Рішення

від 13.05.2015 по справі 904/3436/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.05.15р. Справа № 904/3436/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Подільський цемент" (с. Гуменці, Кам'янець- Подільського району, Хмельницької області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поллекс" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором купілві-продажу № 12-475 від 02.11.2012 та договором № 13/02-Ш-1 купівлі-продажу від 12.02.2013 у загальному розмірі 43 967 грн. 90 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Антощук О.А. - начальник юридичного відділу (довіреність №29 від 19.02.15)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Подільський цемент" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поллекс" (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу № 12-475 від 02.11.2012 в сумі 13 907 грн. 90 коп. та договором № 13/02-Ш-1 купівлі-продажу від 12.02.2013 в сумі 30 060 грн. 00 коп., а всього 43 967 грн. 90 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 10 191 грн. 00 коп. - основний борг;

- 3 021 грн. 60 коп. - інфляційні втрати;

- 691 грн. 30 коп. - 3% річних;

- 30 060 грн. 00 коп. - попередня оплата.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 12-475 від 02.11.2012 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений 03.11.2012 товар (цемент), у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 10 191 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України за період прострочення з 18.11.2012 по 20.02.2015 позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 3 021 грн. 60 коп. та 3% річних у сумі 691 грн. 30 коп. за цей же період. Також позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором № 13/02-Ш-1 купівлі-продажу від 12.02.2013 в частині своєчасної та повної поставки товару (шлак доменний гранульований для виробництва цементу) після здійсненої попередньої оплати позивачем у сумі 30 060 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 13.05.2015.

Представник позивача у судове засідання 13.05.2015 з'явився, вимоги ухвали суду від 22.04.2015 виконав у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 13.05.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 22.04.2015 не виконав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50059, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ватутіна, 50, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою суду від 22.04.2015 не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.04.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, яке містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, а також виготовлялась копія реєстру поштових відправлень суду, які долучені до матеріалів справи.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 22.04.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.04.2015 та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 22.04.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача, оскільки останній про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Так, представник позивача наголошував, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

02.11.2012 між Публічним акціонерним товариством "Подільський цемент" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поллекс" (далі - замовник, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 12-475 (далі - договір-1) (а.с.15), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити, а замовник прийняти та оплатити цемент (далі - товар) по марках та кількістю згідно заявок замовника, на умовах, що викладені в договорі (пункт 1.1. договору-1).

Договір діє з моменту підписання до 31 грудня 2012 року. При відсутності заперечень кожної із сторін, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік з аналогічною умовою пролонгації (пункт 7.1. та 7.32. договору).

Доказів зміни або розірвання вказаного договору-1 сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пункті 3.1.1. договору-1 сторони узгодили, що постачальник здійснює поставку товару на умовах FCA (Франко-перевізник) - станція відправлення Гуменці Південно-західної залізниці (Інкотермс-2000) в 5-денний термін з дня отримання передоплати.

Згідно з пунктом 3.2.2. договору-1 замовник забезпечує приймання товару на станції призначення вантажоодержувачем по кількості відповідно до Інструкції Держарбітражу СРСР № П-6 від 15.06.1965 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю", по якості відповідно до Інструкції Держарбітражу СРСР № П-7 від 25.04.1966 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю", з відбором арбітражних проб та арбітражних випробувань. При виявленні розбіжностей по кількості фактично поставленого товару із зазначеною кількістю в супроводжувальних документах, а також при виявленні неналежної якості поставленого товару, виклик представника постачальника для складення акту є обов'язковим.

Так, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар - клінкер у кількості 69 тон на суму 45 195 грн. 00 коп., що підтверджується залізничною накладною № 32333007 від 03.11.2012 (а.с.20).

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, статтею 6 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 встановлено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угодою на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони-одержувача.

Товар, зазначений у вище вказаній накладній, прийнято відповідачем без будь-яких зауважень. Так, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки. Доказі складання сторонами акту в порядку, передбаченому пунктом 3.2.2. договору-1 також суду не надано.

Крім того, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за накладною № 32333007 відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, отримання відповідачем без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, позивачем було виставлено накладну-рахунок № М-11853 від 03.11.2012 на суму 45 195 грн. 00 коп.

При цьому, у пунктах 3.2.3. та 2.3. договору-1 замовник забезпечує оплату товару відповідно до пункту 2.3. договору. Відмова від оплати поставленого товару з причини нестачі або неналежної якості не допускається. Замовник здійснює 100% передоплату, згідно виставлених постачальником рахунків, в 10-денний термін з дня отримання рахунку.

