Рішення

від 13.05.2015 по справі 910/6705/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2015Справа №910/6705/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-6»

про стягнення 181 859,01 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача: Шевченко О.М. - представник відповідача № 324 від 31.03.2015 р.

від відповідача: не з'явилися

В судовому засіданні 13.05.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-6» про стягнення 181 859,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між сторонами було укладено договір № 04582/4-12 на послуги водопостачання та водовідведення, на підставі якого позивач зобов'язався забезпечувати відповідачу питної води, якість якої відповідає чинним стандартам, та примати каналізаційні стоки, а відповідач зобов'язався сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, визначеному чинним законодавством. За доводами позивача протягом періоду з 01.01.2012 р по 30.06.2014 р. позивачем надано послуги відповідачу згідно з умовами договору на суму 235 182,84 грн. Відповідачем в свою чергу було оплачено послуг на суму 101 523,06 грн, у зв'язку з чим у відповідача утворився борг у сумі 133 659,78 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку. Також за неналежне виконання договірним зобов'язань, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 15 692,71 грн, 3% річних у розмірі 5 105,83 грн, пеню у розмірі 668,73 грн та штраф у розмірі 26 731,96 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі №910/6705/15-г, та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 15.04.2015 р.

03.04.2015 відповідачем через загальний відділ діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.

09.04.2015 позивач через загальний відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду.

У судове засідання, призначене на 15.04.2015, з'явилися представник сторін.

Представник позивача заявлено клопотання про долучення документів до матеріалів справи, що були надані через загальний відділ діловодства 09.04.23015, яке було задоволено судом.

Представник відповідача підтримав клопотання про відкладення розгляду справи та надати час для ознайомлення з матеріалами справи.

Представник позивача не заперечував щодо даного клопотання.

Судом було задоволено клопотання відповідача та оголошено перерву у судовому засіданні до 13.05.2015 р.

24.04.2015 відповідачем через загальний відділ діловодства подано клопотання про відкладення у зв'язку з неможливістю явки уповноваженого представника у судове засідання, оскільки останній бере участь в іншому судовому засіданні, що призначений 13.05.2015 р.

У судове засідання 13.05.2015 з'явився представник позивача, заперечував проти клопотання про відкладення.

Розглянувши клопотання відповідача суд відмовив у їх задоволенні виходячи з наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Твердження відповідача про перебування його представника в іншому судовому засіданні не може бути належною підставою для відкладення розгляду справи, враховуючи, що відповідач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. З урахуванням викладених обставин, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач в судове засідання 13.05.2015., не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка деяких учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

22 липня 1997 року між Держаним комунальним об'єднанням «Київодоканал», яке було перетворене у Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі - постачальник, позивач) та Житлово-будівельним кооперативом «Кристалл-6» (надалі - абонент, відповідач) було укладено договір № 04582/4-12 на на послуги водопостачання та водовідведення (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 № 65 (надалі - правила).

Згідно з п. 2.1. договору постачальник зобов'язався забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82, приймати каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин, здійснювати заміну, ремонт несправних водо лічильників, їх держперевірку за письмовою заявою абонента, за його рахунок та попередньою оплатою вартості послуг, що надаються.

Відповідно до п.2.2. договору абонент зобов'язався сплачувати вартість наданих послуг за тарифами постачальника, узгодженими з власником водопровідно-комунальних послуг за тарифами постачальника, узгодженими з власником водопровідно-комунальних споруд міста. В разі зміни тарифів, діючих на час укладення договору, сплата абонентом послуг здійснюється згідно нових цін без зміни інших умов договору.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водо лічильників, зареєстрованих постачальником. Знаття показань водо лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.6. договору абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом знаття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі.

Згідно з п. 3.7. договору абонент зобов'язується письмово повідомити постачальника, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обгрунтовуючі таку відмову документи у 3-денний термін.

У п. 3.9. договору сторонами передбачено, що претензії у зв'язку з невірними розрахунками за воду і послуги каналізації розглядаються у строки, передбачені арбітражним процесуальним кодексом України. При обґрунтованості претензій надлишки суми, одержаних постачальником можуть бути зараховані на погашення наступних рахунків.

