Рішення

від 06.05.2015 по справі 904/2068/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.05.15р. Справа № 904/2068/15

За позовом Дніпропетровського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт добровільного пожежного товариства (м.Дніпропетровськ)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпропетровськ)

про стягнення суми попередньої оплати за договором № 14 від 23.06.2014 у загальному розмірі 10 067 грн. 61 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Носков О.В. - представник (довіреність № 81 від 12.03.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровське обласне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство протипожежних робіт добровільного пожежного товариства (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) суму попередньої оплати за договором № 14 від 23.06.2014 у загальному розмірі 10 067 грн. 61 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 7 500 грн. 00 коп. - сума попередньої оплати (основний борг);

- 1 307 грн. 68 коп. - пеня;

- 1 120 грн. 00 коп. - інфляційні втрати;

- 139 грн. 93 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 14 від 23.06.2014 в частині своєчасної та повної поставки товару (дрова акації) в 3-денний строк після здійсненої попередньої оплати позивачем у сумі 7 500 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 3.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 22.07.2014 по 05.03.2015 в сумі 1 307 грн. 68 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з серпня 2014 по січень 2015 у сумі 1 120 грн. 00 коп. та 3% річних за період прострочення з 22.07.2014 по 05.03.2015 у сумі 139 грн. 93 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 16.04.2015.

Представник позивача у судове засідання 16.04.2015 з'явився, але вимоги ухвали суду від 13.03.2015 не виконав. У судовому засіданні 16.04.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 16.04.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, вимоги ухвали суду від 13.03.2015 не виконав.

Так, ухвалою суду від 16.04.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 06.05.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Так, у судовому засіданні 06.05.2015 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги ухвали суду також були виконані позивачем - надані витребувані судом докази, зокрема, долучений до справи уточнений розрахунок.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 16.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою суду від 16.04.2015 не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 16.04.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, яке містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, а також виготовлялась копія реєстру поштових відправлень суду, які долучені до матеріалів справи. Так, згідно вказаних документів, поштове відправлення з ухвалою суду від 16.04.2015 вручено відповідачу особисто 25.04.2015, що підтверджується, зокрема, реєстром № 190 від 20.04.2015 на відправку замовленої пошти з повідомленням по Дніпропетровську та витягом з сайту Укрпошти.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 13.03.2015 та від 16.04.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача, оскільки останній про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином: ухвали суду від 13.03.2015 та від 16.04.2015 були завчасно надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 16.04.2015 та отриманні відповідачем (а.с.25, реєстр №190 та витяг з сайту Укрпошти).

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Так, представник позивача наголошував, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

23.06.2014 між Дніпропетровським обласним спеціалізованим ремонтно-будівельним підприємством протипожежних робіт добровільного пожежного товариства (далі - покупець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - постачальник, відповідач) було укладено договір № 14 (далі - договір) (а.с.13), який складений на придбання покупцем у постачальника за договірною ціною товару - дрова акації від 0,3 м до 0,4 м з транспортуванням на суму 7 500 грн. 00 коп. (пункт 1.1. договору),

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2014 (пункт 4.1. договору).

При цьому, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, відповідно до пункту 3.4. договору строк поставки - протягом 3 банківських днів з моменту передоплати, зі складу постачальника за адресою: АДРЕСА_3

Так, в пунктах 3.1. та 3.2. договору сторони погодили, що умови оплати - попередня оплата. Оплата в розмірі 100% передоплати відповідно до рахунку-фактури протягом 3-х днів.

У відповідності до вказаних умов відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № 000014 від 17.07.2014 на суму 7 500 грн. 00 коп. (а.с.18).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором позивачем була здійснена попередня оплата в сумі 7 500 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 289 від 18.07.2014 (а.с.17).

В порушення умов пункту 3.4. договору відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, товар поставлений позивачу не був.

Як зазначав представник позивача, станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Приймаючи до уваги визначені контрагентами порядок та строк поставки товару, приймаючи до уваги отримання відповідачем передоплати за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк поставки товару є таким, що настав - 23.07.2014, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині повернення передоплати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Так, позивач звертався до відповідача з листом від 30.10.2014 за вих. № 483, в якому просив повернути кошти за непоставлений товар (а.с.22).

Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією № 1 від 17.11.2014, в якій також просив протягом 7 робочих днів з моменту отримання претензії погасити заборгованість в сумі 7 500 грн. 00 коп. (а.с.19-21).

Однак, вказані звернення позивача були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 7 500 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 7 500 грн. 00 коп. суму неповернутої попередньої оплати, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми попередньої оплати підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач за прострочення строків поставки товару, на підставі пункту 3.3. договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 307 грн. 68 коп.

З приводу вказаних вимог позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 3.3. договору за невиконання договірних зобов'язань сторони виплачують неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої в цей період, за кожен день прострочки.

При цьому, в силу положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в статті 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за прострочення виконання зобов'язання відповідачем в сумі 1 307 грн. 68 коп. Отже, позивач розрахував та просить стягнути пеню за прострочення в період з 22.07.2014 по 05.03.2015 (у первісному розрахунку, а в уточненому розрахунку - з 24.07.2015 по 05.03.2015) поставки товару в сумі 1 307 грн. 68 коп. (1 297 грн. 40 коп. - в уточненому розрахунку). При цьому, суд виходить із того, що позивачем в цій частині позовні вимоги не змінені (зменшені), будь-яких заяв з цього приводу до суду не надходило, а отже суд розглядає вимоги, що містяться у позовний заяві.

Судом встановлено, що розрахунок (як первісний так і уточнений) здійснений за невірно визначеними періодами прострочення, а саме: позивачем допущена помилка у визначенні початку прострочення (у первісному розрахунку), а також в обох розрахунках позивачем не враховані вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а отже обидва розрахунки визнаються судом необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару, здійснивши власний розрахунок пені за період з 24.07.2014 по 24.01.2015, судом встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 995 грн. 34 коп.

Враховуючи приписи пункту 3.3. договору та беручи до уваги те, що позивачем доведено факт порушення відповідачем строків поставки товару, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення пені обґрунтованими, оскільки відповідно до фактичних обставин справи, відповідач порушив строки поставки товару, а за порушення договірних зобов'язань сторони у вказаному пункті договору передбачили сплату пені.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у визначеній судом сумі - 995 грн. 34 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 1 120 грн. 00 коп. та 3% річних в сумі 139 грн. 93 коп., які він просив стягнути з відповідача.

Суд зауважує, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведеної законодавчої норми, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Слід звернути увагу, що стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає можливість стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення попередньої оплати за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Умовами договору № 14 від 23.06.2014, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено.

Отже, суд дійшов висновку, що оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України, тому суд не вбачає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму попередньої оплати, а саме на 7 500 грн. 00 коп.

Вказана правова позиція міститься також у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 921/266/13-г/7 та є обов'язковою для застосування судами у розумінні положень 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Дніпропетровського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України (49089, м. Дніпропетровськ, вул. Енергетична, 18; ідентифікаційний код 00182877) - 7 500 грн. 00 коп. - суми попередньої оплати, 995 грн. 34 коп. - пені, 1 541 грн. 68 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко