Рішення

від 13.05.2015 по справі 904/1710/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.05.15р. Справа № 904/1710/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" (м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області)

до Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Комсервіс" (м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором оренди автотранспорту № 06/11-14 від 06.11.2014 у загальному розмірі 26 589 грн. 69 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Солодовнік Ю.С. - представник (довіреність б/н від 16.10.2013)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Комсервіс" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди автотранспорту № 06/11-14 від 06.11.2014 у загальному розмірі 43 923 грн. 20 коп.

Ціна позову на момент звернення із позовом до суду складалася з наступних сум:

- 36 415 грн. 20 коп. - основний борг;

- 3 003 грн. 09 коп. - пеня;

- 4 211 грн. 41 коп. - інфляційні втрати;

- 293 грн. 50 коп. - 3% річних.

Також позивач просив суд стягнути 2 000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди автотранспорту № 06/11-14 від 06.11.2014 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за користування транспортом для перевезення вантажу в період з 10.11.2014 по 22.12.2014 у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 36 415 грн. 20 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі абзацу 2 пункту 4 договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 14.11.2014 по 02.03.2015 в сумі 3 003 грн. 09 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача втрати від інфляції у сумі 4 211 грн. 41 коп., а також 3% річних за період з 14.11.2014 по 02.03.2015 у сумі 293 грн. 50 коп. В частині вимог щодо стягнення з відповідача суми витрат на правову допомогу у даній справі позивач посилався на укладений між позивачем та адвокатом Солодовнік Юлією Сергіївною договору про надання правової допомоги № 169 від 26.02.2015, на виконання якого позивачу для вирішення вказаного спору в суді були надані відповідні послуги на суму 2 000 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2015 (суддя Турчин С.О.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 24.03.2015.

У відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 24.03.2015 оголошено перерву до 15.04.2015, у зв'язку з клопотанням позивача про відкладення розгляду справи.

15.04.2015 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач повідомляв про часткове погашення відповідачем суми боргу в розмірі 25 000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим позивач просив суд зменшити розмір позовних вимог до 24 521 грн. 59 коп., вказана ціна позову складалася з наступних сум:

- 11 415 грн. 20 коп. - основний борг;

- 3 585 грн. 59 коп. - пеня;

- 9 188 грн. 79 коп. - інфляційні втрати;

- 332 грн. 01 коп. - 3% річних.

У зв'язку з переведенням судді Турчина С.О. до іншого суду, на підставі пункту 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду розпорядженням керівника апарату № 330 від 20.04.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/1710/15, вказану справу передано на розгляд судді Фещенко Ю.В.

Ухвалою суду від 22.04.2015 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в засіданні на 13.05.2015.

Так, 12.05.2015 від позивача надійшла заяву про збільшення позовних вимог , у якій він просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди автотранспорту № 06/11-14 від 06.11.2014 в загальному розмірі 26 589 грн. 69 коп. , яка складалася з наступних сум:

- 11 415 грн. 20 коп. - основний борг;

- 4 110 грн. 99 коп. - пеня за період прострочення з 14.11.2014 по 08.05.2015;

- 10 705 грн. 22 коп. - інфляційні втрати за період прострочення з 14.11.2015 по 08.05.2015;

