Рішення

від 13.05.2015 по справі 904/2173/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.05.15р. Справа № 904/2173/15

За позовом Прокурора м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про зобов'язання повернути земельну ділянку розміром 0,2162 га, кадастровий номер НОМЕР_2, вартістю 770212,5 грн., розташовану на АДРЕСА_1 за актом приймання-передачі

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від прокурора: Ягольник Г.В. - прокурор відділу (довіреність № 05/2-1160 вих15 від

08.04.2015)

від позивача: Іванова Н.А. - спеціаліст відділу (довіреність №7/29-1120 від 30.12.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор м. Кривого Рога Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Криворізької міської ради Дніпропетровської області (далі - позивач), в якому просить суд зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) повернути земельну ділянку площею 0,2162 га, кадастровий номер НОМЕР_2, вартістю 770 212 грн. 50 коп., розташовану на АДРЕСА_1 позивачу за актом приймання-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що строк дії договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007, укладеного між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар), з урахуванням його продовження на 2 року, закінчився 08.04.2012 та в порушення вимог законодавства та умов договору відповідач не повернув земельну ділянку позивачеві за актом приймання-передачі.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 21.04.2015.

У судове засідання 21.04.2015 з'явився лише прокурор, представники позивача та відповідача у судове засіданні не з'явились, витребувані ухвалою суду від 17.03.2015 документи не надали.

Так, ухвалою суду від 21.04.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.05.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Так, у судовому засіданні 13.05.2015 прокурор виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд їх задовольнити повністю з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_2, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою суду від 17.03.2015 було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 01.04.2015 "за закінченням терміну зберігання".

Поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою суду від 21.04.2015 не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.04.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, яке містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, а також виготовлялась копія реєстру поштових відправлень суду № 137 від 23.04.2015, які долучені до матеріалів справи.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 17.03.2015 та від 21.04.2015 були надіслани на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.04.2015 та неотриманні відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 17.03.2015 та від 21.04.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача, оскільки відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. А строк вирішення спору, визначений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, закінчується 17.05.2015.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 1 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У відповідності до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. У вказаній статті також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами (заявами, поданнями).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з частковою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; зазначає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Так, відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах. Отже, органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є орган місцевого самоврядування - Криворізька міська рада Дніпропетровської області, а невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди землі завдає істотної шкоди економічним інтересам держави.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із частинами 1, 5 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Системний правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що прокурор правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права позивача.

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадження.

Так, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В даному випадку позиція прокурора і позивача стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Позивач у повному обсязі підтримує заявлені прокурором позовні вимоги, тобто має місце безумовне волевиявлення позивача задовольнити матеріально-правову вимогу прокурора в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

З приводу позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 29.12.2007 між Криворізькою міською радою (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір) (а.с.11-14) за умовами якого орендодавець на підставі рішення міської ради від 26.12.2007 № 2160 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва безалкогольного кафе, яка знаходиться на АДРЕСА_1 (пункт 1. договору).

В оренду була передана земельна ділянка площею 0,2162 га. Кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_2 (пункти 2., 3. договору).

Згідно з пунктом 17. договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у п'ятиденний термін після державної реєстрації договору за актом її приймання-передачі.

Договір зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Цент державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.04.2008 за № 040810800246.

Відповідно до акту приймання-передачі від 08.04.2008 (а.с.18) відповідачу було передано об'єкт оренди, зазначений в пункті 1. договору.

Пунктом 5. договору передбачено, що договір укладено на 2 роки. Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 08.04.2008 № 040810800246 та внесення змін до нього.

Так, вказаною у вказаній додатковій угоді сторони погодили, на підставі рішення Криворізької міської ради від 23.12.2009 № 3669, продовжити термін дії договору оренди земельної ділянки від 08.04.2008 № 040810800246 на 2 роки на тих самих умовах, змінивши редакції пункту 2.1. та доповнивши договір пунктами 2.2., 2.3., 2.4.,2.5., 2.6., 2.7.

Так, прокурор та позивач посилаються на те, що строк дії договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 (зареєстрований 08.04.2008 за № 040810800246), з урахуванням його продовження на 2 року, закінчився 08.04.2012 та в порушення вимог законодавства та умов договору відповідач не повернув земельну ділянку позивачеві за актом приймання-передачі, що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди землі від 29.12.2007 (зареєстрований 08.04.2008 за № 040810800246), виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі".

Вказаний договір оренди землі є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Передача зазначеної вище земельної ділянки орендодавцем орендарю підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі земельної ділянки (а.с.18). Зазначений акт підписаний сторонами без зауважень та заперечень до нього.

Також між сторонами підписаний акт встановлення меж земельної ділянки в натурі (а.с.17).

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що строк дії договору, з урахуванням його продовження на 2 роки, закінчився 08.04.2012.

Відповідно до вимог ст. 31 Закону України "Про оренду землі " договір оренди землі припиняться в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 34 Закону України "Про оренду землі " визначено, що у разі припинення договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх потреб до орендодавця.

Так, пунктами 18-20 договору також визначено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі (повернення). Орендар зобов'язаний до підписання акту приймання-передачі (повернення) привести земельну ділянку у придатний для подальшому використання стан.

В порушення вказаних пунктів договору, та законодавчих приписів, земельна ділянка не була повернута відповідачем у встановленому договором порядку та строки. Вказане підтверджується також довідкою Управління земельних ресурсів виконавчого комітету Криворізької міської ради від 10.02.3015 № 362 (а.с.25).

При цьому, стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Так, позивач направив на адресу відповідача лист-повідомлення, в якому зазначає, що термін дії договору закінчується 08.04.2012 та повідомляє, що відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до його закінчення (а.с.26).

Як зазначає прокурор та позивач, відповідач не звертався до позивача з приводу продовження договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 (зареєстрований 08.04.2008 за № 040810800246).

При цьому, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт повернення спірної земельної ділянки.

Суд відзначає, що жодного підтвердження факту повернення відповідачем земельної ділянки позивачу сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи положення статті 84 Господарського процесуального кодексу України щодо змісту рішення господарського суду, а саме: положення про те, що при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказується строк виконання дій, які зобов'язана виконати сторона, суд вважає за необхідне встановити 30-денний строк з дня набрання рішенням законної сили для повернення об'єкту оренди та вважає цей строк достатнім.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Так, частиною 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначені пільгові категорії щодо сплати судового збору, в т.ч. органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень (пункт 11).

Враховуючи викладене, відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 218 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повній сумі як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, та стягується з останнього в доход Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 12, 29, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) повернути земельну ділянку площею 0,2162 га, кадастровий номер НОМЕР_2, вартістю 770 212 грн. 50 коп., розташовану на АДРЕСА_1 Криворізькій міській раді (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Радянська, 1; ідентифікаційний код 33874388) за актом приймання-передачі у тридцятиденний строк з дати набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, ідентифікаційний код 37989269, р/р 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код банку за ЄДРПОУ 37988155), МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891, КБКД 22030001) судовий збір в розмірі 1 218 грн. 00 коп.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко