Постанова

від 18.05.2015 по справі 826/5249/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 травня 2015 року № 826/5249/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Ілля" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Ілля» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексу - відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 29 грудня 2014 року № 0000662204.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/5249/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 22 квітня 2015 року.

Сторони в судове засідання 22 квітня 2015 року не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

В судовому засіданні 29 квітня 2015 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі. Відповідач участі повноважного представника не забезпечив, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ілля» (код ЄДРПОУ 24212066) з питань правильності нарахування та сплати до бюджету земельного податку (орендної плати), за результатом якої складено акт перевірки від 12 грудня 2014 року № 600/26-57-22-04/24212066.

Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення підпунктів 14.1.136, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, підпункту 288.5.1. пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а саме: заниження орендної плати за період з 01 квітня 2013 року по 31 жовтня 2014 року в сумі 60676,12 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 29 грудня 2014 року № 0000662204 Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ілля» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем палата за землю з юридичних осіб на загальну суму 75845,15 грн., в тому числі: за основним платежем - 60676,12 грн., за штрафними санкціями - 15169,03 грн.

За результатом адміністративного оскарження, податкове повідомлення - рішення від від 29 грудня 2014 року № 0000662204 - залишено без змін, скарги позивача - без задоволення (копії рішень Головного управління ДФС у місті Києві від 26 лютого 2015 року № 3222/10/26-15-10-08-32 та Державної фіскальної служби України від 16 березня 2015 року №5381/6/99-99-10-01-02-25 міститься в матеріалах справи).

Позивач не погоджується із такими висновками контролюючого органу, та зазначає, що розмір орендної плати встановлено відповідним договором оренди земельної ділянки, а відтак збільшення грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 75845,15 грн. є неправомірною.

Заперечення відповідача співпадають із висновками акту перевірки від 12 грудня 2014 року № 600/26-57-22-04/24212066.

Судом встановлено, що 30 січня 2007 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ілля» та Київською міською радою укладено Договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Орендодавець, на підставі пункту 22 рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року за №339/1549 та рішення Київської міської ради від 28 вересня 2006 року за №37/94, за Актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування земельну ділянку) площею 0,2164 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування павільону - кафе з літнім майданчиком та автостоянкою, місце розташування - 7 квартал Київського лісництва Святошинського лісопаркового господарства у Святошинському районі міста Києві.

Пунктом 2.2 Договору визначено нормативно грошову оцінку земельної ділянки, яка становить 58816,14 грн.

Згідно із пунктом 4.2 Договору, річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,4 % від її нормативної грошової оцінки.

В той же час, підпунктом 11.1 пункту 11 Договору передбачено, що всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням Орендодавця на зміни та/або доповнення до цього Договору є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Таким чином, позивач вражає, що зміна розміру орендної плати у зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу України, в даному випадку, є можливою в разі перевищення розміру земельного податку над ставкою орендної плати, що визначена договором та після повідомлення Орендаря про таке збільшення розміру орендної плати.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-XIV) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податковий кодекс України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податковий кодекс України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV .

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податковий кодекс України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податковий кодекс України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податковий кодекс України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що з набранням чинності Податковий кодекс України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податковий кодекс України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податковий кодекс України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податковий кодекс України.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2014 року у справі № 21-274а14.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Таким чином, на переконання суду, під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі діючого законодавства, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відтак, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ілля» не підлягає задоволенню, а податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 29 грудня 2014 року № 0000662204 не підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своїх дій у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ілля» не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про судовий збір, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 183,08 грн., а тому враховуючи, результат розгляду адміністративної справи та розмір сплаченого судового збору, решта суми судового збору у розмірі 1643,92 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ілля» відмовити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ілля» (код ЄДРПОУ 24212066) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 1643,92 грн. (тисяча шістсот сорок три гривні 92 коп.).

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник