Рішення

від 10.03.2015 по справі 910/3002/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2015Справа №910/3002/15-г

За позовом Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» (вул. Мельникова, 2/10, м. Київ. 04050)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редут-2013» (вул. Мельникова, 2/10, корп. 14, м. Київ, 04050)

про стягнення 5 569,62 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Козаренко С.М. - представник, довіреність №18-188 від 29.01.2015;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Державна акціонерна холдингова компанія «Артем» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом №2юр-18-298 від 10.02.2015 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редут-2013» про стягнення 5 569,62 грн., а саме: 4 357,48 грн. основного боргу, пені в сумі 513,10 грн., збитки, завдані інфляційними процесами в розмірі 619,81 грн. та три проценти річних в сумі 79,23 грн., а також 1 827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами договору оренди №21ВА-13 від 01.11.2013, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався вносити плату за оренду приміщення загальною площею 17,3 м 2 , яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 2/10, корпус 14, поверх 7, внаслідок чого утворилась заборгованість за оренду нежитлового приміщення в зазначеному вище розмірі, за наявності якої позивачем нараховано пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2015 позовну заяву Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/3002/15-г та призначено справу до розгляду на 10.03.2015.

05.03.2015 до початку судового засідання, на виконання вимог ухвали суду від 14.02.2015 представником позивача подано до господарського суду міста Києва письмові пояснення без номеру від 05.03.2015 та докази на підтвердження позовних вимог.

Письмові пояснення судом долучено до матеріалів справи.

У судове засідання 10.03.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 10.03.2015 не з'явився.

Копію ухвали господарського суду міста Києва від 14.02.2015 про порушення провадження у справі №910/3002/15-г, що направлялась судом відповідачу рекомендованим листом №0103032953569 з повідомленням на належну адресу, вказану у позовній заяві, що відповідає даним з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту «Укрпошта» щодо відстеження пересилання зазначеного вище поштового відправлення, в якому зазначено, що станом на 18.02.2015 поштове відправлення повернено за зворотною адресою у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою; 19.02.2015 - вручення члену сім'ї.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідач вимоги ухвали суду від 14.02.2015 не виконав та витребувані судом документи не подав.

Заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання до суду від відповідача не надходило.

Про поважність причин неявки уповноваженого представника відповідача суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Відповідно до пункту 2.3. постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно пункту 3.9.2. постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання 10.03.2015 клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, визначені статтями 20, 22, 60, 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді стороною не заявлено.

В судовому засіданні 10.03.2015 уповноважений представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01 листопада 2013 р. між Державною акціонерною холдинговою компанією «Артем» (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Редут-2013» (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір оренди №21ВА-13 (далі - Договір), згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 17,3 м 2 , яке знаходиться на балансі орендодавця за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 2/10, корпус 14, поверх 7.

Відповідно до умов Договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна (пункт 2.1. Договору).

Загальні положення щодо розміру та порядку визначення, умов та строків сплати орендної плати, а також прав та обов'язків Орендаря та Орендодавця визначені розділами 3, 5-8 Договору відповідно

Пунктом 11.1. Договору визначено, що Договір діє з 01.11.2013 по 01.10.2016 строком на 2 роки 11 місяців.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Так, відповідно до умов Договору, 01.11.2013 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі майна в оренду, який свідчить про те, що орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду у належному технічному стані нежитлове приміщення загальною площею 17,3 м 2 , яке знаходиться на балансі орендодавця за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 2/10, корпус 14, поверх 7.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до умов Договору (пункт 3.1.) орендна плата визначається на підставі «Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) і складає: 830,40 грн. - сума місячної орендної плати без ПДВ, 166,08 грн. ПДВ за ставкою 20%, орендна плата з ПДВ - 996,48 грн./місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (Додаток №1 до Договору).

Пунктами 3.2. та 5.2. Договору встановлено, що орендна плата перераховується орендарем орендодавцю не пізніше останнього числа поточного місяця на підставі рахунку орендодавця. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцеві орендну плату.

У відповідності до умов Договору, позивачем були пред'явлені відповідачу для оплати наступні платіжні вимоги, а саме:

№23712 від 06.02.2014 на суму 1 005,47 грн. (за оренду приміщення під офіс за лютий 2014),

№25520 від 10.06.2014 на суму 1 108,45 грн. (за оренду приміщення під офіс за червень 2014),

№25961 від 07.07.2014 на суму 1 119,54 грн. (за оренду приміщення під офіс за липень 2014),

№26346 від 07.08.2014 на суму 1 124,02 грн. (за оренду приміщення під офіс за липень 2014), всього в сумі 4 357,48 грн. Зазначені платіжні вимоги були отримані особисто під розпис представником відповідача, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями перелічених вище платіжних вимог.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як стверджує позивач, в порушення умов Договору відповідач свої договірні зобов'язання щодо перерахування коштів за оренду нежитлового приміщення в обумовлені Договором строки (терміни) належним чином не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за оренду нежитлового приміщення під офіс за лютий 2014, червень-серпень 2014, що в сумі становить 4 357,48 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено до відповідача (орендаря за Договором) претензією №ПР-34-18-2388 від 28.08.2014, в якій пропонував останньому в термін до 22.09.2014 сплатити на розрахунковий рахунок Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» заборгованість по орендним платежам. При цьому згідно довідки відділення поштового зв'язку вказана претензія повернута відділенням поштового зв'язку з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання (копії претензії та довідки відділення поштового зв'язку залучені до матеріалів справи).

Пунктом 11.4. Договору сторони погодили, що Договір може бути розірваний достроково за ініціативою будь-якої сторони. При цьому сторона-ініціатор розірвання повинна сповістити іншу сторону не пізніше, ніж за три місяця до дати розірвання договору.

Відповідно до положень частин 1, 3 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 188 Господарського процесуального кодексу зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Відповідно до умов пункту 11.5. Договору цей Договір може бути достроково розірваний орендодавцем у випадку несплати орендарем орендної плати, відшкодування за комунальні послуги протягом 3 (трьох) місяців підряд з дня встановленого цим Договором нарахування.

Судом встановлено, що матеріали справи містять копію листа-повідомлення про припинення дії Договору.

У зв'язку із систематичним порушенням відповідачем умов Договору щодо сплати орендної плати позивач скористався наданим йому Договором правом та звернувся до відповідача з листом-повідомленням №29-2397 від 29.08.2014, в якому повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Редут-2013» про наявність заборгованості за оренду приміщення в сумі 4 357,48 грн., а також у разі несплати зазначеної заборгованості до 01.09.2014 буде змушений в односторонньому порядку достроково (з 01.09.2014) розірвати договірні відносини (копія листа залучена до матеріалів справи).

Доказів того, що відповідач задовольнив вимогу позивача та сплатив заборгованість по орендним платежам або надав обґрунтовану відповідь на вищезазначену претензію суду не надано.

Пунктом 11.2. сторони погодили, що умови Договору зберігають силу впродовж всього строку дії Договору та у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила погіршуючи становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, факт невиконання відповідачем зобов'язань підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 357,48 грн. заборгованості за оренду нежитлового приміщення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пунктів 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що в разі несплати, несвоєчасної або часткової сплати орендної плати орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ з суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з першого дня місяця наступного за поточним.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати у термін, визначений умовами Договору №21ВА-13 від 01.11.2013, з урахуванням положень пункту 1 частини 2 ст. 258, частини 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 513,10 грн., а також 3% річних в сумі 79,23 грн. та інфляційні нарахування в сумі 619,81 грн. за період з 01.03.2014 по 02.02.2015, які останній просить суд стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно пункту 1.12. постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Крім того, суд зазначає, що згідно частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5 Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 3.4. Договору оренди № 21ВА-13 від 01.11.13 р. щодо нарахування пені за кожен день прострочення виконання грошових зобов'язань не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а тому нарахування пені за Договором № 21ВА-13 від 01.11.2013 повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно - правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та відсотків річних судом встановлено, що розмір нарахованих позивачем пені та відсотків річних відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та умовам Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 513,07 грн. та процентів річних в сумі 79,23 грн. підлягають задоволенню.

За результатами перевірки заявлених до стягнення позивачем інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір інфляційних нарахувань, перерахованих судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору в межах визначеного позивачем періоду з 01.03.2014 р. по 15.01.2015 р. становить 774,09 грн., отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних нарахувань, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за несвоєчасну сплату орендних платежів підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 619,81 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст. 124, пунктами 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, частиною 2 ст. 9, ст. 11, частинами 1, 4 ст. 202, частинами 1, 2 ст. 251, частиною 5 ст. 254, частинами 1, 2 ст. 258, ст. ст. 525, 526, частиною 1 ст. 530, частиною 1 ст. 546, ст. ст. 549-552, 610-612, частиною 2 ст. 625, частиною 1 ст. 626, ст. ст. 629, 759, 762, частиною 1 ст. 763, частиною 1 ст. 770, ст. 782 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, частиною 1 ст. 173, частиною 1 ст. 174, частинами 1, 2, 3 ст. 188, частиною 2 ст. 193, ст. ст. 229-232, 234, частиною 6 ст. 232, ст. ст.. 283, 286, 343Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 43, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Редут-2013» (04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Мельникова, буд. 2/10, корпус 14, код ЄДРПОУ 38908788) на користь Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 2/10, код ЄДРПОУ 14307699) 4 357,48 грн. (чотири тисячі триста п'ятдесят сім гривень сорок вісім копійок) основного боргу, 513,10 грн. (п'ятсот тринадцять гривень десять копійок) пені, 79,23 грн. (сімдесят дев'ять гривень двадцять три копійки) процентів річних, 619,81 грн. (шістсот дев'ятнадцять гривень вісімдесят одну копійку) інфляційних втрат та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 12 травня 2015 р.

Суддя А.М. Селівон