Рішення

від 05.05.2015 по справі 906/439/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "05" травня 2015 р. Справа № 906/439/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Смиковського В.П.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідачів: не з'явились

прокурор: Кравчук О.А. - служб. посв. №031524, вид. 23.01.15 р., дійсне до 23.01.20 р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Заступника Овруцького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Житомирській області (м. Житомир)

до 1. Раківщинської сільської ради Овруцького району Житомирської області (с. Раківщина Овруцького району)

2. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Раківщинське" (с. Раківщина Овруцького району)

про визнання незаконним п.1 рішення від 31.03.2014р., визнання недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 27.03.2014р., зобов'язати повернути земельні ділянки

Заступником Овруцького міжрайонного прокурора пред'явлено позов в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Житомирській області до відповідачів про визнання протиправним рішення, недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позову прокурор доводить, що в порушення ст.ст. 122, 123 Земельного кодексу України, з перевищенням наданих повноважень та без розроблення документації із землеустрою, Раківщинською сільською радою прийняте рішення 31 березня 2014року "Про надання в оренду земельних ділянок " та в порушення ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України надано у користування земельні ділянки державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 215 га ріллі загальною вартістю 3613679,15 грн. відповідачу СТОВ "Раківщинське" за договором оренди землі № 3 від 27.03.2014року.

Оскільки відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсність договору оренди зумовлює правові наслідки, прокурор вимагає зобов'язати відповідача -2 повернути земельні ділянки до земель запасу сільської ради за актом приймання - передачі.

Ухвалою від 27.03.15р. господарський суд порушив провадження у справі та вжив заходи по підготовці справи до розгляду, відповідно до ст.ст. 64-65 ГПК України.

До початку розгляду справи по суті прокурор предмет та підстави не позову не змінив, позивач позов прокурора підтримав, відповідачі зустрічний позов не заявили.

В засіданні суду 16.04.15р. прокурор позов підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, просить останній задовольнити.

Позивач Головне управління Держземагентства в Житомирській області позов прокурора підтримує ( а.с. 25-26).

Відповідач -1 у відзиві на позов вимоги останнього визнав (а.с. 22). В ході вирішення спору відповідач-1 прийняв рішення 31 сесії 6 скликання Раківщинської сільської ради від 07.04.15р. № 235 "Про припинення дії рішення №183 двадцять п'ятої сесії шостого скликання "Про надання в оренду земельних ділянок" у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди та актом приймання - передачі земельних ділянок загальною площею 215 га з оренди відповідача -2 від 07.04.2015р. підтвердив факт припинення договірних відносин (а. с. 23, 33-34).

Відповідач -2 відзиву на позов не подав, участь в змагальному процесі не приймав, однак був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення (а. с. 16, 35).

У відповідності до п. 3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В судовому засіданні 05.05.15р. розглянуто клопотання прокурора про припинення провадження у справі на підставі п 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України (а.с. 37). Клопотання судом відхилене.

Оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, господарський суд створив учасникам судового процесу необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, відповідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

На 25 сесії 6 скликання Раківщинської сільської ради від 31 березня 2013року з посиланням, зокрема, на ст. 1283, 1285 ЦК України, ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та з метою поповнення бюджету сільської ради, прийняте рішення № 183 в частині пункту 1 про укладення з СТОВ "Раківщинське" договору оренди земельних ділянок загальною площею 215га для їх збереження та обробітку із земель запасу, що розташовані на землях сільської ради ( далі - рішення № 183) (а. с. 10).

Однак до прийняття рішення № 183 , 27 березня 2014року від імені Раківщинської сільської ради головою сільської ради укладено з СТОВ "Раківщинське" договір оренди землі № 3 , за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає на підставі статей 1283,1285 ЦК України в строкове платне користування земельні ділянки земель запасу загальною площею 215га, в тому числі, ріллі -215га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Раківщинської сільської ради Овруцького району ( далі - Договір оренди) (а.с. 11).

У п.5.1 Договору оренди обумовлено, що в оренду передаються земельні ділянки (паї) для вирощування сільськогосподарських культур , а в п. 6.1, що передача в оренду здійснюється без розроблення проекту їх відведення.

Договір оренди укладено на строк з 01 квітня 2014 року по 31 березня 2015року та зареєстровано у книзі реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) сільської ради 31 березня 2014року за № 304.

