Рішення

від 12.05.2015 по справі 925/200/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 року Справа № 925/200/15

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Лавріненку С.І., за участю прокурора відділу прокуратури м. Черкаси Хабла О.М., представників сторін: відповідача-1 - не з'явились, відповідача-2 - Лисинчука В.І. за посадою (директор), третьої особи - не з'явились, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом прокурора Монастирищенського району в інтересах держави до Монастирищенської районної державної адміністрації (відповідач-1) та приватного підприємства «Агротек-КВ» (відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача-прокурора - Головного управління Держземагенства у Черкаській області про визнання частково недійсним розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Монастирищенського району, як позивач, в інтересах держави звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до Монастирищенської районної державної адміністрації (відповідач-1) і приватного підприємства "Агротек-КВ" (відповідач-2), у якому просив суд:

визнати недійсним пункти 2, 3 розпорядження Монастирищенської районної державної адміністрації «Про припинення дії договору оренди та надання в оренду земельної ділянки ПП «Агротек-КВ» від 24.01.2006 року № 17;

визнати недійсним договір оренди землі, укладений 14.04.2006 між Монастирищенською районною державною адміністрацією та приватним підприємством «АГРОТЕК-КВ», зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2006 року за № 040679100353;

повернути земельну ділянку, що є об'єктом оренди, у власність держави;

судові витрати покласти на відповідачів.

Позов прокурором вмотивовано порушенням сторонами спірного договору на час його укладання норм земельного законодавства, зокрема, оспорені розпорядження райдержадміністрації і договір суперечать нормам статей 15, 16 Закону України «Про оренду землі», статей 20, 25, 50 Закону України «Про землеустрій», статей 1, 3, 9, 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 677 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», тобто відповідачами-1 і 2 вчинені за відсутності рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і встановлення її меж в натурі (на місцевості), плану чи схеми земельної ділянки, акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що унеможливлює її ідентифікацію, і без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою. Наведені суперечності, відповідно до статей 207, 208 ГК України, статей 203-216 ЦК України прокурор вважав підставами визнання їх недійсними та повернення отриманого за недійсним правочином.

Ухвалою суду від 26.02.2015 року залучено до участі у справі третю особу - Головне управління Держземагенства у Черкаській області.

Відповідач-1 подав суду 26.02.2015 року за вх. № 4710 письмовий відзив на позовну заяву (а.с. 41-43), у якому позов прокурора не визнав і просив суд відмовити в його задоволенні повністю з мотивів необґрунтованості і безпідставності позовних вимог та зазначив про пропуск прокурором позовної давності для звернення до суду. 13.03.2015 року відповідач-1 подав заяву (вх. № 6063, а.с. 54), в якій просив суд відкликати його письмовий відзив на позов у зв'язку з відсутність достатніх доказів, зазначених у відзиві, а 01.04.2015 року подав письмову заяву (вх. № 7954, а.с. 113) у якій позов визнав повністю і повторно просив суд розглянути справу без участі його представника.

Відповідач-2 подав письмовий відзив на позовну заяву (а.с. 56-60), заяву про застосування позовної давності (а.с. 67-69) і письмові пояснення (а.с. 122-125), за змістом яких проти позову заперечував з мотивів необґрунтованості і безпідставності позовних вимог та заявив про застосування позовної давності, як на окрему підставу відмови в задоволенні позову.

Третя особа подала письмові пояснення, у яких виклала норми земельного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини та клопотання розглядати справу без участі її представника (а.с. 85-86).

В засіданні суду прокурор позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві і письмових поясненнях (вх. № 7427, а.с. 99, 100-104), підтримав просив задовольнити повністю, представник відповідача-2 позов не визнав і просив в його задоволенні відмовити повністю з підстав, викладених у письмовому відзиві і заяві про застосування позовної давності.

З урахуванням вимог ст.ст. 69, 75, 77 ГПК України, суд розглянув справу без участі представників відповідача-1 і третьої особи за наявними в ній матеріалами.

Вислухавши пояснення прокурора, представника відповідача-2, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд в задоволенні позову відмовляє повністю з наступних підстав.

24.01.2006 року головою Монастирищенської районної державної адміністрації прийняте розпорядження № 17 «Про припинення дії договору оренди та надання в оренду земельної ділянки ПП «АГРОТЕК-КВ» (а.с. 23), яким розпорядився:

припинити дію договору оренди землі від 1 вересня 2004 року за взаємною згодою сторін;

передати ПП «АГРОТЕК-КВ» в тимчасове користування на умовах оренди терміном на двадцять п'ять років земельну ділянку загальною площею 144,9932 га, в тому числі саду - 144,9932 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

ПП «АГРОТЕК-КВ» оформити договір оренди землі з районною державною адміністрацією та зареєструвати його в районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК».

