Рішення

від 14.05.2015 по справі 921/388/15-г/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" травня 2015 р.Справа № 921/388/15-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-лізинг плюс", с.Загірочка Жидачівського району Львівської області

до відповідача: Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради, м.Тернопіль

про стягнення 91717,74грн,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: Решетуха А.В., начальник юридичного відділу, довіреність №650/1 від 27.02.2015р.

В судовому засіданні представнику відповідача роз'яснено його права та обов'язки у відповідності до приписів ст.ст.20, 22, 81 1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго-лізинг плюс", с.Загірочка Жидачівського району Львівської області, звернулося 07.04.2015р. (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на поштовому конверті) до господарського суду Тернопільської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради, м.Тернопіль, про cтягнення заборгованості в сумі 91717,74грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу №01/0912 від 07.09.2012р. в частині сплати чергових лізингових платежів.

Позов обґрунтовується копіями наступних документів: договору фінансового лізингу №01/0912 від 07.09.2012р.; додатків №№1-8 до договору фінансового лізингу; акту прийому передачі предмету лізингу від 17.12.2012р.; накладної №5; платіжних доручень №594 від 26.02.2015р., №675 від 05.03.2015р., №126 від 17.01.2013р., №625 від 20.02.2013р., №2788 від 18.07.2014р., №2790 від 18.07.2014р., №4053 від 17.10.2014р., №3406 від 05.09.2014р., №169 від 21.01.2014р., №1448 від 24.04.2014р., №4584 від 28.11.2013р., №4849 від 13.12.2013р., №4098 від 29.10.2013р., №4407 від 20.11.2013р., №2729 від 22.07.2013р., №3193 від 28.08.2013р., №2369 від 20.06.2013р., №1885 від 21.05.2013р., №2401 від 25.06.2013р., №2402 від 25.06.2013р., №720 від 04.03.2014р.. №1184 від 03.04.2014р., №1051 від 20.03.2013р., №1523 від 19.04.2013р., №142 від 18.01.2013р., №167 від 18.01.2013р., №5511 від 24.12.2012р., №5497 від 21.12.2012р., №4565 від 25.10.2012р., №4943 від 20.11.2012р., №4292 від 05.10.2012р., №4335 від 10.10.2012р.; претензій №16/15від 23.03.205р. та №6/15 від 23.02.2015р.; іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 14 квітня 2015 року суддею Руденко О.В. порушено провадження у справі №921/388/15-г/14.

Враховуючи, що суддя Руденко О.В., який був призначений для розгляду даної справи шляхом автоматичного розподілу судових справ, знаходився у відпустці, тому з метою забезпечення додержання процесуальних строків розгляду спору, розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду Тернопільської області Дудника А.І. від 29.04.2015р., у відповідності до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду здійснено автоматичний повторний розподіл даної справи, відтак справу №921/388/15-г/14 передано для розгляду судді Андрусик Н.О.

Ухвалою господарського суду від 30.04.2015р. суддею Андрусик Н.О. справу прийнято до свого провадження, судове засідання призначено на 14.05.2015р.

Відповідачем через канцелярію господарського суду (вх.№11694 від 12.05.2015р.) подано відзив на позов, згідно якого комунальне підприємство позовні вимоги визнає частково в сумі основного боргу та 3% річних. Вказує, що вчасно виконати свої грошові зобов'язання перед позивачем підприємство не має можливості по причині діючого законодавства. Так, згідно Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р., Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щомісячно встановлюється норматив перерахування коштів, які надходять на поточні рахунки підприємства гарантованому постачальнику природного газу. Зважаючи на дану обставину відповідач не має змоги вчасно виконувати взяті на себе зобов'язання, а також не в змозі виконати рішення суду у визначені законом строки, опираючись на що просить суд при прийнятті рішення врахувати наведені обставини та оцінити їх як виняткові, що слугують підставою для розстрочення виконання рішення та зменшення заявленого розміру пені до 10% відповідно до ст.83 ГПК України та положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на позов.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, витребуваних ухвалою суду від 30.04.2015р. документів не подав. Натомість, засобами телекомунікаційного зв'язку заявив клопотання (електронне повідомлення №2 від 12.05.2015р., вх.№11825 від 13.05.215р.), про відкладення розгляду справи по причині перебування представника товариства в іншому судовому засіданні.

Суд, розглянувши клопотання позивача, не вбачає підстав для його задоволення, з урахуванням такого.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Позивач не навів жодних аргументів щодо неможливості подання витребуваних судом документів, не подав доказів на підтвердження причини неможливості забезпечити участь іншого представника в судовому засіданні, а до клопотання про відкладення судового засідання не долучено доказів призначення судового засідання на ту ж дату в іншому суді по справі, стороною у якій є позивач; доказів відрядження повноважного представника до іншого суду тощо.

Окрім того, слід звернути увагу на те, що ухвалою господарського суду від 30.04.2015р. про прийняття справи до провадження, явка уповноважених представників сторін в судовому засіданні обов'язковою не визнавалася.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З урахуванням викладеного та враховуючи належне повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи, достатність часу, наданого для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, зважаючи на те, що брати участь в судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст.22 ГПК України, застосовуючи принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, що закріплені в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.4 3 та ст.33 ГПК України та беручи до уваги забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи та додатково подані докази, заслухавши доводи представника відповідача, господарський суд встановив наступне.

07.09.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго-лізинг плюс", як Лізингодавцем, та Комунальним підприємством теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради, як Лізингоодержувачем, укладено договір фінансового лізингу за №01/0912 (далі - Договір), відповідно до умов якого Лізингодавець зобов'язався придбати відповідно до встановлених Лізингоодержувачем Специфікацій, що викладені у Додатку №1, який є невід'ємною частиною Договору, затверджену Лізингоодержувачем у встановленому порядку, проектно - кошторисну документацію, визначену в Реєстрі проектно - кошторисної документації, який є Додатком №2 до Договору і є його невід'ємною частиною (далі - Предмет лізингу) та передати його у користування Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти Предмет лізингу та сплачувати за користування предметом лізингу лізингові платежі протягом строку, встановленого у Договорі.

У п.п.3.1, 4.1 сторонами визначено вартість Предмету лізингу, що складає 3853911,60грн, та яка може змінюватися за письмовою домовленістю сторін. Загальна сума Договору становить 4957717,96грн, з яких 192695,58грн авансового платежу та 4765022,38грн лізингових платежів, які включають в себе відшкодування частини вартості Предмета лізингу та процентів за користування Предметом лізингу.

Пунктом 4.4 погоджено, що всі платежі за Договором сплачуються у безготівковій формі на поточний розрахунковий рахунок Лізингодавця.

Додатком №3 до Договору сторонами визначено розмір, строки та порядок сплати Лізингоодержувачем платежів за умовами Договору та здійснено розрахунок лізингових платежів згідно погодженого графіку їх сплати.

Водночас, у зв'язку із достроковою сплатою частини платежів Лізингоодержувачем, сторонами у грудні 2012р., січні 2013р. та червні 2013року шляхом укладення та підписання додатків №4-7 до договору було внесено зміни до загальної суми Договору, вартості Предмету лізингу, розміру лізингових платежів, редакції Реєстру проектно - кошторисної документації.

Востаннє, сторонами згідно Додатку №7 від 25.06.2013р. змінено суму Договору на 4022789,58грн. Викладено у новій редакції Розрахунок лізингових платежів; визначено, що вартість Предмета лізингу становить 3574615,20грн.

Відповідно до п.п.5.1, 5.5 Договору, за умови оплати Лізингоодержувачем до 15 жовтня 2012р. авансового платежу, Лізингодавець на підставі видаткової накладної передає Предмет лізингу Лізингоодержувачу, про що сторонами складається Акт приймання - передачі.

Сторонами погоджено, що строк дії лізингу починається з моменту передачі Предмета лізингу Лізингодавцем Лізингоодержувачу, яким є дата підписання Акту приймання - передачі Предмету лізингу.

В силу вимог ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), 174 Господарського кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами зобов'язання.

У відповідності до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем виникли зобов'язання, що випливають із договору лізингу, згідно якого та в силу ст. 806 Цивільного кодексу України, одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Спеціальний Закон України "Про фінансовий лізинг" визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

З матеріалів справи вбачається, що Лізингоодержувач, на виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, сплатив авансові платежі на загальну суму 192695,58грн, що підтверджується платіжними дорученнями №4292 від 05.10.2012р. (50000,00грн), №4335 від 10.10.2012р. (50000,00грн), №4565 від 25.10.2012р. (50000,00грн), №4943 від 20.11.2012р. (42695,58грн).

Факт передачі Лізингодавцем Предмету лізингу, на загальну суму 3574615,20грн, Лізингоодержувачу підтверджується Актом приймання - передачі предмету лізингу від 17.12.2012р. та накладною №5 від 17.12.2012р., відповідно до яких позивач передав, а Комунальне підприємство теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради прийняло Предмет лізингу - індивідуальні теплові пункти за переліком адрес, кількістю вказаних у специфікаціях. Сторонами, згідно пункту 3 Акту приймання - передачі Предмету лізингу встановлено, що з моменту підписання даного Акту зобов'язання Лізингодавця з передачі Предмета лізингу вважаються виконаними.

Судом з'ясовано, що при оформленні акту прийому-передачі предмету лізингу сторонами допущено технічну помилку щодо зазначення підстави передачі предмету лізингу в частині номера договору фінансового лізингу, а саме замість "№01/0912" вказано "№01/09/12". Проте, сторони не заперечують, що предмет лізингу, перелік якого наведено в Акті, переданий та прийнятий по договору, що є підставою позову, відтак допущена помилка не ставить під сумнів факт передачі та прийому предмета лізингу, а тому суд приймає даний доказ як належний.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Згідно пункту 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п.п.12.2.1, 12.2.3 лізингоодержувач зобов'язався своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач сплачував Лізингодавцю платежі у розмірі та у строки, що погоджені сторонами у Додатку №3 до Договору, з врахуванням змін, що були сторонами внесені 25.06.2013р. (Додаток №7 до Договору).

Так, Лізингоодержувачем, без врахування авансових платежів, оплачено достроково 2040000,00грн , згідно платіжних доручень №2401 від 25.06.2013р. (267000,00грн), №2402 від 25.06.2013р. (383000,00грн), №142 від 18.01.2013р. (490000,00грн), №167 від 18.01.2013р. (600000,00грн), №5511 від 24.12.2012р. (150000,00грн), №5497 від 21.12.2012р. (150000,00грн), а також у період з січня 2013 року по листопад (включно) 2014 року - 1216850,42грн згідно платіжних доручень №126 від 17.01.2013р. (111418,80грн), №625 від 20.02.2013р. (71161,08грн), №1051 від 20.03.2013р. (71161,08грн), №1523 від 19.04.2013р. (71161,08грн), №1885 від 21.05.2013 (71161,08грн), №2369 від 20.06.2013р. (71161,08грн), №2729 від 22.03.2013р. (44095,66грн), №1393 від 20.08.2013р. (44095,66грн), №4098 від 29.10.2013р. (44095,66грн), №4407 від 20.11.2013р. (44095,66грн), №4584 від 28.11.2013р. (44095,66грн), №4849 від 13.12.2013р. (44095,66грн), №169 від 21.01.2014р. (44095,66грн), №720 від 04.03.2014р. (44095,66грн), №1184 від 03.04.2014р. (44095,66грн), №1448 від 24.04.2014р. (44095,66грн), 2788 від 18.07.2014р. (44095,66грн), №3406 від 05.09.2014р. (44095,66грн), №4053 від 17.10.2014р. (44095,66грн), №594 від 26.02.2015р. (88191,32грн), №675 від 05.03.2015р. (88191,32грн). Також, згідно рішення господарського суду Тернопільської області №921/99/15-г/1 від 30.03.2015р. з відповідача стягнуто прострочені платежі за грудень та січень 2015 року, на суму 88191,32грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем прострочено чергові лізингові платежі за лютий та березень 2015 року в сумі 88191,32грн, який він, відповідно до Додатку №3 до Договору, з врахуванням внесених сторонами змін, згідно Додатку №7 від 25.06.2013р. до Договору, зобов'язаний був здійснити в лютому 2015р. в сумі 44095,66грн - до 20.02.2015р. та до 20 березня 2015р. - в сумі 44095,66грн.

У пункті 3 частини 2 ст.11, ч.1 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" закріплено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, в порядку, встановленому договором.

Згідно ч.1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Як визначено в ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати чергових лізингових платежів за березень та лютий 2015 року в сумі 88191,32грн та відновлення тим самим порушених майнових прав позивача на момент розгляду спору судом, у матеріалах немає, навпаки, згідно поданого відзиву (вх.№1169 від 12.05.2015р.) відповідачем визнано прострочення сплати даних лізингових платежів за заявлений період.

Таким чином, доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 88191,32грн є правомірними, документально підтвердженими первинними документами та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст.15 ЦК України, порушене право Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-лізинг плюс" підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 88191,32грн прострочених лізингових платежів.

Розглядаючи вимоги про стягнення 181,20грн нарахованих 3% річних та 3345,22грн пені від суми простроченої заборгованості та наданий суду розрахунок цих вимог, господарський суд враховує наступне.

За ст.610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України та ст.229 ГК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умови договору фінансового лізингу свідчать, що сторонами не було встановлено розміру процентів, які підлягають сплаті за порушення строків виконання грошового зобов'язання. Отже, в даному випадку цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов'язання настає відповідно до вимог закону, а саме - ст.625 ЦК України, дія якої поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо іншого не передбачено спеціальними нормами, що регулюють спеціальні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Оскільки, договором фінансового лізингу визначено графік сплати лізингових платежів, розмір яких виражено у національній валюті України - гривні, прострочення сплати лізингових платежів є невиконанням саме грошового зобов'язання, що тягне за собою цивільно-правову відповідальність, встановлену статтею 625 ЦК України, зокрема, щодо сплати 3% річних від суми боргу.

Оцінивши подані позивачем розрахунки трьох відсотків річних в розмірі 181,20грн, суд, здійснивши власний арифметичний їх розрахунок по кожному простроченому платежу окремо вважає дані вимоги обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам закону та умовам договору, відтак, задовольняються судом в заявленій сумі.

Окрім того, належне виконання зобов'язань лізингоодержувачем забезпечено сторонами у п.13.1.1 договору пенею в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожний прострочений день порушення терміну оплати.

Судом встановлено факт прострочення лізингоодержувачем строків сплати чергових лізингових платежів, зокрема відповідачем в строк до 20.02.2015р. не оплачено 44095,66грн та в строк до 20.03.2015р. - 44095,66грн (всього 88191,32грн станом на 01.04.2015р.).

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оцінюючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої неустойки (пені), та поданий розрахунок пені, здійснений за період з 21.02.2015р. по 01.04.2015р. (39 днів), що становить 3345,22грн, суд, здійснивши власні арифметичні підрахунки, констатує, що розрахунок пені позивачем здійснено вірно, тому вважає дані вимоги обґрунтованими, документально підтвердженими, такими, що відповідають умовам укладеного договору та не суперечать чинному законодавству.

Утім, відповідач просить суд стягнути лише 10% від заявленої суми пені, посилаючись на ту обставину, що основним видом діяльності підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії та надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води, тому в силу положень Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, котрі перераховуються підприємством в межах, встановлених нормативів згідно Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки підприємства із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р. Водночас, Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1054 від 0.12.2014р., №72 від 29.01.2015р., №222 від 26.02.2015р., №968 від 31.03.2015р., встановлено ліміт перерахування коштів, що надійшли на поточний рахунок підприємства із спеціальним режимом використання, встановлений на кожний місяць (у відсотковому співвідношенні від сум надходжень на вказані рахунки), які слід перераховувати на користь гарантованого постачальника природного газу.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України суду надано право при прийнятті рішення у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені).

Зменшення розміру неустойки передбачено також ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судам звернуто увагу, зокрема на те, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм закону та поданих доказів, зважаючи на те, що позивачем не підтверджено наявність збитків, внаслідок невиконання зобов'язань відповідачем, тому, суд вважає за можливе зменшити суму пені на 50 відсотків.

При цьому, господарським судом враховано таке:

- фінансова криза, що склалася в Україні наприкінці 2014р., негативно вплинула на грошовий обіг та можливість вчасного виконання господарських зобов'язань на всіх без винятку суб'єктів підприємницької діяльності, що вплинуло і на розрахунки між сторонами по справі;

- пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не вправі. При зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, оскільки сума пені є незначною;

- крім стягнення пені позивач нараховує та стягує проценти річних, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем;

- відповідач не ухиляється від повернення заборгованості позивачу, навпаки, наявні в матеріалах справи платіжні доручення свідчать про систематичність оплати лізингових платежів.

За даних обставин, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, не заперечені належними доказами відповідачем у справі, підлягають задоволенню в сумі 90045,13грн, з яких 88191,32грн - сума прострочених лізингових платежів, 181,20грн - 3% річних та 1672,61грн - пені.

Крім того, у поданому відзиві відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду на один рік, посилаючись на встановлення нормативу перерахування коштів постачальнику природного газу та стверджуючи, що рішення суду не можливо виконати у встановлений законом строк.

Розглянувши дане клопотання відповідача, суд відхиляє його, з огляду на наступне.

В силу п.6 ст. 83 ГПК України, господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення.

При цьому, розстрочення виконання рішення суду є не обов'язком суду, а лише його правом, яке може бути реалізовано під час прийняття рішення зі спору.

Розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими судом з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 83 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не містить переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Водночас, особа, яка звертається до суду із заявою про розстрочку виконання рішення зобов'язана в порядку ст. 33 ГПК України довести обставини та обґрунтувати ті причини, що унеможливлюють чи утруднюють виконання рішення суду.

Таким чином, боржник не звільняється від виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин, а, посилаючись на неможливість використання коштів, що надходять на поточні рахунки, для сплати лізингових платежів, відповідачем не наведено доказів, які б підтверджували розмір коштів, що зараховуються на дані рахунки, інформацію про залишок коштів після виконання грошових зобов'язань перед гарантованим постачальником природного газу, а також про відсутність інших рахунків та залишок коштів на них. Наведені обставини могли б підтверджуватися такими документами, як довідкою територіального управління Державної фіскальної служби України щодо відкритих рахунків платника податків, довідками фінансових установ про рух коштів та залишок коштів на відповідних рахунках при їх наявності, фінансовим звітом тощо. Однак, відповідних доказів відповідачем не подано, як і не доведено іншими доказами скрутне фінансове становище підприємства, яке б давало підстави дійти висновку про можливість надання розстрочки виконання рішення суду у даній справі на один рік.

Крім того, у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку виконання (пункт 6 статті 83, стаття 121 ГПК України) мають вказуватися конкретні терміни їх виконання (п.9.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №6 "Про судове рішення"), однак відповідач не надав суду графіку сплати платежів за рішенням суду та не навів розміру сум, що підлягають сплаті щомісячно відповідачем, строків сплати таких.

Також, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо видів діяльності КП теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради окрім постачанням пари, гарячої води та кондиційованого повітря здійснює діяльність у сфері архітектури, будівництва житлових і нежитлових будівель; проводить монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; виконує інші спеціалізовані будівельні роботи. Дане свідчить про те, що підприємство може отримувати доходи від інших видів своєї господарської діяльності. Протилежного відповідачем не доведено, а матеріали справи - не містять.

За даних обставин, суд вважає, що відповідачем не наведено достатніх підстав для застосування розстрочки виконання даного рішення суду на стадії прийняття.

Між тим, суд звертає увагу підприємства на те, що згідно статті 121 ГПК України право сторони звернутися до суду з клопотанням про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду, може бути реалізовано також на стадії виконавчого провадження.

Судові витрати, в силу ст. 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача у справі.

В судовому засіданні 14.05.2015р., в порядку ст. 85 ГПК України, оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 533, 549-551, 598, 599, 610, 611, 625, 627-629, 806, 807 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 229-232, 292 ГК України, Законом України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 1, 2, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради (м.Тернопіль, вул.І.Франка, 16, ідентифікаційний код 14034534) - 88191(вісімдесят вісім тисяч сто дев'яносто одну)грн 32коп., 181(сто вісімдесят одну)грн 20коп. 3% річних, 1672(одну тисячу шістсот сімдесят дві)грн 61коп пені та 1834(одну тисячу вісімсот тридцять чотири)грн 36коп. в повернення сплаченого судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-лізинг плюс" (с.Загірочка Жидачівського району Львівської області, вул.Чорновола, 40, ідентифікаційний код 35549269).

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. Відмовити в позові в решті вимог.

4. Відхилити клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду на один рік.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено "15" травня 2015р.

Суддя Н.О. Андрусик