При цьому, суд виходить із того, що в цій частині сторони в процесі виконання умов спірного договору-1 уточнили підставу та порядок оплати відповідачем товару з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.

Так, представник позивача у судовому засіданні посилався на те, що між сторонами були довірчі відносини, в яких у телефонному режимі відповідачем надавалася заявка на товар, не чекаючи внесення повної передоплати, позивач відправляв відповідачу залізничним транспортом замовлений товар.

В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини, відповідно до яких позивачем було відправлено залізницею товар відповідачу, разом з товаром було надано, зокрема, накладну-рахунок № М-11853 від 03.11.2012 на суму 45 195 грн. 00 коп., ніяких заперечень щодо кількості та вартості, зазначеного в ньому товару від відповідача не надійшло, а отже позивачем було здійснена поставка обумовленого в ній товару без проведення відповідачем повної передоплати, як це було передбачено в пункті 2.3. договору-1. А отже, у відповідача зобов'язання щодо повної оплати вказаного у накладній-рахунку № М-11853 від 03.11.2012 товару виникло після його отримання.

Вказаний факт підтверджується матеріалами справи, а також поясненнями представника позивача у судовому засіданні.

Отже, суд виходить із того, що у спірних правовідносинах, фактично, саме отримання відповідачем товару і було підставою для його повної оплати.

При цьому, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати будь-які документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору купівлі-продажу № 12-475;

- доказів повного повернення отриманого за період товару на суму 45 195 грн. 000 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

При цьому, судом враховано, що у спірній залізничній накладній відсутня дата доставки вантажу відповідачу у місто Кривий Ріг. Так, проаналізувавши матеріали справи, пункт 1.1.1. розділу 5 (Правила обчислення термінів доставки вантажів (ст. 41, 116 Статуту)) Правил перевезення вантажів, врахувавши відстань між населеними станціями Гуменці та Кривий Ріг, судом визначено, що нормативна тривалість доставки даного вантажу становить дві доби. При цьому, обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (пункт 2.1. вказаного розділу Правил).

Отже, суд виходить із того, що товар відповідачем отриманий 06.11.2012.

Так, з матеріалів справи вбачається, що отриманий відповідачем 06.11.2012 товар до теперішнього часу у повному обсязі не оплачений.

Так, позивач посилається на те, що відповідачем отриманий товар 02.11.2012 було оплачено лише частково в сумі 35 000 грн. 00 коп. (здійснена часткова передоплата), що підтверджується банківською випискою (а.с.33-34).

Доказів повної оплати відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 10 195 грн. 00 коп. (45 195,00 грн. - 35 000,00).

Дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив, що строк оплати товару за спірною накладною настав, у зв'язку з чим суд вважає обґрунтованою та доведеною належними доказами наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 10 195 грн. 00 коп.

При цьому, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості у повному обсязі, а саме: в сумі 10 195 грн. 00 коп. (залишкова частина боргу з урахуванням часткового погашення), яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.

Отже, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 10 195 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з 18.11.2012 по 20.02.2015 в сумі 3 021 грн. 60 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Враховуючи, що у пункті 3.2.3. договору-1 встановлено зобов'язання замовника в 10-денний термін з дня отримання рахунку здійснити оплату товару (з урахуванням внесених сторонами в процесі виконання договору змін в цій частині, про що зазначено вище), суд приходить до висновку, що оплати отриманого за спірною залізничною накладною товару повинна була відбутися в 10-денний термін з дня отримання накладної-рахунку № М-11853 від 03.11.2012, що, як було встановлено вище, відбулося 06.11.2012 (разом з товаром).

Отже відповідач допустив прострочення оплати отриманого товару з 17.11.2012 (10 днів, починаючи з 07.11.2012).

При цьому, позивачем у розрахунку інфляційних втрат визначений період прострочення з 18.11.2012 по 20.02.2015, що не виходить за межі визначеного судом періоду прострочення.

При цьому, суд зауважує, що за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення не були враховані положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, а отже вказаний розрахунок визнається судом необґрунтованим.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При цьому, здійснивши власний розрахунок, судом визначена сума інфляційних втрат за вказаний період прострочення, яка є більшою, ніж розрахована позивачем. Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 3 021 грн. 60 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат. Тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 3 021 грн. 60 коп., визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивачем були розраховані 3% річних за період прострочення з 18.11.2012 по 20.02.2015 в сумі 691 грн. 30 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам законодавства в цій частині та здійснений арифметично вірно, а отже визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 691 грн. 30 коп.

12.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поллекс" (далі - постачальник, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Подільський цемент" (далі - покупець, позивач) було укладено договір № 13/02-Ш-1 купівлі-продажу (далі - договір-2), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати належний йому товар, а покупець прийняти та оплатити його на умовах договору-2. Найменування товару зазначається в специфікації, яка з моменту її підписання є невід'ємною частиною договору-2 (пункт. 1.1. договору-2).

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2013. Припинення дії договору не звільняє сторін від виконання зобов'язань за договором (пункт 8.1. договору-2).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є також договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Так, між сторонами підписано специфікацію № 1 від 01.07.2013 до договору-2, в якій сторони узгодили найменування товару, кількість на ціну з ПДВ та залізничним тарифом (а.с.18).

При цьому, відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

У договорі-2 сторони погодили, що покупець здійснює попередню оплату в розмірі 50% від місячної партії товару, що поставляється за договром-2, кінцевий розрахунок здійснюється після надання копій залізничних накладних про відвантаження товару на підставі виставлених рахунків, в гривні на розрахунковий рахунок постачальника. Датою оплати вважається день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (пункт 3.3. договору-2).

У відповідності до умов договору-2 позивачем було здійснено попередню оплату за договром-2 в сумі 119 880 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 391 від 16.08.2013 (а.с.37).

Згідно з пунктом 4.3. договору-2 поставка товару здійснюється в строки, зазначені в специфікаціях, з моменту надходження грошових коштів на рахунок постачальника. Суд зауважує, що у специфікації № 1 від 01.07.2013 до договору-2 не було зазначено строку поставки, а отже суд виходить із того, що поставка товару здійснюється з моменту надходження грошових коштів на рахунок постачальника (пункт 4.3. договору-2).

Відповідачем в свою чергу, його зобов'язання за договром-2 були порушені, оскільки товар позивачу був поставлений лише на суму 89 820 грн. 00 коп., що підтверджується наступними доказами:

- залізнична накладна № 45467004, накладна № 28/07/13-1 від 28.07.2013 на суму 40 012 грн. 50 коп. (а.с.21-22);

- залізнична накладна № 45467004, накладна № 28/07/13-2 від 28.07.2013 на суму 9 735 грн. 00 коп. (а.с.23-24);

- залізнична накладна № 45467004, накладна № 28/07/13-3 від 28.07.2013 на суму 10 012 грн. 50 коп. (а.с.25-26);

- залізнична накладна № 45467004, накладна № 30/074/13-1 від 30.07.2013 на суму 9 915 грн. 00 коп. (а.с.27-28);

- залізнична накладна № 45467004, накладна № 30/07/13-2 від 30.07.2013 на суму 10 020 грн. 00 коп. (а.с.29-30);

- залізнична накладна № 45467004, накладна № 31/07/13 від 31.07.2013 на суму 10 125 грн. 00 коп. (а.с.31-32).

Отже, в порушення умов пункту 4.3. договору-2 відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, товар поставлений позивачу не був.

Як зазначав представник позивача, станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Приймаючи до уваги визначені контрагентами порядок та строк поставки товару, приймаючи до уваги отримання відповідачем передоплати за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк поставки товару є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині повернення передоплати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

При цьому, у судовому засіданні представник позивача зауважував, що за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (50059, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ватутіна, 50), а також за засобами зв'язку, зазначеними в тому ж реєстрі, позивачу зв'язатись з відповідачем не вдалося. Крім того, відсутність відповідача за його юридичною адресою підтверджена також і відомостями з розділу "Дані про підтвердження відомостей про юридичну особу" Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.04.2015 (зробленого судом), в якому зазначено про відсутність юридичною особи за місцезнаходженням (а.с.49).

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 119 880 грн. 00 коп., а відповідач поставив позивачу товар на суму 89 820 грн. 00 коп., в свою чергу повернення частини попередньої оплати в сумі 30 060 грн. 00 коп. не здійснив, товар на вказану суму не поставив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, - відповідач зобов'язаний повернути позивачу 30 060 грн. 00 коп. частину попередньої оплати, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми попередньої оплати підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 30 060 грн. 00 коп..

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поллекс" (50059, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ватутіна, 50; ідентифікаційний код 21884196) на користь Публічного акціонерного товариства "Подільський цемент" (32325, Хмельницька область, Кам'янець- Подільський район, с. Гуменці, вул. Хмельницьке шосе, 1-А; ідентифікаційний код 00293091) - 10 195 грн. 00 коп. основного боргу, 3 021 грн. 60 коп. - інфляційних втрат, 691 грн. 30 коп. - 3% річних, 30 060 грн. 00 коп. - попередньої оплати, 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко