Постанова

від 06.04.2015 по справі 804/3523/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2015 р. Справа № 804/3523/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняПанченко Я.І. за участю представників сторін: від відповідача: Рябоконь С.В., Пець Г.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРЕЙММ» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000032202 від 13.01.2014р., -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ФРЕЙММ» звернулося з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та, з урахуванням уточнень, викладених у клопотанні від 12.03.2015р., просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000032202 від 13.01.2014р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковою інспекцією було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Волантис» за березень 2014р. за результатами якої було складено податкове повідомлення-рішення №0000422202 від 23.10.2014р. про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 308077,00 грн., яке, за результатами розгляду скарг позивача, було скасовано в частині застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 51345,75 грн. Між тим, відповідачем на підставі рішення ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.12.2014р. - 13.01.2014р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000032202 за яким позивачеві збільшено суму ПДВ у загальному розмірі 256731, 25 грн. Позивач оскаржує вищевказане податкове повідомлення-рішення від 13.01.2014р. з підстав того, що у вказаному рішенні замість реквізитів акту перевірки від 30.09.2014р. зазначено рішення ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.12.2014р., при цьому, дата прийняття податкового повідомлення-рішення (13.01.2014р.) передує даті винесення рішення про результати розгляду скарги від 26.12.2014р. Також позивач вважає, що покладення в основу порушень позивачем вимог податкового законодавства акту перевірки контрагента позивача - ТОВ «Волантис» за березень 2014р. є неправомірним, вказаний акт не має в собі доказової суті, так як листом від 29.10.2014р. ТОВ «Волантис» повідомив позивача про надання заперечень на вказаний акт, на який відповіді податковою інспекцією надано не було, відповідне податкове повідомлення-рішення не приймалось, а отже, позивач вважає, що заперечення на акт ТОВ «Волантис» були задоволені податковим органом і висновки акту перевірки скасовані відповідно до п.86.7 ст.87 ПК України у зв'язку з чим акт перевірки ТОВ «Волантис» не може бути доказом порушення позивачем податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Волантис». Щодо дійсності взаємовідносин позивача з ТОВ «Волантис» у березні 2014р. за договором поставки №37/03-9 від 27.03.2014р. товару (машини фасовочно-упаковочної та лінії для приготування твор.виробів), то позивач вказує на те, що висновки податкової інспекції про відсутність товарно-транспортної накладної, сертифікатів якості не підтверджують відсутності господарських відносин з урахуванням того, що вказане обладнання на момент його придбання знаходилося у ТОВ Молочна фабрика «Рейнфорд», не переміщувалося і не вивозилося і знаходиться у ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд» за договором про відповідальне зберігання від 28.03.2014р., а тому вважає, що висновки акту перевірки від 30.09.2014р. суперечать дійсності та документам, що були надані до перевірки, при цьому, директором торгівельної мережі Сисоєвим М.Л. були надані пояснення щодо отримання ним обладнання за видатковими накладними та по довіреності, яка була передана постачальнику - ТОВ «Волантис», а тому до перевірки вказана довіреність не була надана. За викладеного, позивач вважає, що висновки відповідача про недійсність правочину є невірними, оскільки зроблені на припущеннях, а тому мають бути визнані такими, що не мають правового значення.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували, у письмових запереченнях просили відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі посилаючись на те, що у ході проведення перевірки позивача було встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України - завищено розмір податкового кредиту внаслідок чого занижено розмір податкового зобов'язання на загальну суму 205384,98 грн. за березень 2014р. по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Волантис» за договором поставки №27/03-9 від 27.03.2014р., а саме: позивачем до перевірки не надано довіреність на отримання товару №164 від 28.03.2014р. директором торгівельної мережі Сисоєвим М.Л., не надана товарно-транспортна накладна у зв'язку з чим виникають питання по перевезенню товару, так як відсутні будь-які підтверджуючі документи, відсутні акти приймання ТМЦ, уповноваженої особи на прийняття ТМЦ, що свідчить про неможливість отримання ТМЦ позивачем від ТОВ «Волантис», не встановлено даних про місце приймання, час початку і завершення приймання, прізвище, ім'я та по батькові осіб, які брали участь у прийманні продукції за якістю, місце їх роботи, посади, дата і номер довіреності (доручення), інформації про дату надходження, час видачі вантажоодержувачу вантажу органом транспорту та інших даних з урахуванням умов, визначених у договорі з посиланнями на Інструкцію про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. №П-7, а звідси, не встановлено факту прийняття товару. Окрім того, додатково у копії листа відповідача від 03.04.2015р. відповідач зазначає, що при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення дійсно податковим органом були допущені технічні помилки у зазначенні дати прийняття рішення та неправильне зазначення, як дати його прийняття - 13.01.2014р., так і зазначення підстав його прийняття - за рішенням ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.12.2014р. Стосовно не розгляду заперечень на акт перевірки ТОВ «Волантис», то представники відповідача вказують на те, що заперечення ТОВ «Волантис» на акт перевірки від 01.08.2014р. були розглянуті та відповідно до ст.86.7 ПК України надано відповідь листом від 11.08.2014р., який отриманий ТОВ «Волантис» - 15.08.2014р. згідно поштового повідомленням про вручення. Щодо реальності здійснення господарських операцій позивача та ТОВ «Волантис» у березні 2014р., то матеріалами перевірки було встановлено, що лише у квітні 2014р. ТОВ «Волантис» укладено договір з ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд» про відповідальне зберігання від 02.04.2014р. №02104/1 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Благоєва, 31, яке згідно позовної заяви вже знаходилось на відповідальному зберіганні у вказаного ТОВ за договором від 28.03.2014р. №5 укладеним позивачем, що не відповідає ланцюгу подій, а саме: договір між ТОВ «Волантис» та ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд» про відповідальне зберігання мав бути оформлений раніше за дату оформлення операції продажу обладнання ТОВ «ФРЕЙММ», при цьому, згідно інформаційної бази даних податкової інспекції ТОВ «Волантис» у період з 01.01.2014р. по 31.03.2014р. не придбавало вказаного вище обладнання, яке було продано позивачеві та з урахуванням видів діяльності вказаного контрагента, останній не міг виготовити зазначене обладнання, що ставить під сумнів походження обладнання та реальність здійснення господарських операцій. За викладеного, податковим інспектором були зроблені висновки про те, що діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентами-посередниками, частина яких не виконували своїх податкових зобов'язань.

Позивач в судове засідання не з'явився, однак 12.03.2015р. надав до канцелярії суду клопотання в якому просив розглянути дану адміністративну справу за відсутності позивача, скасувати податкове повідомлення-рішення №0000032202 від 13.01.2014р., при цьому, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с.15-16).

Згідно до вимог ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Враховуючи наведене, подане позивачем клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути зазначену справа за відсутності представника позивача з урахуванням вимог ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 06.04.2015р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФРЕЙММ» 11.06.2012р. зареєстровано як юридична особа за адресою: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Гагаріна, буд. 15А, перебуває на обліку у Західно-Донбаській ОДПІ як платник податків та обов'язкових платежів до бюджету з 12.06.2012р., є платником ПДВ, що підтверджується копією виписки з ЄДРПОУ від 12.12.2014р. та відомостями, наведеними в акті перевірки від 30.09.2014р. (а.с. 9, 28).

У період з 17.09.2014р. по 23.09.2014р. податковою інспекцією на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.78 ПК України була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Волантис» за березень 2014р. за результатами якої був складений акт №215/04-10-22-02/381101369 від 30.09.2014р. за висновками якого було встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, а саме: завищено розмір податкового зобов'язання на загальну суму 205384,98 грн. (а.с.28-55).

На підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією 23.10.2014р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»№0000422202 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 308077,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 205385 грн., за штрафними санкціями -102692 грн. (а.с.56-57)

В подальшому позивачем вищевказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено до контролюючих податкових органів вищого рівня шляхом подання відповідної скарги за результатами розгляду якої за рішенням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.12.2014р. податкове повідомлення-рішення №0000422202 від 23.10.2014р. було скасовано в частині збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 51345,75 грн. штрафної (фінансової) санкції (а.с.61-64).

На підставі рішення Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.12.2014р. податковою інспекцією 13.01.2014р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000032202 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 256731,25 грн., у тому числі за основним платежем - 205385 грн., за штрафними санкціями - 51346,25 грн. (а.с.7).