Згідно з п.п. 5.1., 5.2. договору цей договір укладається строком з 22.07.1997 р. по 22.07.1998 р. і набуває чинності з моменту його підписання. Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.

За доводами позивача протягом періоду з 01.01.2012 р по 30.06.2014 р. позивачем надано послуги відповідачу згідно з умовами договору на суму 235 182,84 грн. Відповідачем в свою чергу було оплачено послуг на суму 101 523,06 грн, у зв'язку з чим у відповідача утворився борг у сумі 133 659,78 грн. заявлені вимоги позивач обґрунтовує актами про знаття показань з приладів обліку, погодженими та підписаними відповідачем, дебетово-інформаційними повідомленнями та/або їх реєстрами, що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача. Крім цього позивача. зазначає, що відповідачем в порядку та у строки визначені п. п. 3.7.,3.8. договору не повідомляв позивача про свою не згоду щодо кількості або вартості отриманих послуг протягом 01.01.2012-30.06.2014 р., а тому в силу п. 3.8. договору послуги з водопостачання та водовідведення вважаються прийнятими відповідачем.

Отже, у справі виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідач в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг за договором.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України , договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України , є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України . Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою договір № 04582/4-12 від 22.07.1997 р. є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України , за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як було встановлено судом, відповідно до рахунків-фактур за спірний період; актів про зняття показань з приладу обліку облікових карток відповідача за спірний період; розшифровок рахунків абонента за спірний період, дебетово-інформаційних повідомлень та/ їх реєстрів, нормативно - обґрунтований розрахунок нарахувань водопостачання та водовідведення за спірний період, (завірені копії яких містяться в матеріалах справи, оригінали були оглянуті у судовому засіданні), позивачем надано послуги за договором у період з січня 2012 року по червень 2014 року на загальну суму 235 182,84 грн.

Вказані послуги прийняті відповідачеві без зауважень; в матеріалах справи відсутні докази протилежного, як і відсутні будь-які заперечення абонента в порядку, визначені положеннями п.п. 3.7.,3.8. договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково оплачено отримані послуги за договору на суму 101 523,06 грн, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 133 659,78 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України , якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.6.. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за надані позивачем послуги за договором на момент розгляду справи настав.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки, факт надання послуг позивачем відповідачу підтверджується матеріалами справи, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати таких послуг у повному обсязі суду не надано, позовна вимога про стягнення з відповідача 133 659,78 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 668,73 грн та штраф у розмірі 26 731,96 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 4.3. договору за несвоєчасну оплату платіжної вимоги абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі згідно з діючим законодавством від суми платежу за кожен день прострочки.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за надані послуги.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що за безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від оплати якої від відмовився.

Таким чином, умовами договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання.

Суд відзначає, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу не суперечить приписам ст. 61 Конституції України та підтверджується постановами Вищого господарського суду України від 29.09.2010 р. у справі № 6/196 та від 05.07.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню у розмірі 668,73 грн та штраф у розмірі 26 731,96 грн за обґрунтованими розрахунками позивача, з яким погоджується суд.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 15 692,71 грн, 3% річних у розмірі 5 105,83 грн.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 5 105,83 грн та інфляційних втрат у розмірі 15 692,71 грн за розрахунком позивача, з яким погоджується суд.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за договором про надання послуг.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача .

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Кристал-6» (04211, м. Київ, вул. Приозерна, буд. 10-Г, ідентифікаційний код 22895463) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 133 659 грн (сто тридцять три тисячі шістсот п'ятдесят дев'ять) грн 78 коп. - основного боргу; 15 692 (п'ятнадцять тисяч шістсот дев'яносто дві) грн 71 коп. - інфляційних втрат; 5 105 (п'ять тисяч сто п'ять) грн 83 коп. - 3 % річних; 668 (шістсот шістдесят вісім) грн 73 коп. - пені; 26 731 (двадцять шість тисяч сімсот тридцять одну) грн 96 коп. - штрафу та 3 637 (три тисячі шістсот тридцять сім) 18 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.05.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.