Постанова

від 15.05.2015 по справі 825/1279/15-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 травня 2015 року Чернігів Справа № 825/1279/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді - Д'якова В.І.,

за участю секретаря - Воєдило Л.П.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного багатопрофільного підприємства АРТ - БЮРО «БМ - ПРОЕКТ» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне багатопрофільне підприємство АРТ - БЮРО «БМ - ПРОЕКТ» (далі - ПБП АРТ - БЮРО «БМ - ПРОЕКТ», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області ( далі - ДПІ у м. Чернігові, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 10.12.2014 №0004742200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. У перевіряємому періоді ПБП АРТ-БЮРО «БМ - ПРОЕКТ» співпрацювало з ТОВ «Арх-Ательє» відповідно до укладених договорів. Виконання договорів підтверджується актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, податковими накладними, переліком РРЛ пролетів базових станцій, на яких були проведені роботи. На підставі виписаних податкових накладних, сплачена позивачем в ціні вартості товару сума податку на додану вартість була включена до податкового кредиту серпня 2014 року. Позивач посилається на те, що в даному випадку формування податкового кредиту здійснювалося позивачем по розрахунку з ТОВ «Арх-Ательє», що виступає першим контрагентом в ланцюгу постачання товарів (послуг). При цьому, акт перевірки не містить інформації щодо того, що підприємство - постачальник ТОВ «Арх-Ательє» або їх постачальники по II ланцюгу не задекларували або не виконали свої зобов'язання зі сплати цього податку перед бюджетом України. На час здійснення господарських операцій ТОВ «Арх-Ательє» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також було зареєстровано платником податку на додану вартість та своєчасно подавало до податкового органу податкові декларації з ПДВ за відповідні податкові періоди. Таким чином, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах із ТОВ «Арх-Ательє», а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали та просили суд його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що працівником ДПІ у м. Чернігові була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПБП АРТ-БЮРО «БМ - ПРОЕКТ» (код ЄДРПОУ - 32601912) з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Арх-Ательє» (код ЄДРПОУ - 31515812) за серпень 2014 року. За результатом перевірки складено акт від 27.11.2014 № 2738 /22/ 32601912, на підставі якого ДПІ у м. Чернігові винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 10.12.2014 №0004742200. Як на підставу нереальності угод позивача із контрагентом, відповідач посилається на те, що у актах виконаних робіт, отриманих від ТОВ «Арх-Ательє», не вказано місця виконання робіт, кількості відпрацьованих годин, переліку використаних трудових ресурсів та частини їх вартості, яка включена до вартості робіт, що робить неможливим встановлення змісту і обсягу господарської операції. В ході проведення перевірки підприємством не надано інформацію щодо надання техніки для проведення висотних та земляних робіт, інформації щодо навчання персоналу, тощо. Крім того, із наданих платником документів не вбачається, які критерії використовувалися для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідності та правомірності формування податкового кредиту з ПДВ. Отже, перевіркою встановлено, що первинні бухгалтерські документи, складені від імені ТОВ «Арх-Ательє» не є документами, які можуть бути підставою для відображення в податковому обліку ПБП АРТ-БЮРО «БМ - ПРОЕКТ», тому позивачем було завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 30 546,0 грн. за серпень 2014 року. Враховуючи вищевикладене, ДПІ у м. Чернігові вважає позовні вимоги необґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення таким, що винесене на законних підставах.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги належить задовольнити, виходячи з наступних підстав.

ПБП АРТ-БЮРО «БМ-ПРОЕКТ» ( код ЄДРПОУ - 32601912) зареєстроване 23.10.2003 в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, про що 09.12.2005 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД № 375000 (т.1, а.с. 48), є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва № 33916649 (т.1, а.с. 49) та перебуває на податковому обліку ДПІ у м. Чернігові з 20.11.2003 за № 7371, що підтверджується актом перевірки від 27.11.2014 № 2738/22/32601912 (т.1, а.с. 9-23).

Судом встановлено, що на підставі направлення від 17.11.2014 № 3321 (т.1, а.с.101), відповідно до наказу 17.11.2014 № 3305 (т.1, а.с.100), на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.1, 78.1.4 п.78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПБП АРТ-БЮРО «БМ - ПРОЕКТ» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Арх-Ательє» за серпень 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 27.11.2014 № 2738/22/32601912 (т.1, а.с.9-23), на підставі якого ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.12.2014 №0004742200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 45819,00 грн., в т.ч. за основним платежем 30546,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15273,00 грн. (т.1, а.с. 24).

