Рішення

від 30.12.2014 по справі 524/1705/14-ц

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 524/1705/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.12.2014 року, Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого судді - Савiчева В.О.

при секретарі - Коршак Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Центр нерухомості майна «Гарант» про внесення змін до договору найму житлового приміщення і відшкодування збитків та по зустрічному позову ТОВ «Центр нерухомості майна «Гарант», ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди і відшкодування втраченої вигоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ТОВ «Центр нерухомості майна «Гарант» про внесення змін до договору найму житлового приміщення і відшкодування збитків, зазначаючи, що вона ОСОБА_3, 19 березня 2013 року звернулася до підприємства ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант»» з проханням знайти, орендатора на належне їй на праві приватної власності ? частини будинку, який розташований за адресою м. Кременчук, вул. 40 років Жовтня, 42/2 житловою площею 29 кв.м..

З цією метою нею була оформлена Заявка на пошук орендатора з вимогами: плата за оренду має складати 1700 грн. на місяць, пошук орендатора у скорочений термін не більше 1-го тижня. безпосередній догляд за собакою, оплата комунальних послуг здійснюється орендатором.

Відповідно укладено договір «Про надання комплексу послуг щодо пошуку орендаря» № 08-03/2013 від 19 березня 2013р. у відповідності до якого ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант» проводив узгоджені з нею заходи по пошуку орендаря.

За пошук орендаря за її умовами нею було сплачено грошові кошти в розмірі 500 грн., що підтверджується Актом наданих послуг від 21.03.2013 року.

Виходячи із норми ст. 640 ЦК України прийняття уповноваженою особою ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант» грошових коштів в розмірі 500 грн. є згодою на укладання договору на запропонованих умовах. Даний факт підтверджується Договором № 08-03/2013 от 19 березня 2013р. та Актом надання послуг від 21 березня 2013р.

Після проведення всіх необхідних процедур один із представників ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант» запропонував їй підписати Договір найму житлового приміщення б/н від 19 березня 2013 року. Прочитавши договір у неї викликало сумнів п. 7 Договору, а саме 1360 грн. хоча вона наполягала на сумі в розмірі 1700 грн. Представники ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант» запевнили, що це формальність і підстав перейматися цим питанням не потрібно, і що їй будуть виплачувати кошти в розмірі 1700 грн. за місяць оренди приміщення. Доводи представників були настільки обґрунтованими, що вона підписала Договір.

Після укладання договору найму житлового приміщення приблизно 22 березня 2013 року вона отримала плату за найм житлового приміщення в розмірі 1700 грн.

Зрозумівши, що ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант» виконало взяті на себе обов'язки, і подальшої турботи за стан свого майна вона не мала, поїхала за кордон у власних справах, де перебувала з 25.03.1913 року до 11 травня 2013 року.

Після прибуття вона звернулася до ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант» з метою отримання плати за найм житлового приміщення і було з'ясовано, що плата за договором б/н від 19 березня 2013 року була зменшена з 1700 грн. на місяць до 1360 грн. за місяць. Різниця складає 340 грн. на місяць.

Всі наведені варіанти відповідей не були нічим обґрунтовані, і були висвітлені листом № 34 від 02.12.2013р. Тому була вимушена звернутися до уповноваженого органу з питань податків, а саме до Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області з проханням перевірити правдивість аргументів про зменшення вартості оренди. За № 5643/П/1603 отримала відповідь, що ніякі податки на її користь ніхто не сплачував, в тому числі і ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант».

27.11.2013 року вона отримала лист № 33 від 27.11.2013р., яким в односторонньому порядку без попередньої згоди з нею починаючи з 19 березня 2013 року внесено зміни в п. 3 договору № 08-03/2013 від 19.03.2013 року, а саме його виключили.

Такі дії з боку представників ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант» грубо порушують норму передбачену п.2 ст. 820 ЦК України, якою заборонена одностороння зміна розміру плати за користування житлом, якщо інше не встановлено Договором або Законом, а у відповідності до п. З ст. 632 ЦК України зміна вартості договору після його виконання не допускається.

Вважає, що лист б/н від 19.03.2013р. не може вважатися змінами до п.7 Договору № 08-03/2013 від 19 березня 2013 року оскільки його зміст суперечить вимогам ст. ст. 632 та 820 ЦК України.

Таким чином з боку ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант» суттєво порушені права, що призвели до матеріальних втрат і недоотримання доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби право не було порушене (упущена вигода) ст. 22 ЦК України.

Просила суд визнати недійсними зміни від 27.11.2013 року до договору № 08-03/2013 від 19 березня 2013 року, внести зміни до договору найму житлового приміщення б/н від 19 березня 2013 року, а саме до п.7 змінивши розмір плати за найм житлового приміщення з 1360 грн. до 1700 грн., стягнути з ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант» (ЄДРПОУ 13965124 вул. К.Маркса 11/29) на користь ОСОБА_1 2.11. ІНФОРМАЦІЯ_1 іпн. НОМЕР_1) грошові кошти в розмірі 4583 грн. як упущена вигода за здачу в найм житлового приміщення, провести індексацію грошових коштів, несплачених за договором найму житлового приміщення.

В свою чергу з зустрічним позовом звернулися ТОВ «Центр нерухомості майна «Гарант», ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди і відшкодування втраченої вигоди, зазначаючи, що з ОСОБА_4 19.03.2013р. був укладений договір №08-03/2013 про надання комплексу послуг, щодо пошуку орендаря та заявка на пошук орендаря. Цим договором підприємство зобов'язалося внести інформацію до бази даних про оренду, знайти орендаря об'єкту на ? частини житлового будинку, з доглядом за собакою.

Замовник, тобто ОСОБА_1, зобов'язана була сплатити винагороду за послуги підприємства.

В розділі 3 договору передбачався п.3.2, де початковий розмір винагороди узгоджується між замовником та виконавцем при укладені цього договору та фіксується в заявці на пошук орендаря. Кінцевий розмір винагороди узгоджується між замовником та виконавцем після того, як знайдений орендар та фіксується в акті надання послуг. 21.03.2013р ОСОБА_1 підписаний акт наданих послуг, де в п.З договору узгоджений кінцевий розмір винагороди 500 грн. Пунктом 4 підтвердили про відсутність претензій між сторонами.

Таким чином, договір був виконаний.

Після чого 19.03.2013р. був підписаний договір найму житлового приміщення ? частини будинку з присадибною ділянкою за адресою вул. 40 років Жовтня, буд 48/2, в м. Кременчуці, що належить відповідачу на праві власності, строком на 12 місяців.

П. 12 договору сторони передбачали, що будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і невідображені в цьому договорі не мають правового значення.

В п.7 договору встановлена орендна плата в розмірі 1360 грн., яка сплачувалася готівкою. Платежі за лічильниками за електроенергію, газ сплачував наймач.

Відповідно відомості ОСОБА_4 за період з березня 2013р. по березень 2014р. орендну плату в сумі 1360 грн. виплачували регулярно. Крім того, від суми прибутку відповідача був перерахований податок у розмірі 15%, що відображалося у звіті в ф.ІДФ, а також комунальні послуги, що підтверджувалось квитанціями.

Незважаючи на добросовісне виконання зобов'язань по договору, ОСОБА_1 з листопада 2013р. почала пред'являти претензії і вимагати сплати їй орендної плати в сумі 1700грн. Все відбувалося в скандальній, погрозливій формі в присутності клієнтів.

ОСОБА_1 надсилала скарги до податкової міліції, до відділу СВФР Кременчуцької ОДПІ, ФГУ Міндоходів Полтавської області, до Державної інспекції з питань захисту прав споживачів, в яких вказувала, що ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант» не сплачує податки стосовно її прибутків, в односторонньому порядку змінили умови договору найму житлового приміщення.

Також ОСОБА_1 звернулася із скаргою в газету «Програма Плюс» із висловлюванням, що працівники порушили її права при укладенні договору оренди та некоректне відношення до неї.

Вважають, що всі ці скарги є не обґрунтовані, викладені неправдиво, не підтверджені доказами, направлені на підрив ділової репутації підприємства, тобто з спричиненням моральної шкоди.

Директор і інші працівники змушені були з'являтися в контролюючі і правоохоронні органи для надання пояснень, готувати документи, що аргументують незаконність і наклеп зі сторони ОСОБА_1, викладених в її скаргах.

Таким чином, з вини відповідача у підприємства виникли реальні витрати, матеріальні збитки, крім немайнового характеру, які виразились в порушенні виробничого ритму, несвоєчасного виконання зобов'язань по другим договорам, перешкоджання в дотриманні законності, зниження розміру прибутку і авторитету компанії, виникнення напруги в середині колективу, і звільнення спеціаліста, яка займалася оформленням документації відповідача, що надавала пояснення за її скаргами.

Тому моральну шкоду підприємство оцінює в сумі 10000 грн.

Ст.22 ЦК України передбачає відшкодування збитків. Збитками є доходи, які могли б реально одержати за звичайних обставин, та понесені витрати, якби її право не було порушене.

В результаті перевірок і розбором контролюючими органами підприємства за скаргою ОСОБА_1 була втрачена заробітна плата в.о. директора ОСОБА_5 та директора ОСОБА_2 за 2 дні відвідування слідчого ( по пів дня 4 рази), 2 дні до податкової інспекції ( по пів дня за 4 рази), 1 день до податкової інспекції (2рази по пів дня), спілкування з інспекцією по захисту прав споживачів (04.03.14р., 31.03.14р.,14.03.14р.) 2,5 робочих дні, підготовка відповідей на скарги відповідача в контролюючі органи, відповідачу, усні пояснення відповідачу, витрачено 2,5 робочих дні. Всього 10 робочих днів. Середньоденна зарплата директора складає 46,82 грн. (1147:24,5). Втрачено заробітної плати в сумі 468,82грн. Працівника підприємства втрачена зарплата за 3 робочих дні в сумі 140,46грн. На загальну суму зарплати нараховується податок 15%, що складає 91,39грн. (609,28грн.х15%). Всього збитки по зарплаті складають - 700,67грн., які належить стягнути з ОСОБА_1 у відповідності ст. 22 ЦК України. Витрачено канцтовари (папір, ксерокс) 42 аркуші по 4 прим. = 168 арк. Вартість ксерокопії складає 1грн.х168 =168грн.

Таким чином, сума збитків складе (700,67грн.+168грн.)=868,67грн. Крім того, в результаті відволікань на безпідставні скарги відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, як фізична особа, підприємець не займалася своєю діяльністю, тому недотриманий нею прибуток за 10 днів в сумі - 19157грн., середній дохід, який складається від річного доходу - 699263грн.: 365 днів.

Загальна сума матеріальної шкоди, спричиненої відповідачем ОСОБА_1 ОСОБА_2 складає - 19157грн., яка підлягає стягненню з відповідача. Моральна шкода оцінюється в 10000 грн.

Просили суд стягнути ОСОБА_1, ідн. код 2989100921на користь ТОВ «Центр нерухомості Кременчука «Гарант» на р/р 26009294651500 в АТ «УкрСиббанк», МФО 351005, код ЕДРПОУ 13965124 матеріальної шкоди в сумі 869грн., моральної шкоди 10000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 інд. код НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 іден. код НОМЕР_2 матеріальної шкоди в сумі 19157грн., моральної шкоди в сумі 10000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Центр нерухомі Кременчука «Гарант» судові витрати відповідно квитанції.

В судовому засіданні представник позивача за первинним позовом ОСОБА_6 позовні вимоги свого довірителя підтримав посилаючись на обставини викладені в позовній заяві і просив суд їх задовольнити. В задоволені зустрічного позову відмовити.

Представник відповідачів-позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги первинного позову не визнала, посилаючись на обставини викладені в заперечені на позовну заяву і просила суд в задоволені позову відмовити. Зустрічний позов своїх довірителів підтримала посилаючись на обставини викладені в позовній заяві і просила суд їх задовольнити

Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до висновку, що первинний та зустрічний позов задоволенню не підлягають з наступних підстав.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що між ОСОБА_4 та ТОВ «Центр нерухомі Кременчука «Гарант» 19.03.2013р. був укладений договір №08-03/2013 про надання комплексу послуг, щодо пошуку орендаря та заявка на пошук орендаря. Цим договором ТОВ «Центр нерухомі Кременчука «Гарант» зобов'язалося внести інформацію до бази даних про оренду, знайти орендаря об'єкту на ? частини житлового будинку, з доглядом за собакою.

Замовник, ОСОБА_1, зобов'язана була сплатити винагороду за послуги підприємства.

В розділі 3 договору передбачався п.3.2, де початковий розмір винагороди узгоджується між замовником та виконавцем при укладені цього договору та фіксується в заявці на пошук орендаря. Кінцевий розмір винагороди узгоджується між замовником та виконавцем після того, як відшукається орендар та фіксується в акті надання послуг. 21.03.2013р. ОСОБА_1 підписаний акт наданих послуг, де в п.3 договору узгоджений кінцевий розмір винагороди 500 грн. Пунктом 4 підтверджено про відсутність претензій між сторонами.

Таким чином, договір був виконаний.

Після чого, того ж дня, 19.03.2013р. був підписаний договір найму житлового приміщення ? частини будинку з присадибною ділянкою за адресою вул. 40 років Жовтня, буд 48/2, в м. Кременчуці, що належить ОСОБА_1 на праві власності, строком на 12 місяців.

Пунктом 12 договору сторони передбачали, що будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і невідображені в цьому договорі не мають правового значення.

В п.7 договору встановлена орендна плата в розмірі 1360 грн., яка сплачувалася готівкою. Платежі за лічильниками за електроенергію, газ сплачував наймач.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України , суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Конституція України ( статті 3, 28) визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також гарантує право кожного на повагу до його гідності.

Статтею 32 Конституції, ст.ст. 23, 277, 297 ЦК України гарантовано судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї, захистити свої гідність та честь, а також право на відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим, ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною необхідно визначити характер такої інформації та з'ясувати чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Для визначення характеру інформації необхідно проаналізувати загальний контекст заяв, звернень, обставини, які спричинили викладення матеріалу, особу ображеного.

Якщо оціночні судження в поширеній автором інформації є його суб'єктивною оцінкою дійсних фактів, подій і вони подані у формі, що адекватно, недвозначно відбивають суб'єктивний характер судження, то вони не підлягають спростуванню.

Якщо ж інформація викладена у формі висновку чи оцінки подій, які виявились неправдивими, то такі судження можуть бути спростовані, оскільки автором невірно подані фактичні дані.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежить від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

З аналізу законодавства України та практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого є обов'язковою з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року та рішення якого підлягають застосуванню судами України при ухваленні судових рішень, слідує, що при розгляді справ за вимогами про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, важливим є визначення: чи є відомості, на негативності яких наполягає позивач інформацією /фактами/ або оціночними судженнями відповідача - розповсюджувача вказаної інформації, висловленими ним на реалізацію своїх власних поглядів та ідей, оскільки «Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень доведенню не підлягає».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію», під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.

