Рішення

від 15.05.2015 по справі 903/282/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 травня 2015 р. Справа № 903/282/15

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УА БРУК", м. Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІЛ-ВЕСТ", м. Луцьк

про стягнення 71 795,09грн.

Суддя: С.В. Бондарєв

За участю представників сторін:

від позивача: Книш С.В., дов. від 25.03.2015р. №б/н

від відповідача: н/з

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учаснику судового процесу згідно ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.

В судовому засіданні 12.05.2015 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "УА БРУК"-звернувся до господарського суду з позовом до відповідача- Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІЛ-ВЕСТ" -про стягнення 68 088, 43 грн., в т.ч. 64 410,00грн.-заборгованості за отриманий по видатковій накладній №2 від 28.02.2011р. товар згідно договору №03 від 28.02.2011р., 264,70грн.-3% річних за період з 23.01.2015р. по 13.03.2015р., 3 413,73грн.-суми індексу інфляції за лютий 2015р. згідно ст. 625 ЦК України та просив покласти на відповідача згідно ст. 44 ГПК України витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 6 000,00грн. та витрати по оплаті судового збору.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем, взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого товару, видаткову накладну №2 від 28.02.2011р., довіреність №37 від 28.02.2011р. та договір №03 від 28.02.2011р.

Ухвалою суду від 19.03.2015р. порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 22.04.2015р. на 10:30год.

В судовому засіданні 22.04.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити останні в повному обсязі.

Крім того, звернувся до суду з клопотанням б/н від 22.04.2015р. (вх.№01-54/3661/15 від 22.04.2015р.), в якому просив відкласти розгляд справи, в зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання та необхідністю представлення суду додаткових доказів по справі.

Відповідач в судове засідання 22.04.2015р. не з'явився, вимог суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча ухвала суду від 19.03.2015р. направлена на адресу ТзОВ "ГІЛ-ВЕСТ", зазначену в позовній заяві та у Витязі з ЄДРПОУ, а саме: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Рівненська, 76К, повернулась до суду органами поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Ухвалою суду від 22.04.2015р. розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 ГПК України з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин по справі, зважаючи на неявку відповідача в судове засідання, неподання сторонами витребуваних судом доказів та необхідність витребування додаткових доказів по справі.

Крім того, зобов'язано сторін представити суду: позивача-оригінали, долучених до позову доказів; додаткові пояснення щодо нарахування 3% річних без врахування семиденного строку; довідку реєстратора про реєстрацію відповідача, перебування його в реєстрі та за якою адресою; статут; докази понесення витрат, пов'язаних з отриманням послуг адвоката; відповідача-пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог; статут; докази проплат.

В судовому засіданні 12.05.2015р. представник позивача звернувся до суду з заявою №б/н від 22.04.2015р. (вх.№01-65/139/15 від 12.05.2015р.), в якій посилаючись на ст. 625 ЦК України та уточнивши періоди нарахувань, збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 71 795,09грн., в т.ч. 64 410,00грн.-заборгованості за отриманий по видатковій накладній №2 від 28.02.2011р. товар згідно договору №03 від 28.02.2011р., 428,81грн.-3% річних за період з 31.01.2015р. по 22.04.2015р., 6 956,28грн.-суми індексу інфляції за період з лютого 2015р. по квітень 2015р. (включно) згідно ст. 625 ЦК України та просив покласти на відповідача згідно ст. 44 ГПК України витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 6 000,00грн. та витрати по оплаті судового збору.

Водночас, долучив до матеріалів справи копію Статуту ТзОВ "УА БРУК" (нова редакція), затвердженого Зборами учасників ТзОВ "УА БРУК" Протоколом №05/01 від 05.01.2015р., зареєстрованого 17.03.2015р. №21981050016004867.

Крім того, звернувшись до суду з клопотанням б/н від 12.05.2015р. (вх.№01-54/4385/15 від 12.05.2015р.) зазначив, що заяву про збільшення розміру позовних вимог позивач двічі направляв відповідачу.

Долучив до матеріалів справи докази надіслання заяви про збільшення розміру позовних вимог відповідачу (поштову квитанцію №5237 від 12.05.2015р. та опис вкладення до цінного листа,), копію заяви про надання правової допомоги адвокатом, копію договору №20/01/15-1 від 20.01.2015р., розрахунок суми гонорару, копію акту виконаних робіт від 22.01.2015р., копію прибуткового касового ордеру №22/04/15-1 від 22.04.2015р., копію свідоцтва №277, копію договору №03 від 28.02.2011р., копію видаткової накладної №2 від 28.02.2011р., копію довіреності від 28.02.2011р., копію податкової накладної від 28.02.2011р., копію вимоги про сплату боргу №01 від 21.01.2015р., копію рекомендованого повідомлення, копію конверту з квитанцією та Витяг з ЄДРПОУ від 12.05.2015р. №1000090657.

Відповідач в судове засідання 12.05.2015р. не з'явився вдруге, вимог суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча ухвала суду від 22.04.2015р., направлена на адресу ТзОВ "ГІЛ-ВЕСТ", зазначену в позовній заяві та у Витязі з ЄДРПОУ, а саме: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Рівненська, 76К, повернулась до суду органами поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Заява про збільшення позовних вимог підписана представником ТзОВ «УА БРУК» в межах повноважень, наданих довіреністю від 25.03.2015року, не порушує законні права та інтереси сторін та приймається судом.

Відповідно до п. 3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Відтак, нова ціна позову згідно заяви про збільшення позовних вимог становить 71 795,09грн.

Згідно із ч. 3 ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Примірник повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернутий органами зв'язку з позначкою "за закінченням терміну зберігання" з урахуванням конкретних обставин даної справи є належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій, а тому, визнавши зібрані по справі матеріали достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами згідно зі ст.75 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

встановив:

28 лютого 2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "УА БРУК", в особі директора Янішевська Н.В., що діє на підставі Статуту (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІЛ-ВЕСТ", в особі директора Хатітовської Ілони Вікторівни, що діє на підставі Статуту (покупець) укладено договір №03, згідно з п.п. 1.1.-1.2. якого в рамках даного договору продавець продає, а покупець купує товарну продукцію, а саме щебень та цемент. Загальна сума даного договору становить 64 410,00грн. Згідно п.п. 2.1.-2.4. даного договору, товар повинен бути полставлений покупцю протягом 120 календарних днів. Товар вважається поставленим з моменту підписання представником покупця видаткової накладної постачальника. Постачальник при передачі товару зобов'язаний передати покупцю видаткову накладну. Покупець зобов'язаний забезпечити своєчасне і належне приймання товару, що відповідає вимогам, визначеним щодо нього в цьому договорі.

У відповідності п. 3.1. даного договору, у випадку невиконання або неналежного виконання умов даного договору, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.

Згідно п.п. 8.1.-8.2. цього договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011р. Усі зміни та доповнення до даного договору можуть мати місце за погодженням сторін у письмовій формі.

Даний договір підписано сторонами, підписи скріплені відтиском їх печаток. (а.с. 9).

На виконання умов даного договору позивачем було відпущено відповідачу товар по видатковій накладній від 28.02.2011р. №2 на суму 64 410,00грн. (а.с. 10).

Отримання товару відповідачем стверджується підписом відповідача про отримання товару на цій накладній та довіреністю №37 від 28.02.2011р. (а.с. 10)

Відповідач свої зобов'язання за цим договором щодо оплати отриманого товару не виконав, що стало підставою звернення позивача з позовом до суду (доказів оплати суду не надано).

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами було укладено договір, що за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу №03 від 28.02.2011р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивачем зобов'язання по передачі товару згідно договору купівлі-продажу №03 від 28.02.2011р. виконані в повному обсязі, що стверджується видатковою накладною №2 від 28.02.2011р. на суму 64 410,00грн., яка підписана сторонами.

Підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012р., п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 21.01.2015р. позивач на адресу відповідача направив вимогу №01 про оплату у семиденний строк з дня отримання вимоги, наявної у нього заборгованості. (а.с. 12-13)

Проте, дана вимога залишена без відповіді та реагування.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого по видатковій накладній товару, у встановлені договором купівлі-продажу строки, не виконав.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем на день розгляду спору становить 64 410,00грн., відповідачем не сплачена (доказів сплати суду не надано), належними та допустимими доказами не спростована, стверджується договором купівлі-продажу №03 від 28.02.2011р., видатковою накладною №2 від 28.02.2011р. на суму 64 410,00грн., яка підписана сторонами, довіреністю №37 від 28.02.2011р., податковою накладною №2 від 28.02.2011р., вимогою №01 від 21.01.2015р., відповідачем не оспорена та підлягає до стягнення з нього в силу ст.ст. 193, 265 ГК України, якими встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками, не оспореними відповідачем, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 428,81грн.- 3% річних за період з 31.01.2015р. по 22.04.2015р. та 6 956,28грн.-суми індексу інфляції за період з лютого 2015р. по квітень 2015р. (включно)

Розрахунок нарахування річних та суми індексу інфляції перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення річних та суми індексу інфляції, суд вважає, що останні підставні, нараховані у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства України та підлягають до задоволення згідно зі ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827,00грн. слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст.4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Книш С.В. підтверджуються договором про надання правової допомоги від 20.01.2015 року та довіреністю від 25.03.2015р. №б/н до договору про надання правової допомоги.

Згідно з предметом договору адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу відповідно до умов цього договору, а клієнт (позивач) зобов'язується виплатити адвокату гонорар.

Відповідно до п. 2.2. договору розмір гонорару складає 6 000,00грн.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "УА БРУК" (клієнт) та адвокатом Книшем С.В. (адвокат) було підписано акт виконаних робіт від 22.04.2015 року до договору про надання правової допомоги від 20.01.2015 року та відповідно до прибуткового касового ордера №22/04/15-1 від 22.04.2015 року позивач сплатив адвокату Книшу С.В. грошові кошти у розмірі 6 000,00грн. у якості оплати адвокатських послуг згідно договору від 20.01.2015 року .

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 277, виданого на підставі рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28.04.2004 року № 46 на ім'я Книша С.В.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи адвокат Книш С.В. приймав участь у судових засіданнях у якості представника ТзОВ "УА БРУК", надавав усні пояснення та відповідні письмові заяви.

Пунктом 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової допомоги, підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, зважаючи на наявність доказів фактичної сплати йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених ТзОВ "УА БРУК" судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 28 Правил адвокатської етики.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, суд дійшов до висновку про покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3 000, 00 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 173, 174, 175, 181, 193, 230-232, 265 ГК України, ст.ст. 11, 202, 205, 526, 530, 625, 626, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 48, 49, 82-85 ГПК України, -

вирішив:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІЛ-ВЕСТ" (Волинська обл., м. Луцьк, вул. Рівненська, 76К, код ЄДРПОУ 25084073)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УА БРУК" (Волинська обл., м. Луцьк, вул. Андрія Марцинюка, 18, код ЄДРПОУ 36347599)

71 795,09грн., в т.ч. 64 410,00грн.-основної заборгованості, 428,81грн.-3% річних, 6 956,28грн.-суми індексу інфляції, 1 827,00-витрат по сплаті судового збору та 3 000,00грн.- витрат за послуги адвоката.

Повний текст рішення складено

15.05.2015

Суддя С. В. Бондарєв