14.04.2006 року між відповідачем-1 - Монастрищенською районною державною адміністрацією, як орендоадвцем, та відповідачем-2 - ПП «АГРОТЕК-КВ», як орендарем, було укладено договір оренди землі (а.с. 17-20), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в адміністративних межах Цибулівської селищної ради, загальною площею 144,9932 га, в тому числі сад 144,9932 га, терміном на 25 років. Згідно з пунктами 15, 16, 18 договору, сторони дійшли згоди, що земельна ділянка передається для садівництва, її цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту землеустрою щодо її відведення.

Пунктом 43 договору визначено, що його невід'ємними частинами є: план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у випадках передбачених законом.

Договір зареєстрований у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2006 року за № 040679100353.

До договору позивачем додано Кадастровий план земельної ділянки, виготовлений Монастирищенським районним відділом ЧРФ ДП «Центр ДЗК», з описом її меж та зазначенням кадастрового номеру земельної ділянки - 7123455500:03:000:1364, наявність обмежень використання цієї земельної ділянки у плані відсутня (а.с. 21).

Із акта приймання-передачі вбачається, що 05.05.2006 року орендодавець передав, а орендар прийняв в користування земельну ділянку, яка є об'єктом договору оренди землі від 14.04.2006 року (а.с. 22).

Відповідно до рішення Цибулівської селищної ради Монастирищенського району Черкаської області від 18.06.2002 року № 3-1, актів обстеження саду від 07.09.2004 року і від 07.06.2005 року (а.с. 127, 128, 129), при роздержавленні земель КСП «Памяті Леніна» було погоджено схему поділу земель колишнього КСП, при цьому сад площею 133,5 га планувалось передати до земель запасу для подальшого розпаювання. При комісійному обстеженні саду в 2004-2005 роках було встановлено, що останні 14 років догляд за садом не проводився, сад потребував реконструкції.

Робочий проект створення багаторічних насаджень в ПП «АГРОТЕК-КВ» с. Цибулів Монастрищенського району Черкаської області, розроблений на замовлення ПП «АГРОТЕК-КВ», затверджений першим заступником Міністра агрополітики України 14.08.2006 року за № 13-4-5/583 (а.с. 63-65).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2011 року у справі № 13/2100 і рішенням господарського суду Черкаської області від 16.06.2011 року у справі № 02/5026/801/2011 було відмовлено в задоволенні позовів Монастирищенської районної державної адміністрації до ПП «АГРОТЕК-КВ» про розірвання договору оренди землі від 14.04.2006 року, зареєстрованого 05.05.2006 року за № 040679100353, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог, позови заявлялись з підстав порушення підприємством умов договору щодо сплати орендної плати (а.с. 131-133, 134-138).

Із листів відділу Держземагентства у Монастирищенському районі від 30.01.2015 року № 0-28-0.3-80/2-15, від 27.03.2015 року № 0-28-0.2-200/2-15, від 31.03.2015 року № 0-28-0.2-205/2-15 слідує, що земельна ділянка площею 144,9932 га, передана в оренду ПП «АГРОТЕК-КВ», відноситься до категорії землі сільськогосподарського призначення, розташована в адміністративних межах Цибулівської селищної ради, проект землеустрою щодо відведення та встановлення меж земельної ділянки не розроблявся, межі земельною ділянки в натурі не визначались, її нормативна грошова оцінка здійснювалась станом на момент укладення договору 05.05.2006 року та 01.01.2010 і 01.01.2015 року (а.с. 31); кадастровий номер, зазначений на кадастровому плані (додатку до договору оренди землі від 14.04.2006 р.) є недійсним (а.с. 116); інформацією про те, коли та на підставі чого був складений кадастровий план даної земельної ділянки, відділ не володіє, зазначений у додатку до договору кадастровий номер у Державному земельному кадастрі відсутній (а.с. 142).

За інформацією відділу Держземагентства у Монастирищенському районі Черкаської області, наданою суду на його вимогу 06.05.2015 року (а.с. 181, 182-204), на земельній ділянці, яка є об'єктом договору оренди землі від 14.04.2006 року, зареєстрованого у Монастирищенському районному відділі Черкаської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 05.05.2006 року, запис у державному реєстрі земель № 040679100353, в результаті проведеної у 2013 році інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, відповідно до постанови КМУ № 513 від 23.05.2013 року «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель», сформовані та внесені до національної кадастрової системи 4 земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами: кадастровий номер 7123455500:03:001:1615 площею 9,0491 га; 7123455500:03:001:1616 площею 19,2554 га; 7123455500:03:001:1617 площею 11,5547 га; 7123455500:03:001:1619 площею 92,503 га.

Таким чином, предметом позову, заявленого прокурором у справі, що розглядається, є визнання недійсними розпорядження відповідача-1 про надання в оренду відповідачу-2 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і договору оренди землі, укладеного відповідачами-1 і 2 на підставі вищеназваного розпорядження, з мотивів їх суперечності нормам земельного законодавства. В разі задоволення позову в цій частині - і про повернення земельної ділянки, що є об'єктом цього договору, державі.

Із зазначених розпорядження районної державної адміністрації і договору вбачається, що правовідносини сторін договору, а відповідно, їх цивільні права та обов'язки, які виникли з них, за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань найму (оренди) земельної ділянки, загальні положення про найм (оренду) визначені параграфом 1 глави 58, про найм (оренду) земельної ділянки, як окремий вид зобов'язань, параграфом 3 глави 58 ЦК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, главами 19, 20 ГК України. Крім того, спірні правовідносини перебувають у сфері дії Земельного кодексу України і Закону України «Про оренду землі», які з урахуванням предмету договору, є спеціальними нормативними актами.

Відповідно до ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Земельним кодексом України в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, визначено, що:

до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя, в т.ч. під багаторічні насадження (п. «а» ч. 2 ст. 22);

земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ч. 3 ст. 78);

суб'єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (п. «в» ч. 1 ст. 80);

у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі, зокрема, районних державних адміністрацій відповідно до закону (ч.ч. 1, 2 ст. 84);

право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч.ч. 1, 6 ст. 93);

громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.ч. 1, 2 ст. 116);

районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для сільськогосподарського використання (п. «а» ч. 3 ст. 122);

передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу (ч.ч. 1, 3 ст. 124);

право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (ст. 125);

до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади (п. 12 розділу «Перехідні положення»).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі», правовідносини пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Законом України «Про оренду землі» в редакції, чинній на період спірних правовідносин, також встановлено, що:

орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6);

договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13);

договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14);

статтею 15 визначено обов'язкові істотні умови договору оренди землі. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом;

передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення (ч. 4 ст. 16);

передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі (ст. 17);

укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 20);

у разі припинення договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором (ст. 34);

до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України (абз. 2 ч. 1 розділу VІІІ Прикінцевих положень).

Законом України «Про землеустрій» в редакції Закону від 22.05.2003 року, чинній станом на січень - квітень 2006 року, тобто на період існування спірних правовідносин, зокрема, встановлено:

землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок (п. «в» ч. 1 ст. 20);

документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. Види документації із землеустрою, зокрема: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (ч. 1, 2 п.п. «д», «и», «і» ст. 25);

проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 1, 2 ст. 50);

встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися (ч.ч. 1, 2, 4, 6 ст. 55);

технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включає, зокрема, кадастровий план земельної ділянки (п. «є» ч. 1 ст. 56);

документація із землеустрою підлягає державній експертизі з метою забезпечення її відповідності вихідним даним та технічним умовам, вимогам законів України, іншим нормативно-правовим актам. Порядок здійснення державної експертизи документації із землеустрою визначається законом (ст. 62).

Статтею 6 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації в редакції Закону від 17.06.2004 року визначено, що об'єктами державної експертизи є документація із землеустрою та документація з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріали і документація державного земельного кадастру.

Постановою КМ України від 26.05.2004 року № 677 затверджено Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (втратила чинність 21.03.2013 року на підставі ПКМУ № 154 від 20.02.2013 року). Згідно з абз. 1 п. 2 зазначеного Порядку, проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, зокрема, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення.

Відповідно до абз. 1, 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Частинами 2, 3 ст. 5 цього ж Закону визначено, що Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.

Законом України «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що:

місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою (ч. 3 ст. 1);

на виконання власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження (ч. 1 ст. 6);

місцева державна адміністрація, зокрема, при здійснені своїх повноважень, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (п. 2 ч. 1 ст. 21).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України, землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил; межування земель - комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до п. «є» ст. 183 ЗК України, одним із завдань землеустрою є підготовка документів, що посвідчують право власності або право користування землею.

Статтею 184 ЗК України визначено, що землеустрій передбачає, зокрема, складання проектів відведення земельних ділянок та встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок (пункти «д» та «е» вказаної норми).

Встановлення на місцевості меж земельних ділянок проводиться за процедурою, визначеною статтею 55 Закону України «Про землеустрій».

В свою чергу, проектом відведення є технічна документація, необхідна для здійснення дій по формуванню земельної ділянки з певним цільовим призначенням як об'єкта права. Розробка проекту відведення здійснюється на підставі статті 50 Закону України «Про землеустрій» згідно Порядку, закріпленому постановою Кабінетом Міністрів України «Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 26.05.2004 року № 677.

Вказаним Порядком визначено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється, зокрема, у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення. Проект відведення земельної ділянки може не розроблятися також в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином нормами Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій» передбачено спрощений порядок надання земельної ділянки в оренду, а саме на підставі технічної документації і таким випадком, зокрема, є надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, за умови, якщо межі якої визначені в натурі.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 абз. 1, ч.ч. 3, 4, 10 ст. 79 1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Отже, наявність кадастрового номеру спірної земельної ділянки і державна реєстрація права відповідача-2 на неї свідчать, що ця земельна ділянка в період спірних правовідносин була сформована як об'єкт земельної власності, було визначено її технічні і економічні характеристики, правовий статус та опис, що в цілому дає можливість виділити її серед інших земельних ділянок.

За змістом цих нормативних актів та з урахуванням встановлених обставин справи суд вбачає, що на підставі оспореного розпорядження відповідача-1, шляхом укладення спірного договору оренди відбулось надання відповідачем-1 в оренду відповідачу-2 земельної ділянки із земель державної власності без складання проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки. Земельна ділянка передавалась в оренду без зміни її цільового призначення, її межі були встановлення в натурі (на місцевості), про що свідчить наявність кадастрового номеру і державна реєстрація правочину. На час прийняття відповідачем-1 оспореного розпорядження і укладення відповідачами спірного договору складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок як обов'язкової підстави для надання її у користування (оренду) земельним законодавством не вимагалось, видання розпорядження і укладення договору оренди землі відповідачем-1 здійснено в межах його повноважень. У зв'язку з необґрунтованістю твердження прокурора про обов'язковість на той час складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок при наданні її у користування (оренду), суд вважає також безпідставними і твердження прокурора про обов'язковість прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, складання плану чи схеми земельної ділянки, акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), проведення висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою.

У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, на яку посилається прокурор як позивач, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

За загальним правилом, згідно з приписами ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Виняток з цього правила становлять правочини, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки не можливо повернути усе одержане за ними.

Така ж правова позиція передбачена ч. 3 ст. 207 ГК України, викладена в п. 2.29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 14.

Відтак, з урахуванням характеру оспореного договору, визнаний недійсним і припинений він може були лише на майбутнє, тому вимога прокурора про повернення земельної ділянки до моменту припинення дії договору є передчасною.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову відповідач-2, крім безпідставності позовних вимог, заявив про застосування позовної давності до позовних вимог, вважаючи цей строк пропущеним прокурором.

Прокурор подав письмові заперечення на заяву відповідача про застосування позовної давності (а.с. 100-104), в якій вважав цей строк ним не пропущеним, в засіданні суду спростовував заяву відповідача з мотивів, викладених у письмовому запереченні.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Статтями 256-258, 260, 261, 263, 264 ЦК України визначено поняття позовної давності, її загальну і спеціальну тривалість, правила обчислення, початок перебігу, умови зупинення і переривання перебігу позовної давності.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За наявності попереднього висновку про не встановлення порушення заявлених в позові прав і охоронюваних законом інтересів держави, в чиїх інтересах виступив прокурор, суд заяву відповідача про застосування позовної давності залишає без задоволення.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини справи повинні підтверджуватись лише належними і допустимими доказами, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, було запропоновано сторонам подати докази в обґрунтування позову і заперечень проти нього, брати участь в засіданнях суду, вони своїми правами скористались на свій розсуд, подали всі наявні у них докази і на їх підставі судом прийнято рішення у справі.

З огляду на викладене суд вважає, що суперечність оспорених розпорядження і договору нормам земельного законодавства, а відповідно і порушення прав і інтересів держави, прокурором не доведено, тому надає перевагу запереченням відповідача-2, а позовні вимоги прокурора з зазначених правових підстав визнає необґрунтованими і в їх задоволенні відмовляє повністю.

На підставі статті 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого прокурор, як позивач, звільнений, в доход держави не стягується.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня підписання.

Повний текст рішення складено і підписано 15.05.2015 року.

Суддя В.М. Грачов