Рішення

від 12.05.2015 по справі 910/6128/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2015Справа №910/6128/15-г

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІСТЕМ СОЛЮШИНС"

про стягнення грошових коштів у розмірі 201 155,71 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Назаренко Р.О. (дов.№09-32/9 від 12.01.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІСТЕМ СОЛЮШИНС" про стягнення грошових коштів у розмірі 191 644,59 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 порушено провадження у справі №910/6128/15-г та призначено її до розгляду на 07.04.2015 року.

02.04.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 07.04.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 12.05.2015, у зв'язку із неявкою відповідача до судового засідання.

Під час судового засідання 12.05.2015 представником позивача підтримано заяву про збільшення розміру позовних вимог, подану ним через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва 05.05.2015 року.

Суд, заслухавши думку представника сторін, дійшов висновку про наступне.

Із поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 148 860,00 грн. суми основної заборгованості, 14 886,00 грн. пені, 1 835,26 грн. - 3% річних та 35 574,45 грн. інфляційної складової боргу.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (п.3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заява позивача про збільшення розміру позовних вимог від 05.05.2015 приймається до розгляду у частині інфляційних втрат та зменшення розміру заявленої суми 3% річних.

Під час судового засідання 12.05.2015 судом роз'яснено, що подальший розгляд даного господарського спору буде розглянуто у межах заявлених позовних вимог із врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, а саме щодо стягнення 148 860,00 грн. суми основної заборгованості, 14 886,00 грн. пені, 1 835,26 грн. - 3% річних та 35 574,45 грн. інфляційної складової боргу.

Представник позивача у судовому засіданні просив позов задовольнити, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.04.2014 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІСТЕМ СОЛЮШИНС» (постачальник) укладено Генеральний договір поставки №1 (надалі - Договір), за умовами якого відповідач зобов'язався протягом строку дії Договору постачати та передавати у власність Позивача обладнання, найменування, кількість та вартість якого визначається сторонами в специфікаціях до Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору Відповідач має здійснювати поставку товару у строк, вказаний у відповідних специфікаціях до Договору. Пунктом 3.2. Договору передбачено, що оплата вартості Товар)', який визначається сторонами відповідною специфікацією, здійснюється Позивачем шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок Відповідача, визначений у Розділі 13 Договору, в порядку, визначеному відповідною специфікацією.

Пунктами 2.4., 2.6. Договору встановлено, що приймання-передача товару за Договором здійснюється за накладними та актами приймання-передачі товару, при цьому датою поставки товару вважається дата підписання сторонами відповідних накладних та актів приймання передачі товару.

Згідно п. 3.3. Договору ціною останнього є сукупна вартість товару, поставленого впродовж дії Договору.

Строк дії Договору, відповідно п. 12.1., становить один календарний рік, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до спливу строку дії Договору письмово не повідомить іншу сторону щодо наміру розірвати Договір.

Також, 04.04.2014 сторонами складено Специфікацію, яка є Додатком №1 до Договору (надалі - Специфікація), відповідно до якої відповідач зобов'язався поставити товар, а саме: 1. Пін-пад INGENICO 3010 PIN PAD Visa PED Approval 4-30020, у кількості 54 шт., вартістю 2 340 грн. з ПДВ за 1 шт., загальною вартістю 126 360 (сто двадцять шість тисяч триста шістдесят) гривень 00 коп. з ПДВ (поставки зі складу в Європі); 2.Пін-пад INGENICO 3010 PIN PAD Visa PED Approval 4-30020, у кількості 36 шт., вартістю 2 640 грн. з ПДВ за 1 шт., загальною вартістю 95 040 (дев'яносто п'ять тисяч сорок) гривень 00 коп. з ПДВ (поставки зі складу в США) - надалі - Товар.

Згідно п. 3 Специфікації, оплата загальної вартості Товару за Специфікацією здійснюється Позивачем шляхом перерахування на поточний рахунок Відповідача, визначений положеннями Договору, у наступному порядку: 221 400 (двісті двадцять одна тисяча чотириста) гривень 00 коп., в т.ч. ПДВ 36 900 (тридцять шість тисяч дев'ятсот) гривень, Позивач сплачує Відповідачу протягом 5 (п'яти) банківських днів, з моменту підписання сторонами Специфікації.

Відповідно п. 4 Специфікації строк поставки товару - 55 (п'ятдесят п'ять) днів з дня оплати Позивачем вартості товару.

Із матеріалів справи вбачається, що замовником здійснено повну оплату Товару за Договором шляхом перерахування грошових коштів у сумі 221 400 (двісті двадцять одна тисяча чотириста гривень) 00 коп. на поточний рахунок Відповідача, що підтверджується меморіальним ордером № 54071 від 07.04.2014 року.

28.04.2014 постачальником здійснено поставку Товару за Договором, але не у повному обсязі, а саме: Пін-пад INGENICO 3010 PIN PAD Visa PED Approval, у кількості 31 шт., вартістю 2 340 грн. з ПДВ за 1 шт., загальною вартістю 72 540 (сімдесят дві тисячі п'ятсот сорок) гривень 00 коп. з ПДВ (поставки зі складу в Європі), що підтверджується Видатковою накладною № 1 від 28.04.2014 та Актом приймання-передачі Товару від 28.04.2014 до Генерального договору поставки №1 від 04.04.2014 року.

Виходячи із умов договору, 02.06.2014 сплинув строк поставки Товару за Договором, а отже станом на 02.06.2014 відповідачем не поставлено за Договором Товар у кількості: 1. Пін-пад INGENICO 3010 PIN PAD Visa PED Approval 4-30020, у кількості 23 шт., вартістю 2 340 грн. з ПДВ за 1 шт., загальною вартістю 53 820 (п'ятдесят три тисячі вісімсот двадцять) гривень 00 коп. з ПДВ (поставки зі складу в Європі); 2. Пін-пад INGENICO 3010 PIN PAD Visa PED Approval 4-30020, у кількості 36 шт., вартістю 2 640 грн. з ПДВ за 1 шт., загальною вартістю 95 040 (дев'яносто п'ять тисяч сорок) гривень 00 коп. з ПДВ (поставки зі складу в США), на загальну суму 148 860 (сто сорок вісім тисяч вісімсот шістдесят) гривень 00 коп.

З метою досудового врегулювання даного спору, 02.12.2014 позивачем вручено керівнику Відповідача вимогу вих. №20-6/121 від 02.12.2014 про сплату боргу за Договором та нарахованої пені.

Оскільки, станом на 23.02.2014 Товар у повній кількості не поставлений, грошові кошти на користь позивача не повернуті, ПАТ «Промінвестбанк» звернувся із даним позовом до суду, заявивши до стягнення 148 860,00 грн. основного боргу, 14 886,00 грн. пені, 1 835,26 грн. - 3% річних та 35 574,45 грн. інфляційних втрат за 267 днів прострочення виконання обов'язку з поставки товару.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Положеннями статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Як встановлено судом, 04.04.2014 між сторонами укладено генеральний договір поставки №1, який за своєю правовою природою є договором поставки, а тому правовідносини між сторонами за даним договором регулюються Главою 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Норми статті 265 Господарського кодексу України кореспондуються із положеннями статті 712 Цивільного кодексу України.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та здійснив перерахування оплати за договором, як то передбачено умовами договору поставки.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив поставку товару на загальну суму 148 860,00 грн.

Нормами статті 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Так, оскільки позивачем обрано спосіб реалізації своїх прав шляхом повернення попередньої оплати та направлено вимогу про повернення суми оплати у розмірі 148 860,00 грн., враховуючи, що відповідачем не надано жодного доказу на спростування доводів позивача, тому суд дійшов висновку про наявність обов'язку відповідача сплатити на користь позивача 148 860,00 грн. попередньої оплати.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.2. Договору, у разі порушення строків поставки Товару Відповідач сплачує Позивачеві за його письмовою вимогою неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується неустойка, від вартості недопоставленого Товару за кожний прострочений день протягом всього строку прострочення, але не більше 10 (десяти) відсотків від вартості недопоставленого Товару.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору. приписів ст. 232 Господарського кодексу України, та положення ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір пені, що підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача за цим позовом становить 14 886 (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість) гривень 00 коп.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 35 574,45 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 1 835,26 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІСТЕМ СОЛЮШИНС" про стягнення грошових коштів у розмірі 201 155,71 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сістем Солюшинс» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, 18-а; ідентифікаційний код 38150348) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, місто київ, провулок Шевченка, 12; ідентифікаційний код 00039002) 148 860 9сто сорок вісім тисяч вісімсот шістдесят) гривень 00 копійок основного боргу, 14 886 (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість) гривень 00 копійок пені, 1 835 (одну тисячі вісімсот тридцять п'ять) гривень 26 копійок відсотків річних, 35 574 (тридцять п'ять тисяч п'ятсот сімдесят чотири) гривні 45 копійок інфляційних втрат та 4 023 (чотири тисячі двадцять три) гривні 11 копіойк витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 12.05.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 18.05.2015 року

Суддя К.В. Полякова