Рішення

від 18.03.2015 по справі 910/29493/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2015Справа №910/29493/14

За позовом: Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Вєтрова, 3, м. Київ, 01032) в особі

Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Жилянська, 108-А, м. Київ, 01032)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ЗКЕМ-КЛГ" (просп. Возз'єднання, 21, м. Київ, 02154)

про стягнення 403 860,24 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Шевченко І.О.- представник, дов. № 159/10 від 30.07.14 р.

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмежено відповідальністю "ТД "ЗКЕМ-КЛГ" про стягнення 403 860,24 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 8 077,20 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 11-16-1-В-1988 від 09.08.12 р. в частині зобов'язань щодо своєчасного здійснення поставки продукції, в результаті чого позивачем нараховані відповідачу штраф та пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2014 порушено провадження у справі № 910/29493/14 та призначено до розгляду на 11.02.2015.

Ухвалами суду від 11.02.15 р. та 03.03.15 р. розгляд справи відкладався на 03.03.15 р. та 18.03.15 р. відповідно.

Ухвалою суду від 03.03.15 р. за клопотанням представника позивача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів.

В судові засідання 11.02.15 р., 03.03.15 р. та 18.03.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 31.12.14 р., яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу, а саме: просп. Возз`єднання, 21, м. Київ, 02154, на час проведення судового засідання 11.02.15 р. повернулась до суду неврученою адресату з відміткою оператора поштового зв'язку - «за зазначеною адресою не розшукано».

Копія ухвали суду від 03.03.15 p., яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу: просп. Возз`єднання, 21, м. Київ, 02154, станом на час проведення судового засідання 18.03.15 р. та до суду не повернуто, відомості про вручення відповідачу відповідного поштового відправлення № 0103033319421 відсутні.

Згідно здійсненого судом запиту з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103033319421 станом на 18.03.15 р. дане поштове відправлення надійшло до відділення поштового зв'язку «КИЇВ 154».

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До початку судового засідання 11.02.15 р. через канцелярію суду представником позивача подано довідку б/н від 10.02.2015 та супровідний лист з додатками б/н від 10.02.2015, які долучені судом до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засіданні 11.02.15 р. позивачем подано клопотання про залучення документів до матеріалів справи б/н від 10.02.2015 р.. Клопотання судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 18.03.15 р. представником подані письмові пояснення по справі б/н від 18.03.15 р., в яких зазначено, що нарахування штрафних санкцій за порушенням умов Договору № 11-16-1-13-1988 від 09.08.13 р. здійснено на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України за наявності прострочення виконання негрошового зобов'язання. Письмові пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 11.02.15 р., 03.03.15 р. та 18.03.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 31.12.14 р., 11.02.15 р. та 03.03.15 р. відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальними правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 18.03.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

09 серпня 2013 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (позивач у справі, Покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «ЗКЕМ-КЛГ» (відповідач у справі, Постачальник за договором) укладено Договір поставки № 11-16-1-13-1988 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити ЗІП до насосів виробництва ВАТ «НВО ЦКТІ ім. Ползунова» (далі - продукція) для ВП «Рівненська АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», а Покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити Продукцію.

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили якість та комплектність продукції, ціну договору, порядок здійснення оплати, поставку та приймання продукції за якістю і кількістю, права та обов'язки сторін та їх відповідальність тощо.

Згідно п. 10.1 Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 26.03.14 року, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до п.1.2 Договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура і ціни визначені в специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 3.1 Договору сума Договору складає 2622468,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 438078,00 грн..

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Строк поставки продукції визначений сторонами в специфікації. Допускається дострокова поставка та поставка продукції партіями (п.5.1 Договору).

Зокрема, згідно наявної в матеріалах справи копії підписаної сторонами специфікації № 1 до Договору строк поставки продукції складає 150 днів від дати підписання договору.

Відповідно до п.5.2 Договору поставка продукції згідно специфікації здійснюється автотранспортом постачальника на умовах DDR - склад Рівненського відділення ВП «Складське господарство» ДП НАЕК «Енергоатом», 34400, м. Кузнецовськ, Рівненська область згідно Інкотермс 2000.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що датою поставки вважається дата видаткової накладної на Продукцію, що підтверджує надходження Продукції на склад Вантажоодержувача (Покупця).

За умовами п.5.10 Договору право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі ,який підтверджує виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки продукції.

Судом за матеріалами справи встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору відповідачем було здійснено поставку покупцю продукції на суму 2622468,00 грн. за видатковою накладною № РН - 000001 від 02.04.14 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Факт отримання товару позивачем підтверджується підписом на вищевказаній видатковій накладній уповноваженого представника Рівненського відділення ВП «Складське господарство» ДП НАЕК «Енергоатом», який діяв на підставі довіреності № 117 від 02.04.14р..