01 квітня 2014року сторони договору підписали акти визначення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) та приймання-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки). Інших додатків до договору оренди, як невід'ємних його частин, сторони договору не погоджували.

Судом встановлено, що орендовані земельні ділянки відповідачем -2 використовувались з 01.04.14р. по 01.12.14р. для посіву кукурудзи, та з 01.12.14р. після збирання врожаю не використовуються ( а.с. 15).

Окрім того, відповідач -1 визнав, що передані відповідачу -2 в оренду земельні ділянки площею 215 га до розпайованих земель сільської ради не відносяться, на підтвердження чому надав викопіювання з проекту організації території земельних часток (паїв) СТОВ "Раківщинське" (КСП ім. Паризької Комуни) Раківщинської сільської ради Овруцького району Житомирської області ( а.с. 24).

В ході вирішення спору відповідачем-1 прийнято рішення 31 сесії 6 скликання Раківщинської сільської ради від 07.04.15р. № 235 "Про припинення дії рішення №183 двадцять п'ятої сесії шостого скликання "Про надання в оренду земельних ділянок" у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди , яке, на його думку, усуває виявлені прокуратурою порушення вимог земельного законодавства ( а.с. 23).

Окрім того, на підтвердження припинення договірних відносин з СТОВ "Раківщинське" та на виконання рішення від 07.04.15р. № 235 відповідач -1 прийняв з оренди відповідача -2 за актом приймання -передачі від 07.04.15р. земельні ділянки загальною площею 215 га (а.с. 33-34).

Вважаючи вищевикладені дії відповідачів такими, що припинили предмет спору у цій справі за всіма заявленими позовними вимогами , прокурором заявлене клопотання про припинення провадження у справі на підставі п 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України (а.с. 37).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, на підставі ст.ст. 4-7, 33, 43 ГПК України, господарський суд прийшов до висновку позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно п. 2 ч.5 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може звернутися до суду щодо визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Згідно ст. 12 ГПК України правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, визнається недійсним. Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України рішення органів місцевого самоврядування також судом визнаються недійсними. Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно п. 10 ст. 16 Цивільного кодексу України правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, визнається незаконним , а згідно ч.1 ст. 21 цього Кодексу визнається незаконним та скасовується.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (абз. 2 п.3.3 мотив. частини Рішення КСУ 10 грудня 2009 року у справі 1-46/2009 (справа про переважне право наймача на придбання військового майна).

За змістом ст. 4 цього Кодексу земельні відносини є цивільними. Тому господарський суд виходить з того, що вимоги про визнання незаконним (недійсним, протиправним ) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Отже визначений прокурором предмет позову кореспондує із способами захисту порушених прав, визначених, зокрема, у статті 16 ЦК України.

Окрім того, спірні відносини, що виникли внаслідок прийняття рішення 25 сесії 6 скликання від 31.03.2014року Раківщинської сільської ради Овруцького району Житомирської області "Про надання в оренду земельних ділянок" є такими, що мають приватноправовий характер, у зв'язку з чим спір належить розглядати в порядку господарського судочинства ( п. п.1.2.2. Пленуму Вищого господарського суду України №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року, п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24 жовтня 2011року, постанови Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року ( № в реєстрі судових рішень 35669789), від 16 грудня 2014 року ( № в реєстрі судових рішень 42202900) від 09 грудня 2014 року ( № в реєстрі судових рішень 42202857).

В свою чергу, при вирішенні спору по суті на підставі ст. 21 ЦК України суд встановлює наступне :

чи перевищила свої повноваження Раківщинська сільська рада приймаючи оскаржуване рішення;

чи суперечить воно актам чинного законодавства;

чи порушує права позивача у справі.

На необхідності встановлення цих обставин наголошується також в частині 1 пункту 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів".

Згідно ст. 11 ЦК України, акти органів місцевого самоврядування, є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків стосовно об'єктів цивільних прав, якими є, зокрема, земельні ділянки.

