Постанова

від 30.04.2015 по справі 815/1182/15

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/1182/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2015 року м.Одеса

У залі судових засідань №29

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Харченко Ю.В.

При секретарі Кипаренко Н.Ю.

Розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Малого приватного підприємства «Карат-2» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.08.2012р. №0001372203,-

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Карат-2» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 22.08.2012р. №0001372203., посилаючись на відсутність, встановлених ДПІ в Акті перевірки порушень податкового законодавства з боку Малого приватного підприємства «Карат-2», оскільки при формуванні податкового кредиту за перевіряємий період, Товариством у повному обсязі дотримано вимоги чинного податкового законодавства України, та правомірно віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ, сплачені у ціні виконаних робіт, у межах відповідних фінансово-господарських правовідносин з контрагентами - ТОВ «Астана К», ТОВ «РІП», та ТОВ «ТПК «Салтіс», що, серед іншого, підтверджується податковими накладними, виписаними та оформленими контрагентами позивача, з урахуванням вимог Податкового кодексу України.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Суворовському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов (від 12.03.2015р. вхід.№6027/15), наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 22.08.2012р. №0001372203, оскільки Малим приватним підприємством «Карат-2» занижено податок на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Астана К», ТОВ «РІП», та ТОВ «ТПК «Салтіс» за період з 01.12.2010р. по 31.07.2011р., внаслідок чого порушено вимоги п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 закону України «Про податок на додану вартість», п.187.1 ст.187, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, з урахуванням того, що від позивача - Малого приватного підприємства «Карат-2» до суду надійшло клопотання (вхід.№ЕП/466/15 від 16.03.2015р.) про розгляд справи без участі представника Підприємства, а відповідач - Державна податкова інспекція у Суворовському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області у судове засідання 30.04.2015р. не з'явився, незважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно, а також зважаючи на відсутність потреби у витребуванні додаткових доказів, виклику у судове засідання свідка, експерта, судом ухвалено рішення щодо розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження, відповідно до ч.6 ст.128 КАС України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності та системно проаналізувавши приписи податкового законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у період з 26.07.2012р. по 01.08.2012р., на підставі Наказу про проведення позапланової виїзної перевірки від 24.07.2012р. №681, та направлення від 24.07.2012р. №614/22-0, виданого ДПІ у Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю ДПС в Одеській області, радником податкової служби 3-рангу, Ілечком Павлом Михайловичем, згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, була проведена позапланова виїзна перевірка Малого приватного підприємства «Карат-2» з питань взаємовідносин з ТОВ «Астана К», ТОВ «РІП», та ТОВ «ТПК «Салтіс» за період з 01.12.2010р. по 31.07.2011р.

За наслідками вказаної перевірки ДПІ у Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС складено Акт №1831/22-1/24533103 від 08.08.2012р. «Про результати позапланової виїзної перевірки Малого приватного підприємства «Карат-2» з питань взаємовідносин з ТОВ «Астана К», ТОВ «РІП», та ТОВ «ТПК «Салтіс» за період з 01.12.2010р. по 31.07.2011р.» , у висновках якого наголошено, що Підприємством занижено податок на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Астана К», ТОВ «РІП», та ТОВ «ТПК «Салтіс» за період з 01.12.2010р. по 31.07.2011р., внаслідок чого порушено вимоги п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 закону України «Про податок на додану вартість», п.187.1 ст.187, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України.

На підставі складеного Акта перевірки №1831/22-1/24533103 від 08.08.2012р. ДПІ у Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС 22.08.2012р. винесено податкове повідомлення-рішення №0001372203.

Не погодившись із означеним податковим повідомленням-рішенням від 22.08.2012р. №0001372203, Мале приватне підприємство «Карат-2» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання його протиправним та скасування.

Так, на думку суду, оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 22.08.2012р. №0001372203, винесено контролюючим органом правомірно, ґрунтовно та з урахуванням положень податкового законодавства, виходячи з наступного..

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом та вбачається з наявних у справі первинних документів, між Малим приватним підприємством «Карат-2» (Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеський завод «Нептун» (Замовник) був укладений Договір підряду від 20.05.2011р. №3411/ВЛ, відповідно до п.1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе, у порядку та строки, установлені даним Договором, зобов'язання виконати наступні роботи зі збирання та налаштування панелей релейного захисту шаф ШВЗ, ШЖПВ, ШЗНІН, щита ЩО1402 на підставі Додатку №1 до Договору, яке є його невід'ємною частиною.

Судом встановлено, що на виконання умов вищеозначеного Договору підряду від 20.05.2011р. №3411/ВЛ, Мале приватне підприємство «Карат-2» (Замовник) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «РІП» (Підрядник) Договір підряду №59 від 19.05.2011р., відповідно до п.1.1 якого Підрядник приймає на себе зобов'язання виконати роботи зі збирання та налаштування панелей релейного захисту, шаф ШВЗ, ШЖПВ, ШЗНІН, щита ЩО1402, відповідно до Додатку №1 до даного договору.

Також, 18.02.2011р. між Малим приватним підприємством «Карат-2» (Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеський завод «Нептун» (Замовник) був укладений Договір підряду №1111/ЛВ, відповідно до п.1.1 якого Підрядник приймає на себе зобов'язання виконати роботи зі збирання та налаштування електрошаф, відповідно до Додатку №1 до даного Договору, перевірити зібрані та змонтовані Вироби на відповідність вимогам ПУЕ, ГОСТу, електросхемам проекту в об'ємі приймально-здавальних випробувань, та передати зібрані шафи та панелі Замовнику. Замовник зобов'язується прийняти у власність Вироби та сплатити на умовах даного Договору винагороду Підряднику.

У зв'язку з чим, 18.02.2011р. між Малим приватним підприємством «Карат-2» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РІП» (Підрядник) укладено Договір підряду №42, відповідно до п.1.1 якого Підрядник приймає на себе зобов'язання виконати роботи зі збирання та налаштування електрошаф, відповідно до Додатку №1 до даного Договору.

18.02.2011р. між Малим приватним підприємством «Карат-2» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АСТАНА К» (Підрядник) укладено Договір підряду №228, відповідно до п.1.1 якого Підрядник приймає на себе зобов'язання виконати роботи зі збирання та налаштування електрошаф, відповідно до Додатку №1 до даного Договору. Перевірити зібрані та змонтовані Вироби на відповідність вимогам ПУЕ, ГОСТу, електросхемам проекту в об'ємі приймально-здавальних випробувань, та передати зібрані шафи та панелі Замовнику. Замовник зобов'язується прийняти у власність Вироби та сплатити на умовах даного Договору винагороду Підряднику.

Також, 10.05.2011р. між Малим приватним підприємством «Карат-2» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РІП» (Постачальник) укладено Договір на постачання товару №48, згідно з п.1.1 якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується сплатити та прийняти на умовах, вказаних у даному Договорі, металоконструкції згідно Додатку №1.

Судом встановлено, що 01.12.2010р. Малим приватним підприємством «Карат-2», на підставі видаткової накладної №1234, отримано від ТОВ «Торгівельно-промислової компанії «Салтіс» товар на загальну суму 18500грн.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Також, відповідно до пп.14.1.181. Податкового кодексу України від 02 грудня 2010року №2755-VІ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Пунктом 198.1. статті 198 вказаного Кодексу встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.4 ст.201 означеного Кодексу податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з приписами п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Визначальною умовою правомірності формування податкового кредиту, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на додану вартість, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Зокрема, статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п.2 ст.3 означеного Закону України бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Зокрема, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п.2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, а відтак, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Таким чином, із системного аналізу вищеокреслених законодавчих положень вбачається, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти приймання - передачі товарів (робіт, послуг), тощо), мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів чи сплати грошових коштів.

Між тим, судом встановлено, що надані позивачем - МПП «Карат-2» на підтвердження реальності та фактичності виконання господарських операцій з контрагентами - ТОВ «Астана К», ТОВ «РІП», та ТОВ «ТПК «Салтіс», та наявні у матеріалах справи первинні документи, а саме: Акти використаних матеріалів і комплектуючих виробів, Податкові накладні, Рахунки, Накладні, Платіжні доручення, Акті здачі-приймання робіт, Акти виконаних робіт, Видаткові накладні, не відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999року №996-XIV (зі змінами та доповненнями), а також Положенню про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), оскільки з означених документів, не можливо встановити які саме роботи (послуги), в якому, зокрема, обсязі, були надані, та яким чином визначалися та вираховувалися їх вартісні показники.

До того ж, як з»ясовано судом, та зазначено у наявних у матеріалах справи відповідних протоколах допиту свідка, керівники контрагентів МПП «Карат-2», а саме: ТОВ «Астана К», ТОВ «РІП», та ТОВ «ТПК «Салтіс», наголошують на непричетність до діяльності означених підприємств. Зокрема, ОСОБА_2 (керівник ТОВ «Астана К»), ОСОБА_3 (керівник ТОВ «РІП»), ОСОБА_4 (керівник ТОВ «ТПК «Салтіс») у протоколах допиту свідка зазначили, що за грошову винагороду погодилась взяти участь у реєстрації Товариств, та наголосили, що фактичною господарсько-фінансовою діяльністю не займались, будь-яких товарів, робіт, послуг не постачали, та ні від кого не отримували, на вчинення означених дій нікого не уповноважували.

Крім того, відповідно до наявного у матеріалах справи Вироку Шевченківського районного суду м.Києва по справі №26210/18145/2012 від 12.10.2012р. ОСОБА_3 (керівника ТОВ «РІП») визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.205, ч.3 ст.358 КК України. Зокрема, в означеному рішенні встановлено, що ОСОБА_3 (керівник ТОВ «РІП») за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, скоїв підроблення документу та збут підробленого документу, який дає право створення підприємства, проведення підприємницької діяльності та отримання від неї прибутку.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Астана К», ТОВ «РІП», та ТОВ «ТПК «Салтіс», податкові накладні яких слугували підставою для формування позивачем - МПП «Карат-2» податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість, за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, котрі заперечують свою участь у створенні та діяльності даних Товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, а відтак виписані від їх імені податкові накладні апріорі не можливо вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05.03.2012р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта» до Шосткинської Міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, та скасування податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, наведені обставини та досліджені судом наявні у справі письмові докази у їх сукупності, дають змогу дійти висновку, що господарські операції між позивачем - МПП «Карат-2» та ТОВ «Астана К», ТОВ «РІП», ТОВ «ТПК «Салтіс», не мали реального характеру, а їх виконання оформлено суто документально, без мети реального настання правових наслідків.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо правомірності та ґрунтовності донарахування ДПІ у Суворовському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області позивачу суми податку на додану вартість у розмірі 148455грн.

Вищевикладене спростовує твердження позивача, наведені у позовній заяві.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.ч.1,4 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, беручи до уваги наведене та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Малого приватного підприємства «Карат-2» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.08.2012р. №0001372203, не обґрунтовані, документально не підтверджені, не ґрунтуються на положеннях податкового законодавства, отже задоволенню не підлягають.

У зв'язку з тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, витрати по сплаті судового збору у сумі 435грн. 93коп. покладаються на позивача, відповідно до положень ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.2, 4, 7-9, 11, 12, 69, 71, 94, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128, ст.ст.158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Малого приватного підприємства «Карат-2» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.08.2012р. №0001372203, відмовити.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства «Карат-2» (65009, м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва,123, код ЄДРПОУ 24533103) на користь державного бюджету України (отримувач коштів УК у м.Одесі/Київський район, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області, розрахунковий рахунок №31212206784005, МФО 828011, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір у сумі 1391(одна тисяча триста дев»яносто одна)грн. 07коп.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому приписами ст.254 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.