Вказане податкове повідомлення-рішення також було оскаржено до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та за результатами розгляду скарга позивача була залишена без розгляду згідно рішення від 16.02.2015р. (а.с.73-74).

Позивач оскаржує вказане податкове повідомлення-рішення від 13.01.2014р. та просить його скасувати посилаючись на те, що вказане рішення було прийнято з допущенням помилок у зазначенні дати його прийняття - 13.01.2014р. та зазначенні підстав для його прийняття, а саме: замість акту перевірки від 30.09.2014р., було зазначено рішення ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.12.2014р., окрім того, оспорюване рішення передує даті складання як акту від 30.09.2014р., так і рішення від 26.12.2014р. в порушення вимог Податкового кодексу України, також позивач вважає, що висновки відповідача, зазначені в акті перевірки про недійсність правовідносин з ТОВ «Волантис» є невірними, оскільки зроблені на припущеннях, а тому такі висновки мають бути визнані такими, що не мають правового значення.

Заслухавши представників відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Пунктом 86.1 ст. 86 ПК України передбачено, що результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності) - п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України.

Згідно п.86.8 ст.86 вказаного Кодексу, податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

В той же час, за приписами п.п.60.1.3 п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Також, відповідно до п.60.4 ст.60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Аналогічні норми містить і п.п.5.1.2 п.5.1 розділ У Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платників податків, затвердженого наказом МФУ від 28.11.2012р. №1236 ( далі - Порядок №1236).

При цьому, згідно Додатку 2 до вказаного Порядку №1236 встановлена форма податкового повідомлення-рішення, у якій передбачено, що таке податкове повідомлення-рішення приймається на підставі акта перевірки (номера і дати його складання).

Таким чином, системний аналіз вищенаведених норм чинного податкового законодавства України свідчить про те, що податкове повідомлення-рішення приймається контролюючим органом державної податкової служби лише на підставі акту перевірки із зазначенням у ньому його номера і дати складання такого акту перевірки.

Водночас, ст.60 ПК України та п.п.5.1.2 розділу У Порядку №1236 передбачено можливість податкового органу відкликання надісланого податкового повідомлення-рішення, зокрема, у разі якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення, при цьому, таке податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Між тим, як видно зі змісту дослідженого судом оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0000032202 від 13.01.2014р., вказане рішення прийнято 13.01.2014р. на підставі не акту перевірки, а на підставі рішення ГУ Міндоходів про результати розгляду скарги №1459/10/04-36-10-08-09 від 26.12.2014р. (а.с.7).

Окрім того, слід зазначити, що, виходячи з календарних дат, вказане податкове повідомлення-рішення не могло бути прийнято 13.01.2014р., виходячи з того, що станом на вказану дату, ні акту перевірки від 30.09.2014р., ні рішення ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.12.2014р. ще не існувало, а отже, таке рішення могло бути прийнято лише після 26.12.2014р., тобто у січні 2015р.

Факт допущених вищевказаних помилок у оспорюваному податковому повідомленні-рішенні підтверджено відповідачем у листі від 03.04.2015р., а також у ході судового розгляду даної справи у судовому засіданні представниками відповідача, будь-яких заходів щодо усунення вказаних помилок відповідачем не було вжито, причини не вжиття податковим органом таких заходів представники відповідача суду пояснити не змогли.

З огляду на викладене та враховуючи, що вищенаведеними нормами чинного податкового законодавства передбачено прийняття податкового повідомлення-рішення лише на підставі акта перевірки, допущення помилок під час прийняття оспорюваного рішення, які жодним чином не були усунуті відповідачем, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення на підставі рішення за результатами розгляду скарги є протиправними та суперечать вимогам ст.86 ПК України та додатку 2 до Порядку №1236.

При цьому, слід зазначити, що доводи податкового органу про те, що податкове повідомлення-рішення №0000422202 від 23.10.2014р. є анульованим та зазначення у розрахунку податкового зобов'язання про те, що податкова інспекція скасовує вказане рішення та надсилає нове податкове повідомлення-рішення від 13.01.2014р. №0000032202 (а.с.97,117) є безпідставним та таким, що не узгоджується з вищенаведеними нормами чинного податкового законодавства, оскільки анулювання та скасування податкового повідомлення-рішення Західно-Донбаською ОДПІ вдруге після скасування його Головним управлінням Міндоходів у Дніпропетровській області від 26.12.2014р. шляхом зазначення про таке скасування у розрахунку податкового зобов'язання суперечить нормам ст.60 ПК України, так як таке податкове повідомлення-рішення є відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання. Окрім того, Податковий кодекс України не наділяє податковий орган нижчого рівня обов'язком чи правом надіслання будь-якого повідомлення, зокрема, і у спосіб зазначення у розрахунку грошового зобов'язання про скасування попереднього рішення.

Щодо завищення позивачем розміру податкового кредиту внаслідок чого занижено розмір податкового зобов'язання на загальну суму 205384,98 грн. за березень 2014р. по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Волантис» за договором поставки №27/03-9 від 27.03.2014р., а саме: позивачем до перевірки не надано довіреність на отримання товару №164 від 28.03.2014р. директором торгівельної мережі Сисоєвим М.Л., не надана товарно-транспортна накладна на перевезення придбаного товару, відсутні акти приймання ТМЦ, уповноваженої особи на прийняття ТМЦ, не встановлення даних про місце приймання, час початку і завершення приймання, прізвище, ім'я та по батькові осіб, які брали участь у прийманні продукції за якістю, місце їх роботи, посади, дата і номер довіреності (доручення), інформації про дату надходження, час видачі вантажоодержувачу вантажу органом транспорту та інших даних з урахуванням умов, визначених у договорі з посиланнями на Інструкцію про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. №П-7, а звідси, не встановлено факту прийняття товару, то такі висновки податкового органу є помилковими з огляду на наступне.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що у березні 2014р. позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Волантис» з приводу поставки №37/03-9 від 27.03.2014р. товару (машини фасовочно-упаковочної та лінії для приготування твор.виробів) - (а.с.75).

Факт реального здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією договору поставки, копіями видаткових та податкових накладних (а.с.76-79).

При цьому, у ході судового розгляду даної справи було встановлено, що вказане придбане позивачем у ТОВ «Волантис» обладнання не переводилося і не переміщувалося, а за договором №5 про відповідальне зберігання від 28.03.2014р. було передано на відповідальне зберігання ТОВ «Молочна фабрика «Рйнфорд», що підтверджується копією відповідного договору та копією акту прийому на зберігання (а.с.80,81)

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи були досліджені судом у ході судового розгляду справи, відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарських операцій за вищенаведеними договорами та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Незважаючи на те, що вищевказані первинні бухгалтерські документи були досліджені у ході перевірки і посадовою особою органу державної податкової служби, на основі акту перевірки ТОВ «Волантис» у акті перевірки від 30.09.2014р. позивача зроблені висновки про те, що відсутність будь-яких підтверджуючих документів про перевезення товару за договором поставки між позивачем та ТОВ «Волантис», відсутність факту приймання-передачі товару не підтверджують факту реальності господарських взаємовідносин між ТОВ «Волантис» та позивачем, а тому в порушення п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 ПК України позивачем завищено суму податкового кредиту на загальну суму 205384,98 грн. (а.с.47-48,54).

Однак, такі висновками органу державної податкової служби є помилковими та не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України, суперечать дослідженим податковою інспекцією первинним бухгалтерським документам, виходячи з наступного.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, судом встановлено факт наявності у позивача податкових накладних, оформлених належним чином, що підтверджено як змістом акту перевірки від 30.09.2014р., так і наявними в матеріалах справи копіями наданих податкових накладних.

Таким чином, отримання позивачем податкової накладної є підставою для включення її до податкового кредиту з податку на додану вартість протягом звітного періоду згідно до вимог ст.198 ПК України.

З огляду на викладені норми, посилання податкового органу у акті перевірки від 30.09.2014р. на те, що позивачем не надано товарно-транспортної накладної на перевезення товару є безпідставними, оскільки відповідно до приписів ст.198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає з дати отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, податковим органом безпідставно не було прийнято до уваги пояснення позивача про те, що вказане придбане позивачем у ТОВ «Волантис» обладнання не переводилося та залишалося на відповідальному зберіганні у ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд» за договором відповідального зберігання № 5 від 28.03.2014р.