- 358 грн. 28 коп. - 3% річних за період прострочення з 14.11.2014 по 08.05.2015.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву про збільшення позовних вимог, судом визначено, що, фактично, позивач збільшив розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних, розрахувавши їх за більш тривалий період. Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача за період з 14.11.2014 по 02.03.2015 пені у сумі 3 003 грн. 09 коп., інфляційних втрат у сумі 4 211 грн. 41 коп. та 3% річних у сумі 293 грн. 50 коп., а в останній заяві про збільшення позовних вимог (заява вх. суду 28431/15 від 12.05.2015) позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 14.11.2014 по 08.05.2015 пеню у сумі 4 110 грн. 99 коп., інфляційні втрати у сумі 10 705 грн. 22 коп. та 3% річних у сумі 358 грн. 28 коп., не змінюючи розміру суми основного боргу, не заявляючи додаткових вимог та не виходячи за межі суми сплаченого при зверненні із позовом судового збору, судом було прийнято вказану заяву до розгляду. А отже, має місце нова ціна позову 26 589 грн. 69 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Так, у судовому засіданні 13.05.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, з урахуванням їх уточнення (збільшення), просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, позивачем вимоги ухвали суду від 22.04.2015 виконані та до матеріалів справи долучено акт звірки станом на 28.04.2015, підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Представник відповідача у судове засідання 13.05.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, вимоги ухвали суду від 22.04.2015 не виконав та не надав витребуваних судом документів, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51931, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Гагаріна, 3, на вказану адресу, зокрема, і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, до господарського суду було повернуто поштове повідомлення, яке підтверджує, що поштове відправлення з ухвалою суду від 22.04.2015, було вручено відповідачу 05.05.2015 (а.с.72).

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті. Також, представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що з моменту підписання між сторонами акту звірки станом на 28.04.2015 відповідач жодних проплат не здійснював, про що також зазначено в заяві про збільшення позовних вимог. Так, представник позивача наголошує, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи. Також позивачем зауважено, що в матеріалах справи є підписаний відповідачем акт звірки, в якому останнім визнана наявність основної заборгованості перед позивачем.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 06.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" (далі - орендодавець, позивач) та Комунальним підприємством Дніпродзержинської міської ради "Комсервіс" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір № 06/11-14 оренди автотранспорту (далі - договір) (а.с.19), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався на підставі прийнятої заявки, за 1-2 дні до початку надати в орендне користування автотранспорт з навантаження та перевезення вантажу (піщане сміття, прибране уздовж дорожніх бордюр) і доставити ввірений йому орендарем вантаж до пункту призначення (міське звалище), зазначене у заявці, яка є невід'ємною частиною договору, і видати його особі, зазначеній у заявці. Орендар зобов'язується сплатити за перевезення вантажу плату, зазначену в пункті 3 даного договору (абзац 1 пункту 1 договору).

Строк дії даного договору встановлюється з моменту його укладення та до 31 грудня 2014 року. Сплив строку дії даного договору не звільняє сторін від виконання обов'язків, які були прийняті у період його дії (абзаци 6 та 7 пункту 6 договору).

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм § 4 глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до абзацу 9 пункту 2 договору відповідач зобов'язаний надати заявку на перевезення не пізніше як за 24 години до початку перевезення.

На виконання вказаних умов, відповідач надав позивачу лист - заявку від 10.11.2014 № 274, у якому він просив позивача надати самоскид для перевезення піщаного сміття, прибраного вздовж дорожніх бордюрів згідно договору № 06/11-14 оренду автотранспорту від 06.11.2014.

Так, згідно з абзацом 12 пункту 2, абзацом 1 пункту 3 договору перевізник після надання автотранспортних послуг зобов'язується надати замовнику рахунок, два екземпляри актів приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), податкову накладну, а замовник, в свою чергу, протягом 3 банківських днів зобов'язався передати перевізнику підписаний екземпляр акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт). Розмір оплати за перевезення є договірним та визначається сторонами по закінченню перевезення в залежності від об'ємів наданих послуг на підставі транспортних документів (шляховий лист, товаро-транспортна накладна, талони замовника і т.д.). Загальна вартість послуг по перевезенню визначається на підставі вартості однієї маш/години, яка дорівнює 200 грн., в тому числі ПДВ - 20%, а вартість послуг перевізника дорівнює 109 грн. 20 коп., в тому числі ПДВ - 20%. У випадку необхідності вартість послуг обумовлюється додатково в додатках до договору (додаткових угодах).

На виконання взятих на себе зобов'язань позивачем в період з 10.11.2014 по 22.12.2014 було надано відповідачу послуги , обумовлені пунктом 1 договору, на загальну суму 37 715 грн. 20 коп. , що підтверджується наступними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- № ОУ-000632 від 10.11.2014 на суму 4 073 грн. 60 коп. (а.с.22);

- № ОУ-000633 від 11.11.2014 на суму 5 673 грн. 60 коп. (а.с.23);

- № ОУ-000634 від 12.11.2014 на суму 4 073 грн. 60 коп. (а.с.24);

- № ОУ-000635 від 13.11.2014 на суму 5 673 грн. 60 коп. (а.с.25);

- № ОУ-000636 від 14.11.2014 на суму 5 673 грн. 60 коп. (а.с.26);

- № ОУ-000644/1 від 27.11.2014 на суму 4 073 грн. 60 коп. (а.с.27);

- № ОУ-000654 від 28.11.2014 на суму 5 673 грн. 60 коп. (а.с.28);

- № ОУ-000660 від 19.12.2014 на суму 1 400 грн. 00 коп. (а.с.29);

- № ОУ-000661 від 22.12.2014 на суму 1 400 грн. 00 коп. (а.с.30).

Слід зауважити, що на актах здачі-прийняття робіт міститься підписи відповідача, крім того, в актах зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Матеріали справи не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг.

Таким чином, послуги за актами приймання-передачі за період з 10.11.2014 по 22.12.2014 на загальну суму 37 715 грн. 20 коп. є такими, що прийняті відповідачем в повному обсязі.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 договору оплата відповідачем за послуги по даному договору здійснюється в гривні шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку та підписання акту приймання-передачі виконаних робіт (якщо інші строки не узгоджені в заявці).

У відповідності до положень вказаного пункту та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивачем виставлялися наступні рахунки на оплату:

- рахунок-фактура № СФ-0000588 від 10.11.2014 на суму 4 073 грн. 60 коп.;

- рахунок-фактура № СФ-0000589 від 11.11.2014 на суму 5 673 грн. 60 коп.;

- рахунок-фактура № СФ-0000590 від 12.11.2014 на суму 4 073 грн. 60 коп.;

- рахунок-фактура № СФ-0000591 від 13.11.2014 на суму 5 673 грн. 60 коп.;

- рахунок-фактура № СФ-0000592 від 14.11.2014 на суму 5 673 грн. 60 коп.;

- рахунок-фактура № СФ-0000601/1 від 27.11.2014 на суму 4 073 грн. 60 коп.;

- рахунок-фактура № СФ-0000601/2 від 28.11.2014 на суму 5 673 грн. 60 коп.;

- рахунок-фактура № СФ-0000615 від 19.12.2014 на суму 1 400 грн. 00 коп.;

- рахунок-фактура № СФ-0000616 від 22.12.2014 на суму 1 400 грн. 00 коп.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами договору (абзац 2 пункту 3 договору) оплата відповідачем орендної плати здійснюється на підставі рахунків, виписаних позивачем, протягом 3-х днів з моменту їх виставлення.

Так, в установлений договором строк зобов'язання щодо оплати наданих послуг відповідачем у повному обсязі не виконано, надані позивачем послуги відповідач оплатив лише частково в сумі 26 300 грн. 00 коп. наступним чином:

- 20.11.2014 в сумі 1 300 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 216 від 20.11.2014 (а.с.43);

- 23.03.2015 в сумі 5 000 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 294 від 23.03.2015 (а.с.48);

- 24.03.2015 в сумі 10 000 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 292 від 24.03.2015 (а.с.60);

- 30.03.2015 в сумі 10 000 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 291 від 30.03.2015 (а.с.61).

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу відповідача перед позивачем (станом на день прийняття рішення) за договором оренди автотранспорту № 06/11-14 від 06.11.2014 в сумі 11 415 грн. 20 коп. (37 715,20 (надано послуг) - 26 300,00 (частково оплачено).

Так, позивачем на адресу відповідача 10.02.2015 була надіслана вимога від 09.02.2015 № 628, в якій він просив виконати зобов'язання за договором оренди автотранспорту № 06/11-14 від 06.11.2014 та перерахувати на рахунок підприємства суму заборгованості у розмірі 36 415 грн. 20 коп. Також в матеріалах справи маються докази направлення вказаної вимоги, а саме: поштова квитанція від 10.02.2015 та поштовий опис вкладення до неї (а.с.36).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить також з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до умов договору, оплата відповідачем за послуги по даному договору здійснюється в гривні шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку та підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг за відповідними актами в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг за вказаним вище актами є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 11 415 грн. 20 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, за частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 11 415 грн. 20 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, сторонами підписано двосторонній акт звірки взаємних розрахунків станом на 28.04.2015, відповідно до якого станом на 28.04.2015 заборгованість вдповідача на користь позивача складає 11 415 грн. 20 коп.

За наведеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 11 415 грн. 20 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за надані позивачем послуги, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з 14.11.2014 по 08.05.2015 в сумі 10 705 грн. 22 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого до заяви про збільшення позовних вимог розрахунку.

При цьому, суд зауважує, що за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення були враховані положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, здійснений він з урахуванням фактичної суми заборгованості по кожному з актів (з урахуванням часткових проплат відповідача), арифметично здійснений вірно, а отже вказаний розрахунок визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 10 705 грн. 22 коп., визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивачем були розраховані 3% річних за період прострочення з 14.11.2014 по 08.05.2015 в сумі 358 грн. 28 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого до заяви про збільшення позовних вимог розрахунку.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам законодавства в цій частині та здійснений арифметично вірно, а отже визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 358 грн. 28 коп.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4 110 грн. 99 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно, у абзаці 2 пункту 4 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного перерахування провізної плати на відповідача покладається пеня у розмірі двох облікових ставок Національного банку України за кожен день прострочення платежу.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 14.11.2014 по 08.05.2015 в сумі 4 110 грн. 99 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що здійснений він з урахуванням фактичної суми заборгованості по кожному з актів (з урахуванням часткових проплат відповідача), арифметично проведений також вірно, а отже вказаний розрахунок визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4 110 грн. 99 коп. правомірними.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що підприємство відповідача є комунальним підприємством Дніпродзержинської міської ради, враховуючи складну економічну ситуацію в бюджетній сфері країни, а також те, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач поступово здійснював погашення основного боргу перед позивачем, внаслідок цього, існуючий на момент звернення із позовом в суд основний борг зменшився з 36 415 грн. 20 коп. до 11 415 грн. 20 коп. Отже, відповідач в добровільному порядку намагався погасити заборгованість, а не ухилявся у повній мірі від виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем. Враховуючи всі ці обставини, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені (4 110 грн. 99 коп.) на 20%.

Отже, з урахуванням всіх обставин у їх сукупності, господарський суд вважає, що з урахуванням балансу інтересів сторін адекватним буде зменшення суми пені на 20%, тому вимога позивача про стягнення пені з відповідача підлягає задоволенню частково у сумі 3 288 грн. 79 коп. (4 110,99 грн. - 20%).

З приводу стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 2 000 грн. 00 коп. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу країни, зокрема передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Закон України "Про адвокатуру" втратив чинність згідно із Законом України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон).

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 6 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 13, 14, 15 Закону.

Згідно статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, 26.02.2015 між адвокатом Солодовнік Юлією Сергіївною, діючої на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2523 (далі - адвокат), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" (далі - клієнт, позивач) було укладено договір про надання правової допомоги № 169 (далі - договір № 169), відповідного до умов якого клієнт уповноважує адвоката представляти інтереси в господарському суді Дніпропетровської області, Дніпропетровському апеляційному господарському суді та Вищому господарському суді України по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" до Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Комсервіс" про стягнення боргу і штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за договором оренди автотранспорту, інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з правом підпису, подачі, отримання документів (пункт 1.1. договору № 169).

В матеріалах справи міститься свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2523 (а.с.39).

Відповідно до пункту 4.1. договору № 169, на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару.

Так, пунктом 4.2 договору гонорар адвоката складає 2 000 грн. без ПДВ за консультації адвоката з питань справи, вказаної у пункті 1.1. договору № 169, підготовку та подання позовної заяви про стягнення боргу та штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за договором оренди автотранспорту до господарського суду Дніпропетровської області, подальшу участь адвоката у судових засіданнях з метою представництва інтересів ТОВ "Адатранссервіс".

Так, на виконання взятих на себе зобов'язань адвокатом були надані визначені договором про надання правової допомоги послуги, що підтверджується актом № 01 від 26.02.2015 виконаних юридичних робіт до договору № 169 про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат повністю виконав правову роботу у встановлений термін та належної якості, а клієнт прийняв виконану роботу та оплатив її у повному обсязі. Також у акті вказано, що сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо термінів, якості виконаних юридичних робіт (а.с.38)

Оплата послуг адвоката здійснюється на підставі узгодженого та підписаного сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) на протязі 3 банківських днів з дня підписання сторонами вказаного акту. При цьому, клієнт сплачує адвокату передоплату гонорару у розмірі не менше 50% від його суми при підписанні цього договору (пункт 4.3 договору № 169).

Так, адвокатом виставлений рахунок № 169/1 від 26.02.2015 на оплату за надані послуги з підготовки та подання до господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви про стягнення боргу та штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за договором оренди автотранспорту на суму 2 000 грн. 00 коп. (а.с.38).

Крім того, в матеріалах справи міститься платіжне доручення № 101 від 03.03.2015 про перерахування позивачем 2 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу - сплата за підготовку та подання до господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви до КП ДМР "Комсервіс" згідно рах. № 169/1 від 26.02.2015 (а.с.42).

Так, відповідно до пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

При цьому, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 04.02.2014 у справі № 904/7731/13, від 03.07.2014 у справі № 910/2040/14, від 24.09.2014 у справі № 916/1425/14.

В даному випадку, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними доказами доведено витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2 000 грн. 00 коп. (договір про надання правової допомоги № 169 від 26.02.2015, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2523, акт прийому-передачі наданих послуг від 26.02.2015 та платіжне доручення № 101 від 03.03.2015, згідно з яким позивач перерахував 2 000 грн. 00 коп. адвокату Солодовнік Ю.С.), а отже вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката , з урахуванням обставин справи, категорії спору, тривалості розгляду справи та задоволення позову є співрозмірними та підлягають задоволенню у повному обсязі, у розмірі 2 000 грн. 00 коп.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів пункту 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Щодо фактичного зменшення позивачем ціни позову по відношенню до ціни, що була визначена ним при зверненні із позовною заявою до суду, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73080,00 грн.).

Ціна позову станом на момент звернення із позовною заявою до суду становила 43 923 грн. 20 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати). При цьому, після фактичного зменшення розміру позовних вимог позивачем ціна позову стала складати 26 589 грн. 69 коп., а отже сума судового збору за подання такого позову мала б складати також 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні підстави для пропорційного зменшення суми судового збору з урахуванням фактичного зменшення позовних вимог, оскільки при зверненні із позовною заявою позивачем і так було сплачено мінімальний розмір судового збору.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Комсервіс" (51931, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Гагаріна, 3; ідентифікаційний код 20255564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адатранссервіс" (51915, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Широка, 26; ідентифікаційний код 34683720) 11 415 грн. 20 коп. - основного боргу, 3 288 грн. 79 коп. - пені, 10 705 грн. 22 коп. - інфляційних втрат, 358 грн. 28 коп. - 3% річних, 2 000 грн. 00 коп. - витрат на послуги адвоката, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко