Рішення

від 28.04.2015 по справі 921/282/15-г/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2015 р.Справа № 921/282/15-г/17

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", м.Тернопіль

до відповідача: Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма

"Тернопільекспортліспром", м.Тернопіль

про стягнення 3054,27грн боргу, 265,52грн пені, 27,61грн 3% річних та 250,46грн інфляційних втрат,

за участю представників:

позивача: Романів А.Р., юрисконсульт, довіреність №5 від 26.01.2015р.;

відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні представнику позивача роз'яснено його права та обов'язки у відповідності до приписів ст.ст.20, 22, 81 1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Позивач - Державне підприємство "Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", м.Тернопіль, звернувся 16.03.2015р. (вх.№297 від 16.03.2015р.) до господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Тернопільекспортліспром", м.Тернопіль, про стягнення 3054,27грн боргу, 265,52грн пені, 27,61грн 3% річних та 250,46грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг №06-14/1/171 від 14.08.2014р.

Ухвалою суду від 19 березня 2015 року порушено провадження по справі, призначено судове засідання на 31.03.2015р. з подальшим відкладенням, в порядку ст.77 ГПК України, востаннє на 28.04.2015р. за клопотанням позивача та у зв'язку з неподанням витребуваних судом документів та неявкою представника відповідача у судове засідання.

Представником позивача в судовому засіданні підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування зазначено, що між сторонами у справі укладено договір №06-14/1/171 від 14.08.2014р. про надання послуг, на виконання якого позивачем, як виконавцем, надано Приватному підприємству "Виробничо-комерційна фірма "Тернопільекспортліспром", як замовнику, послуги на суму 3054,37грн. Факт надання послуг та їх вартість підтверджено сторонами шляхом підписання акту прийому-передачі робіт від 31.10.2014р. Відповідач виставлений рахунок на оплату вартості наданих послуг залишив без оплати внаслідок чого станом на день розгляду справи за ним рахується борг в розмірі 3054,37грн. За невиконання грошового зобов'язання позивач, крім суми основного боргу, просить стягнути в примусовому порядку 265,52грн пені, 27,61грн 3% річних та 250,46грн інфляційних втрат. Представник позивача також зазначив, що підприємство зверталося до відповідача з претензією про оплату існуючої заборгованості, яку останній залишив без відповіді та задоволення. Водночас, до матеріалів справи долучено докази повернення поштового відправлення про надіслання претензії із зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання" (оригінали документів оглянуто в судовому засіданні, а копії долучено до справи).

Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, жодних клопотань не заявив, а витребуваних судом документів не подав.

Поштове відправлення, яким надіслано ухвалу суду про порушення провадження по справі від 19.03.2015р. на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (мТернопіль, бульвар Шевченка, 23), відділенням поштового зв'язку повернуто без вручення із зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання" (довідку від 21.04.2015р. долучено до матеріалів справи). Повідомлення про вручення поштових відправлень, якими надіслано на адресу відповідача ухвали суду про відкладення розгляду справи від 14.04.2015р. та 31.03.2015р. станом на дату розгляду справи відділенням поштового зв'язку на адресу суду не повернуто.

Враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, поданих доказів є достатньо для вирішення спору по суті, брати участь в судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст.22 ГПК України, процесуальні документи надсилалися судом за юридичною адресою відповідача, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (витяг з Реєстру №20433541 від 15.04.2015р.), тому з урахуванням приписів ч.1 ст.64 ГПК України, п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/140 від 15.03.2010р. "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами в господарському судочинстві" господарський суд вважає, що відповідач був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, відтак, застосовуючи принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, що закріплені в п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст.4 3 та ст.33 ГПК України справа розглядається за правилами ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та додатково представлені позивачем документи, заслухавши доводи представника позивача, господарський суд встановив наступне.

