Рішення

від 12.05.2015 по справі 904/2585/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.05.15 Справа № 904/2585/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КІНДЕРБУМ", м. Київ

до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпродзержинської міської ради, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

про стягнення 348366, 10 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Надкерничний В.С. - директор

від відповідача: Кулага Н.С. - представник за дов. № 02 від 17.05.13

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КІНДЕРБУМ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпродзержинської міської ради про основного боргу у сумі 249368, 83 грн., пені у розмірі 48813, 29 грн., штрафу у сумі 17455, 81 грн., трьох відсотків річних у розмірі 4098, 41 грн. та інфляційних втрат у сумі 28566, 76 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору № 96-14 по закупівлю товарів (робіт, послуг) за державні кошти від 01.07.2014 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 12.05.2015

12.05.2015 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що ним була сплачена сума основного боргу у повному обсязі та просить відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що відповідач є бюджетною установою, а тому сплати за договірними зобов'язаннями не залежить від нього, так як банківське обслуговування контролю держказначейство.

У судовому засіданні 12.05.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, вислухавши пояснення позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіндербум" (далі - позивач. постачальник) та Департаментом житлово-комунального господарства та будівництва Дніпродзержинської міської ради (далі - відповідач, покупець) було укладено договір № 96-14 про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти машини й устаткування спеціальної призначеності (каруселі, гойдалки тощо) (далі - договір ).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується у 2014 році придбати та поставити товар, за цінами визначеними у специфікації, що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити поставку товару.

Згідно з п. 3.2 договору загальна сума договору складає - 326449, 50 грн., у тому числі ПДВ - 54408, 25 грн.

Ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін (п. 3.3 договору).

Додатковою угодою № 1 від 25.07.2014 до договору сторони змінили загальну суму договору на 249368, 83 грн. (арк. с. 20).

25.07.2014 сторонами було складено та підписано специфікацію до договору на загальну суму 249368, 83 грн. (арк. с. 21).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що оплата за придбаний товар здійснюється з дати підписання сторонами акту приймання-передачі та виставленого рахунку, форма оплати безготівкова.

На виконання умов договору та специфікації від 25.07.2014, позивач поставив, а відповідач, на підставі довіреності від 21.11.2014 № 84, прийняв товар на суму 249368, 83 грн., що підтверджується видатковою накладною від 21.11.2014 № К-0000047, підписаною обома сторонами (арк. с. 25).

На момент звернення позивача (26.03.2015) з позовом до суду, відповідач вартість поставленого товару не сплатив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 249368, 83, про що сторони дійшли згоди, підписавши 20.03.2015 акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2015 (арк. с. 26).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 1-1 частини 1 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову.

Враховуючи, що відповідач, після порушення провадження у справі, сплатив суму основного боргу у розмірі 249368, 83 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень від 24.09.2015 № 1 та № 7 (арк. с. 54), провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 48813, 29 грн. за період з 05.09.2014 по 23.03.2015 та штраф у сумі 17455, 81 грн.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до положень ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, ЦК України передбачено обов'язкове встановлення правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі.

Сторонами у спірному договорі розмір санкцій, зокрема пені та штрафу, що підлягає стягненню у разі порушення грошового зобов'язання покупцем, не визначено.

За викладених обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 48813, 29 грн. та штрафу у сумі 17455, 81 грн. не підлягають задоволенню.

Посилання позивача у позовній заяві на ст. 231 Господарського кодексу України як на підставу стягнення пені та штрафу є безпідставним з огляду на наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Частиною 2 ст. 231 ГК України, на підставі якої позивачем здійснено розрахунок штрафних санкцій, передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції передбаченої абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 20.12.2010 у справі № 06/113-38 та від 06.12.2010 у справі № 42/562 та постановах Вищого господарського суду України від 06.02.13 у справі № 5011-19/10975-2012 та від 23.07.13 у справі № 5006/11/235/2012.

Таким чином, наявність прострочення виконання не грошового зобов'язання є однією з умов застосування абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України при визначенні розміру штрафних санкцій.

Однак, оскільки у спірних правовідносинах має місце саме порушення грошового зобов'язання (порушення відповідачем строків оплати отриманого товару), то підстави для застосування вказаної норми щодо визначення розміру санкцій відсутні, а договором конкретного виду відповідальності у вигляді пені у певному розмірі за порушення грошового зобов'язання не передбачено.

Враховуючи вимоги закону, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій, а саме пені та штрафу.

Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані три відсотки річних в сумі 4098, 41 грн. за період з 05.09.2014 по 23.03.2015 та інфляційні втрати у сумі 28566, 76 грн. за період з 05.09.2014 по 23.03.2015.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних витрат та трьох відсотків річних, зазначає наступне. Позивачем для розрахунку було обрано невірний період, а саме позивач здійснив нарахування інфляційних витрат та трьох відсотків річних за період з 05.09.2014 по 23.03.2015 (196 днів), в той час як поставка товару за договором відбулась лише 21.11.2014 (видаткова накладна арк. с. 25). Отже, правильний період нарахування з 21.11.2014 по 23.03.2015 (122 дні).

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних з урахуванням вищевикладеного, суд задовольняє вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 28566, 76 грн. повністю.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у сумі 4098, 41 грн., суд, здійснивши перерахунок (за період з 21.11.2014 по 23.03.2015), задовольняє дану вимогу частково у розмірі 2500, 52 грн.

Господарський суд не приймає до уваги твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що відповідач є бюджетною установою, а тому сплати за договірними зобов'язаннями не залежить від нього, так як банківське обслуговування контролю держказначейство.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" (від 18.10.2005) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.2004) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати отриманого товару, оскільки відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпродзержинської міської ради і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, передбаченого договором. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 5608, 72 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Дніпродзержинської міської ради (51931, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Москворецька, 14; ідентифікаційний код 34827358) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіндербум" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 60, оф. 262; ідентифікаційний код 35104310) три відсотки річних у розмірі 2500, 52 грн., інфляційні втрати у сумі 28566, 76 грн. та 5608, 72 грн. витрат по сплаті судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 249368, 83 грн. припинити.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 18.05.2015

Суддя В.І. Ярошенко