Рішення

від 14.05.2015 по справі 910/9248/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2015Справа №910/9248/15

За позовом Приватного підприємства «Інновація-Гарант»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліцемент Груп»

про стягнення 56370 грн. 25 коп.

Суддя Демидов В.О.

За участю представників:

від позивача - Маєвська В.В. (довіреність від 01.04.2015)

від відповідача - не прибув

ВСТАНОВИВ:

10.04.2015 позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліцемент Груп» на користь Приватного підприємства «Інновація-Гарант» заборгованість за договором поставки товарів №707 від 08.04.2014 у розмірі 11784 грн. 70 коп., 41599 грн. 99 коп. процентів за користування чужими коштами та 2985 грн. 56 коп. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем договірних зобов'язань, що полягає у частковому перерахуванні позивачу оплати за поставлений товар відповідно до договору поставки товарів №707 від 08.04.2014.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином шляхом надсилання за належною юридичною адресою відповідача ухвали господарського суду. Відзив на позовну заяву відповідачем не наданий.

З урахуванням фактичних обставин справи суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

08.04.2014 між Приватним підприємством «Інновація-Гарант» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліцемент Груп» було укладено договір поставки товарів №707 від 08.04.2014 (далі за текстом - договір), згідно п.1.1 якого позивач в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується передати у власність відповідача, а відповідач у порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти і оплатити товар - санітарно-технічні та інші вироби.

Передача товару здійснюється окремими партіями, погодженими сторонами. Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначається у специфікаціях. Сторони домовились приймати в якості специфікацій рахунки-фактури, що формуються позивачем на підставі замовлень відповідача (п.1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна товару складається з сумарної вартості окремих партій товару, відвантажених згідно рахунків-фактур.

Відповідач зобов'язаний за договором сплатити позивачу загальну ціну товару протягом двох банківських днів з дня отримання рахунку, що зазначено у п. 10.2 договору.

Вказаний договір є укладеним та набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками сторін та закінчується 31.12.2014 (п.14.1 договору).

Позивачем було виконано зобов'язання за договором шляхом поставки відповідачу товару на суму 19784 грн. 70 коп., що підтверджується видатковою накладною № 628 від 10.04.2014, підписаною уповноваженими представниками сторін.

Згідно банківської виписки від 10.04.2014 відповідачем було сплачено виставлений позивачем рахунок від 08.04.2014 №707 у сумі 8000 грн., у зв'язку із чим залишилася несплаченою за товар по договору сума заборгованості у розмірі 11784 грн. 70 коп.

Позивач в обґрунтування позову посилається на направлення претензії від 24.09.2014 за вих.№29 відповідачу про сплату заборгованості за договором на суму 28358 грн. 80 коп., однак докази отримання її відповідачем суду відповідач надав.

За таких обставин, у зв'язку із частковим виконанням відповідачем зобов'язань за вказаним договором по оплаті поставленого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліцемент Груп» на користь Приватного підприємства «Інновація-Гарант» заборгованості за договором у розмірі 11784 грн. 70 коп., 41599 грн. 99 коп. процентів за користування чужими коштами та 2985 грн. 56 коп. пені.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, одержаного за договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частина 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявна в матеріалах справи видаткова накладна містить підпис особи, яка передавала товар на суму 19784 грн. 70 коп. та приймала його. Доказів відмови відповідача від отримання товару, що поставлена згідно вказаної видаткової накладної та прийняття його, у встановленому порядку суду не надано.

Враховуючи викладене, видатковою накладною було зафіксовано факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних правовідносин, які є документальним підтвердженням передачі відповідачу товару та доказом права вимоги щодо оплати грошових коштів за поставку цього товару.

Таким чином, матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, а відповідачем не спростовано факт поставки обумовленого договором товару за вказаною вище видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін на суму 19784 грн. 70 коп.

Крім того, відповідачем не спростовано факт наявності заборгованості за поставлений товар у розмірі 11784 грн. 70 коп.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором по оплаті за поставлений товар в сумі 11784 грн. 70 коп. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до п. 11.3 договору за несвоєчасну сплату за товар понад 10 днів відповідач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про помилкове визначення позивачем періоду, за який підлягає нарахуванню пеня за договором.

Відповідно до п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі за текстом - Постанова від 17.12.2013 № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на положення п. 10.2 та п. 11.3 договору початком періоду прострочення відповідачем внесення оплати за договором є 22.04.2014.

Крім того, відповідно до п. 2.5 Постанови від 17.12.2013 № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи наведені положення Постанови від 17.12.2013 № 14, суд здійснив розрахунок суми пені та дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1334 грн. 74 коп. за період з 22.04.2014 по 24.10.2014.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 41599 грн. 99 коп. процентів за користування чужими коштами суд зазначає таке.

Згідно з ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. п. 6.1 та 6.2 Постанови № 14 від 17.12.2013 проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у вищезгаданій ст. 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними або збереженими грішми. Така ж позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 3-90ГС14.

Відповідно до п. 11.2 договору за несвоєчасну сплату за товар відповідач зобов'язаний сплатити, крім вартості товару, проценти за користування грошовими коштами згідно ст. 694 Цивільного кодексу України. Процент на суму, несплачену своєчасно за товар, становить 1% за кожний день затримки від усієї суми, за весь час затримки.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами підлягають задоволенню частково у розмірі 40303 грн. 67 коп. за період з 22.04.2014 по 03.04.2014.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість у розмірі 11784 грн. 70 коп., 40303 грн. 67 коп. процентів за користування чужими коштами, 1334 грн. 74 коп. пені. В решті позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Судові витрати у справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліцемент Груп» (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 2/19, кв. 488, код 37769762) на користь Приватного підприємства «Інновація-Гарант» (62490, Харківська область, Харківський район, с. Комунар, вул. Миру, буд. 1-Б, код 36875185) заборгованість у розмірі 11784 грн. 70 коп., 40303 грн. 67 коп. процентів за користування чужими коштами, 1334 грн. 74 коп. пені та 1732 грн. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3 . В решті позову відмовити.

Повне рішення складене та підписане 18.05.2015.

Суддя В.О. Демидов