Рішення

від 14.05.2015 по справі 911/1575/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2015 р. Справа № 911/1575/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства Фірми «Миксем»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчі товари»

про стягнення 19350,44 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача : Семеняко О.М. - директор

Летошко О.П., Заворотня Т.М., довір. № 9 від 13.05.2015 р.

від відповідача : Білоус С.П. - керівник (наказ № 01-к від 11.08.1997 р.)

Обставини справи:

Приватне підприємство Фірма «Миксем» (далі - ПП Фірма «Миксем», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчі товари» (далі - ТОВ «Господарчі товари», відповідач) про стягнення 19350,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставку товару відповідно до договору поставки № 4/13 від 02.01.2013 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 19350,44 грн. основного боргу.

14.05.2015 р. до господарського суду Київської області позивачем було подано правове обґрунтування позовних вимог № 22 від 14.04.2015 р.

14.05.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Господарчі товари» було подано відзив № 11 від 12.05.2015 р., відповідно до якого відповідач зазначив, що позивачем не було зараховано в оплату основного боргу 500,00 грн., сплачених відповідачем 03.04.2015 р. згідно платіжного доручення № 287, у зв'язку з чим просив відкласти розгляд справи для складання акту звіряння взаємних розрахунків.

У судовому засіданні 14.05.2015 р. представники позивача зазначили, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 18850,44 грн., керівник відповідача підтвердив наявність заборгованості в сумі 18850,44 грн. перед ПП Фірмою «Миксем».

У судовому засіданні 14.05.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

02.01.2013 р. між Приватним підприємством Фірмою «Миксем» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Господарчі товари» (покупець) було укладено договір поставки № 4/13, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

У відповідності з п. 2.1 договору поставка товарів проводиться за згодою сторін.

Згідно з п. 5.2 договору оплата за товар проводиться готівкою або безготівковим розрахунком по мірі реалізації товарів, кожні 10 днів.

ПП Фірмою «Миксем» на виконання умов договору поставки № 4/13 від 02.01.2013 р. було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 80222,84 грн., що підтверджується накладними, у тому числі - № 6 від 23.01.2013 р. на суму 2511,06 грн., № 1 від 08.02.2013 р. на суму 3526,92 грн., № 8 від 27.02.2013 р. на суму 1276,08 грн., № 5 від 26.03.2013 р. на суму 3006,80 грн., № 6 від 15.04.2013 р. на суму 1097,88 грн., № 3 від 16.05.2013 р. на суму 2836,14 грн., № 3 від 11.06.2013 р. на суму 2690,40 грн., № 5 від 11.07.2013 р. на суму 1157,46 грн., № 6 від 13.08.2013 р. на суму 3915,30 грн., № 6 від 25.09.2013 р. на суму 3222,42 грн., № 1 від 23.10.2013 р., № 2 від 06.11.2013 р. на суму 1828,02 грн., № 4 від 25.11.2013 р. на суму 2643,78 грн., № 6 від 25.11.2013 р. на суму 2065,20 грн., № 8 від 16.12.2013 р. на суму 3937,44 грн., № 1 від 03.02.2014 р. на суму 1996,92 грн., № 3 від 17.04.2014 р. на суму 7894,32 грн., № 1 від 02.07.2014 р. на суму 1121,64 грн., № 2 від 02.07.2014 р. на суму 65,88 грн., № 5 від 20.08.2014 р. на суму 3227,16 грн., № 1 від 02.10.2014 р. на суму 6592,02 грн., № 1 від 12.11.2014 р. на суму 8218,44 грн., № 2 від 10.12.2014 р. на суму 3931,74 грн., № 5 від 29.01.2015 р. на суму 8453,70 грн.

ТОВ «Господарчі товари» було частково оплачено поставлений позивачем товар на суму 39552,06 грн., що підтверджується відповідними виписками з банківського рахунку позивача щодо руху коштів, а також було повернуто товар на суму 21320,32 грн., що підтверджується видатковими накладними, у тому числі - № ВП-0000059 від 26.09.2013 р. на суму 12,54 грн., № ВП-0000028 від 21.03.2014 р. на суму 3798,42 грн., № ВП-0000057 від 01.07.2014 р. на суму 116,28 грн., № ВП-0000064 від 05.08.2014 р. на суму 432,00 грн., № ВП-0000095 від 10.12.2014 р. на суму 610,80 грн., № ВП-000000 від 29.01.2015 р. на суму 6665,10 грн., № ВП-0000002 від 29.01.2015 р. на суму 3124,44 грн., № ВП-0000006 від 27.02.2015 р. на суму 6560,76 грн.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем у повному обсязі за договором поставки № 4/13 від 02.01.2013 р., останній і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Так, ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У своєму відзиві відповідач посилався на те, що позивачем не було враховано здійсненої відповідачем часткової сплати заборгованості за договором поставки № 4/13 від 02.01.2013 р. в сумі 500,00 грн., здійсненої відповідачем 03.04.2015 р. згідно платіжного доручення № 287.

Разом з тим, судом встановлено, що заборгованість за поставлений товар за договором поставки № 4/13 від 02.01.2013 р. становить 18850,44 грн., оскільки 500,00 грн. основного боргу було погашено відповідачем до подання позову у даній справі (дата направлення даного позову до суду згідно відбитку поштового штемпеля на конверті - 07.04.2015 р.).

З огляду на встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача за договором поставки № 4/13 від 02.01.2013 р. підлягають задоволенню в сумі 18850,44 грн.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Приватного підприємства Фірми «Миксем».

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі, зокрема, в частині покладення на відповідача понесених позивачем витрат на послуги адвоката, слід зазначити наступне.

В обґрунтування витрат позивача на послуги адвоката суду було надано договір про надання правової допомоги (послуг адвоката) б/н від 26.03.2015 р. між позивачем та адвокатом Святною О.В., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Святної О.В. № 141 від 20.10.1994 р., акт розрахунку витраченого адвокатом часу від 02.04.2015 р. на суму 487,20 грн., квитанцію до прибуткового касового ордеру від 02.04.2015 р. на суму 400,00 грн.

Слід зазначити, що статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру» оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, а також наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених ПП Фірмою «Миксем» витрат по оплаті за договором про надання правової допомоги у розмірі 400,00 грн. в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України.

Отже, витрати по сплаті судового збору та витрати на оплату послуг адвоката покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчі товари» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 292, код 24886920) на користь Приватного підприємства Фірми «Миксем» (15539, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Павлівка, вул. Кільцева, 3, код 14218777) - 18850 (вісімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят) грн. 44 коп. основного боргу, 389 (триста вісімдесят дев'ять) грн. 66 коп. витрат на адвокатські послуги, 1779 (одну тисячу сімсот сімдесят дев'ять) грн. 75 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 19.05.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна