Постанова

від 05.08.2009 по справі 37/118пд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

37/118пд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

04.08.2009 р.                                                                   справа №37/118пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скакуна  О.А.

суддів Величко  Н.Л. , М'ясищева  А.М.

при секретарі судового засідання

Протченко О.О.

за участю представників сторін:

від позивача:Колядко О.М. -  по дов. б/ н від 17.03.2009 року

від відповідача:від третьої особи:Дорошенко О.М. –по дов. б/н від  20.07.2009 року  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи внутрішнього телебачення" м. Донецьк2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" м. Донецьк

на  рішення господарського суду

Донецької області

від10.06.2009 року

по справі№ 37/118 пд   ( суддя Попков Д.О.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Системи внутрішнього телебачення" м. Донецьк  

до

за участю третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Амстор"                м. Донецьк  Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" м. Донецьк

провизнання недійсним договору оренди № А-11/37 від 02.04.2007р.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України справа слухалась з перервою в судовому засіданні 28.07. та 04.08.2009р.

Рішенням господарського суду Донецької області від  10.06.2009 року по справі № 37/118пд позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи внутрішнього телебачення" м. Донецьк  ( далі по тексту –ТОВ "Системи внутрішнього телебачення")  до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор"  м. Донецьк  ( далі по тексту –ТОВ "Амстор"), за участю третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" м. Донецьк ( далі по текста "ТД "Амстор") про визнання недійсним договору оренди №А-11/37 від 02.04.2007 року ( далі по тексту –договір) задоволено у повному обсязі.

Згідно рішення, визнано недійсним договір оренди №А-11/37 від 02.04.2007 року, укладений між  ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" та ТОВ "Амстор".

ТОВ " Системи внутрішнього телебачення" з прийнятим рішенням господарського суду не погодилось та подало апеляційну скаргу, в якій просить змінити мотивувальну частину рішення в частині відмови, в решті рішення  заявник просить залишити без змін. Позивач вважає свої аргументи щодо фіктивності оскаржуваного договору обґрунтованими та  доведеними належними доказами, які  безпідставно не отримали відповідної правової оцінки у рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду від 10.06.2009 року по справі №37/118 пд  ТОВ "Амстор" також подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його прийнятим із порушенням норм матеріального права. При цьому, скаржник вважає, що  господарський суд першої інстанції дійшов  помилкового висновку про співпадання об'єкту оренди, який знаходиться у володінні та користуванні ТОВ "ТД "Амстор", з об'єктом оренди, який переданий позивачу, і, відповідно, суд зробив помилковий висновок про повторну передачу в оренду одного і того ж майна.

В судовому засіданні 28.07.2009 року повноважний представник третьої особи  заявив клопотання б/н про перенесення  розгляду апеляційних скарг на більш пізнішу дату для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи для якісного і добросовісного виконання своїх обов'язків по поданню  інтересів ТОВ "ТД "Амстор".

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність перенесення судового засідання для надання третій особі можливості використати своє право відповідно до  ст.22 Господарського процесуального кодексу України. У судовому засіданні була оголошена перерва  до 04.08.2009 року згідно до ст.77 цього ж Кодексу.

В судове засідання  04.08.2009 року прибули представники позивача та відповідача. Від третьої особи надійшов відзив  на апеляційні скарги №4872 від 04.08.2009 року   та клопотання №09/08-04/4 від 04.08.2009 року  про відкладення розгляду  справи №37/118 пд на більш пізніший строк в зв'язку із зайнятістю їх представника в іншому судовому процесі.

Вислухавши думку представників позивача та відповідача,  судова колегія дійшла висновку, що відсутність представника третьої особи без самостійних вимог на предмет спору не є перешкодою для подальшого розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.ст.75,99 Господарського процесуального кодексу України, та відмовила у задоволенні поданого клопотання.

Від ТОВ "Амстор" на адресу  апеляційного суду надійшли доповнення до апеляційної скарги №2208 від 27.07.2009 року. Заявник вважає, що судом першої інстанції було здійснено тлумачення правочину, а саме договору про передачу майнових прав, укладеного між ТОВ "Амстор" та ТОВ "ТД "Амстор", за відсутності відповідних позовних вимог позивача і клопотань сторін у справі.

Крім того, ТОВ "Амстор"  стверджує, що  договір оренди між ТОВ "Амстор" та ТОВ "ТД"Амстор" є неукладеним, так як сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, вважає з такого, що у ТОВ "Амстор" залишилися права щодо володіння і розпорядження будівлею торгівельного центру в цілому та її окремими конструктивними елементами.

ТОВ "Амстор" надало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому проти  її доводів заперечує,  просить апеляційну скаргу позивача відхилити, мотивувальну частину рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні позову з підстав, передбачених ст. 214 Цивільного кодексу України, - залишити без змін. В письмових поясненнях б/н від 04.08.2009року  проти  визнання договору недійсним з моменту укладення заперечує.

ТОВ "Системи внутрішнього телебачення"  в судовому засіданні підтримало доводи своєї апеляційної скарги. Проти доводів викладених в апеляційній скарзі відповідача заперечує, вважає рішення господарського суду таким, що відповідає нормам чинного законодавства, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Третя особа ТОВ "ТД "Амстор" у відзиві №4872 від 04.08.2009 року  з апеляційною скаргою ТОВ "Системи внутрішнього телебачення"   не погоджується, вважає, що сторони оскаржений договір виконували, отже й немає підстав вважати його фіктивним; з апеляційною скаргою ТОВ "Амстор" погоджується  з підстав в ній наведених, та зазначає, що договір між ТОВ "Амстор" та ТОВ "ТД "Амстор"  про передачу майнових прав є дійсним, оскільки  з умов договору вбачається, що ТОВ "Амстор" було уповноважене вчиняти дії спрямовані на розміщення рекламних засобів на стінах та стелі торгових приміщень, які були передані ТОВ "ТД "Амстор" в оренду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, та відповідача,  Донецький апеляційний господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.а.с. 82-85 т.1) ТОВ "Амстор" є співвласником   будівлі, що знаходяться за адресою м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, 41.

          02 квітня 2007 року між  ТОВ "Амстор" (Орендодавець)  та                      ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" (Орендар)  був укладений договір оренди  № А-11/37 (а.с.а.с.9-14 т.1) з протоколом розбіжностей ( а.с.17 т.1), які були узгоджені, згідно п.1.1., п.11.1 якого Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування місця, що знаходяться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, 41,  для розміщення плазмових панелей 42 дюйми в кількості –25 одиниці  до 31.03.2010 року.

Згідно з умовами договору місця розміщення відео засобів, що надаються в користування за цим договором, сторони вказують в Додатку  №1 до договору, який є його невід'ємною частиною ( п.1.2 договору).

02 квітня 2007р. відповідно до умов п. 2.1 договору об'єкт оренди був переданий, про що сторонами  складений та підписаний відповідний акт прийому-передачі (а.с.18 т.1).

Пунктом 5.2 договору передбачено право Орендаря з письмового дозволу Орендодавця здійснювати реконструкцію, ремонт та технічне переобладнання приміщень та місць для розміщення відео засобів.

Пунктом 11.1 передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання  02.04.2007 року, і діє до 31.03.2010 року.

Пунктом 11.2 договору передбачено, що даний договір припиняється у випадках: розірвання договору в односторонньому порядку згідно умов договору і діючого законодавства; закінчення строку дії, ліквідації орендаря, гибелі ( нищення) об'єкта оренди. Крім того,  орендар був попереджений, що об'єкт оренди, а саме будівля, частиною якої він є, перебуває в іпотеці                       ( п.12.15).

На виконання грошових зобов'язань за договором оренди №А-11/37 від 02.04.2007р. ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" перерахувало на рахунок ТОВ "Амстор" 106251грн.64коп., що підтверджується банківськими виписками про здійснення платежів з орендної плати на користь відповідача за спірним договором, які наявні у матеріалах справи (а.с.а.с. 40-49 т.1), а також довідками сторін (а.с.а.с. 117,118,135) та актом звірки розрахунків, підписаним обома сторонами (а.с.142 т.1).

При цьому, господарським судом Донецької області встановлено, що 16.01.2007 року між Відповідачем (Наймодавець) та Третьою особою (Наймач) укладено договір найму нерухомого майна №158/2 (а.с.а.с.111-114 т.1), згідно п. 1.1, 1.2.,1.3,7.1 якого  ТОВ "Амстор" передає, а ТОВ "ТД "Амстор" приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення суспільно-торгівельного центру, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, 41,  загальною площею 1018,67 кв.м., для використання його для розташування торгівельних площ та розміщення персоналу для здійснення торгівельної діяльності, до 16.01.2008р., приміщення було передане за актом прийому-передачі від 16.01.2008р. (а.с.114 т.1).

          22 вересня 2008р. між ТОВ "Амстор" ( відповідачем) та третьою особою ( ТОВ "ТД "Амстор") укладено договір найму нерухомого майна №А-11/80 (а.с.а.с.59-61 т.1), згідно п. 1.1, 1.2, 1.3, 7.1 якого,  ТОВ "Амстор" передає, а ТОВ "ТД "Амстор" приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення суспільно-торгівельного центру, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, 41, загальною площею 8950,00 кв.м., для використання його для розташування торгівельних площ та розміщення персоналу для здійснення торгівельної діяльності, до 01.10.2011р., приміщення було передане за актом прийому-передачі від 01.11.2008р. (а.с.62 т.1).

Причиною виникнення даного спору зі справи є  розбіжності, що виникли між сторонами пов'язані із виконанням спірного договору,  та демонтажем розміщених ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" відео засобів.

На підставі вищенаведених та інших матеріалів і доказів, суд першої інстанції  задовольнив позов.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржене рішення у повному обсязі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності з врахуванням пояснень представників  позивача, відповідача, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу  України).

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору №А-11/37 від 02.04.2007 року недійсним позивач наполягає на тому, що фактично був позбавлений свого права користуватися об'єктом оренди не стороною за договором, а третьою особою, з якою у позивача немає договірних відносин, і, саме, протиправні дії з боку ТОВ "ТД "Амстор" є порушенням з боку відповідача умов вищевказаного договору, та вказують на його недійсність, як фіктивного у розумінні ст. 234 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони.

Згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст. 202 Цивільного кодексу України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. У постанові Пленуму  Верховного Суду України  "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків (п. 16). Викладена правова позиція стосується тих правочинів, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції  виходив з того, що на виконання спірного договору об'єкт оренди був переданий, про що сторонами  складений та підписаний відповідний акт прийому-передачі та укладена додаткова угода до договору оренди  №А-11/37 від 02.04.2007 року,  якою внесені зміни до договору, а саме, визначено про надання місць для розміщення відео засобів, наявний акт приймання-передачі місць для розміщення рекламних засобів, підписаний обома сторонами, крім того, ТОВ "Системи внутрішнього телебачення" здійснило платежі за договором, а  ТОВ "Амстор" їх прийняло, що підтверджується наданими до справи банківськими виписками, виходячи з вищенаведеного  відсутні підстави вважати даний правочин фіктивним.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що посилання позивача на наявність ознак фіктивності спірного договору у зв'язку із неможливістю здійснити доступ до об'єкту оренди є юридично неспроможним (незалежно від наявності або відсутності таких фактів не допуску). Недопущення до об'єкту оренди може лише вказувати на наявність порушення умов договору у вигляді його неналежного виконання, що  згідно п. 16  Постанови Пленуму  Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978р. № 13 не може мати наслідком визнання договору недійсним.

Відтак, вказана підстава позовних вимог судом  першої інстанції відхилена обґрунтовано, з чим погоджується й судова колегія апеляційної інстанції враховуючи наступне.

ТОВ "Системи внутрішнього телебачення", звертаючись з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, не спростувало висновку  господарського суду. Не доведено протилежне і суду апеляційної інстанції.

Виходячи з такого, вимоги позивача, заявлені в апеляційній скарзі, щодо зміни мотивувальної частини рішення  в частині визнання договору №А-11/37 від 02.04.2007 року  фіктивним, визнавши обґрунтованою відповідну підставу позову, задоволенню не підлягають.

          Не приймаються до уваги судовою колегією твердження заявника апеляційної скарги –ТОВ "Амстор" стосовно того, що господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про співпадання об'єкту оренди, який знаходиться у володінні та користуванні "ТОВ "ТД "Амстор", з об'єктом оренди, який переданий позивачу, та  повторну передачу в оренду одного й того ж майна.

Господарський суд першої інстанції при вирішенні спору по суті врахував той факт, що з 16.01.2007 року на підставі договору №158/2 від 16.01.2007 року  відповідач передав в оренду частину нерухомого майна третій особі, а з квітня 2007 року на підставі договору оренди від 02.04.2007 року № А-11/37, передав позивачу частину приміщень на вже орендованій третьою особою території.

Господарський суд зазначив, що факт перебування об'єкту оренди за спірним договором в межах об'єкту,  переданого в оренду третій особі, підтверджується додатком до спірного договору та пояснення сторін.

Згідно ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець здійснює передачу майна наймачеві у користування. При цьому слід зазначити, що наймачеві також, як правило, передається і право володіння орендованим майном. Тобто він отримує можливість не тільки вилучати корисні властивості майна, але і мати його, бути його правомірним володільцем.  Разом з тим можливою є оренда, при якій майно надається наймачеві тільки у користування, але не у володіння.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України права передачі майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. Об'єктами договору найму (оренди) можуть бути рухомі та нерухомі речі, зокрема будівлі, споруди, цілісні майнові комплекси підприємств, земельні ділянки тощо.

Аналіз норм статті 346 Цивільного кодексу України дає право на висновок про те, що передача майна в оренду не призводить до втрати Орендодавцем права власності на таке майно, на строк оренди Орендодавець (наймодавець) позбавлений можливості здійснювати щодо об'єкту оренди передані Орендарю (наймачу) права на приміщення (володіння та користування),  оскільки в протилежному випадку відбулося б  фактичне одностороннє припинення правовідносин з оренди, що є неприпустимим з огляду на  ст. 629 Цивільного кодексу України, та ч.1 ст.291 Господарського кодексу України.

Крім того, статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що продовження власником-орендодавцем після передачі майна в оренду орендарю здійснення повноважень з користування та володіння цим майном (його частиною) шляхом надання цих повноважень іншій особі несумісне із гарантованою вказаною статтею можливістю орендаря здійснювати впродовж строку договору набуті права відносно об'єкту оренди.

Оскільки позивачу, як видно з матеріалів справи, на час укладення спірної угоди  не належало майнове право на об'єкт оренди, то він і не мав права виступати як орендодавець.

          Так як, вчинення певних угод відносно майна є окремним випадком реалізації повноважень власника, встановлених ч.1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України. Разом із тим, за змістом наведених норм під час здійснення своїх прав власник не може порушувати права та законні інтересі інших осіб, що кореспондується із приписами ст. 13 Цивільного кодексу України.

Виходячи з такого, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що  перебування об'єкту оренди за спірним договором в оренді третьої особи у складі іншого майна за укладеним раніше договором унеможливлює передачу такого об'єкту позивачу без припинення відносно нього (об'єкту)  попередніх орендних правовідносин, з чим погоджується судова колегія.

При цьому, об'єктивна відсутність у відповідача можливості передати позивачу за спірним договором згідно акту передачі від 02.04.2007р. (а.с.17 т.1) права володіння та користування відповідним об'єктом оренди, так як такі права вже були набуті третьою особою, зумовлює первісну юридичну неможливість настання правових наслідків, обумовлених спірним договором.

Також,  суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що  вказана обставина вказує на невідповідність спірного договору вимогам ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України, що згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є самодостатньою підставою для визнання спірного договору недійсним, з чим погоджується судова колегія.  

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає правильним  висновок господарського суду Донецької області стосовно не прийняття до уваги  доводів відповідача щодо наявності укладеного із третьою особою договору №А/11 від 22.12.2006 року про передачу майнових прав від ТОВ "ТД "Амстор" до ТОВ "Амстор", так як зі змісту даного договору вбачається, що  передача таких прав зумовлена  наявністю у неї статусу орендаря відповідного приміщення. А із наданого до матеріалів справи договору №158/2 від 16.01.2007 року та №А-11/80  від 22.09.2008 року не вбачається встановлення для орендаря можливості здійснювати передачу набутих майнових прав щодо об'єкту оренди іншій особі, в тому числі і орендодавцю.

Не приймаються до уваги судовою колегією і посилання скаржника –ТОВ "Амстор", стосовно того, що судом першої інстанції було здійснено тлумачення правочину, а саме договору про передачу майнових прав, укладеного між ТОВ "Амстор" та ТОВ "ТД "Амстор" як підставу для скасування рішення. Судом першої інстанції було встановлено  факт укладення договору оренди між вищевказаними товариствами, що підтверджується наданими до справи документами, та здійснено його правову оцінку  щодо можливості прийняття  останнього у якості доказу  в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. Тлумачення змісту договорів які є доказами у справі є обов'язком суду, і не може розцінюватись як вихід за межі позовних вимог. Суд відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України  оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заперечення ТОВ "Амстор" стосовно  неможливості визнання спірного договору недійсним з моменту укладання у зв'язку з неможливістю відновити первісний стан в частині повернення фактичного здійсненого користування майном, як вірно зазначено судом першої інстанції, спростовуються приписами абз. 2 ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, згідно яких у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, діючий Цивільний кодекс України у повній мірі врегулював питання застосування реституційних наслідків до всіх видів  недійсних правочинів, за яким відбувався майновий обіг (виконання) між сторонами.

Згідно з  частиною  першою  статті  236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин  або  правочин,  визнаний  судом  недійсним,  є недійсним з  моменту  його  вчинення. Зазначена норма означає,  що  нікчемний  правочин  є недійсним  з  моменту його вчинення в силу закону,  а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу  в часі.

          Момент, з  якого  нікчемний  правочин або правочин,  визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами,  імперативно встановлені частинами першою  та  другою  статті  236  Цивільного кодексу  України,  і  не  можуть  бути  змінені  судом

Тому,  твердження скаржника - ТОВ "Амстор", щодо необхідності визначення у резолютивній частині рішення моменту визнання договору недійсним є безпідставними.

Стосовно  тверджень скаржника –ТОВ "Амстор" щодо не врахування господарським судом того факту, що  договір, оренди між ТОВ "Амстор" та ТОВ "ТД "Амстор" є неукладеним, оскільки сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов останнього, не приймаються до уваги, як безпідставні, оскільки докази визнання його неукладеним скаржником суду не надано.

З врахуванням викладеного, висновки господарського суду є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції при ухвалені рішення було враховано вимоги чинного законодавства, матеріали справи та представлені сторонами докази  та правомірно задоволено позовні вимоги, в зв'язку з чим апеляційний суд не знаходить підстав для його скасування.  

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційним скаргам покладаються на  заявників скарг по справі.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, судова   колегія Донецького апеляційного господарського суду,-   

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення  господарського суду Донецької області   від 10.06.2009 року по справі  № 37/118 пд  залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи внутрішнього телебачення"                       м. Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" м. Донецьк  –без задоволення.

Головуючий          О.А.  Скакун

Судді:          Н.Л.  Величко

          А.М.  М'ясищев

Надруковано 6пр.: у справу –1пр., ДАГС-1пр., ГСДО-1пр., позивачу-1пр., відповідачу-1пр., 3-ій особі –1пр.