Рішення

від 28.04.2015 по справі 911/355/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26 РІШЕННЯ

Іменем України

"28" квітня 2015 р. Справа № 911/355/15

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» про стягнення 336845,51 грн. за участю представників:

позивача:Кушнір С.В. - дов. від 25.11.2014р. № 1/С/Д/А відповідача:Танський Ю.О. - керівник суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» (далі - відповідач) про стягнення 336845,51 грн., з яких 153460 грн. основний борг, 49407,27 грн. інфляційні втрати, 82264,48 грн. 30% річних, 51713,76 грн. пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки ЗЗР в кредит 2013 від 11.04.2013р. № 050-ЛН щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строк визначений договором.

В процесі розгляду справи позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог від 20.03.2015р. № 56/А/С, якою, керуючись ст. 22 ГПК України, зменшив розмір позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми основного боргу і збільшив розмір позовних вимог в частині заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, 30% річних, пені та просить суд стягнути з відповідача 143460 грн. основного боргу, 61921,37 грн. інфляційних втрат, 84548,47 грн. 30% річних та 58903,04 грн. пені.

За таких обставин, з урахуванням вказаної заяви в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення з відповідача 143460 грн. основного боргу, 61921,37 грн. інфляційних втрат, 84548,47 грн. 30% річних та 58903,04 грн. пені.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги в редакції зазначеної заяви від 20.03.2015р. № 56/А/С та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Присутній в судовому засіданні представник відповідач визнає наявну заборгованості в розмірі 143460 грн. та зазначає, що вказана заборгованість виникла внаслідок не проведення розрахунків із відповідачем іншими контрагентами та тяжким економічним становищем відповідача, про що відображено у поданому до суду відзиві на позовну заяву від 18.02.2015р. № 5. Також у вказаному відзиві відповідач просить суд зменшити заявлені до стягнення суми інфляційних втрат, 30% річних та пені на 80%.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір поставки ЗЗР в кредит 2013 від 11.04.2013р. № 050-ЛН (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник зобов'язався продати та поставити у строки передбачені цим договором відповідачу - покупцеві засоби захисту рослин (далі товар), а покупець зобов'язався приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим договором порядку. Поставка товару здійснюється за рахунок покупця згідно замовлень покупця, за умови наявності товару на складі постачальника (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору асортимент, номенклатура, кількість, ціна та характеристики товару визначаються сторонами на підставі замовлення покупця та виходячи з наявності товару на складі постачальника й вказуються у відповідній специфікації та видаткових накладних. Кожна специфікація підписується сторонами, додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Пунктом 2.2.1 договору покупець зобов'язався оплатити товар в строки та на умовах, передбачених договором та специфікаціями (додатковими угодами накладними) до нього шляхом перерахування коштів на рахунок продавця.

Згідно п. 4.1 договору оплата товару покупцем здійснюється у безготівковій формі, за ціною та у строки, вказані в специфікації, видаткових накладних шляхом перерахування вартості товару на поточний банківський рахунок постачальника в терміни зазначені в специфікації до цього договору. Остаточний розрахунок за весь поставлений по цьому договору товар покупець зобов'язаний здійснити не пізніше як до 30 вересня 2013р.

У відповідності до п. 5.3 договору приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється шляхом підписання відповідних видаткових накладних на відпуск товару.

Цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013р. включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором (п. 10.1 договору).

Специфікаціями: від 11.04.2013р. № 1, від 17.04.2013р. № 2, від 17.04.2013р. № 3, від 25.04.2013р. № 4, від 25.04.2013р. № 5 до договору сторони погодили найменування товару, його кількість та вартість, а також термін оплати товару.

На виконання умов договору позивач по наступними видатковими накладними: від 11.04.2013р. № 1651 на суму 143460 грн., від 17.04.2013р. № 1898 на суму 49934,64 грн., від 17.04.2013р. № 1896 на суму 32538 грн., від 25.04.2013р. № 2505 на суму 17834,64 грн., від 25.04.2013р. № 2506 на суму 31210,62 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 274977,90 грн., а останній його отримав на підставі довіреностей від 11.04.2013р. серії НБМ № 355382, від 25.04.2013р. серії НБМ № 355388. Перелічені видаткові накладні підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Зазначені копії перелічених документів залучені до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався, в зв'язку з чим позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 30.04.2014р. № 111 про сплату заборгованості за поставлений товар. Надіслання вказаної кореспонденції підтверджується описом вкладення у цінний лист від 30.04.2014р. Відповідач отримав 05.05.2014р. вказану вище претензію, про що свідчить підпис представника відповідача на рекомендованому повідомлення про вручення поштового відправлення. Оригінали перелічених документів залучені до матеріалів справи.

Проте, відповідач вказану претензію про оплату заборгованості залишив без відповіді та задоволення, в зв'язку з чим, за ним на час розгляду справи рахується заборгованість в розмірі 143460 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартість поставленого товару.

Зазначений розмір заборгованості підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами у справі за січень 2013р. - жовтень 2013р., відповідно до якого, сальдо на користь позивача станом на 31.10.2013р. складає суму в розмірі 243028,25 грн., в яку входить заявлена до стягнення сума 143460 грн. Зазначений акт підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар, в зв'язку з чим за ним на час розгляду справи рахується борг в розмірі 143460 грн. Доказів сплати вказаного боргу відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 143460 грн. заборгованості за поставлений товар.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 30% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 30% річних від простроченої (неоплаченої) суми.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з прострочених сум за загальний період прострочення з 01.10.2013р. по 28.02.2015р. складають 61921,37 грн.

Згідно розрахунку позивача 30% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 30.09.2013р. по 20.03.2015р. складають 84548,47 грн.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який зроблений судом з врахуванням періоду нарахування інфляційних втрат заявленого позивачем, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 61227,47 грн. В решті заявленої до стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 693,90 грн. суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність.

Здійснений позивачем розрахунок 30% річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача у вказаній частині підлягає задоволенню.

На підставі п. 7.3 договору позивач просить стягнути з відповідача за порушення строку оплати товару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочки, яка за розрахунком позивача з прострочених сум за загальний період прострочки з 30.09.2013р. по 20.03.2015р. складає 58903,04 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.8 договору строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим договором нараховується до моменту належного виконання відповідного зобов'язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України. Кредитор за зобов'язанням, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України.

Здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача про стягнення 58903,04 грн. є доведеною та обґрунтованою.

Відповідач подав до суду клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, 30 % річних та пені, з підстав того, що несвоєчасність виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у строки та розмірі визначені договором, сталось в зв'язку з тяжким фінансовим становищем товариства відповідача, різким зростанням курсу іноземної валюти та не проведенням розрахунків із відповідачем іншими контрагентами, у зв'язку з чим відповідач просить суд зменшити на 80% розмір інфляційних втрат, 30 % річних та пені.

Суд зазначає, що приписами ст. 83 ГПК України, передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках лише розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.1 та п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки інфляційні втрати та відсотки річних не є штрафною санкцією та за своєю правовою природою не є неустойкою, то у суду відсутні підстави для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення відсотки річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зазначені приписи законодавства надають право суду, саме зменшити розмір заявленої до стягнення суми неустойки, а не звільнити боржника від передбаченої договором відповідальності за порушення грошових зобов'язань у вигляді сплати встановленої сторонами договору неустойки.

Відповідно до абз. 1 підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суд України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд, вирішуючи подане відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій враховує те, що доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявленої до стягнення суми неустойки (пені) позивач не надав. Розмір пені, яку просить позивач стягнути з відповідача є занадто великими та не співрозмірним із можливими збитками.

Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи, що відповідач здійснював часткові оплати заборгованості за поставлений товар, враховуючи баланс інтересів сторін, активну позицію відповідача в даному спорі, ступінь виконання зобов'язання боржника, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення грошового зобов'язання, недопущення невиправданого збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача занадто великих штрафних санкцій та враховуючи, що розмір пені, яку позивач просить стягнути з відповідача є занадто великими та не співрозмірним із можливими збитками, суд вважає за можливе скористатися правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, та зменшити розмір пені на 30 % від заявленої до стягнення суми 58903,04 грн., а саме: зменшити суму пені, що підлягає стягненню до 41232,13 грн.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 143460 грн. основного боргу, 61227,47 грн. інфляційних втрат, 84548,47 грн. 30% річних, 41232,13 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті позову суд відмовляє.

Позивач посилаючись на приписи ст.ст. 44, 49 ГПК України просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 6800 грн.

В підтвердження понесених судових витрат на послуги адвоката у розмірі 6800 грн., позивач посилається на договір про надання правової допомоги та ведення справи в господарському суді від 19.01.2015р. № 1, платіжне доручення від 19.02.2015р. № 609 на суму 6800 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 345 від 19.10.2009р., виданого на ім'я Кушнір С.В.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, а також порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 1 розділу I цього Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до вимог ст. 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно із приписами п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. № 7 відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Кушнір Сергієм Володимировичем укладено договір про надання правової допомоги та ведення справи в господарському суді від 19.01.2015р. (далі - договір), за умовами якого виконавець - адвокат зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями замовника - позивача в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язується виплатити виконавцю винагороду (гонорар), винагороду за результат та оплатити всі витрати виконавця пов'язані з виконанням завдання замовника відповідно до цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору за надання юридичних послуг, передбачених даним договором та ведення справи в господарських судах замовник сплачує виконавцю винагороду (гонорар) в розмірі 6800 грн.

На виконання умов договору адвокат Кушнір С.В. надав позивачу передбачені договором послуги з надання правової допомоги.

За надані адвокатські послуги позивач сплатив на користь адвоката грошові кошти в розмірі 6800 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 19.02.2015р. № 609 на суму 6800 грн., оригінал якого залучений до матеріалів справи.

Згідно сформованого Витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, що міститься на веб-сайті Національної асоціації адвокатів України, адвокат - Кушнір Сергій Володимирович діє на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 19.10.2009р. № 345.

Статус особи, яка представляла інтереси позивача за вказаним договором, відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, відшкодування витрат зі сплати судового збору та витрат на оплату послуг адвоката відповідно до вимог ч. 1, 5 ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру доведених та обгрунтованих позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4 3 , 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» (09633, Київська обл., Рокитнянський район, с. Насташка, вул. Леніна, 1, ідентифікаційний код 31949655) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (19100, Черкаська обл., Монастирищенський район, м. Монастирище, вул. Леніна, 3, ідентифікаційний код 33143734) 143460 (сто сорок три тисячі чотириста шістдесят) грн. основного боргу, 61227 (шістдесят одну тисячу двісті двадцять сім) грн. 47 коп. інфляційних втрат, 84548 (вісімдесят чотири тисячі п'ятсот сорок вісім) грн. 47 коп. 30% річних, 41232 (сорок одну тисячу двісті тридцять дві) грн. 13 коп. пені, 6962 (шість тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн. 78 коп. витрат по сплаті судового збору, 6786 (шість тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 47 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

3. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 12.05.2015р.