Рішення

від 12.05.2015 по справі 922/2028/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2015 р.Справа № 922/2028/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Березкіній А.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КРАММІСЬКБУД", м. Краматорськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Склад Менеджмент", м. Луганськ 3- ї особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріверан делюкс", с.Петропалівська Борщагівка 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Хелфторг", с.Тарасівка про визнання недійсним договору за участю :

представника позивача - Ковальової А.Г., довіреність №б/н від 02.04.2015 року;

представника відповідача - не з'явився;

представників третіх осіб - не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Крамміськбуд" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним Договору субпідряду №14/1305-2 від 13.05.2014 року укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Склад Менеджмент" (відповідач).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що під час перевірки податковими органами відповідача, встановлено відсутність необхідних умов для його господарської діяльності. Отже, реальність фінансово- господарської діяльності ТОВ "Склад Менеджмент" під сумнівом. Відтак, виконання спірного договору у подальшому негативно вплине на майнові права позивача, а сам Договір породжує не ті правові наслідки, на які розраховував позивач під час його укладення. Замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається, є підставою вважати спірний договір недійсним.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 квітня 2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12 травня 2015 року о 12:30 годині.

Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріверан делюкс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Хелфторг".

12 травня 2015 року через канцелярію суду позивач надав клопотання (вх.№18437) про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 02 квітня 2015 року, надані документи були досліджені та долучені судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримував позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги суду не виконав, письмовий відзив не надав.

Відповідно до відомостей, зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відповідач знаходиться за адресою: 91055, м. Луганськ, вул. Леніна, 68.

Харківська дирекція Поштамт-Центр поштового зв'язку № 1 в своєму листі від 19.02.2015 року № 7-14-70 проінформувала господарський суд Харківської області, що, у зв'язку з проведенням бойових дій в зоні АТО, з 27.11.2014 року до окремої вказівки, призупиняється приймання для пересилання поштових відправлень на адресу населених пунктів Донецької та Луганської областей.

У зв'язку з неможливістю направлення за належністю поштової кореспонденції було складено відповідний акт від 02.04.2015 року.

Оскільки телефонний (факсимільний) зв'язок з відповідачем також відсутній, суд, керуючись приписами інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 № 01-06/1290/14 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", розмістив інформацію про час і місце судового засідання на сторінці господарського суду Харківської області (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/), що підтверджується відповідною роздруківкою.

Враховуючи викладене, відповідач вважається судом таким, що був належним чином повідомлений про розгляд справи в господарському суді Харківської області.

Представник 3-ої особи (Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріверан делюкс") в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав.

Копія ухвали про порушення провадження у справі, надіслана на адресу 3-ої особи: 08130, Київська область, Києво - Святошинський район, с. Петропавлівська, Борщагівка, вул. В. Кільцева, буд. 4-Б, яка зазначена позивачем у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, проте була повернута підприємством зв'язку до господарського суду з посиланням на закінчення терміну зберігання.

Представник 3-ої особи (Товариство з обмеженою відповідальністю "Хелфторг") в судове засідання також не з'явився, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав.

Копія ухвали про порушення провадження у справі, надіслана на адресу 3-ої особи: 08161, Київська область, Києво - Святошинський район, с. Тарасівка, вул. Шкільна, буд. 6, яка зазначена позивачем у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, проте була повернута підприємством зв'язку до господарського суду з посиланням на інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення.

У п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам України надано роз'яснення, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що 3-ї особи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

13 травня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Крамміськбуд" (позивач, генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Склад Менеджмент" (відповідач, субпідрядник) було укладено Договір субпідряду № 14/1305-2, відповідно до п. 1.1. якого субпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати визначену даним договором роботу із завдання генпідрядника, а генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити її.

Згідно з п. 1.2. договору, предметом субпідряду є: АБК-1. Ремонт приміщень 5-го поверху та сходової клітини.

Ціна договору складає (без врахування ПДВ 20%) 271453,00 грн., крім того ПДВ 20% 54290,60 грн., разом (з врахуванням ПДВ 20%) 325743,60 грн. (п. 1.4 Договору).

У п. 4.1. Договору закріплено, що оплата здійснюється генпідрядником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок субпідрядника в національній валюті України.

Пунктом 12.2. Договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.01.2015 року.

Зазначений Договір підписаний повноваженими представниками та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.

Як зазначає позивач, відповідно до умов Договору субпідряду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Склад Менеджмент" виконало роботи за Договором в повному обсязі. За виконані роботи, згідно Договору уступки права вимоги від 21.10.2014 року та 30.10.2014 року, позивач розрахувався у повному обсязі з ТОВ "Ріверан делюкс" та ТОВ "Хелфторг".

Звертаючись з позовом до суду позивач вказував на те, що під час перевірки податковими органами відповідача, встановлено відсутність необхідних умов для його господарської діяльності. Отже, реальність фінансово- господарської діяльності ТОВ "Склад Менеджмент" під сумнівом.

Також позивач вказує на те, що зазначені вище обставини можуть суттєво вплинути на використання позивачем прав, передбачених податковим законодавством та автоматично призвести до його порушення, тому позивач не має наміру продовжувати господарські відносини з відповідачем, у зв'язку із чим просить суд визнати недійсним Договір субпідряду №14/1305-2 від 13.05.2014 року, укладений між ТОВ "Будівельна компанія "КРАММІСЬКБУД" та ТОВ "Склад Менеджмент" на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст. 20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення Цивільного кодексу України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, господарський договір може бути визнаний недійсним за наявності двох умов: перша - це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга - це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Така правова позиція суду відповідає п.7 та п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірними правочинами його, позивача, прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що умови Договору субпідряду №14/1305-2 від 13.05.2014 року були погоджені сторонами, договір підписаний належними представниками сторін та скріплений печатками обох сторін договору.

Позивач у позовній заяві посилається на ст. ст. 203, 215, ч.1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

В силу принципу змагальності сторін суд не вправі виходити за межі своєї компетенції та за позивача наводити правове обґрунтування позовних вимог, а потім давати їм правову оцінку як суд.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України визначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У позовні заяві позивач також вказує на те, що фактом який свідчить про вчинення правочину під впливом оману є те, що він не відповідає намірам позивача, проте будь-яких інших обставин, які свідчили б про існування фактів обману не наведено.

У п.3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" господарським судам надано роз`яснення, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки сторонами при укладанні Договору субпідряду №14/1305-2 від 13.05.2014 року було досягнуто всіх істотних умов договору, а обставини, на які посилається позивач в обґрунтування свого позову, не доведені та не надано доказів в підтвердження факту недійсності спірного правочину, суд визнав позовні вимоги ТОВ "Будівельна компанія "Крамміськбуд" безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні позову повністю.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 18.05.2015 р.

Суддя І.О. Чистякова