Податкове повідомлення-рішення від 10.12.2014 №0004742200 було оскаржено ПБП АРТ-БЮРО «БМ - ПРОЕКТ» в адміністративному порядку, проте рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 14.02.2015 №449/10/25-01-10-04-15 (т.1, а.с.36-43) та рішенням Державної фіскальної служби України від 11.03.2015 №4980/6/99-99-10-01-01-25 (т.1, а.с. 44-47) вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до акту перевірки від 27.11.2014 № 2738/22/32601912 ПБП АРТ-БЮРО «БМ-ПРОЕКТ» було укладено договір з приватним акціонерним товариством «МТС -Україна» від 11.02.2013 № МТS/АRТ-ВYURО ВМ-РRОЕКТ-2013, відповідно до якого замовник ПАТ «МТС - Україна» оплачує, а виконавець ПБП АРТ-БЮРО «БМ-ПРОЕКТ» виконує роботи по будівництву та демонтажу РРЛ прольотів базових станцій зв'язку МТС (т.1, а.с.12).

З матеріалів справи також вбачається, що у перевіряємому періоді ПБП АРТ-БЮРО «БМ-ПРОЕКТ» здійснювало господарську діяльність із ТОВ «Арх-Ательє», відповідно до укладених договорів.

Так, між ПБП АРТ-БЮРО «БМ-ПРОЕКТ» та ТОВ «Арх-Ательє» було укладено договір про виконання робіт від 13.01.2014 №0114 ( т.1, а.с. 114-115) та від 04.02.2014 №0414 ( т.1, а.с. 112-113), відповідно до умов якого замовник - ПБП АРТ-БЮРО «БМ-ПРОЕКТ» оплачує, а виконавець ТОВ «Арх-Ательє» виконує роботи по будівництву та демонтажу РРЛ прольотів базових станцій зв'язку МТС.

Договори підписані директорами підприємств та скріплені печатками.

Реальність виконання вказаних договорів підтверджують наступні первинні документи:

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) ( т. 1, а.с. 116-126);

- перелік РРЛ прольотів базових станцій, на яких були проведені роботи (т.1, а.с.127, 128)

- платіжні доручення ( т.1, а.с. 129-135);

- податкові накладні ( т.1, а.с. 136-145);

- реєстр виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2014 року ( т.1, а.с.147-156).

Крім того, під час перевірки надавались всі первинні документи по вищезазначеним договорам, що підтверджується актом перевірки ( т. 1, а.с. 16-19).

На підтвердження використання придбаного товару (робіт, послуг) ТОВ «Арх-Ательє» у власній господарській діяльності позивачем надано суду:

- протоколи інсталяції РРЛ (т.1, а.с.157-178);

- акти здачі-прийняття виконаних робіт та акти усунення недоліків робіт ( т.1, а.с. 179-185, 187-198, 200-205, 207-212, 214-218, 220-224, 226-230, 232-238, 240-244, 246-250, т.2, а.с.1);

- податкові накладні ( т.1, а.с. 186, 199, 206, 213, 219, 225, 231, 239, 245, т.2, а.с. 2).

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємство-контрагент позивача - ТОВ «Арх-Ательє» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість, що не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договорів із контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагентів та чи здійснюють вони господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ТОВ «Арх-Ательє», містять всі реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нереальності угод позивача із контрагентом відповідач посилається на те, що у актах виконаних робіт, отриманих від ТОВ «Арх-Ательє», не вказано місця виконання робіт, кількості відпрацьованих годин, переліку використаних трудових ресурсів та частини їх вартості, яка включена до вартості робіт, що робить неможливим встановлення змісту і обсягу господарської операції. В ході проведення перевірки підприємством не було надано інформацію щодо надання техніки для проведення висотних та земляних робіт, інформації щодо навчання персоналу, тощо. Крім того, із наданих платником документів не вбачалося, які критерії використовувалися для визначення вартості послуг.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо фіктивності та обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичної особи, що є контрагентом ПБП АРТ-БЮРО «БМ-ПРОЕКТ», та здійснення ним незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначені договори були виконані сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний Суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження суми податку на додану вартість, за серпень 2014 року, на суму 30546,00 грн. є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що « ... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Приватного багатопрофільного підприємства АРТ - БЮРО «БМ - ПРОЕКТ» є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

За таких обставин, судові витрати у розмірі 182,70 грн. підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного багатопрофільного підприємства АРТ - БЮРО «БМ - ПРОЕКТ» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 10.12.2014 № НОМЕР_1.

Повернути з Державного бюджету (р/р 31216206784002 в ГУДКС України у Чернігівській області, МФО 853592, код 38054398, отримувач платежу УК у м. Чернігові /м.Чернігів/ 22030001) на користь Приватного багатопрофільного підприємства АРТ - БЮРО «БМ - ПРОЕКТ» (14000, м. Чернігів, вул. Святомиколаївська, 29-а, код ЄДРПОУ 32601912) судові витрати в розмірі 182,70 грн., згідно квитанції №123 від 14.04.2015.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення .

Суддя підпис ОСОБА_4

З оригіналом згідно.

Суддя В.І. Д'яков