Рішення

від 29.04.2015 по справі 904/2883/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.04.15р.

Справа № 904/2883/15

За позовом Приватного підприємства "Скло-Альянс", м. Костянтинівка Донецької області

до Приватного акціонерного товариства "Нікопольський ремонтний завод", м. Нікополь Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості у сумі 5 961,75 грн.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Скло-Альянс" звернулося до господарського суду з позовом, у кому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Нікопольський ремонтний завод" основний борг у розмірі 2 987,94 грн., пеню у розмірі 1 317,66 грн., 3% річних у розмірі 137,32 грн. та втрати від інфляції у розмірі 1 518,83 грн., загалом на суму 5 961,75 грн.

Також, 29.04.2015 року позивач надав до суду пояснення, у яких просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Нікопольський ремонтний завод" основний борг у розмірі 2 987,94 грн., пеню у розмірі 1 309,03 грн., 3% річних у розмірі 136,28 грн. та втрати від інфляції у розмірі 1 518,83 грн., загалом на суму 5 952,08 грн.

Суд зазначає, що вказані пояснення не є зменшенням розміру позовних вимог, так як не відповідають вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України щодо права позивача на подачу заяви про зменшення позовних вимог. До того ж, наведені пояснення надійшли до суду за допомогою факсимільного зв'язку та не є повними (перша сторінка не містить повної таблиці), не містить обґрунтування розрахунку, на підставі якого позивач зазначає про зміни до позовної заяви, а також, дані пояснення не направлені на адресу відповідача.

Отже позовні вимоги розглядаються у первісній редакції позовної заяви.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору №101013/6 від 10.10.2013 року щодо повної оплати поставленого позивачем відповідачу товару, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість та відповідно нараховані штрафні санкції, 3% річних та втрати від інфляції на загальну суму 5 961,75 грн.

Позивач у судові засідання, призначені для розгляду справи не з'явився, у пояснення до позовної заяви від 29.04.2015 року просить здійснювати розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач не скористався наданим йому правом на участь представника у судовому засіданні, про день, час, та місце розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до вимог частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України.

29.04.2015 року до господарського суду від відповідача надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з терміновим відрядженням представника відповідача та неможливістю направити іншого представника ПАТ "Нікопольський ремонтний завод".

Господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, так як, по-перше, суд відкладав розгляд справи на аналогічне клопотання відповідача від 14.04.2015 року та по-друге, 28.04.2015 року до господарського суду повернулося рекомендоване повідомлення відповідно до якого поштова кореспонденція вручена відповідачу 24.04.2015 року, про що свідчить підпис працівника ПАТ "Нікопольський ремонтний завод".

Таким чином, відповідач мав достатньо часу для організації діяльності працівників ПАТ "Нікопольський ремонтний завод".

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відзиву на позов Приватне акціонерне товариство "Нікопольський ремонтний завод" до суду не надало, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України).

Розгляд справи був відкладений з 15.04.2015 року на 29.04.2015 року.

У судовому засіданні 29.04.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2013 року між Приватним підприємством "Скло-Альянс" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Нікопольський ремонтний завод" (покупець) був укладений договір № 101013/6 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого на умовах, викладених в розділах даного Договору, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення (далі - товар). Найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару вказані в Специфікаціях, оформлених у вигляді Додатків до даного Договору, які є невід'ємною його частиною.

Строк дії Договору передбачений п. 10.1. Договору, відповідно до якого даний Договір вступає в силу з моменту фактичного підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2011 року, а в частині невиконаних зобов'язань за Договором – до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Відповідно до п.п. 2.1.-2.2. Договору ціна товару, що поставляється за даним Договором, визначається в гривнях та вказана в Специфікаціях до даного Договору. Ціна товару не включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України. Ціна товару визначена з урахуванням умов поставки (згідно Інкотермс 2000) передбачених відповідною Специфікацією до даного Договору.

Сума Договору складається з сум Специфікацій, які є невід'ємною частиною Договору (п. 2.4. Договору).

За умовами п.п. 3.1.-3.2. Договору товар за даним Договором поставляється на умовах, вказаних в Специфікаціях до даного Договору, згідно Інкотермс 2000. Товар поставляється партіями у строки погоджені сторонами в Специфікаціях.

Дата поставки та дата переходу права власності вказані в Специфікаціях до даного Договору (п. 3.7. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що розрахунки за даним Договором здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок постачальника на підставі виставлених постачальником рахунків по факту кожної погодженої сторонами партії товару протягом 7 (семи) календарних днів, які рахуються з дня наступного за днем поставки даної партії товару та виставленого рахунку на оплату даної партії товару. Сторони в Специфікаціях на поставку кожної конкретної партії товару можуть погодити інший порядок розрахунків, відмінний від порядку, вказаного в даному пункті, як по відношенню до всієї партії товару, так і по відношенню певних найменувань товару, які входять в дану партію. При оплаті з відстрочкою платежу оплата здійснюється покупцем за фактично прийняту вагу (прийняту кількість).

19.09.2014 року сторони погодили та підписали Специфікацію № 1/101013/6 до договору від 10.10.2013 року на суму 12 587,27 грн.(далі - Специфікація).

За умовами Специфікації товар поставляється на умовах СРТ (склад покупця, м. Нікополь), згідно Інкотермс 2000.

Згідно положень Специфікації покупець здійснює розрахунок за даним Договором на наступних умовах: протягом 5 календарних днів з моменту поставки та виставлення рахунку на оплату, строк поставки товару – 30.09.2014 року.

На виконання умов Договору та Специфікації позивач поставив відповідачу продукцію на суму загальну суму 12 587,94 грн.

На підтвердження наведеного факту позивач надав до суду копію видаткової накладної № 105 від 23.09.2014 року на суму 12 587,94 грн. та рахунку - фактури № 142 від 18.09.2014 року на суму 12 587,94 грн.

Також позивач надав до суду копію податкової накладної від 23.09.2014 року на суму 12 587,94 грн., копію товарно-транспортної накладної № 18 від 23.09.2014 року на суму 12587,94 грн. та копію довіреності № 878 від 23.09.2014 року на право отримання товару від позивача відповідачем.

Наведені вище документи місяться підписи з боку позивача та з боку відповідача, відповідно скріплені печатками підприємств.

Позивач зазначає, що відповідач лише частково оплатив поставлений позивачем відповідачу товар на суму 9 600,00 грн., на підтвердження чого надав до суду копію банківської виписки від 23.01.2015 року (а.с. 17), внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у сумі 2 987,94 грн. (12 587,94 грн. – 2 987,94 грн.).

Позивач посилається на часткову оплату відповідачем поставленої позивачем відповідачу продукції, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у загальній сумі 2 987,94 грн., що і причиною виникнення спору.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Враховуючи умови Специфікації, а також факт того, що товар поставлений позивачем відповідачу за видатковою накладною № 105 від 23.09.2014 року, відповідно строк оплати товару є таким, що настав.

Доказів оплати поставлених позивачем ресурсів відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

За викладеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 2 987,94 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Згідно п. 7.5. Договору у разі несвоєчасного здійснення розрахунків за даним Договором, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивач нарахував та заявив до стягнення пеню на суму 12 587,94 грн. за період прострочення оплати з 29.09.2014 року по 23.01.2015 року та на суму 2 987,94 грн. за період прострочення оплати з 24.01.2015 року по 26.03.2015 року, на загальну суму 1 309,03 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У той же час, відповідно до вищенаведених положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року, ст. 231 ГК України передбачає лише порядок формування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а не визначає конкретний розмір такої відповідальності.

Пункт 7.5. спірного договору містить положення саме щодо формування розміру пені - "у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня", з якого не вбачається конкретного розміру пені, адже не більше подвійної облікової ставки НБУ це і 0,5 ставки НБУ і 1,9 ставки НБУ. Таким чином, сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені (аналогічна правова позиція міститься в постановах Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 року у справі № 904/1249/14, від 03.07.2014 року у справі № 904/2399/14, від 06.08.2014 року у справі № 904/3343/14).

За наведеного, вимога позивача про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних на суму 12 587,94 грн. за період прострочення оплати з 29.09.2014 року по 23.01.2015 року та на суму 2 987,94 грн. за період прострочення оплати з 24.01.2015 року по 26.03.2015 року, на загальну суму 136,28 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено помилку, пов'язану з невірним визначенням початку нарахування 3% річних. Так, останній день строку оплати – 28.09.2014 року - є вихідним днем (неділя), а тому відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України останнім днем оплати є понеділок 29.09.2014 року. Відповідно, датою початку прострочення є 30.09.2014 року.

Окрім того, у розрахунку розміру 3% річних позивачем допущена помилка, яка пов'язана з періодом нарахування 3% річних, зокрема позивач не враховує п. 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за яким день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період прострочення.

Так, позивач враховує у період нарахування 3% річних дату часткової оплати заборгованості відповідачем (23.01.2015 року), що є невірним.

Таким чином, розрахунок 3% річних є наступним:

- з 30.09.2014 року по 22.01.2015 року на суму 12 587,94 грн. 3% річних складає 118,98 грн.;

- з 23.01.2015 року по 26.03.2015 року на суму 2 987,94 грн. 3% річних складає 15,47 грн.

За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню частково у сумі 134,45 грн.

Також позивач просить стягнути на свою користь інфляційні втрати, розраховані від суми боргу за товар поставлений із застосуванням індексу інфляції на суму 12 587,94 грн. за період з 28.09.2014 року по 23.01.2015 року та на суму 2 987,94 грн. за період з 24.01.2015 року по 26.03.2015 року, на загальну суму 1 518,83 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок втрат від інфляції, суд зазначає наступне.

Згідно п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З наведених положень законодавства вбачається, що на суму 12 587,94 грн. втрати від інфляції можуть бути нараховані за період з жовтня 2014 року по грудень 2014 року, так як зобов'язання щодо оплати відповідач повинен був виконати у вересні, відповідно наступним місяцем, у якому мав бути здійснений платіж є жовтень, а також позивач зазначає кінцем періоду нарахування втрат від інфляції 23.01.2015 року, тому втрати від інфляції за січень не можуть бути нараховані, так як місяць січень обмежений вказаною позивачем датою, у той час як найменший період визначення індексу інфляції складає місяць (аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 року у справі 917/1667/14).

Розрахунок втрат від інфляції на суму 2 987,94 грн. містить аналогічні наведеним помилки, тому на суму 2 987,94 грн. втрати від інфляції можуть бути нараховані за період з січня 2015 року по лютий 2015 року.

За наведеного, вимога позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягають задоволенню частково у сумі 1 196,97 грн. (на суму 12 587,94 грн. за період з жовтня 2014 року по грудень 2014 року у сумі 941,07 грн. та на суму 2 987,94 грн. за період з січня 2015 року по лютий 2015 року у сумі 255,90 грн.)

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково і з відповідача підлягає стягненню 4 319,36 грн. (основний борг у розмірі 2 987,94 грн., 3% річних у розмірі 134,45 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 196,97 грн.).

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати отриманого товару відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість товару) у власність позивача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 323,68 грн.

Керуючись ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Нікопольський ремонтний завод" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, буд. 56, ідентифікаційний код 31167067) на користь Приватного підприємства "Скло-Альянс" (85113, Донецька область, м. Костянтинівна, бул. Космонавтів, 5, кв. 44, ідентифікаційний код 32942430) заборгованість у розмірі 2 987,94 грн., 3% річних у розмірі 134,45 грн., індекс інфляції у розмірі 1196,97 грн. та судовий збір у розмірі 1 323,68 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 05.05.2015 року.

Суддя О.М. Крижний