Окрім того, відсутність вказаних документів не є безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість за умови надання покупцю продавцем належним чином оформленої податкової накладної у відповідності до вимог ст.198 ПК України.

При цьому, слід зазначити, що норми ст. 198 ПК України не містять заборони на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі відсутності товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару, сертифікатів походження товару за умови наявності інших оформлених у встановленому законодавством порядку первинних бухгалтерських документів, визначених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Зокрема, первинними бухгалтерськими документами щодо отримання товарів є видаткова накладна, податкова накладна, які підтверджують факти передачі товарів та які були надані позивачем до перевірки про що свідчить також і зміст акту перевірки від 30.09.2014р., а також були надані і суду у ході судового розгляду справи, досліджені судом та наявні в матеріалах справи.

З огляду на надання позивачем до перевірки видаткової накладної, яка свідчить про передачу товару від ТОВ «Волантис» до позивача, доводи відповідача про не надання позивачем до перевірки акту прийому передачі товару та не підтвердження факту передачі товару є неспроможними та не можуть бути прийняті судом до уваги.

Також, слід зазначити, що згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 товарно-транспортна накладна є лише документом, що підтверджує фізичне переміщення товарно-матеріальних цінностей у просторі під час його транспортування.

В той же час, товарно-транспортна накладна не є обов'язковим та єдиним документом, який може підтверджувати реальність господарської операції за договором поставки, купівлі-продажу та не є обов'язковим первинним документом бухгалтерського обліку з урахуванням того, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обов'язковість складання товарно-транспортної накладної саме за договорами поставки або купівлі-продажу.

При цьому, і норми ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України не ставлять в залежність право платника податків на формування податкового кредиту та витрат від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної на поставлений товар чи наявності у вказаних ТТН певних недоліків у її оформленні за наявності інших первинних документів, а тому відсутність документів, що підтверджують транспортування товару не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ та віднесення вказаних сум до податкового кредиту підприємства у відповідному періоді.

Також, не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції сертифікати якості, оскільки дані документи не є обов'язковими для формування платником податку податкових зобов'язань з ПДВ та відсутність цих документів згідно до вимог ПК України не позбавляє позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої продавцем товару покупцю та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому податковим законодавством порядку.

Не можуть бути підставами для позбавлення формування податкового кредиту платника податку і недоліки у оформленні товарно-транспортної накладної, видаткових накладних, оскільки зазначені документи не є тими первинними бухгалтерськими документом, який позбавляють права платника податку на формування податкового кредиту у відповідності до вимог ст.198 ПК України.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваного рішення з підстав не надання до перевірки сертифікатів якості, довіреностей на отримання товару, товарно-транспортних накладних, оскільки жодними нормами чинного законодавства України не передбачено позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі відсутності доказів транспортування товару за договором поставки та документів, що підтверджують походження товару за умови надання інших документів, зокрема, за наявності видаткових накладних та податкових накладних, що підтверджують отримання товару.

Також є безпідставними і твердження представників відповідача про те, що ТОВ «Волантис» у період з 01.01.2014р. по 31.03.2014р. не придбавало вказаного вище обладнання, яке було продано позивачеві та з урахуванням видів діяльності вказаного контрагента, останній не міг виготовити зазначене обладнання, що ставить під сумнів походження обладнання та реальність здійснення господарських операцій, оскільки наведене жодними доказами не підтверджено, при цьому, вказані обставини не можуть служити доказом порушення саме позивачем вимог податкового законодавства з урахуванням того, що згідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність носить індивідуальний характер.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 30.09.2014р. обставини, що слугували прийняттю оспорюваного рішення є неправомірними, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі вищевказаних висновків підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за квитанцією №4155/з1 від 03.03.2015р. сплачено судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.(а.с.3), то зазначені судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРЕЙММ» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000032202 від 13.01.2014р. - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000032202 від 13.01.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРЕЙММ» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Гагаріна, 15а, код ЄДРПОУ 38101369) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп. ( чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 14.04.2015р.

Суддя С.О. Конєва