Відповідно до вимог статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень , визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції сільської ради належить вирішення на пленарних засіданнях відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Стаття 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл відносить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, сільські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У ч. 2 ст. 83 ЗК України в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення визначено, що у комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" 6 вересня 2012 року

№ 5245-VI , який набрав чинності з 01 січня 2013року, землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

З врахуванням викладеного, у комунальній власності села можуть перебувати землі усіх категорій , що визначені у ст. 19 ЦК України, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦК України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Приписами ст. 22 ЗК України врегульовано, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно витягу з ЄДР від 05.05.15р., яким підтверджуються види економічної діяльності за КВЕД відповідача -2, СТОВ "Раківщинське" є сільськогосподарським товариством, а тому може набувати в оренду земельні ділянки із земель сільськогосподарського призначення.

Однак Раківщинська сільська рада не уповноважена законом передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення у користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідачу -2 як сільськогосподарському товариству, оскільки останні знаходяться за межами села Раківщина, а відтак є землями сільськогосподарського призначення державної, а не комунальної власності.

Так, згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З врахуванням викладеного, прокурором обґрунтовано подано позов в інтересах позивача Головного управління Держземагентства у Житомирській області.

Стосовно доводів позову про порушення відповідачем -1 при прийнятті оскаржуваного рішення також вимог ст. 123 ЗК України в частині передання земельних ділянок сільськогосподарського призначення в оренду без затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок , то останні в межах правових підстав цього позову не мають правового значення.

Зокрема встановлення обставин дотримання порядку надання земельних ділянок в оренду або в порядку ст. 123 ЗК України (за проектом відведення) , або в порядку ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України ( за результатами проведення земельних торгів) має місце в разі, коли відсутнє порушення в сфері повноважень органу, що розпорядився земельними ділянками.

Оскільки відповідач-1 прийняв оскаржуване рішення в частині пункту 1 без наданих законом повноважень, чим порушив як приписи ч.4 ст. 122 ЗК України, так і ч. 2 ст. 19 Конституції України, суд погоджується з доводами позову про незаконність останнього.

Посилання в оскаржуваному рішенні відповідача -1 на ст. ст. 1283 та 1285 ЦК України, як правову підставу його прийняття , в тому числі, в частині пункту 1, суд вважає також незаконним.

Так, статті 1283 та 1285 ЦК України регулюють відносини охорони спадкового майна та управління спадщиною до прийняття спадщини. Натомість, як встановлено судом , передані відповідачу -2 в оренду земельні ділянки площею 215 га до розпайованих земель реформованого КСП імені Паризької Комуни не відносяться, а тому не можуть успадковуватися як земельна частка (пай) , щодо якої можливо вживати заходи щодо охорони та управління. У будь-якому разі , сільська рада не уповноважена правом розпорядження земельними ділянками за межами населеного пункту на будь-якій правовій підставі, якщо на них не поширюється режим комунальної власності ( а.с. 24).

Посилання в оскаржуваному рішенні на ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є безпідставним, оскільки остання визначає власні та делеговані повноваження виконавчого комітету сільської ради у сфері регулювання земельних відносин, у числі яких, відсутнє повноваження щодо надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

З врахуванням викладеного, господарський суд не встановив наявність підстав для вирішення спору про незаконність оскаржуваного рішення відповідача шляхом процесуального механізму припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі провадження у справі.

Зокрема, припинення існування предмета спору може мати місце у разі скасування оспорюваного акта державного чи іншого орган тощо, і якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань ( п.4.4. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ) ( далі - Постанова ВГСУ №18) .

У Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 КСУ у справі № 1-9/2009 про скасування актів органів місцевого самоврядування виклав правову позицію про те, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

У зв'язку з цим, господарський суд приймає до уваги, що оскільки органи місцевого самоврядування не мають права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих ним індивідуальних правових рішень, тобто ненормативних правових актів, що є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, то такі дії не свідчать про припинення існування предмета спору. Водночас юридична оцінка актів державних та інших органів, прийнятих з питань скасування та внесення змін до згаданих індивідуальних правових рішень, здійснюється господарським судом з урахуванням частини другої статті 4 ГПК ( п.4.4 Постанова ВГСУ №18).

Так, у частині 2 статті 4 ГПК України встановлено, що господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Рішенням 31 сесії 6 скликання Раківщинської сільської ради від 07.04.15р. № 235 припинено дію рішення №183 двадцять п'ятої сесії шостого скликання "Про надання в оренду земельних ділянок" у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди (далі - рішення № 235).

Таким чином, приймаючи рішення № 235 відповідач -1 не визнав незаконність оскаржуваного рішення № 183 станом на дату його прийняття - 31.03.14р., а вказав про припинення його дії , фактично, як законного , посилаючись на закінчення терміну дії договору оренди, залишивши одночасно поза увагою ту обставину, що спірний договір оренди укладено 27.03.2014р., тобто не на підставі рішення № 183 .

Окрім того, приймаючи рішення № 235 відповідач-1 не врахував, що рішення № 183 вичерпало свою дію, оскільки після 31.03.14р. відбулись факти його виконання відповідачами шляхом підписання 01.04.14р. актів визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та приймання-передачі земельної ділянки, з посиланням на Договір оренди від 27.03.2014р. Відповідно до вищенаведеної правової позиції КСУ неможливо припинити дію ненормативного правового акту, яка припинилася фактом його виконання ще 01.04.2014року.

Більше того, в якості правової підстави прийняття рішення № 235 відповідач -1 посилається на статтю 33 Закону України "Про місцеве самоврядування", а не на пункт 34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( а.с. 12, 23).

З врахуванням викладеного, суд не приймає до уваги при вирішенні цього спору рішення № 235, як правомірну дію органу місцевого самоврядування, спрямовану на усунення порушень вимог земельного законодавства та як підставу для припинення провадження у справі за цією позовною вимогою.

Додатково суд також приймає до уваги, що клопотання прокурора про припинення провадження у справі щодо цієї та інших позовних вимог суд оцінює не тільки за приписами ст. 29 ГПК України, але й за приписами ст.ст. 21 та 22 цього Кодексу, щодо права позивача у справі вимагати вирішення позову прокурора по суті з винесенням рішення. Позивач Головне управління Держземагентства у Житомирській області до суду з клопотанням про припинення провадження чи про відмову від позову не звертався.

У ч. 5 ст. 84 ГПК України встановлено, що при задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказується , серед іншого, чи визнається він недійсним повністю або частково (в якій саме частині).

У п. 9.7 Постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 №6 (із змінами і доповненнями) «Про судове рішення» додатково роз'яснюється, що в разі визнання акта частково недійсним вказується його конкретний пункт, абзац, частина, що визнається недійсною.

Вищезазначене враховується судом в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу .

У зв'язку з цим, у п.2.26 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року наголошується на необхідності з'ясування питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено договори оренди земельної ділянки у спорах про визнання їх недійсними.

Судом встановлено, що незаконне рішення № 183 відповідача -1 не було підставою для укладення спірного договору оренди, тому суд виходить з наступного.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У частині 1 ст. 648 ЦК України конкретизовано, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Оскільки спірний договір оренди земельної ділянки укладено відповідачами з порушенням встановленого законом порядку надання земельних ділянок в оренду, останній підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України.

Частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Цивільна дієздатність юридичної особи визначається у ст. 92 ЦК України, згідно якої юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ч.4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Враховуючи встановлені судом обставини, відповідач -1 Раківщинська сільська рада за законом не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення спірного договору оренди земельної ділянки із земель державної власності, а тому останній підлягає визнанню недійсним також на підставі ч.2 ст. 203 ЦК України.

При цьому, закінчення строку дії оспорюваного договору на дату прийняття рішення у справі не спростовує його недійсність на дату його укладення - 27.03.14р. (п.2.6 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", а відтак не є підставою для припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

У частині 1 статті 236 ЦК України визначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (укладення). За змістом ч.3 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

З врахуванням змісту ч. 2 ст. 236 ЦК України і ч.3 ст. 207 ГК України зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє.

За вказаного, оспорюваний договір, є недійсним з моменту його вчинення (укладення) - 27.03.14р., а на майбутнє припиняються лише зобов'язання за таким договором, які сторони ще не виконали.

Тому позовна вимога в частині визнання Договору оренди недійсним підлягає задоволенню частково , оскільки в частині "на майбутнє" задоволенню не підлягає.

Наслідки у вигляді двосторонньої реституції за спірним договором застосуванню не підлягають, оскільки неможливо повернути одержане за зобов'язанням у натурі, зокрема здійснене користування за договором майнового найму (оренди) ( п.2.7 Постанови № 11).

