Постанова

від 29.04.2015 по справі 914/184/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2015 р. Справа № 914/184/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Скрипчук О.С.

Матущака О.І.

при секретарі Довгополові А.О.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) "Ларус" від 06.04.2015 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1676/15 від 14.04.2015 р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2015 р.

у справі № 914/184/15 (суддя Синчук М.М.)

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів,

до ТзОВ "Ларус", с. Корничі, Самбірський р-н., Львівська обл.,

про виселення з нежитлового приміщення за адресою м. Львів, вул. Патона, 4/1 та стягнення заборгованості та неустойки

за участю представників сторін :

від позивача: Грицина Я.М., представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: не з'явились (належним чином повідомлені);

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило, у зв'язку з чим хід судового засідання фіксується у протоколі.

Відповідач участі уповноважених представників у судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення (а. с. 99).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.03.2015 року (суддя Синчук М.М.) у справі № 914/184/15 позовні вимоги Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до ТзОВ "Ларус" про виселення з нежитлового приміщення та стягнення заборгованості і неустойки задоволено повністю. Виселено ТзОВ "Ларус" з нежитлового приміщення загальною площею 9,6 кв. м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Патона, 4/1 та стягнуто з відповідача на користь позивача 5 503,30 грн. заборгованості, 16 371,18 грн. неустойки та 3 045,00 грн. судового збору.

Судом першої інстанції встановлено, що за період з 01.05.2012р. по 30.05.2013р. відповідач заборгував позивачу 5503, 30 грн. за користування об'єктом оренди згідно договору оренди нерухомого майна № З-7568-10 від 28.07.2010р. (зі змінами від 11.08.2011р.). Крім того, вважає місцевий суд, відповідач не виконав перед позивачем обов'язку щодо повернення об'єкта оренди після припинення дії договору. На підставі ст. ст. 509, 629, 785, ЦК України та ст. ст. 193, 283 ГК України місцевий суд дійшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині стягнення неустойки, ТзОВ "Ларус" оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідач стверджує, що 26.05.2011р. листом за № 26-05/11-1 він звернувся до балансоутримувача нежитлових приміщень по вул. Патона, 4/1 у м. Львові з вимогою прийняти приміщення загальною площею 9, 6 кв. м. по акту приймання-передачі від ТзОВ "Ларус", таке звернення балансоотримувачем ЛКП "Сріблястий" залишене без відповіді. Також скаржник зазначає, що ним позивачу направлявся лист від 02.04.2013р. з вимогою про розірвання угоди з 01.02.2013р., однак, 17.04.2013р. позивач повідомив про необхідність повернути об'єкт оренди, а лише після цього дію договору можна буде припинити. Вказані обставини відповідач вважає такими, що свідчать про безпідставне нарахування судом першої інстанції відповідачу неустойки у розмірі 16 371, 18 грн., у зв'язку із чим у цій частині просить скасувати рішення місцевого господарського суду.

У відзиві на апеляційну скаргу, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради доводи відповідача заперечує і просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, позивач зазначає, що після звернення орендаря 26.05.2011р. до балансоутримувача, ТзОВ "Ларус" 11.08.2011р. уклав з позивачем угоду № 3-7568-10 (Д-11) про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 3-7568-10 від 28.07.2010р., що є свідченням наміру сторін продовжувати договірні відносини. Листом-відповіддю № 2302-850 від 17.04.2013р. позивач повідомив орендаря, що з метою припинення договору оренди ТзОВ "Ларус" необхідно передати приміщення балансоотримувачу по акту прийому-передачі та погасити у разі її наявності заборгованість, однак, відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених договором і Законом України "Про оренду державного та комунального майна", по припиненню дії договору оренди. Що ж до листів відповідача про розірвання договору оренди, то доказів надсилання їх позивачу апелянтом в місцевому господарському суді надано не було.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, враховуючи те, що сторони по справі про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, клопотань про її відкладення від сторін не надходило, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, оцінивши зібрані докази по справі, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2015р. не має, при цьому, колегія суддів встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.

Згідно статті 11 ЦК України, однією із підстав виникнення зобов'язань є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з абзацом третім ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції Закону № 98/95ВР від 14.03.1995р. (зі змінами) (далі - Закон № 98/95-ВР) цей Закон регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо, зокрема, майна, яке перебуває у комунальній власності.

З матеріалів справи вбачається, що 28.07.2010р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та ТзОВ "Ларус" укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №З-7568-10 відповідно до якого, позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування до 30.05.2013р. нерухоме майно що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Патона, 4/1, загальною площею 111, 8 кв. м. та знаходиться на балансі ЛКП "Сріблястий".

11 серпня 2011р. сторони підписали угоду № 3-7568-10(Д-11) про внесення змін до договору оренди, відповідно до якої об'єктом оренди виступило приміщення площею 9, 6 кв. м.

Оскільки об'єктом оренди виступило комунальне майно, то місцевим господарським судом правомірно застосовано до спірних правовідносин Закон № 98/95-ВР.

Умовами договору визначено, що розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення даної Угоди Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради №2569 від 09.04.2009р., і складає 355,32 грн. без ПДВ з дати підписання цієї Угоди. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). (з врахуванням Угоди №З-7568-10 (Д-11) від 11.08.2011 р. про внесення змін до договору оренди) (п. 5.1. договору).

Згідно пункту 5.3. договору орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць у встановленому нормативними документами власника орендованого майна порядку.

Пунктом 7.2. договору визначено обов'язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону № 98/95-ВР орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Через несплату відповідачем орендної плати за користування нежитловим приміщенням з 01.05.2012р. по 30.05.2013р., позивачем нараховано йому заборгованість в розмірі 5 503,30 грн.

Докази, які би свідчили про сплату відповідачем нарахованого боргу позивачу, у матеріалах справи відсутні. Відповідач наявність основної заборгованості не заперечує і стягнення її не оспорює в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором (ст. 29 Закону № 98/95-ВР).

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що 26.05.2011р. він звернувся з листом №26-05/11-1 до балансоутримувача - ЛКП "Сріблястий" з вимогою прийняти орендоване приміщення на свій баланс (про його отримання свідчить відмітка балансоотримувача від 26.05.2011 р. на ньому). Відповіді на таке звернення відповідач не отримав, що, як він вважає є свідченням відсутності його вини у неповерненні орендованого майна балансоотримувачу.

Наведені апелянтом вище обставини, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає неналежними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, які би свідчили про відсутність підстав для стягнення з нього неустойки в розмірі 16 371,18 грн. за користування ними, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що додаткова угода №З-7568-10 (Д-11) про внесення змін до договору оренди, якою змінено площу предмету оренди, зокрема, площу орендованого майна змінено з 111, 8 кв. м. на 9, 6 кв. м., та орендну плату встановлено у розмірі 355, 32 грн. в місяць, датована 11.08.2011р., що є свідченням продовження договірних стосунків між сторонами і ця обставина вірно встановлена місцевим господарським судом, підтверджена відповідними доказами.

Підстави припинення договору оренди, правові наслідки припинення або розірвання договору оренди визначено ст. ст. 26, 27 Закону № 98/95-ВР.

Пунктом 11 договору оренди виписано підстави дострокового розірвання договірних стосунків. Одностороннє розірвання договору не передбачено його умовами (п. 11.1 договору).

Твердження апелянта про надіслання позивачу листів щодо розірвання договору не дають підстав вважати, що такий є розірваним лише зі самого факту наявності таких листів. До того ж доказів, як і встановлено місцевим господарським судом, надіслання їх позивачу не подано (б/н від 28.01.2013р.; б/н від 03.04.2013р.; № 16-05/13-1 від 16.05.2013р.; б/н від 25.06.2013р.).

Листом від 17.04.2013р. позивач, у відповідь на лист відповідача від 02.04.2013р., повідомив останнього про необхідність, з метою припинення орендних відносин, здати орендоване приміщення балансоутримувачу та погасити заборгованість по орендній платі (у разі її наявності).

Відповідно до положень п. 9.1 договору №З-7568-10 (враховуючи додаткову угоду № З-7568-10 (Д-11) від 11.08.2011р.), повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового припинення чи розірвання.

Відповідно до п. 9.2 зазначеного договору сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 15 днів з моменту закінчення терміну оренди.

Об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (позивачем), (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних у п. 9.1. договору.

Пунктами 9.4, 9.5 цього ж договору визначено, що при передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами; об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання.

Таким чином, договором визначене альтернативне право позивача визначати хто саме повинен прийняти назад по акту приймання-передачі об'єкт оренди (орендодавець особисто чи передати це право балансоотримувачу).

Зі справи вбачається, що таке право орендодавцем передане балансоутримувачу, з чого випливає обов'язок орендаря повернути орендоване майно саме йому.

Позивачем до матеріалів справи долучено розпорядження Залізничної районної адміністрації № 58 від 17.02.2014р. та акт приймання - передачі від 25.02.2014р., з яких видно, що житлові будинки № 4/1 на вул. Патона знаходяться на балансі ЛКП "Сигнівка".

Доказів, які би свідчили про реальний намір відповідача здійснити передачу орендованого майна балансоотримувачу апелянтом не подано, зокрема до ЛКП "Сигнівка" такий не звертався.

Також апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що у зв'язку із ліквідацією ЛКП "Сріблястий" (балансоотримувач майна на момент укладення договору оренди) йому не відомо, кому він зобов'язаний передати майно, через що просив прийняти його орендодавця, при цьому, доказів надсилання акту приймання-передачі нежитлових приміщень позивачу, відповідач суду не подає. З відповідним позовом орендар до суду також не звертався.

Згідно п. 10.1. Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Частина 2 ст. 785 ЦК України містить положення відповідно до якого, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Встановлені судом обставини справи дають можливість констатувати факт припинення договору 30.05.2013р. у зв'язку із закінченням строку на який він укладений.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про виселення відповідача з приміщень загальною площею 9,6 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Патона, 4/1 та стягнення з нього 5 503, 3 грн. заборгованості за користування цим приміщенням за період з 01.05.2012р. по 30.05.2013р.

Відповідачем не подано доказів в підтвердження відсутності своєї вини в несвоєчасному поверненні орендованого майна, а твердження щодо відсутності відомостей про балансоотримувача є голослівними, оскільки не подано доказів наявності об'єктивних причин неможливості встановлення відповідачем дійсного балансоотримувача майна.

Аналогічна правова позиція відображена в постановах Верховного суду України від 19.08.2014р. у справі № 3-70гс14, від 02.09.2014р. у справі № 3-85гс14.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ГПК України в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015р. № 192-19 при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

01 червня 2013р. відповідачу було надіслано повідомлення про припинення договірних стосунків у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди.

Період нарахування неустойки, що вбачається з поданого позивачем розрахунку розпочинається 31.05.2013р. та закінчується 30.11.2014р. Даний розрахунок міститься в матеріалах справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2015р. у цій справі є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також суд апеляційної інстанції враховуючи положення ст. 49 ГПК України, зробив висновок про те, що витрати за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської від 16.03.2015р. у справі №914/184/15 без змін.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на ТзОВ "Ларус".

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-І ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.05.2015 року

Головуючий суддя Дубник О.П.

Судді Скрипчук О.С.

Матущак О.І.