Постанова

від 06.05.2015 по справі 903/78/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2015 року Справа № 903/78/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Мамченко Ю.А.

при секретарі Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Білера І.В.;

від позивача: Януль М.В.;

від відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вуд Трейд Компані" на рішення господарського суду Волинської області від 17.02.15р. у справі № 903/78/15 (суддя Шум Микола Сергійович)

за позовом прокурора Ківерцівського району в інтересах держави в особі

Державного підприємства "Підприємство Цуманської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області (№84)"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Трейд Компані"

про стягнення в сумі 29 160 грн. 25 коп.

ВСТАНОВИВ :

Прокурор Ківерцівського району Волинської області (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державного підприємства «Підприємство Цуманської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у Волинській області» (надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Волинської області з позовом (а.с. 3-8) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуд Трейд Компані» (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 21 840 грн., 1 588 грн. 01 коп. пені, 709 грн. 05 коп. трьох відсотків річних та 5 023 грн. 19 коп. інфляційних втрат.

Позивачем 13 лютого 2015 року до господарського суду Волинської області було подано заяву про зменшення позовних вимог (а.с. 40), згідно котрої, з підстав, висвітлених у даній заяві, Позивач просить стягнути з Відповідача 21 840 грн., 1 140 грн. 46 коп. пені, 707 грн. 25 коп. трьох відсотків річних та 5 023 грн. 19 коп. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Волинської області від 17 лютого 2015 року (а.с. 51-53), з підстав зазначених в даному рішенні, позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 21 840 грн. заборгованості, 1 140 грн. 46 коп. пені, 707 грн. 25 коп. трьох відсотків річних та 5 023 грн. 19 коп. інфляційних втрат. Також, покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 грн..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 59-63) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 17 лютого 2015 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач, як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що свої зобов'язання, передбачені пунктами 4.1 та 4.2 договору купівлі-продажу від 25 листопада 2013 року, Позивач не виконав, а саме не здійснив передачу Відповідачу продукції зазначеної у договорі. Як зазначає апелянт, накладна № 274 на реалізацію пиломатеріалів обрізних 1 сорту в кількості 20 м 3 по ціні 910 грн. на суму 21 840 грн. та податкова накладна були надіслані Відповідачу в одному примірнику по пошті. У накладній, як вказує Відповідач, було зазначено: назву документа; номер та дату документа, зміст та обсяг господарської операції; одиницю вимірювання господарської операції; три підписи без розшифровки - підпис у графі «директор», підпис у графі «бухгалтер», підпис у графі «здав», без розшифрування, що не дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції. Також, Відповідач наголошує, що фактично реалізація даної продукції за договором не проводилась, передача продукції у власність Відповідача також не проводилась, так як дана продукція не вивозилась транспортними засобами покупця чи транспортними засобами перевізника Відповідача з території Позивача, котрим також і не виписувались товарно-транснортні накладні, які підтверджують факт перевезення продукції Відповідачу.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 12 березня 2015 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 6 травня 2015 року об 15 годині 10 хвилин (а.с. 57).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 89-94) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Прокурор на виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 12 березня 2015 року подав відзив на апеляційну скаргу з додатками (а.с. 116-143), в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 5 травня 2015 року, з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначивши колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Мамченко Ю.А..

Представник Відповідача в судове засідання від 6 травня 2015 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про врученя поштового відправлення (а.с. 88). Причини неявки своїх повноважних представників суду не повідомив. Жодних клопотань від Відповідача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 березня 2015 року явка сторін не була визнана обов'язковою.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 6 травня 2015 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача і залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

В судовому засіданні від 6 травня 2015 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача і залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

Заслухавши пояснення Прокурора, представника Позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Волинської області від 17 лютого 2015 року по справі № 903/78/15 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

Як вбачається з матеріалів справи між Позивачеам та Відповідачем 25 листопада 2013 року було укладено договір купівлі-продажу № Г-81 (надалі -Договір, а. с. 19).

За умовами пунктів 1.1-2.1 Договору: Позивач зобов'язався виготовити та поставити і передати у власність (повне господарське володіння) Відповідачу певну продукцію, а Відповідач зобов'язався прийняти цю продукцію та своєчасно здійснити його сплату на умовах Договору; за даним Договором передається у власність продукція - пиломатеріал обрізний 1 сорту в кількості 20,00 м. куб. по ціні 1 092 грн. за 1 м. куб., загальна сума Договору 21 840 грн.. з ПДВ.

Згідно з пунктом 3.2 Договору, прийомка продукції проводиться на підставі умов даного Договору та супроводжувальної документації.

Відповідно до пунктів 4.1-4.2 Договору: постачання продукції здійснюється на склад Відповідача транспортом Відповідача; моментом поставки продукції вважається передача її Позивачем для Відповідача, або транспортній організації.

У пункті 5.1 Договору сторони погодили, що: розрахунок за товар, що постачався здійснюється шляхом перерахунку грошей протягом 7 календарних днів з дня отримання продукції згідно накладної або рахунку.

У розділі 7 Договору сторони погодили умови відповідальності сторін.

Так, згідно з пунктом 7.2 Договору, при порушенні Відповідачем своїх зобов'язань за даним Договором, Позивач вправі відмовити Відповідачу в подальшій поставці товару до моменту усунення даних порушень.

За умовами пункту 7.3 Договору, при простроченні платежу за товар Відповідач зобов'язався сплатити Позивачу штрафну неустойку (пеню) в розрізі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочки до моменту повного розрахунку за товар.

У пункті 9.2 Договору, сторони визначають, що всі ймовірні претензії за даним Договором повинні бути розглянуті сторонами на протязі 10 днів з моменту отримання.

Даний Договір засвідчений підписами та скріплений печатками Позивача та Відповідача.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань Позивачем долучено до матеріалів справи накладну № 274 від 25 листопада 2013 року (а.с. 20), з котрої вбачається, що Позивач передав, через Клекоцюка С.А. за довіреністю, для Відповідача пиломатеріал обрізний 1 сорту в кількості 20,0 м. куб. всього на суму 21 840 грн. (ПДВ 3640 грн. ). В графах "здав", "прийняв" містяться підписи відповідальних на те осіб.

При цьому, в матеріалах справи міститься копія довіреності № 14 від 25 листопада 2013 року (а.с. 27), яку видано директору Клекоцюку Сергію Анатолійовичу на отримання від Позивача товарно-матеріальних цінностей (пиломатеріал обрізний 1 сорту - 84 куб. м; дрова - 18 куб. м, дрова - 12 куб.м). Вказана довіреність містить зразок підпису особи, що одержала довіреність та скріплена відтиском печатки Відповідача.

Позивачем на адресу Відповідача було направлено претензію від 3 листопада 2014 року № 84-190/18 з вимогою сплатити суму боргу, зокрема й по даному Договору (а.с. 18). Відповідна претензія отримана Відповідачем 6 листопада 2014 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (на звороті а.с. 18), проте залишена без відповіді та без задоволення.

Відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту погашення суми основного боргу в розмірі 21 840 грн..

Оскільки, Відповідач в добровільному порядку заборгованість не сплатив Позивач звернуся із позовом до суду з метою захисту порушеного права (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з Відповідача 21 840 грн. суми основного боргу, 1 140 грн. 46 коп. пені, 5 023 грн. 19 коп. інфляційних втрат та 707 грн. 25 грн. річних.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Суд констатує, що з матеріалів справи вбачається, що між Позивачем та Відповідачем виникли договірні правовідносини на підставі укладеного договору купівлі - продажу.

За приписами частини 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Водночас, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищевказаними нормами чинного законодавства України, колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобов'язання щодо передачі Товару для Відповідача підтверджується первинними документами, котрі відповідають вимогам "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" та статті 9 Закону України "Про бухгалтерським облік та фінансову звітність".

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, Позивач виконав взяті на себе за Договором зобов'язання в повному обсязі, що стверджується такими первинними документами, як Договором, накладною № 274 від 25 листопада 2013 року та довіреністю № 14 від 25 листопада 2013 року, а також податковою накладною № 30 від 25 листопада 2013 року.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що: первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 2 "Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16 травня 1996 року, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31 жовтня 2000 року № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що Відповідач прийняв даний товар без будь-яких застережень та зауважень щодо його комплектності, кількості та якості, даний факт підтверджується підписом на даній видатковій накладній та виданій Відповідачем довіреності на отримання відповідних товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, суд констатує, що даний Договір недійсним в судовому порядку Відповідачем не визнавався.

Відтак, дослідивши дані матеріали справи апеляційний господарський суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір, який породжує певні обов'язки, а надані Позивачем докази свідчать про те, що сторони погодили його умови, тобто на підставі даного Договору у Відповідача виникли майнові зобов'язання перед Позивачем з оплати вартості послуг, а у останнього виникло право вимоги виконання такої оплати.

З урахуванням наведених вище приписів діючого законодавства та, виходячи з аналізу наявних в матеріалах справи первинних документів, колегія суддів констатує, що наявна в матеріалах справи копія накладної та довіреність оформлені у відповідності до вимог закону, містять всі обов'язкові реквізити, а тому є належними доказами на підтвердження факту проведення відповідної господарської операції, зокрема, одержання товарних цінностей.

Водночас, Відповідач при зверненні з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи додаткові докази, зокрема, надав іншу копію накладної № 274 від 25 листопада 2013 року (а.с. 66), в якій відсутній підпис в графі «прийняв».

Проте, колегія суду не приймає до уваги даний доказ, оскільки, наданий примірник є другим примірником який направлено Відовідачу на підтвердження отримання товару та для відображення господарської операції у бухгалтерському та податовому обліку, що зазначено самим Відповідачем в апеляційній скарзі (а.с. 61), в якому представник Відовідача міг і не розписатися, дане не спростовує факт наявності підпису першого примірника накладної в графі «прийняв» повноважним представником Відповідача.

Крім того, апелянт упускає той факт, що наявність у Позивача довіреності Відповідача уже опосередковано підтверджує факт того, що дана операція була реально здійснена. При цьому, суд наголошує на тому, що Відповідач не надав жодних доказів, котрі б могли свідчити про те, що вищеописаною довіреністю Позивач заволодів з порушенням закону чи шляхом вчинення певного кримінально-караного діяння.

Окрім того, колегія суду зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) - майбутній Замовник.

При цьому, як вбачається зі змісту укладеного між сторонами Договору, обов'язок щодо укладення договору перевезення вантажів з перевізником та, відповідно, надання товарно-транспортних документів, за Позивачем не закріплено.

Крім того, у пункті 4.1 Договору, сторони погодили, що постачання продукції здійснюється на склад Відповідача, транспортом Відповідача.

Відтак, обов'язок щодо укладення договору перевезення вантажів за умовами Договору, а в подальшому й оформлення відповідних товарно-транспортних накладних, мав би виникнути у Відповідача.

З урахуванням усього вищевказаного суд констаує факт того, що сума заборгованості за даним Договором на момент подачі позову та на момент винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення становить 21 840 грн..

Пунктом 5.1 Договору сторони узгодили, що: розрахунки за товар, що постачається за даним Договором здійснюється шляхом перерахунку грошей Відповідачем на рахунок Позивача протягом 7 календарних днів з дня отримання продукції згідно накладної або рахунку.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пунктів 4.2, 5.1 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 21 840 грн., підлягають до задоволення.

Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд - задовольняє позовні вимоги Позивача в цій частині. Дане вчинено і місцевим господарським судом, а тому апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Крім суми основного боргу, Прокурор в особі Позивача просить стягнути з Відповідача 1 140 грн. 46 коп. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої за період з 30 січня 2014 року по 2 червня 2014 року на суму боргу в розмірі 21 840 грн..

В пункті 7.3 Договору сторони погодили, що: при простроченні платежу за товар Відповідач зобов'язався сплатити Позивачу штрафну неустойку (пеню) в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочки до моменту повного розрахунку за товар.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до статтей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошового зобов'язання", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з поданого Позивачем розрахунку (а.с. 41) заявлено до стягнення з Відповідача 1 140 грн. 46 коп. пені за період з 30 січня 2014 року по 2 червня 2014 року.

Проаналізувавши дані норми законодавства, перевіривши правильність розрахунку, проведеного Позивачем (а.с. 41, 43) та зважаючи на умови Договору (пункти 5.1, 7.3) Рівненський апеляційний господарський суд встановив, що вказаний розрахунок є правомірним, арифметично вірним, а тому заявлена до стягнення пеня в розмірі 1 140 грн. 46 коп. підлягає задоволенню.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Волинської області і в цій частині без змін.

Крім суми основного боргу та пені, Прокурор в особі Позивача просить стягнути з Відповідача 707 грн. 25 коп. річних, (нарахованих на суму боргу в розмірі 21 840 грн. за період з 3 грудня 2013 року по 31 грудня 2014 року) та 5 023 грн. 19 коп. втрат від інфляції (за період з грудня 2013 року по грудень 2014 року).

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вказано вище у даній судовій постанові, Відповідач свої зобов'язання по Договору не виконав, внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за в сумі 21 840 грн..

Стосовно заявлених позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 5 023 грн. 19 коп. за період з грудня 2013 року по грудень 2014 року, то судова колегія, з урахуванням положень статті 625 Цивільного кодексу України, листа Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 3 квітня 1997 року № 62-97 р., та встановленого судом факту прострочення Відповідачем виконання зобов'язання, вважає, що нарахування Позивачем інфляційних втрат є правомірним та обгрунтовним.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, Відповідачу нараховано три відсотки річних в розмірі 707 грн. 25 коп. за період з 3 грудня 2013 року по 31 грудня 2014 року.

Дослідивши розрахунок річних та інфляційних (а.с. 41, 43), що доданий до позовної заяви Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з вірністю проведеного розрахунку.

Відповідно, апеляційний господарський суд задовольняє позовні вимоги в цій частині та стягує з Відповідача на користь Позивача 707 грн. 25 коп. річних та 5 023 грн. 19 коп. втрат від інфляційних процесів.

Дане вчинено і господарським судом Волинської області.

Враховуючи усе вищевказане, суд залишає судове рішення господарського суду Волинської області і в цій частині без змін.

З огляду на усе вищевказане у цій постанові та з огляду на докази наявні у матеріалах справи, колегія Рівненського апеляційного господарського суду констатує, що доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є надуманими, безпідставними, нормативно необґрунтованими, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Волинської області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Трейд Компані"

- залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 17 лютого 2015 року в справі № 903/78/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 903/78/15 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Мамченко Ю.А.