Рішення

від 23.04.2015 по справі 911/5151/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26 РІШЕННЯ

Іменем України

"23" квітня 2015 р. Справа № 911/5151/14

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, м. Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ПОЛІГОН», АРК, м. Алушта простягнення 247022,41 грн. за участю представників:

сторін:не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ПОЛІГОН» (далі - відповідач) про стягнення 247022,41 грн., з яких 195518,12 грн. основний борг, 31673,94 грн. інфляційні втрати, 4820,99 грн. 3% річних, 15009,36 грн. пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставне утримання відповідачем належних позивачу грошових коштів, які були сплачені ним відповідно до умов договору від 22.03.2012р. № 2203, укладеного між сторонами у справі, за товар, поставку якого відповідач не здійснив.

Позивач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач, повідомлений можливими засобами зв'язку про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір від 22.03.2012р. № 2203 (далі - договір), відповідно до умов якого, відповідач - постачальник зобов'язується поставити і передати у власність позивачу - покупцю товар, згідно специфікацій, отриманий в результаті виробничої діяльності, а покупець зобов'язується своєчасно прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього договору (п. 1.1 договору в редакції додаткової угоди від 23.03.2012р. № 1 до договору).

Відповідно до п. 1.2 договору товар за цим договором є ПЕТФ-крихта. Кількість, якість, асортимент, ціна та строки поставки вказані в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Загальна ціна даного договору визначається загальною вартістю товару, що вказана в специфікації (п. 2.1 договору).

Згідно п. 2.3 договору в редакції додаткової угоди від 23.03.2012р. № 1 до договору покупець здійснює попередню оплату за товар протягом п'яти банківських днів з моменту підписання відповідної специфікації.

Пунктом 3.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється в обсягах та строки визначені у специфікації до цього договору.

Згідно п. 4.1.1 постачальник зобов'язався забезпечити поставку товару у строк встановлений цим договором.

Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013р, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 7.2 договору в редакції додаткової угоди від 22.11.2012р. № 2 до договору).

Специфікацією від 22.11.2012р. № 3 до договору сторони погодили найменування товару, його кількість та вартість, а також термін поставки товару: 31.12.2013р.

Додатковою угодою від 22.11.2012р. № 2 до договору сторони погодили, що специфікація від 22.11.2012р. № 3 набирає чинності з дати підписання даної угоди та являється невід'ємною частиною договору.

На виконання умов договору позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 16 від 20.06.2012р. на суму 398040 грн. перерахував на розрахунковий рахунок відповідача суму попередньої оплати в розмірі 398040 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 21.06.2012р. Завірені копії перелічених документів залучені до матеріалів справи.

Проте, відповідач взяті на себе договірні зобов'язання в повному обсязі та у строки встановлені в специфікації до договору не виконав, поставивши по наступним накладним від 10.01.2013р. № 1/1 на суму 40495,03 грн., від 11.01.2013р. № 2/1 на суму 40722,54 грн., від 14.01.2013р. № 3/1 на суму 36627,53 грн., від 15.01.2013р. № 4/1 на суму 39585,04 грн., від 16.01.2013р. № 5/1 на суму 45090,54 грн. позивачу, передбачений специфікацією товар на загальну суму 202520,68 грн., що менше сплаченої позивачем суми попередньої оплати. Завірені копії зазначених накладних залучені до матеріалів справи.

Позивач надіслав на адресу відповідача лист від 11.12.2013р. № 779, в якому вимагав проінформувати про термін поставки товару, та зазначив що у випадку невиконання умов договору, позивач буде вимушений звернути до суду. Надіслання вказаної кореспонденції підтверджується списком згрупованих поштових відправлень листів від 12.12.2013р. та фіскальними чеками «Укрпошта від 12.12.2013р. №№ 8309, 8310. Завірені копії перелічених документів залучені до матеріалів справи.

Проте, відповідач відповідь на вказаний лист не надав.

Отже, відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару у встановлені договором строки та обсягах не виконав, перераховану попередню оплату в повному обсязі не освоїв та безпідставно утримує належні позивачу грошових коштів, які були сплачені ним відповідно до умов договору від 22.03.2012р. № 2203, укладеного між сторонами у справі, за товар, поставку якого відповідач не здійснив.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 670 ЦК України встановлено, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 ст. 693 зазначеного кодексу встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо поставки товару в повному обсязі у строки визначені специфікацією та безпідставно утримує грошові кошти в розмірі 195518,12 грн., які були сплачені позивачем в якості попередньої оплати за договором, позаяк строк поставки товару за договором сплив, а відповідач товар, за які позивач сплатив грошові кошти, в повному обсязі не виконав.

Отже, безпідставне і незаконне володіння та утримання відповідачем грошових коштів у сумі 195518,12 грн., які є власністю позивача, порушує права і законні інтереси останнього.

Враховуючи зазначене та беручи до уваги те, що на час розгляду справи відповідач свої зобов'язання щодо поставки у повному обсязі оплаченого позивачем товару не виконав, суд дійшов висновку, що належні позивачу грошові кошти у сумі 195518,12 грн. знаходяться у відповідача без достатніх правових підстав, доказів протилежного останній суду не надав, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача зазначеної суми є доведеною, обґрунтованою, відповідачем не спростованою, а відтак підлягає задоволенню.

Позивач посилаючись на ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача нараховані на прострочену суму попередньої оплати інфляційні втрати за період прострочення з 01.01.2014р. по 27.10.2014р., розмір яких складає 31673,94 та 3% річних за період прострочення з 01.01.2014р. по 27.10.201р., що складає 4820,99 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, оскільки попередню оплату поставки товару здійснено, а товар не поставлено, то відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

У даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошові зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Обов'язок постачальника повернути на вимогу покупця суму попередньої оплати, яку він одержав за товар, якій він не поставив не є грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. № 14, грошовим, за змістом статей, зокрема, статті 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Отже, в силу закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних є можливим лише внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов'язання. Проте, обов'язок поставити товар не є грошовим зобов'язанням, оскільки дії зобов'язаної сторони не пов'язуються зі сплатою грошових коштів, внаслідок чого нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму вартості оплаченого товару, що не був у встановлений строк поставлений відповідачем, є неправомірним.

У зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 31673,94 грн. та 3 % річних в розмірі 4820,99 грн., які він безпідставно нарахував на суму попередньої оплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013р. у справі № 5011-42/13539-2012 та постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2014р. у справі № 910/10416/13.

Також позивач на підставі п. 5.3 контракту просить суд стягнути з відповідача за прострочку поставки товару, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який вона нараховується, від суми простроченого товару за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача за період прострочки з 01.01.2014р. по 30.06.2014р. складає 15009,36 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п. 5.3 договору у випадку прострочення постачальником строків поставки товару, постачальник сплачує пеню покупцеві у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого товару за кожен день прострочення.

Суд зазначає, що у пункті 5.3 договору від 22.03.2012р. № 2203 сторони встановили штрафну санкцію - неустойку, яку помилково визначили як пеня, оскільки вказана санкція не підпадає під визначення пені, яке міститься в ч. 2 ст. 549 ЦК України, але відповідає визначенню неустойки, що наводиться в ч. 1 ст. 549 ЦК України, ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 ГК України, що в той же час не заважає, у разі допущення прострочки поставки товару застосувати до відповідача зазначену договірну санкцію.

За вказаних обставин та враховуючи, що здійснений позивачем розрахунок неустойки, яку сторони у договорі визначили як пеню, є арифметично вірним, відповідає вимогам зазначеного вище законодавства та обставинам справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

З огляду на зазначене та враховуючи, що належні позивачу грошові кошти у сумі 195518,12 грн. знаходяться у відповідача без достатніх правових підстав, доказів протилежного останній суду не надав, вимоги позивача про стягнення з відповідача 195518,12 грн. безпідставно отриманих грошових коштів - попередньої оплати та 15009,36 грн. неустойки є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті вимог суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4 3 , 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ПОЛІГОН» (98500, Автономна Республіка Крим, м. Алушта, вул. Леніна, 44, кв. 34, ідентифікаційний код 37793821) на користь Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В, ідентифікаційний код 20077743) 195518 (сто дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот вісімнадцять) грн. 12 коп. попередньої оплати, 15009 (п'ятнадцять тисяч дев'ять) грн. 36 коп. неустойки, 4210 (чотири тисячі двісті десять) грн. 55 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 30.04.2015р.