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.2.1 Договору якість і комплектність продукції повинні відповідати технічним характеристикам, кресленням, вказаним в специфікації, що встановлюють вимоги до її якості, умовам Договору і підтверджуватись сертифікатом заводу - виробника. .

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними накладними сторонами суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від позивача до суду не надходило.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до п.п. 4.1, 4.2 Договору покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначено в специфікації, в національній валюті шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника. Оплата поставленої партії продукції за специфікацією здійснюється протягом 30 робочих днів після підписання акту приймання - передачі поставленої партії продукції.

Так, на підтвердження виконання умов Договору в частині поставки продукції сторонами складено та підписано акт приймання - передачі ТМЦ № 041-29/25 від 08.04.14 р., згідно якого вантажоодержувачем - Рівненським відділенням ВП «Складське приміщення» ДП НАЕК «Енергатом» засвідчено факт приймання - передачі ТМЦ для ВП «Рівненська АЕС» згідно умов Договору та специфікації № 1 до Договору, на загальну суму 2622468,00 грн. на підставі видаткової накладної № РН-000001 від 02.04.14 р., прибуткового ордеру № 88 від 08.04.14 р., що підтверджують факт прийняття ТМЦ на склад у підзвіт матеріально - відповідальною особою та оприбуткування на баланс.

В свою чергу позивачем платіжними дорученням № 941 від 27.05.14 р. на суму 1000000,00 грн. та № 956 від 29.05.14 р. на суму 1622468,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, здійснено перерахування грошових коштів на рахунок відповідача за поставлену за Договором продукцію.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ВП «Атомкомплект» ДП НАЕК «Енергоатом» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з прийняття продукції від ТОВ «ТД ЗКЕМ -КЛГ» та її оплати, а відповідачем, у свою чергу, прийнята ця оплата без будь - яких зауважень щодо розміру та строків її фактичного здійснення. Факт передачі відповідачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З матеріалів справи судом встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що відповідачем здійснено поставку позивачу товару на загальну суму 2622468,00 грн. з порушенням строків, обумовлених Договором, зокрема, 02.04.14 р., на підтвердження чого надана копія відповідної видаткової накладної. Отже, приймаючи до уваги той факт, що відповідно до статті 254 Цивільного кодексу України останнім днем виконання зобов'язання з поставки продукції є 06.01.14 р., оскільки 05.01.14 р. є вихідним днем (неділя), враховуючи фактичну дату здійсненої відповідачем поставки продукції, період прострочення складає з 07.01.14 р. по 01.04.14 р..

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за порушення строку поставки Продукції за Договором Постачальник зобов'язаний сплатити Покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. За прострочення поставки Продукції понад 30 днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції.

Суд зазначає, що положення пункту 7.2 Договору щодо сплати пені та штрафу за порушення строку поставки продукції узгоджується з приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У даному випадку позивач відповідно до Статуту є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, майно підприємства є державною власністю та закріплене за позивачем на праві господарського відання.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки продукції у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 220287,48 грн. за період з 09.01.14 р. по 02.04.14 р. та штраф в сумі 183572,76 грн., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

При цьому, з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача претензії № 2877/51 від 31.03.14 р. та № 10562/51 від 17.11.14 р. з вимогою перерахувати неустойку в сумі 398615,30 грн. та 403860,24 грн. відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів вкладення від 02.04.14 р. та 19.11.14 р..

Зазначені претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України ).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку пені, суму заявлених до стягнення грошових коштів було обчислено позивачем з урахуванням дня, в який відбулася поставка товару, а саме 02.04.14 р., що суперечить нормам чинного законодавства.

Отже, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені за день, в який відбулась поставка продукції, є безпідставним, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання, тому день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем початку періоду нарахування - 09.01.14 р., становить 217664,84 грн. (з 09.01.14 р. по 01.04.14 р.), а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасну поставку продукції за Договором підлягають частковому задоволенню в сумі 217664,84 грн..

Крім того суд зазначає, що розмір нарахованого позивачем штрафу відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та п.7.2 Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 183572,76 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження своєчасного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 11-16-1-13-1988 від 09.08.13 р. суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

При винесенні рішення судом враховану правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 15 січня 2015 р. у справі № 910/23600/13.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ЗКЕМ-КЛГ" (просп. Возз'єднання, 21, м. Київ, 02154, код 34933517) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Вєтрова, 3, м. Київ, 01032, код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "АТОМКОМПЛЕКТ" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Жилянська, буд. 108, літ. А, м. Київ, 01032, код 26251923, р/р 2600532350 в ПАТ «Діамантбанк», МФО 320854) 217664,84 грн. (двісті сімнадцять тисяч шістсот шістдесят чотири гривні вісімдесят чотири копійки) пені, 183572,76 грн. (сто вісімдесят три тисячі п'ятсот сімдесят дві гривні сімдесят шість копійок) штрафу та 8024,75 грн. (вісім тисяч двадцять чотири гривні сімдесят п'ять копійок) витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 12 травня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон