Рішення

від 30.04.2015 по справі 910/5110/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2015Справа №910/5110/15-г

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-Лінія К» До Товариства з обмеженою відповідальністю «СЧП «Дівєс» Простягнення 19 575,46 грн. Суддя Борисенко І.І.

Представники за первісним позовом:

Від позивача - Садовська М.Ф., представник за довіреністю;

Від відповідача - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 19 575,46 грн. суми заборгованості за поставлений товар, з яких: 12 745,12 грн. основна заборгованість, 3 164,03 грн. інфляційні нарахування, 2 685,55 грн. пеня, 980,06 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки у спрощений спосіб останньому було поставлено товар на загальну суму 12 745,12 грн., який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.

Ухвала суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання була надіслана за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 01103, м. Київ, вул. Чорногірська, буд. 17/14.

Проте, за зазначеною адресою відповідача не було розшукано, а тому конверт з вказаною ухвалою суду було повернуто назад до суду, із відповідною відміткою про це органу поштового зв'язку (за закінченням встановленого строку зберігання).

Відповідно до ст. 64 ГПК України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Отже, за встановлених обставин справи, відповідач належним чином був повідомлений про місце, дату та час судових засідань.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Враховуючи, встановлений ч. 1 ст. 69 ГПК України строк вирішення спору, не знайшовши підстав для відкладення розгляду справи, суд відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП-Лінія К» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «СЧП «Дівєс» товар - Завіса Star накладна - 250 шт.; Опорна планка Star 5мм - 250 шт.; Доводчик до завіси Star накладний - 100 шт.; Smartbox N 93/450 сірий - 20 шт.; Завіса Star накладна - 250 шт.; Опорна планка Star 5мм - 250 шт.; Доводчик до завіси Star накладний - 100 шт.; Smartbox N93/450 сірий - 45 шт.; Комплект релінгів Smartbox N L=450 mm - 15 шт.; Тримач задньої стінки Smartbox N з одинарним релінгом - 15 шт., згідно видаткових накладних №№ВК-00000275 від 31.07.2012р., №ВК-00000289 від 15.08.2012р.

Факт поставки вказаного товару підтверджується вищезазначеними накладними, які підписані повноважними представниками Позивача, Відповідача та скріплені печатками господарюючих суб'єктів підприємницької діяльності.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткових накладних, що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Так, оскільки ТОВ «ВІП ЛІНІЯ К» поставило товар, а ТОВ «СЧП «ДІВЕС» отримало товар згідно з видатковими накладними № ВК-00000275 від 31 липня 2012 року, то Відповідача виник обов'язок щодо його оплати не пізніше 01 серпня 2012 року, а відносно товару, поставленого видатковою накладною № ВК-00000289 від 15 серпня 2012 року, не пізніше 16 серпня 2012 року.

Отже, строк виконання обов'язку Відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Суду доведено, що за вищезазначеними видатковими накладними, позивач у повному обсязі виконав покладені на нього зобов'язання, а саме: товар був поставлений відповідачу в строки, комплектності та якості, що підтверджується підписаними видатковими накладними та відсутністю претензій з боку відповідача. Накладні, які знаходяться в матеріалах справи, містять номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містять підписи представника позивача, а також підписи представника відповідача.

Проте, відповідачем своє зобов'язання з оплати виконано не в повному обсязі, станом на час розгляду за відповідачем рахується борг у розмірі 12 745,12 грн.

Як передбачено ч. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Згідно зі ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Враховуючи вищевикладене, відповідач повинен сплатити позивачу 12 745,12 грн., а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення пені, суд вказує наступне.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Обґрунтовуючи позовну вимогу щодо стягнення пені, позивач посилається на ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України.

Разом з тим, суд вказує, що ч. 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з п. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У матеріалах справи відсутні докази того, що між сторонами у справі було укладено якийсь письмовий правочин щодо стягнення пені за несвоєчасне оплату поставленого товару.

Згідно п.1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, з огляду на той факт, що між сторонами не було укладено письмового правочину щодо порушення однією з сторін зобов'язань за Договором у вигляді накладення на винну особу штрафних санкцій у письмовій формі, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 2 685,55 грн. є необґрунтованими, не відповідають вимогам чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім інфляційні втрати та проценти річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд вказує, що позивачем не вірно визначений період їх нарахування (слід врахувати, що за накладною №ВК-00000275 від 31 липня 2012 року, строк оплати настав 01.08.2012р., а за накладною №ВК-00000289 від 15 серпня 2012 року, строк оплати настав 16.08.2012р.), таким чином правомірним є нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно з 01.08.2012р., та 16.08.2012р., при цьому слід врахувати здійснення часткових проплат відповідачем, згідно наданих виписок, а саме 29.01.2013р. на суму 2000 грн., 10.04.2013р. на суму 500 грн., 19.06.2013р. на суму 500 грн., 31.10.2013р.на суму 500 грн.).

У зв'язку з цим судом було здійснено перерахунок вказаних нарахувань.

Розрахунок 3%.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 5784.9 01.08.2012 - 28.01.2013 181 3 % 86.06 3784.90 29.01.2013 - 09.04.2013 71 3 % 22.09 3284.90 10.04.2013 - 18.06.2013 70 3 % 18.90 2784.90 19.06.2013 - 30.10.2013 134 3 % 30.67 2284.90 31.10.2013 - 15.01.2015 442 3 % 83.01 10460.22 16.08.2012 - 15.01.2015 883 3 % 759.15 Разом: 999,88 грн.

Розрахунок інфляційних втрат.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 01.08.2012 - 28.01.2013 5784.90 1.001 5.73 5790.63 29.01.2013 - 09.04.2013 3784.90 0.999 -3.78 3781.12 10.04.2013 - 18.06.2013 3284.90 1.001 3.28 3288.18 19.06.2013 - 30.10.2013 2784.90 0.996 -11.21 2773.69 31.10.2013 - 15.01.2015 2284.90 1.257 588.25 2873.15 16.08.2012 - 15.01.2015 10460.22 1.257 2692.46 13152.68 Разом: 3 274,73 грн. Разом з тим, здійснивши перерахунок відповідно до встановлених вище обставин, згідно вищенаведеного перерахунку суду, до стягнення підлягає 3% річних на суму 999,88 грн., а інфляційні втрати на суму 3 274,73 грн., проте виходячи з того, що суд не може вийти з межі заявлених позовних вимог, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних в заявленій сумі у розмірі 980,06 грн., проте за період з 01.08.2012р. по 15.01.2015р. за накладною №ВК-00000275 від 31.07.2012р. та за період з 16.08.2012 по 15.01.2015р. за накладною №ВК-00000289 від 15.08.2012р. та інфляційні нарахування в заявленому розмірі 3 164,03 грн. за період з 01.08.2012р. по 15.01.2015р. за накладною №ВК-00000275 від 31.07.2012р. та за період з 16.08.2012 по 15.01.2015р. за накладною №ВК-00000289 від 15.08.2012р.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЧП «Дівєс» (01103, м. Київ, вул. Чорногірська, буд. 17/14, ідентифікаційний код 37772733) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-Лінія К» (08325, Київська область, с. Щасливе, вул. Бориспільська, буд. 16, ідентифікаційний код 34484049) 12 745 (дванадцять тисяч сімсот сорок п'ять) грн. 12 коп. основний борг, 3 164 (три тисячі сто шістдесят чотири) грн. 03 коп. інфляційні втрати, 980 (дев'ятсот вісімдесят) грн. 06 коп. 3% річних, 1 576 (одну тисячу п'ятсот сімдесят шість) грн. 35 коп. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

У решті в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 15.05.2015р.

Суддя І.І. Борисенко