Рішення

від 06.05.2015 по справі 902/460/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 травня 2015 р. Справа № 902/460/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Мельника П.А ., при секретарі судового засідання Віннік О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_1

до : ТОВ "Агро Поділля і К" 23218, Вінницька область, Вінницький район, с.Сосонка, Тракторний стан

про стягнення суми втраченої вигоди, процентів за користування коштами, інфляційних та моральної шкоди, ціна позову 37 993,90

За участю представників сторін:

позивача, ОСОБА_1, свідоцтво про державну реєстрацію ФОП серії НОМЕР_3, виписка з ЄДР серії ААБ №614445 від 29.08.11 р., свідоцтво платника податку серії НОМЕР_4, паспорт НОМЕР_5, виданий Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області 24.11.2005 р., ФОП;

позивача, ОСОБА_3, довіреність № 862 від 13.06.14, представник;

відповідача, не з''явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов ФОП ОСОБА_1 до ТОВ "Агро Поділля і К" про стягнення 3041,98 грн. пені, 1889,09 грн. процентів за користування коштами, 2870,63 грн., інфляційних втрат, 25192,20 грн. суми втраченої вигоди та 5000,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою суду від 06.04.15 р. порушено провадження у справі №902/460/15 та призначено справу до розгляду на 06.05.15 р.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити.

Відповідач правом захисту не скористався, відзиву по справі не надав, незважаючи на той факт, що про дату, час та місце проведення судового засідання останній був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення вх.№3042 від 17.04.15 р., яке міститься в матеріалах справи.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та його представника, з''ясувавши фактичні обставини справи та надані сторонами докази в сукупності, судом встановлені наступні обставини.

02.10.2014 р. між Приватним підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець, Позивач) та ТОВ "Агро - Поділля і К" (Замовник, Відповідач) укладено договір про надання послуг по обмолоту зернових культур.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що його предметом є виконання виконавцем послуг по обмолоту зернових культур на земельних ділянках замовника загальною площею 84,5 гектарів, які розташовані в с.Сосонка.

Сторони погодили, що по факту виконаних робіт (наданих послуг) замовником та виконавцем складається акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Замовник сплачує виконавцю вартість надання послуг з розрахунку 300,00 грн. за гектар від загальної площі. Після обмолоту перших 100 гектарів площі зернових замовник сплачує виконавцю 10-15% авансу шляхом перерахування коштів на п/р виконавця в термін не пізніше 4-5 робочих днів. В подальшому, замовник сплачує виконавцю вартість надання послуг за 60% від загальної площі наданих послуг, після підписання акту виконаних робіт не пізніше 5 банківських днів з урахуванням попередніх 10-15% (п.п.2.5., 2.6. договору).

Загальна орієнтовна сума вартості послуг складає 25350,00 грн.

Строк дії договору встановлений до повного його виконання та повних розрахунків (п.7.4 договору).

На виконання вказаного договору, сторонами підписано акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 02.10.2014р. на суму 25350,00 грн.

Проте, як встановлено судом, відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної оплати виконаних робіт за договором від 02.10.2014р.

Зазначене вище стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовною заявою, в якій останній просив стягнути з відповідача на його користь 3041,98 грн. пені, 1889,09 грн. процентів за користування коштами, 2870,63 грн. інфляційних втрат, 25192,20 грн. суми втраченої вигоди та 5000,00 грн. моральної шкоди.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначено в частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось вище, між сторонами укладений договір від 02.10.2014р.

На виконання умов даного договору, між сторонами у даній справі підписано акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), який міститься в матеріалах справи, з якого вбачається дата виникнення грошового зобов'язання та, відповідно, настання строку для його виконання.

Крім того, згідно даного акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) будь-яких претензій щодо виконання послуг до позивача від відповідача не надходило.

Як було зазначено вище, відповідачем порушено свої зобов'язання, які полягають у своєчасній оплаті наданих послуг з обмолоту соняшника. Так, в договорі від 02.10.14 р. сторони погодили, що по факту виконаних робіт (наданих послуг) замовником та виконавцем складається акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Замовник сплачує виконавцю вартість надання послуг з розрахунку 300,00 грн. за гектар від загальної площі. Після обмолоту перших 100 гектарів площі зернових замовник сплачує виконавцю 10-15% авансу шляхом перерахування коштів на п/р виконавця в термін не пізніше 4-5 робочих днів. В подальшому, замовник сплачує виконавцю вартість надання послуг за 60% від загальної площі наданих послуг, після підписання акту виконаних робіт не пізніше 5 банківських днів з урахуванням попередніх 10-15% (п.п.2.5., 2.6. договору).

Платіжним дорученням №326 від 03.03.15 р. відповідачем було перераховано позивачу 100% оплати за послуги комбайна згідно договору від 02.10.14 р. в сумі 25350,00 грн. Про це також свідчить виписка по особовому рахунку 26009055871400 від 03.03.15 р. Таким чином, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов''язання.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного законодавства України та даного договору неналежним чином виконав свої зобов'язання, а саме не своєчасно сплачував кошти за виконані роботи (надані послуги), внаслідок чого позивачем нараховано штрафні санкції.

Судом встановлено, що основне зобов'язання відповідачем виконано у повному обсязі, проте з порушенням строків встановлених договором від 02.10.2014р. несвоєчасно та з затриманням.

В силу вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу, трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В пункті 4.1 договору від 02.10.14 р. сторони передбачили, що в разі порушення строків виконання договору замовник має сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день затримки та 17% річних за користування коштами як за кредит.

Оскільки, відповідач тривалий час користувався чужими грошовими коштами, позивачем заявлено до стягнення пеню, 17% річних та інфляційні втрати за період з 03.10.14 по 02.03.15 рр.

Судом приймається до уваги, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Така ж правова позиція зазначена у п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Судом враховується, що позивачем невірно визначений період прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме, не враховано, що датою початку періоду прострочення оплати виконаних робіт (послуг) за актом від 02.10.14 р. є 08.10.14 р. Тому правомірними є нарахування пені, інфляційних та 17% річних за період з 08.10.14 р. по 02.03.15 р. в межах заявлених позивачем періодів.

Здійснивши перерахунок вказаних санкцій, судом отримано 2937,82 грн. пені, 1711,99 грн. 17% річних та 4228,51 грн. інфляційних. Оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог, підлягає до стягнення заявлена позивачем сума інфляційних в розмірі 2870,63 грн. В стягненні 104,16 грн. пені, 177,10 грн. річних слід відмовити.

Щодо стягнення втраченої вигоди у розмірі 25192,20 грн., суд зазначає наступне.

Господарськими санкціями відповідно до ст. 217 ГК України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Різновидом відшкодування збитків є упущена вигода - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її господарського суб'єктивного права (наприклад, особа домовилася про надання грошей в позику під проценти, але не надала гроші в позику, оскільки боржник по іншому зобов'язанню з нею не розрахувався). Саме сума запланованих, але не отриманих процентів в даному випадку буде складати упущену вигоду.

Господарський кодекс України визначає правила відшкодування упущеної вигоди у сфері господарювання, використовуючи при цьому дещо інший термін. Так, у ст. 225 ГК упущена вигода називається "втраченою вигодою", під якою розуміється неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

В обгрунтування розміру неодержаного прибутку позивач посилається на рахунки, видані фірмою "Конкорд -гей", згідно яких позивач мав викупити вал транспортера до комбайна "Клас лексіон -480" вартістю (станом на березень 2015 р.) 49089,86 грн., проте, не отримавши кошти від відповідача, на які він розраховував, даний товар ним придбаний не був.

Неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

При цьому, збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що твердження позивача про те, що він міг би отримати прибуток у розмірі, вказаному у позовній заяві за наведеним розрахунком, має характер припущення і належними доказами не підтверджується, а тому в стягненні 25192,20 грн. втраченої вигоди (неодержаного прибутку) належить відмовити.

Також позивач просив стягнути з відповідача 5000,00 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95р. № 4 (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з його приниженням, посяганням на здоров''я, а також вчиненням дій, спрямованих на спричинення моральних страждань позивача та підрив довіри до діяльності позивача.

Враховуючи ту обставину, що позивач не надав суду доказів заподіяння (наявності) моральної шкоди суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене, позов слід задовільнити частково. В стягненні 104,16 грн. пені, 177,10 грн. річних, 25192,20 грн. втраченої вигоди та 5000,00 грн. моральної шкоди слід відмовити.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково в сумі 7520,44 грн.

2. Стягнути з ТОВ "Агро Поділля і К" (23218, Вінницька область, Вінницький район, с.Сосонка, Тракторний стан, код ЄДРПОУ 35098081) на користь ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іден. номер НОМЕР_2) 2937,82 грн. пені, 1711,99 грн . 17% річних, 2870,63 грн. інфляційних втрат та 363,21 грн. судового збору.

3. Відмовити в стягненні 104,16 грн. пені, 177,10 грн. річних, 25192,20 грн. втраченої вигоди та 5000,00 грн. моральної шкоди

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08 травня 2015 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу АДРЕСА_1

3 - відповідачу 23218, Вінницька область, Вінницький район, с.Сосонка, Тракторний стан