Рішення

від 10.03.2015 по справі 910/28832/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2015Справа №910/28832/14

За позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (вул. Білоруська, 1, м. Київ, 04050)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрексімсервіс» (м. Київ, вул. Саксаганського, 129-А, 01032)

про стягнення 102999,27 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Фісун Г.В. - представник, довіреність №133/вих від 12.02.2015;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом №482-юр від 22.12.2014 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрексімсервіс» про стягнення 163 495,36 грн., а саме: 157 968,56 грн. заборгованості по орендним платежам, 1 501,85 грн. пені та три проценти річних в сумі 4 024,95 грн., а також витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору №648/2 від 16.08.2010 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва, відповідно до розділу 2 якого відповідач зобов'язався вносити плату за оренду приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 131-А, внаслідок чого утворилась заборгованість по орендним платежам за січень - листопад 2014 р. в розмірі 157 968,56 грн., за наявності якої позивачем нараховано пеню та три проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/28832/14 та справу призначено до розгляду на 27.01.2015.

Ухвалою господарського суду від 27.01.2015 розгляд справи відкладався на 17.02.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.02.2015 строк розгляд спору у справі № 910/28832/14 за клопотанням представника позивача продовжено на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 10.03.2015.

У судові засідання 27.01.15 р., 17.02.15 р. та 10.03.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання не з'явився.

Копії ухвал господарського суду міста Києва від 26.12.2014, від 27.01.2015 та від 17.02.2015, які направлялись на адресу відповідача, вказану у позовній заяві, повернуті підприємством зв'язку з посиланням на відсутність адреси одержувача.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До початку судового засідання 27.01.15 р. представником позивача через канцелярію суду подано заяву № 25-юр від 23.01.2015, в якій позивач повідомив про здійснення відповідачем 30.12.2014 та 22.01.2015 часткової оплати боргу в сумі 60 000,00 грн., у зв'язку з чим станом на 23.01.2015 р. позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрексімсервіс» борг по орендним платежам в розмірі 97 968,56 грн., пеню в розмірі 1 501,85 грн. та 3% річних в сумі 4 024,95 грн., всього 103 495,36 грн.. Заява долучена судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 17.02.2015 представником позивача через канцелярію суду подано письмове пояснення №50-юр від 17.02.2015, в якому позивач обґрунтував відсутність акта прийому - передачі нежитлового приміщення за Договором оренди №648/2 від 16.08.2010 стверджуючи, що на підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» прийняв по акту приймання-передачі справ по договорах оренди від 14.02.2011 від ліквідаційної комісії з припинення Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради договори оренди з існуючими документами згідно Додатку №1 та архівні справи відділу оренди та оцінки комунального майна, зокрема, договір оренди № 648/2 від 16.08.2010, серед вказаних документів акт приймання-передачі приміщення за спірним договором оренди №648/2 від 16.08.2010 був відсутній.

Крім того, представником позивача додатково повідомлено суд, що відповідно до рішення Київської міської ради №270/270 від 09.10.2014 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району» перейменоване в комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та віднесено його до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. Письмові пояснення разом з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 10.03.15 р. через канцелярію суду представником позивача подано письмові пояснення №66-юр від 25.02.2015, в яких позивач зазначає про нарахування пені за період з 21.10.13 р. по 31.05.14 р. в сумі 1005,76 грн. та просить суд стягнути з відповідача 97968,56 грн. основного боргу, 1005,76 грн. пені та 4024,95 грн. процентів річних, всього 102999,27 грн..

Письмові пояснення Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» №66-р від 25.02.2015 разом з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.

Дослідивши зміст позовної заяви та поданих позивачем заяви №25-юр від 23.01.2015 про зменшення розміру позовних вимог та письмових пояснень №66-юр від 25.02.2015, суд розцінює, зокрема, зазначені пояснення як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу до 97968,56 грн. та пені до 1005,76 грн..

Згідно частини 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до пункту 3.10. Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву про зменшення позовних вимог та пояснення позивача (заяву про зменшення позовних вимог) до розгляду і спір вирішується з їх урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача до суду не надходило.

Відповідач витребувані ухвалами суду від 26.12.2014, 27.01.2015 та 17.02.2015 документи не подав.

Про поважність причин неявки уповноваженого представника відповідача суд належним чином не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України , суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань 27.01.2015, 17.02.2015 та 10.03.2015 клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, визначені статтями 20 , 22 , 60 , 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України .

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді стороною не заявлено.

Уповноважений представник позивача в судовому засіданні 10.03.2015 підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

16 серпня 2010 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (орендодавець), правонаступником якого є комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрексімсервіс» (орендар) укладено Договір № 648/2 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору (пункт 1.1.) орендодавець на підставі Розпорядження голови Шевченківської районної у м. Києві ради №67 від 13.08.2010 зобов'язується передати, а орендар - прийняти у строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення (будівлю, споруду) (надалі - об'єкт оренди) загальною площею 249,1 кв. м., а саме підвал з орендованою площею 249,1 кв. м., згідно поверхового плану приміщення, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 131-А.

Додатковою угодою №1 від 14.02.2011 до Договору, у зв'язку зі зміною орендодавця, на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1112 від 10.12.2010 «Про питання організації управління районами в місті Києві», розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №121 від 31.01.2011 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція», сторони дійшли згоди внести зміни до реквізитів Договору, визначивши орендодавця за Договором Комунальне підприємство «Керуюча дирекція».

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України .

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст.759 Цивільного кодексу України .

Згідно Розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» відповідно до Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», пункту 4.4. розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 №1112 Про питання організації управління районами в місті Києві, додатку 3 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 №121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» з метою формування майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» закріплено на праві господарського відання майно, зокрема, об'єкт оренди - нежитлове приміщення, загальною площею 249,1 кв.м. (підвал з орендованою площею 249,1 кв.м. згідно поверхового плану приміщення), яке розміщене за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 131-А.

Водночас, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1 та 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до частини 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як встановлено судом, пунктом 8.2. Договору сторонами визначено строк дії Договору: з 16.08.2010 по 13.08.2011.

В подальшому сторонами укладено Додаткову угоду №2 від 15.08.2011 до Договору, відповідно до умов якої орендодавець та орендар продовжили строк дії Договору до 31.03.2012.

Крім того, до Додаткової угоди №2 від 15.08.2011 до Договору сторонами складено та підписано Акт, в якому сторони підтвердили, що станом на 14.07.2011 та на дату складання цього акту орендар фактично користується майном, яке передано йому в орендне користування на підставі укладеного Договору №648/2 від 16.08.2010.

Згідно розділу 1 Статуту Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району», затвердженого розпорядженням Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №610 від 12.04.2012, підприємство є комунальним унітарним підприємством засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва. Власником Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада та повноважені нею органи.

Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району» відповідно до рішення Київської міської ради №24/6240 від 22.09.2011 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» перейменоване з комунального підприємства «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради (ідентифікаційний код 34966254).

Згідно положень частини 1 ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Положеннями частини 2 ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди. Сторони можуть встановити в договорі оренди, що в разі відчуження власником об'єкта договір оренди припиняється.

Отже приписами норм частини 1 ст. 770 Цивільного кодексу України та частини 2 ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі зміни власника (балансоутримувача) майна, переданого в оренду, до нового власника (балансоутримувача) переходять права та обов'язки за Договором. У випадку переходу права власності (зміні балансоутримувача) нерухомого майна (в тому числі при закінченні терміну дії Договору) до нового власника (балансоутримувача) переходять усі права та обов'язки, що передбачені Договором.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у зв'язку зі зміною балансоутримувача орендованого майна, до Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» перейшли усі права та обов'язки Комунального підприємства «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради, що встановлені Договором (із змінами та доповненнями до нього), укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрексімсервіс», в тому числі й у нарахуванні останньому орендної плати за користування об'єктом оренди.

Таким чином, відповідно до Додаткової угоди №1 від 14.02.2011 до Договору та Акту до Додаткової угоди №2 від 15.08.2011, зобов'язаними сторонами за Договором є орендодавець - Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району» (позивач) та орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрексімсервіс» (відповідач).

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинній на момент укладання Договору) встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Згідно приписів частини 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частинами 2, 3 ст. 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено.

Пунктом 8.3. Договору сторони передбачили, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Крім того, відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що зі змісту статей 759 , 763 та 764 ЦК України , частини другої статті 291 ГК України , частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що сторонами підписувався акт приймання-передачі орендованого майна з оренди, а також наявності листування щодо припинення дії Договору сторонами.

Відповідні обставини, в розумінні приписів частини 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», свідчать про пролонгацію Договору на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені даним Договором.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до умов Договору орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі. Орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади Шевченківського району м. Києва, затвердженої рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради (пункт 2.1. Договору). За користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розмір якої за перший місяць складає 8 261,40 грн. та ПДВ 1 652,28 грн., всього 9 913,68 грн., далі - згідно невід'ємного додатку до даного Договору. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць (пункт 2.2. Договору).

Пунктом 2.4. Договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем починаючи з дати підписання Договору.

Згідно умов пункту 2.5. Договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків власної господарської діяльності щомісячно не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Відповідно до положень частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні відповідач в обумовлений Договором термін орендні платежі належним чином та в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим за орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрексімсервіс» перед орендодавцем обліковувалась непогашена заборгованість по орендній платі за період з 19.10.2013 по 30.11.2014, що з урахуванням часткових оплат становила 157 968,56 грн..

Згідно доданого до позову позивачем розрахунку заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрексімсервіс» станом на 18.11.2014 позивач визнає за відповідачем часткову сплату грошових коштів за Договором в сумі 12 059,22 грн., а саме платіжним дорученням №КД00004609 від 06.06.2014 в розмірі 9 059,22 грн. та платіжним дорученням №КД00005186 від 01.07.2014 в розмірі 3 000,00 грн..

Крім того, після звернення позивача з даним позовом до суду, відповідачем було погашено частину суми основного боргу в розмірі 60 000,00 грн. платіжними дорученнями №ПН291233 від 30.12.2014 на суму 30 000,00 грн. та №57 від 22.01.2015 на суму 30 000,00 грн., що підтверджується доданими до позову копіями відповідних банківських виписок по особовому рахунку позивача.

Так, на твердження позивача заборгованість відповідача по орендній платі за період з 19.10.2013 по 30.11.2014 становить 97 968,56 грн., виходячи з розрахунку: 157 968,56 грн. (нарахована сума орендної плати з урахуванням часткових оплат) - 60 000,00 грн. (30 000,00 грн. + 30 000,00 грн. - загальний розмір сплачених грошових коштів відповідачем) = 97 968,56 грн..

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №755/вих. від 18.11.2014, в якому повідомляв Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрексімсервіс» про наявність простроченої заборгованості за користування об'єктом оренди та вимагав у 7 (семи) денний термін з моменту отримання даного листа сплатити розмір заборгованості за Договором (копії претензії та фіскального чеку УДППЗ «Укрпошта» залучені о матеріалів справи).

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 124 , пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України , ст. ст. 4-2 , 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд самостійно здійснивши повторний розрахунок суми основного боргу по орендним платежам, встановив, що заборгованість відповідача по орендній платі за період з 19.10.2013 по 30.11.2014 становить 92 810,00 грн., виходячи з наступного розрахунку: 164 869,22 грн. (нарахована сума орендної плати за оренду нежитлового приміщення за період з 19.10.2013 по 30.11.2014) - 72 059,22 грн. (загальний розмір сплачених грошових коштів відповідачем) = 92 810,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, факт невиконання відповідачем зобов'язань підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 97 968,56 грн. заборгованості за оренду нежитлового приміщення підлягають задоволенню частково в розмірі 92 810,00 грн..

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552 , 611 , 625 Цивільного кодексу України .

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232 , 234 , 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» .

З урахуванням приписів статті 549 , частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини 1 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, згідно пункту 1 частини 2 вказаної статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідально до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення. У випадку стягнення несвоєчасно сплаченої орендної плати, у порядку встановленому чинним законодавством України, з орендаря також стягуються у повному обсязі витрати, пов'язані з таким стягненням.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати у термін, визначений умовами Договору, з урахуванням положень частини 5 ст. 254, пункту 1 частини 2 ст. 258 Цивільного кодексу України , частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 1005,76 грн. пені за період з 21.10.2013 по 31.05.2014, а також 3% річних в сумі 4 024,95 грн. за період з 21.01.2014 по 27.11.2014, які останній просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку відповідно до наданих розрахунків.

Згідно пункту 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Крім того, суд зазначає, що згідно частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5 Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України . Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України , строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 3.4. Договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення виконання грошових зобов'язань не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства розмір пені в межах визначеного позивачем періоду з 21.10.2013 по 31.05.2014 становить 3490,94 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату орендних платежів підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 1005,76 грн. пені.

Розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду з 21.01.2014 по 27.11.2014, становить 2218,02 грн. та є меншим, ніж заявлено позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну сплату орендних платежів підлягають частковому задоволенню в сумі 2218,02 грн.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

З 01 листопада 2011 року правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення такого збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн., тобто за подання даного позову з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, враховуючи розмір заявленої до стягнення суми позивачу необхідно було сплатити 2059,99 грн. судового збору.

Судом встановлено, що позивачем при подачі позову сплачено платіжними дорученнями №1562 від 12.08.2014 та №1564 від 12.08.2014 судовий збір в розмірі 3 654,00 грн. (1827,00 грн.*2), виходячи з розміру первісних позовних вимог та в розмірі, більшому, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір», отже переплата складає 1594,01 грн..

Згідно приписів ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п.1 ч.1 ст. 7). У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми. Повернення надлишково сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до п.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається: - в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або - в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або - в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету України.

Законом не передбачено граничного строку повернення сплаченої суми судового збору.

За вказаних обставин суд вважає за необхідне повернути Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» надлишково сплачену суму судового збору в розмірі 1594,01 грн..

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України „Про судовий збір", ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрексімсервіс» (01032, м.Київ, Шевченківський район, вул. Саксаганського, буд. 129-А, код ЄДРПОУ 21476445) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Білоруська, буд. 1, код ЄДРПОУ 34966254) 92 810,00 грн. (дев'яносто дві тисячі вісімсот десять гривень нуль копійок) основного боргу, 1005,76 грн. (одну тисячу п'ять гривень сімдесят шість копійок) пені, 2218,02 грн. (дві тисячі двісті вісімнадцять гривень дві копійки) процентів річних та 1920,68 грн. (одну тисячу дев'ятсот двадцять гривень шістдесят вісім копійок) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Білоруська, буд. 1, код ЄДРПОУ 34966254) з Державного бюджету України суму 1594,01 грн. надлишково сплаченого судового збору, перерахованого згідно платіжного доручення №1564 від 12.08.2014 р., яке знаходиться в матеріалах справи № 910/28832/14, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Дане рішення є підставою для повернення надлишково сплаченого судового збору з Державного бюджету України.

Для вирішення питання про повернення судового збору позивач має звернутись до органів Державної казначейської служби України.

Повний текст рішення складено та підписано 05 травня 2015 р..

Суддя А.М. Селівон