Постанова

від 22.04.2015 по справі 3-44гс15

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., - за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю

"Кафі Кафікаф" - Єрмоленка Є.В.,

Коваленко С.О.,

Генеральної прокуратури України - Гнатюка М.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від

13 листопада 2014 року у справі № 910/3460/14 за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Веста-I", товариства з обмеженою відповідальністю "Кафі Кафікаф" про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсними договорів,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Веста-І" (далі - ТОВ "Компанія "Веста-І"), товариства з обмеженою відповідальністю "Кафі Кафікаф" (далі - ТОВ "Кафі Кафікаф") про:

- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 6 грудня 2007 року № 1403/4236 "Про передачу ТОВ "Компанія "Веста-І" земельної ділянки для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі міста Києва";

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,8743 га у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі міста Києва, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Компанія "Веста-І " 19 лютого 2008 року та зареєстрованого

26 лютого 2008 року за № 91-6-00754 у книзі записів державної реєстрації договорів;

- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 22 травня 2013 року № 500/9557 "Про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва від 26 лютого 2008 року № 91-6-00754 " ;

- визнання недійсним договору від 15 липня 2013 року про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки площею 0,8743 га у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі міста Києва, укладеного між Київською міською радою, ТОВ "Компанія "Веста-І " та ТОВ "Кафі Кафікаф " , зареєстрованого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15 липня

2013 року за № МЗК-1-0009 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрованого у реєстрі за № 318.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вказані рішення Київської міської ради прийнято, а вказані договори укладено щодо земель історико-культурного призначення з порушенням вимог чинного законодавства.

Рішенням господарського суду міста Києва від 3 червня

2014 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від

2 вересня 2014 року рішення господарського суду міста Києва

від 3 червня 2014 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову заступника прокурора міста Києва відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від

13 листопада 2014 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2014 року.

Суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до положень статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" будівництво в деяких зонах охорони пам'яток не забороняється, а лише встановлюються певні обмеження режиму їх використання.

У зв'язку з цим Вищий господарський суд України, встановивши, що спірна земельна ділянка належить до категорії земель історико-культурного призначення, оскільки розташовується в межах центрального ареалу міста, на території археологічного заповідника, в архітектурній та археологічній охоронних зонах, на території державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", у межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору в місті Києві, дійшов висновку про правомірність прийняття Київською міською радою оспорюваних рішень і укладення договорів оренди земельної ділянки для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 53, 54 Земельного кодексу України (далі - ЗК України ) , статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах при вирішенні аналогічних судових справ, просить скасувати цю постанову та постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2014 року і прийняти нове рішення, яким рішення господарського суду міста Києва від 3 червня 2014 року залишити в силі.

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права заступник Генерального прокурора України долучив до поданої заяви копію постанови Вищого господарського суду України від 6 листопада

2012 року у справі № 51/520.

У зазначеній постанові суд касаційної інстанції виходив із того, що згідно зі статтею 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" у межах зон охорони пам'яток забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Також у цій справі суд касаційної інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка належить до ансамблю Софійського собору, внесеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а тому всі перетворення в охоронній зоні повинні відбуватися відповідно до Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, однак доказів інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО про вилучення земельної ділянки з архітектурної охоронної зони для будівництва адміністративно-готельно-житлового комплексу та її продаж немає.

Ухвалою від 4 березня 2015 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 910/3460/14 для перегляду Верховним Судом України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява заступника Генерального прокурора України підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як установлено судами, 6 грудня 2007 року рішенням Київської міської ради № 1403/4236 "Про передачу ТОВ "Компанія "Веста-І" земельної ділянки для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва" був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Компанія "Веста-І" для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі м. Києва та передано вказану земельну ділянку площею 0,8743 га ТОВ "Компанія "Веста-І" у короткострокову оренду строком на 5 років.

На виконання вказаного рішення 19 лютого 2008 року між Київською міською радою та ТОВ "Компанія "Веста-І" був укладений договір оренди земельної ділянки.

21 грудня 2012 року ТОВ "Компанія "Веста-І" та ТОВ "Кафі Кафікаф" уклали договір купівлі-продажу нежитлових будівель від

21 грудня 2012 року, відповідно до якого ТОВ «Компанія «Веста-1» продало, а ТОВ "Кафі Кафікаф" отримало у власність майновий комплекс, який розташований на земельній ділянці у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі (кадастровий номер 8000000000:91:157:0065).

ТОВ "Компанія "Веста-І" звернулось до Київської міської ради з листом від 18 квітня 2013 року № 18/04-01 про поновлення договору оренди земельної ділянки та заміни орендаря з огляду на вище викладене.

22 травня 2013 року рішенням Київської міської ради

№ 500/9557 "Про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі міста Києва від 26 лютого 2008 року № 91-6-00754" договір оренди поновлено строком на 10 років. Крім того, прийнято рішення про внесення змін до договору оренди та зміну сторони договору "ТОВ "Компанія "Веста-І" на сторону "ТОВ "Кафі Кафікаф".

На виконання рішення від 10 липня 2013 року між Київською міською радою, ТОВ "Компанія "Веста-І" та ТОВ "Кафі Кафікаф" був укладений договір про поновлення на 10 років договору оренди земельної ділянки, укладеного між орендодавцем (Київською міською радою) та первісним орендарем (ТОВ "Компанія "Веста-І"), і внесено зміни до договору оренди земельної ділянки.

Спірна земельна ділянка у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі міста Києва в своїй частині розташовується в центральному історичному ареалі міста, в архітектурній охоронній зоні, археологічній охоронній зоні; на території державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ" (постанова Ради Міністрів УРСР від 18 травня 1987 року № 183, рішення Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979); на території пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра" (наказ Міністерства культури і туризму України від 3 лютого 2010 року № 58/0/16-10 у редакції наказу Міністерства культури і туризму України від 16 червня 2010 року № 453/0/16-10); на території пам'ятки археології "Культурний шар Копирева кінця ХІ-ХІІІ ст." (рішення виконавчого органу Київської міськради народних депутатів від 17 листопада

1987 року № 1112, рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 27 січня 1970 року № 159) та у межах охоронної зони об'єкта всесвітньої спадщини "Київ; Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра" (наказ Міністерства культури України від 5 липня 2011 року

№ 511/0/16-11).

Вказана земельна ділянка частково належить до земель історико-культурного призначення національного та місцевого значення на підставі положень статті 53 ЗК України та статті

34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", які визначають поняття та склад земель історико-культурного призначення.

Землі історико-культурного призначення згідно з частиною

1 статті 150 ЗК України відносяться до особливо цінних земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається ЗК України, Законом України "Про охорону культурної спадщини", постановами Кабінету Міністрів України та органів місцевої влади і самоврядування.

Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (стаття 96 ЗК України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель (частина 2 ст. 54 ЗК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" зони охорони пам'ятки - це встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Землі зон охорони пам'яток не належать до земель історико-культурного призначення.

Відповідно до пункту 2.1 додатку № 2 до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня

1979 року № 920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" охорона ансамблів і комплексів пам'яток історії та культури, оголошених згідно з чинним законодавством архітектурними та археологічними заповідниками, здійснюється на підставі окремого про кожний з них положення з обов'язковими умовами: на території заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території і реставрацією пам'яток історії та культури.

Підпунктом 5.1 пункту 5 додатку № 2 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року

№ 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року

№ 920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" передбачено, що охорона ансамблів і комплексів пам'яток історії та культури, визначених згідно з законодавством заповідниками (історико-культурними, архітектурно- і історичними, історико-архітектурними, архітектурними та археологічними, історико-меморіальними тощо) здійснюється згідно з чинним законодавством з такими обов'язковими умовами: на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам'яток історії та культури.

Залежно від характеру історичного середовища на історико-культурні заповідники і зони охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва поширюється принцип реставрації, реабілітації та режим регенерації з обмеженим перетворенням історичного середовища (пункт 3 додатку № 2 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979).

Пунктом 9 додатку № 2 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 встановлено, що в архітектурних охоронних зонах зберігається стара планувальна структура та історична забудова. Дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд з індивідуальними проектами, що регламентуються за висотою з урахуванням архітектурної та масштабної ув'язки з існуючою забудови і загальним силуетом міста.

Таким чином, відповідно до чинних нормативних актів на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників. Впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам'яток історії та культури, та дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проектами.

Натомість офісно-житловий комплекс із приміщеннями соціально громадського призначення та підземною автостоянкою, для будівництва якого було виділено спірну земельну ділянку, не відноситься до особливо важливих споруд, а тому відведення земельної ділянки для цієї мети є порушенням статей 53, 54 ЗК України і статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Крім того, статтею 9 Конституції України та статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 4 жовтня 1988 року № 6673-XI ратифіковано Конвенцію ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16 листопада

1972 року.

Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культур і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї.

Україна як держава, яка внесла пам'ятку до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, згідно з п. 172 Настанов, що регулюють виконання Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО, добровільно взяла на себе зобов'язання з інформування Комітету всесвітньої спадщини через Секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, що охороняється Конвенцією, значні роботи з відновлення чи нового будівництва, які могли б вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини.

Незважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про законність прийнятих Київською міською радою оспорюваних рішень і договорів про надання земельної ділянки під забудову за невжиття заходів щодо інформування Секретаріату ЮНЕСКО про заплановане будівництво.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні справи, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права, заява заступника Генерального прокурора України підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України - скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"

від 12 лютого 2015 року № 192-VIII та статтями 111 16 , 111 23 , 111 24 , 111 25 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від

13 листопада 2014 року у справі № 910/3460/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції .

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий В.П. Барбара

судді: І.С. Берднік

В.С. Гуль

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

П.І. Колесник

О.І. Потильчак

І.Б. Шицький