктів приватизації).

Як вже зазначалось вище, право власності позивача на вказану споруду не визнається відповідачем, з огляду на відсутність правовстановлюючого документу, яким є свідоцтво про реєстрацію права власності на нерухоме майно, видане відповідним бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України: власник вправі пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою, а також у разі відсутності документа, який засвідчує його право власності.

Зважаючи на факт оспорювання та невизнання права власності позивача на торгівельний павільйон - кіоск «Сніжинка», як на об'єкт нерухомого майна, що позбавляє його прав володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, та враховуючи той факт, що його право доведене належними і допустимими доказами у справі, зокрема, договором купівлі-продажу державного майна при викупі № 31 від 20.12.1995р., актом прийому-передачі № 23 від 29.04.1996р. та свідоцтвом про право власності № 23 від 05.05.1996р., таке право позивача підлягає захисту шляхом визнання за позивачем право власності на нерухоме майно: торгівельний павільйон - кіоск «Сніжинка», 1990 року введення в експлуатацію, розміщений за адресою: м.Дубно, майдан Незалежності, площа забудови 0,0025га. (Факт введення торгівельного павільйону - кіоску «Сніжинка»в експлуатацію у 1990 році підтверджений матеріалами приватизаційної справи). Відтак, суд першої інстанції підставно та обґрунтовано дійшов висновку про захист порушеного права позивача.

Крім того, матеріалами приватизаційної справи, зокрема довідками Відділу земельних ресурсів Виконавчого комітету Дубенської міської ради № 6 від 06.06.1995р. та № 7 від 06.06.1995р., підтверджено, що на момент приватизації відповідно до рішення Відповідача № 69 від 27.07.1993р., за кафе «Українські страви», була закріплена земельна ділянка на вул.Замкова в м.Дубно площею 0,04га, а за кіоском «Сніжинка»- земельна ділянка на майдані Незалежності площею 0,01га. Вказане рішення Відповідача визначене також, як правова підстава розміщення цілісного майнового комплексу на земельній ділянці та зазначене в предметі договору купівлі-продажу державного майна при викупі № 31 від 20.12.1995р. Згідно з вимогами статті 30 Земельного кодексу Української РСР № 561-XII від 18.12.1990р. що діяв з 15.03.1991р. по 01.01.2002р.), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Водночас, встановлені статтею 67 Земельного кодексу Української РСР № 561-XII від 18.12.1990р. (що діяв з 15.03.1991р. по 01.01.2002р.), розміри застосовувались лише по відношенню до земельних ділянок, які передаються у власність чи користування фізичним особам - громадянам і не застосовувалися до відповідних правовідносин з юридичними особами.

Стаття 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»№ 2163-XII від 04.03.1992р. (в редакції, до внесення змін шляхом викладення у новій редакції, згідно з Законом України № 89/97-ВР від 19.02.1997р.), тобто на момент приватизації цілісного майнового комплексу, земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, не виділяла в окремий об'єкт приватизації. Порядок, за яким продаж земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації здійснюється окремо, було запроваджено з 01.01.2006р., у зв'язку з доповненням положень Закону України «Про приватизацію державного майна»№ 2163-ХП від 04.03.1992р., статтею 18-1, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» № 3235-ІУ від 20.12.2005р. З цієї ж дати було доповнено інші відповідні норми Закону України «Про приватизацію державного майна»№ 2163-ХП від 04.03.1992р., що врегулювали питання продажу та оформлення земельних ділянок, як окремих об'єктів приватизації.

Стаття 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»№ 2171-XII від 06.03.1992р. (в редакції, до внесення змін шляхом викладення у новій редакції, згідно з Законом України № 189/96-ВР від 15.05.1996р.) також не відокремлювала цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств та земельні ділянки, на яких вони розміщені в окремі об'єкти малої приватизації. А частина З статті 2, містила імперативну норму, згідно з якою, будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизувалися разом з розташованими в них об'єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Республіки Крим чи місцевої Ради народних депутатів. І лише при наявності такої заборони зазначені будівлі, споруди, приміщення, а також земельні ділянки, на яких розташовані приватизовані об'єкти, передавалися у довгострокову оренду.

Відповідно до цього та враховуючи відсутність у матеріалах приватизаційної справи доказів існування прямої заборони Представництва Фонду Державного майна України в м.Дубно та Відповідача на приватизацію основних фондів, розташованих в об'єктах приватизації та на приватизацію земельних ділянок, на яких розташовані вказані об'єкти приватизації, Товариство покупців членів трудового колективу Дубенського державного комерційного виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування «Дубенчанка», правонаступником якого є Позивач, під час приватизації набуто у власність не лише об'єкти цілісного майнового комплексу, до складу якого увійшла будівля кафе «Українські страви»з підсобним приміщенням та торгівельний павільйон - кіоск «Сніжинка», але й земельні ділянки на яких вони розміщенні. Доказом цього є відсутність факту передачі відповідних земельних ділянок у довгострокову оренду.

Враховуючи той факт, що нормою статті 30 Земельного кодексу Української РСР № 561-ХІІ від 18.12.1990р. (що діяв з 15.03.1991р. по 01.01.2002р.), з одного боку імперативно визначалось, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди, а з другого боку розміри, такої земельної ділянки, ні Земельним кодексом Української РСР, ні іншим, чинним на той час законодавством, не визначалися, до земельних відносин в цій частині підлягають застосуванню нові акти цивільного законодавства, зокрема стаття 377 Цивільного кодексу України № 435-ГУ від 16.01.2003р., яка в силу статті 4 Прикінцевих та перехідних положень, застосовується до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання чинності даним кодексом. Згідно з даною нормою, до особи, яка придбала будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження, розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Відтак, до Позивача, як до правонаступника особи, що придбала споруду - торгівельний павільйон - кіоск «Сніжинка», перейшло право власності на земельну ділянку, на якій ця споруда розміщена, площа якої згідно з довідкою Відділу земельних ресурсів Виконавчого комітету Дубенської міської ради № 7 від 06.06.1995р. становить 0,01га. Оскільки договором купівлі-продажу державного майна № 31 від 20.12.1995р. розмір земельної ділянки не визначений, то до Позивача перейшло не лише право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята спорудою, а й на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для його обслуговування. З врахуванням державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», затверджених Наказом Держкоммістобудування № 44 від 17.04.1992р., санітарних норм та правил пожежної безпеки, розмір земельної ділянки, зайнятий торгівельним павільйоном - кіоском «Сніжинка», та необхідної для його обслуговування складає 0,0160га. Вказані розміри земельної ділянки є обґрунтованими і підтверджуються проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого Дубенським ПП «Ленд Сервіс»на замовлення Позивача та на виконання рішення Відповідача № 1543 від 29.12.2005р.

Наведеним спростовуються доводи апелянтів про необґрунтованість визнання права власності саме на земельну ділянку площею 0,016га.

Доводи апелянтів, що згідно із схематичним планом кварталу № 71 м.Дубно за 1953 рік та експлікації землекористувачів по відомчому фонду станом на 1965 рік, земельна ділянка в межах якої розміщений кіоск позивача, закріплена за житловим будинком № 9 на майдані Незалежності, який відноситься до будинкоуправління № 1, при цьому вказана земельна ділянка не вилучалась у будинкоуправління, не приймаються судом до уваги, позаяк не підтверджені жодними належними та допустимими доказами у справі.

Разом з тим, право власності Позивача на відповідну частину земельної ділянки не визнається Відповідачем з огляду на відсутність правовстановлюючого документу - Державного акту про право власності на землю. Однак, суд першої інстанції правомірно відхилив такі доводи Відповідача, оскільки обов'язок щодо оформлення вказаної земельної ділянки у власність Товариства покупців членів трудового колективу Дубенського державного комерційного виробничо-торгівельного підприємства громадського харчування «Дубенчанка», лежав саме на органі місцевого самоврядування.

Крім того, обов'язок Відповідача передати (відвести) земельну ділянку у власність або у користування, відрізняється від обов'язку оформити право власності на земельну ділянку, яке вже виникло у зв'язку з переходом права на будівлю і споруду в результаті приватизації, а відсутність належного оформлення права, яке виникло в силу закону, не позбавляє власника його права власності на таку земельну ділянку.

Відтак, зважаючи на факт оспорювання та невизнання права власності позивача на земельну ділянку площею 0,016га на майдані Незалежності в м.Дубно, на якій розміщений та яка необхідна для обслуговування торгівельного павільйону - кіоску «Сніжинка», що позбавляє його права володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, та враховуючи той факт, що його право доведене належними і допустимими доказами у справі, суд першої інстанції підставно та обґрунтовано дійшов висновку про те, що таке право Позивача підлягає захисту відповідно до вимог статей 377, 392 Цивільного Кодексу України № 435-IV від 16.01.2003р. шляхом визнання за Позивачем права власності на дану земельну ділянку.

З огляду на викладене в сукупності, не підлягають задоволенню вимоги Відповідача по зустрічному позову щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності, площею 0,0025га, що розташована на майдані Незалежності в м. Дубно (поруч з будинком № 9) та про зобов'язання Позивача звільнити вказану земельну ділянку, шляхом демонтажу малої архітектурної форми (кіоску) за власні кошти.

Крім того, не може вважатися законним рішення Відповідача № 1187 від 22.02.2008р. «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по наданню земельної ділянки у власність Третій особі», в частині надання дозволу Третій особі на виготовлення технічної документації по наданню земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування будинку та господарських будівель площею 0,02га за адресою: м.Дубно, майдан Незалежності, 9, оскільки частина зазначеної площі надана третій особі за рахунок земель, які перебувають в законному володінні Позивача, що вказує на порушення органом місцевого самоврядування вимог статті 153 Земельного кодексу України № 2768-ІП від 25.10.2001р.

Той факт, що конфігурація земельної ділянки, дозвіл на відведення якої у власність надано Третій особі рішенням Відповідача № 1187 від 22.02.2008р. частково накладається на земельну ділянку, площею 0,016га на майдані Незалежності в м.Дубно, яка зайнята належним Позивачу об'єктом нерухомого майна торгівельним павільйоном - кіоском «Сніжинка»та необхідна для його обслуговування встановлено судом і не заперечується сторонами у справі.

Крім того, матеріалами справи підтверджено той факт, що рішенням Відповідача № 1543 від 29.12.2005р. земельна ділянка площею 0,016га на майдані Незалежності в м.Дубно, на який розташований належний Позивачу торгівельний павільйон - кіоск «Сніжинка», включена в перелік ділянок, які підлягають продажу, а зацікавленим землекористувачам надано право на виготовлення технічної документації і проведення експертної грошової оцінки землі для влаштування дитячого кафе.

Відповідно до вимог частини 4 статті 128 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ від 25.10.2001р., особам, які подали заяви (клопотання) про придбання (купівлю) земельної ділянки, що не перебуває у їх користуванні, продаж цієї ділянки здійснюється не пізніше 30 днів після розроблення землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Судом встановлено, що після розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу Позивачу із земель запасу площею 0,016 га на майдані Незалежності в м.Дубно, Відповідачем рішення про продаж цієї земельної ділянки не приймалось, а поданий Відповідачу разом з висновком Державної експертизи проект відведення, залишений органом місцевого самоврядування без відповідного вирішення, з посиланням на ту обставину, що питання передачі у власність шляхом викупу даної земельної ділянки буде розглянуто лише після розробки проекту детальної забудови центральної частини м.Дубно.

Разом з тим, зазначене рішення є чинним, а отже обов'язковим для виконання. Однак, матеріалами підтверджено, що стосовно частини даної земельної ділянки Відповідачем прийнято рішення № 1187 від 22.02.2008р., яким надано дозвіл Третій особі на виготовлення технічної документації про надання у власність.

Таким чином, стосовно земельної ділянки у розмірі у розмірі 0,02га Відповідачем фактично прийнято два рішення, якими передбачено передачу цієї частини земельної ділянки у власність двом різним суб'єктам господарювання.

При цьому, посилання апелянтів на те, що рішення Дубенської міської ради № 1543 від 29.12.2005р., яке було правовою підставою для виготовлення первісному позивачу проекту землеустрою, втратило чинність не приймається до уваги, оскільки прямо суперечить позиції Вищого господарського суду України, який в своїй постанові від 04.12.2008р. вказав, що вказане рішення № 1543 від 29.12.2005р. є чинним, а отже є обов'язковими для виконання.

За таких обставин, та зважаючи на той факт, що Відповідачу було достовірно відомо про те, що Позивач виконав усі необхідні дії по викупу даної земельної ділянки, приймаючи рішення № 1187 від 22.02.2008р. про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки загальною площею 0,0433га в частині ділянки площею 0,02га, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідач порушив права та охоронювані законом інтереси Позивача.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого і самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси. Відтак, первісні позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, як підставні, законні та обґрунтовані.

З огляду на викладене в сукупності, апеляційний господарський суд вважає, що Господарським судом Рівненської області було в повній мірі забезпечено всебічність, повноту та об'єктивність судового розгляду, правильно застосовано норми процесуального та матеріального права, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, тому вказане рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Доводами апеляційних скарг наведеного не спростовано, протилежного не доведено, у їх задоволенні слід відмовити.

Тому керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Рівненської області від 21.04.2009р. у справі № 14/45 залишити без змін, а апеляційні скарги Дубенської міської ради, м.Дубно та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба», м.Дубно - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                                      Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                          Якімець Г.Г.

Суддя                                                                                          Зварич О.В.