14 серпня 2014 року між Державним підприємством "Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", як Виконавцем, та Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Тернопільекспортліспром", як Замовником, укладено договір №06-14/1/171 на надання послуг (далі - договір), відповідно до умов якого Виконавець за дорученням Замовника зобов'язався надати впродовж 60 днів з дати отримання від останнього оплати згідно виставленого рахунку, послуги по сертифікації та оцінці відповідності продукції, послуг, атестації виробництва, проведення випробувань, видачі довідок, рішень, копій сертифікатів відповідності, вартість яких розраховується на підставі "Правил визначення вартості робіт із сертифікації продукції та послуг", затверджених наказом Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації №100 від 10.03.1999р., та передати їх Замовнику по акту прийому-передачі (п.п.1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.5 договору).

У розділі 4 договору сторони узгодили, що за невиконання або неякісне виконання зобов'язань по договору Виконавець та Замовник несуть відповідальність згідно чинного законодавства.

Відповідно до п.6.2 договір діє до 13.08.2015р., але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

15 серпня 2014 року позивачем виставлено відповідачу рахунок за №013331 на оплату послуг в сумі 3054,37грн (в т.ч. 509,06грн ПДВ).

Факт надання та вартість фактично наданих послуг (робіт по сертифікації) згідно підписаного сторонами без зауважень акту прийому-передачі від 31.10.2014р. становить 3054,37грн.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що відповідач рахунок №013331 не оплатив, натомість позивач свої зобов'язання виконав, виконавши обсяг робіт, обумовлених договором. У зв'язку з цим 23.12.2014р. позивачем надіслано ПП "Виробничо комерційна фірма "Тернопільекспортліспром" претензію з вимогою оплатити суму боргу в розмірі 3054,37грн у семиденний строк з моменту її отримання.

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення, яким надіслано зазначену претензію на адресу відповідача, відділенням поштового зв'язку повернуто 26.01.2015р. відправнику без вручення адресату із зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання" (довідка від 26.01.2015р., копія поштового конверта, витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення за штрих кодовим ідентифікатором 4600804485351).

В січні 2015 року позивачем повторно надіслано відповідачу претензію №2 від 12.01.2015р. про оплату 3054,37грн, котра також залишена Замовником без відповіді та оплати.

Наведені обставини послугували підставою для стягнення боргу в судовому порядку.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Аналогічні приписи містить ст.174 ГК України.

Таким чином, цивільні права та обов'язки виникають з договорів, тобто носять диспозитивний характер. Це полягає в обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами договору.

Матеріали справи свідчать, що між Державним підприємством "Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" та відповідачем у справі виникли зобов'язання, що випливають з договору про надання послуг, згідно якого та в силу ст.901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України, у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Судом встановлено, що за умовами пунктів 2.1, 3.1 договору сторони погодили попередню оплату вартості послуг згідно виставленого Виконавцем рахунку, котрий було виставлено до оплати 15.08.2014р. (рахунок №013331 на суму 3054,37грн).

Також, судом встановлено, що свого договірного зобов'язання з попередньої оплати вартості послуг, що будуть надані позивачем, відповідачем не виконано, проте, позивач приступив до виконання та виконав на свій ризик і передав, а відповідач прийняв роботи, що підтверджується актом прийому-передачі №013334 від 31.10.2014р. на суму 3054,37грн, внаслідок таких дій сторонами змінено умови договору в частині строку оплати послуг.

Частиною 2 статті 530 ЦК України, передбачено, що у разі якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Судом з'ясовано, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату вартості наданих послуг на суму 3054,37грн лише 23.12.2014р., проте дану претензію відповідачем не отримано, а відділенням поштового зв'язку повернуто 26.01.2015р. відправнику - ДП "Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" без вручення адресату із зазначенням причини: "за закінченням терміну зберігання".

За правилами статті 530 ЦК України днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення (п.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, датою пред'явлення вимоги відповідачу про сплату 3054,37грн боргу є 26.01.2015р., відповідно семиденний строк, передбачений законом для добровільного виконання грошового зобов'язання (ст.530 ЦК України), сплив 02.02.2015р. У зв'язку з цим, починаючи з 03.02.2015р. боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих йому послуг та відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору учасниками судового процесу не надано, а в матеріалах справи такі відсутні.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами та одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 629 ЦК України).

Частиною другою статті 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

З урахуванням наведеного, суд вважає доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 3054,37грн основного боргу правомірними, документально підтвердженими первинними документами та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст.15 ЦК України, порушене право Державного підприємства "Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 3054,37грн боргу.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Правовідносини, що виникли по договору про надання послуг, є грошовим зобов'язанням і, зважаючи на їх юридичну природу до них застосовується ч.2 ст.625 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 14 листопада 2011 р. у справі №6-40цс11).

Згідно ст.229 ГК України, ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оцінивши подані позивачем розрахунки трьох відсотків річних в розмірі 27,61грн за період з 31.10.2014р. по 17.02.2015р. суд, виходячи з системного аналізу умов договору, правовідносин, що склалися між сторонами в частині порядку та строків проведення розрахунків за надані послуги, здійснивши власний арифметичний розрахунок річних (долучено до матеріалів справи) встановив, що позивачем такий розрахунок проведено без врахування: умов договору, що передбачали внесення попередньої оплати за надані послуги згідно виставленого рахунку; без зміни строку оплати послуг, що спричинено виконанням та передачею позивачем послуг без отримання попередньої оплати, що тягне за собою застосування до спірних правовідносин положень статті 530 ЦК України.

Як зазначено вище, днем пред'явлення вимоги у даному спорі є 26.01.2015р. (дата оформлення відділенням поштового зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення), тому порушенням виконання грошового зобов'язання щодо сплати 3054,37грн слід вважати 03.02.2015р., відповідно, з цього моменту виникли правові підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Таким чином, позивачем помилково здійснено нарахування 3% річних за період 31.10.2014р. по 17.02.2015р., оскільки вірним періодом їх нарахування буде з 03.02.2015р. по 17.02.2015р. (15 днів), що за підрахунками суду становить 3,77грн, котрі задовольняються судом як такі, що відповідають вимогам закону.

Оцінюючи поданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 250,46грн за період з листопада 2014р. по січень 2015р. включно, судом враховуються роз'яснення Вищого господарського суду України, викладені в п.3.2 постанови Пленуму від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до яких розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Таким чином, оскільки останній день строку оплати боргу припадає на лютий 2015р. (прострочення грошового зобов'язання виникло з 03.02.2015р.), то нарахування інфляційних втрат на суму боргу слід здійснювати з березня 2015 року, тому враховуючи період нарахування позивачем інфляційних втрат, такі до задоволення не підлягають.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення 265,52грн пені, нарахованої за період з 31.10.2014р. по 17.02.2015р., то суд відмовляє у їх стягнення, з урахуванням такого.

Згідно ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Умовами укладеного між сторонами договору не встановлено відповідальності у вигляді сплати пені за порушення зобов'язань (розділ 4 договору), тому суд вважає позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 265,52грн безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, не заперечені належними доказами відповідачем у справі та правомірні задовольняються судом в розмірі 3058,14грн, з яких: 3054,37грн - основний борг та 3,77грн - 3% річних.

Судові витрати, в силу ст.49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В судовому засіданні 28.04.2015р., відповідно до ст.85 ГПК України, оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 20, 22, 509-510, 525-526, 530, 549, 551, 610 - 612, 625, 629, 901-906 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 230, 232 ГК України, ст.ст. 1, 2, 4 2 -4 7 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 81і , 82-85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Тернопільекспортліспром" (м.Тернопіль, бульвар Шевченка, 23, ідентифікаційний код 35308359) - 3054(три тисячі п'ятдесят чотири)грн 37коп. основного боргу, 3(три)грн 77коп. - 3% річних та 1552(одну тисячу п'ятсот п'ятдесят дві)грн 95коп. судового збору на користь Державного підприємства "Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (м.Тернопіль, вул.Оболоня, 4, ідентифікаційний код 02568319).

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено "05" травня 2015 року.

Суддя Н.О. Андрусик