Також відповідно до приписів ч. 4 статті 21 Закону України "Про оренду землі", у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Натомість повернути майно з оренди можливо та визнається необхідним, оскільки правовий наслідок недійсного договору зумовлює обов'язок орендаря повернути майно орендодавцю ( ч.2 статті 216 ЦК України).

Окрім того, суд вважає обґрунтованою вимогу прокурора оформити повернення земельних ділянок загальною площею 215 га за актом приймання-передачі, оскільки згідно ст. 17 Закону України "Про оренду землі" та ст. 795 ЦК України передача об'єкта в оренду та його повернення з оренди здійснюється за актом приймання-передачі.

Оскільки на дату винесення рішення у справі, спірну земельну ділянку площею 215 га відповідачем -2 повернуто з оренди відповідачу -1 за актом приймання-передачі від 07.05.15р. , провадження у справі зам цією позовною вимогою суд припиняє на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Стосовно розподілу судового збору.

Прокурором заявлено три позовні вимоги немайнового характеру , кожна з яких оплачується судовим збором за ставкою однієї мінімальної заробітної плати у розмірі 1218 грн., що становить загалом 3654,00 грн. ( п. 2.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України).

Судовий збір з вимоги про визнання незаконним та скасування рішення покладається на відповідача -1, з визнання недійсним договору оренди покладається на відповідачів у рівних частинах, з вимоги про повернення земельної ділянки - на відповідача-2.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-7, 33, 43, 49, п.1-1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд , -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати п.1 рішення 25 сесії 6 скликання Раківщинської сільської ради № 183 від 31 березня 2014року " Про надання в оренду земельних ділянок" .

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки , укладений 27 березня 2014року між Раківщинською сільською радою ( 11160, вул. 1-го Травня, 53 , с. Раківщина Овруцького району Житомирської області, код ЄДРПОУ 04343369) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Раківщинське" (11160, вул. 1-го Травня, 51 , с. Раківщина Овруцького району Житомирської області, код ЄДРПОУ 03743977) та зареєстрований у книзі реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) 31 березня 2014 року за № 304.

4. Припинити провадження за позовною вимогою зобов'язати Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Раківщинське" (11160, вул. 1-го Травня, 51, с. Раківщина Овруцького району Житомирської області, код ЄДРПОУ 03743977) повернути земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що надані із земель запасу Раківщинської сільської ради загальною площею 215 га ріллі, загальною вартістю 3613679,15 грн. Раківщинській сільській раді ( 11160, вул. 1-го Травня, 53 , с. Раківщина Овруцького району Житомирської області, код ЄДРПОУ 04343369) шляхом підписання акту прийому-передачі земельних ділянок.

5. Стягнути з Раківщинської сільської ради ( 11160, вул. 1-го Травня, 53 , с. Раківщина Овруцького району Житомирської області, код ЄДРПОУ 04343369) в дохід Державного бюджету України (доходний рахунок 312 142 067 8300 2, МФО 811 039, банк одержувача ГУДКСУ у Житомирській області, одержувач УДКСУ у м. Житомирі (м. Житомир), 220300 01, код ЄДРПОУ суду 034 999 16, код одержувача 380 357 26, код судового збору 034 99 16) судовий збір у розмірі 1827, 00 грн.

Видати наказ.

6. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Раківщинське" (11160, вул. 1-го Травня, 51, с. Раківщина Овруцького району Житомирської області, код ЄДРПОУ 03743977) -в дохід Державного бюджету України (доходний рахунок 312 142 067 8300 2, МФО 811 039, банк одержувача ГУДКСУ у Житомирській області, одержувач УДКСУ у м. Житомирі (м. Житомир), 220300 01, код ЄДРПОУ суду 034 999 16, код одержувача 380 357 26, код судового збору 034 99 16) судовий збір у розмірі 1827, 00 грн.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 12.05.15р.

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1- у справу

2- позивачу Голов. упр. Держземагентства в Житомирській області (м. Житомир, вул. Довженка, 45) рек. з повід.,

3- прок. обл. (у книзі нарочним) ,

4- Овруцьк. міжрай. прок. (рек. з повід),

5- відповідачу-1 Раківщинській с/раді + оригінали документів ( рек. з повід),

6- відповідачу-2 СТОВ "Раківщинське) (рек. з повід).