В силу ст. 471 цього Закону ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

З огляду на зміст заяв, звернень, способу їх написання, наявність в них явної критики та оцінки дій з приводу певних подій, використання парних розділових знаків, відсутність викладених фактичних даних, переконує суд в тому, що зазначена поширена інформація є оціночним судженням без наявності в них образи та наклепу. Поширена інформація не може бути віднесена також до негативної інформації з точки зору викладення оціночних суджень. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі В«Лінгенс проти АвстріїВ» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. На думку суду, спірна інформація є оцінкою дій, висловлювання у заявах та зверненнях не можна витлумачити як такі, що містить фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише надають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації, викладеної у заяві, згідно власних суб'єктивних переконань, тобто спірна інформація, зазначена вище, викладена у заявах та зверненнях є оціночним судженням.

Відповідно до Конституції України, Конвенції про захист прав і основних свобод людини відповідач вправі висвітлювати не тільки позитивні сторони життєдіяльності суспільства, а й звертати увагу на необхідність викоренення певних недоліків, порушень закону і критична оцінка певних фактів та недоліків не може визнаватись інформацією, що ганьбить честь, гідність чи ділову репутацію фізичної особи. Посилаючись на вимоги цивільного законодавства, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості оціночні судження, якими згідно Закону «Про інформацію», за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані.

Згідно з положеннями ст.277 ЦК України і ст.10 ЦПК України, обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

В п.41 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08.07.1986 року зазначено: «… Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Європейський Суд з прав людини відзначив, що таке право в демократичному суспільстві не може бути абсолютним, через що зазначені статті надають Державі певну свободу розсуду втручання у здійснення цього права задля захисту прав інших людей, зокрема, коли таке втручання здійснюється на підставі та в порядку визначеному законом.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України. Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлювання своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини. Межі свободи вираження думок залежить від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Крім того, з урахуванням принципу Європейського Суду в частині того, що санкція за розповсюдження інформації, правдивість якої не доказана та порушено ст. 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо: 1) помилка не суттєва в контексті повного розповсюдженого матеріалу; 2) матеріал стосується теми, яка має загальний інтерес; 3) автор хоча й помилявся, але зробив це добросовісно, не порушуючи професійних норм, порушення прав позивача не вбачається. Будь-яке обмеження є прийнятним лише тоді, коли воно встановлене законом і є необхідним у „демократичному суспільствіВ» .

Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов»язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» передбачено, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

В Рішенні Конституційного Суду України вказано, що викладені у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов`язків порушено її право, не може вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб.

У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством України.

Виходячи з Рішення Конституційного суду України, звернення ОСОБА_1 з заявою до правоохоронного органу не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь і гідність, оскільки мало місце не поширення відповідачем недостовірної інформації, а реалізація нею конституційного права на звернення із заявою до органів державної влади. При цьому метою звернення було не поширення будь-якої інформації, а захист права, яке ОСОБА_1 вважала порушеним.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Проте позивачами по зустрічному позову не надано доказів на підтвердження того, що вони мали би реальну можливість отримати доходи у визначеному ними розмірі і не отримали їх саме внаслідок суттєвого порушення їх прав. Крім того встановлений судом правовий характер спірних відносин не свідчить про те, що позивачам заподіяно збитки у виді упущеної вигоди. Положення п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини, які мали місце в цьому випадку.

При обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення реальності тих доходів, які особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок щодо доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на позивача.

Покладення на відповідача відповідальності у формі відшкодування збитків за нездійснення свого права суперечить в цілому принципам юридичної відповідальності, що настає за порушення саме зобов'язань.

Тому підстави для стягнення на користь позивачів упущеної вигоди відсутні.

Керуючись ст.ст. 14, 57 - 59, 60, 208, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ТОВ «Центр нерухомості майна «Гарант» про внесення змін до договору найму житлового приміщення і відшкодування збитків - відмовити.

В зустрічному позові ТОВ «Центр нерухомості майна «Гарант», ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди і відшкодування втраченої вигоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Автозаводський районний суд міста Кременчука шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: