Рішення

від 12.05.2015 по справі 922/1438/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2015 р.Справа № 922/1438/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слава", м. Харків до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, смт. Бабаї, Харківська область про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Бойкова К.В., дов.№ б/н від 04.03.2015р.

відповідача - ОСОБА_3 дов від 11.05.2015року.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Слава" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, в якій просить суд стягнути з відповідача 35002, 99грн. основного боргу, 3% річних в сумі 394,39грн., пені в сумі 3774,76грн., інфляційних витрат в сумі 3460, 63грн., посилаючись на укладення між сторонами договору поставки, відповідно до якого позивач в період з 01.07.2014року по 12.12.2014рокупередав відповідачеві товар по видатковим накладним товар на суму 35 002,99грн., вищевказаний товар був прийнятий відповідачем, однак відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, не здійснив, вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду від 13.03.2015 року порушено провадження у справі№922/1438/15, розгляд справи призначено на 02.04.2015року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 02.04.2015 року від представника позивача супровідним листом (вх. №12957) надійшли документи, на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 13.03.2015 року.

Ухвалою господарського суду від 02.04.2015року, у зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача, розгляд справи відкладено до 28.04.2015року.

Ухвалою господарського суду від 28.04.2015року, продовжено строк розгляду спору по справі №922/1438/15 до 26.05.2015року, відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування документів. Розгляд справи відкладено до 12.05.2015року.

Представник позивача в судовому засіданні 12.05.2015 року позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.05.2015року заперечував проти заявлених позовних вимог, через канцелярію господарського суду (вх. №18563 від 12.05.2015року) надав відзив на позовну заяву в якому, зокрема, вказував на те, що за усною домовленістю між сторонами здійснювались в готівковій формі шляхом оплати товару в касу постачальника , про те доказів оплати відповідач не має змоги надати, у зв'язку із викраденням бухгалтерської документації.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача , суд встановив наступне.

03 січня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "СЛАВА" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір поставки № 1 відповідно до якого Позивач зобов'язався поставити і передати у власність Відповідача, а Відповідач, в свою чергу, - прийняти та оплатити товар (ковбасні вироби, кондитерські вироби, далі - товар).

Згідно з п. 2.2. Договору асортимент і кількість кожної партії товару визначається за погодженням сторін при оформленні заявки і зазначається в видаткових накладних.

Згідно з п.4.4 договору передбачено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання видаткової накладної на товар покупцем. Ризик випадкового знищення товару з моменту його передачі постачальником покупцю несе покупець.

Згідно п.5.3. договору визначено, що покупець оплачує поставлений товар на протязі двадцяти одного календарного дня з моменту отримання товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або внесення грошових коштів в касу постачальника , або в іншій формі по узгодженню сторін , про що складається додаткова угода до цього договору.

Як встановлено матеріалами справи, позивач на виконання умов Договору поставив в період з 01 липня 2014 року по 12 грудня 2014 року Відповідачу товар на загальну суму 35 002,99 гривні, що підтверджується підписаними з обох сторін видатковими накладними(а.с.10- а.с.21) . Зазначені накладні підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач в порушення ст. ст. 526 Цивільного кодексу України та умов договору поставки № 1від 03.01.2014року вартість поставленого позивачем товару не сплатив, неоплаченою залишилась заборгованість в сумі 35002,99 грн., що підтверджує вище переліченими первинними документами .

Відповідач в процесі розгляду справи заперечував проти заявлених позовних вимог , вказував на те, що при підписанні договору поставки №1 від 03.01.2014року сторонами не був визначений граничний термін оплати товару у п.5.3. вказаного договору , надав для огляду в судовому засіданні свій примірний оригіналу договору поставки .

Дійсно, при дослідженні судом примірника оригіналу договору поставки наданого відповідачем, вбачається відсутність визначеного граничного терміну оплати товару, оскільки в примірнику договору відсутній термін на протязі якого повинна бути здійснена оплата , у зв'язку із чим , суд вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного договору поставки, за яким сторони не визначали кінцевий строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар.

У зв'язку з чим, покупець (відповідач у даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, з врахуванням вимог вимог діючого цивільного законодавства, а саме: 692ЦК України, однак, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором, а саме п.4.4. договору та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України не оплатив поставлений товар на суму 35002,99 грн. у зв'язку з чим, заборгованість останнього на час розгляду даної справи складає 35002,99грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Як вказано вище, у відповідності до ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, зокрема і ст. 692 ЦК, яка знаходиться у розділі про угоду купівлі-продажу в ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" судам роз'яснено порядок застосування ч. 1 ст. 692 ЦК України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу у співвідношенні з ч. 2 ст. 530 ЦК України. Зокрема, зазначено таке: відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).

Таким чином, позивач не повинен був попередньо надсилати відповідачу вимогу про оплату товару в порядку ст. 530 ЦК України, оскільки зобов'язання провести розрахунок у відповідача виникло з моменту передачі йому товару на підставі ст. 692 ЦК України.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Таким чином, з моменту отримання товару за накладними, у відповідача виник обов'язок по оплаті цього товару.

Станом на момент розгляду справи відповідач заборгованості в розмірі 35002,99 грн. за отриманий за договором поставки товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 35002,99 грн., що в свою чергу є підставою для задоволення позовних вимог.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п.6.2 договору просить стягнути з відповідача пеню, що згідно розрахунку позивача становить 3774,76 грн. та на підставі ст.625 ч.2 ЦК України просить стягнути з відповідача 3460,63 грн. інфляційних та 394,39 грн. 3% річних

За п.6.2 договору, у випадку несвоєчасної оплати послуг Зберігача Емітент сплачує пеню в розмірі п'яти відсотків від суми заборгованості за кожний день прострочки .

Відповідно до ст. ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

З огляду на вимоги ч.1 ст. 4-7 і ст. 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується ( п.1.12 Постанови № 14).

Виходячи з умов договору, суд вважає, що позивач неправомірно здійснив розрахунок вказаних величин .

Вказані величини мають бути обраховані по кожному платежу окремо за період з дати виникнення боргу за окремі періоди оскільки загальна сума заборгованості (35002,99грн.) складається з сум боргу, які виникли за окремі періоди починаючи з липня 2014 року.

Крім того, дані величини мають бути обраховані з урахуванням ст.232 п.6 ГК України та того, що індекс інфляції має нараховуватись в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.

Суд вправі здійснити самостійно розрахунок, однак, суд не має права самостійно встановлювати періоди нарахування.

За приписами ст.54 ГПК України, позовна заява має містити, серед іншого, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються.

Ухвалою від 13.03.15, суд зобов'язав позивача надати розрахунок пені, річних та інфляційних по кожному платежу окремо, однак позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору.

Відповідно до ст.81 ч.1 п.5 ГПК України, Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат суд визнав виконаними не вірно, оскільки по-перше, позивачем не визначений період нарахування як 3% річних, так і інфляційних втрат, зазначена лише загальна кількість днів прострочення при розрахунку 3% річних, що позбавляє суд можливості перевірити правильність застосування позивачем положень ст. 625 ЦК України. Внаслідок відсутності докладних, обґрунтованих розрахунків заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, неможливістю визначення періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, суд визнав зазначені вимоги необґрунтованими та недоведеними.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в розмірі 35002, 99грн. основного боргу. В частині вимог про стягнення 3% річних в сумі 394,39грн., пені в сумі 3774,76грн., інфляційних витрат в сумі 3460, 63грн. позов слід залишити без розгляду.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити про те, що після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду у вказаній частині, позивач має право звернутися з відповідним позовом до господарського суду в загальному порядку.

Витрати, пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст. 49, ст.81 ч.1 п.5, ст.82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАВА" (61178, м. Харків, Шосе Салтівське, б.260, кв.40, код 32952077) - 35002,99грн. основного боргу , витрати по сплаті судового збору в сумі 1500,03грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовні вимоги залишити без розгляду на підставі п.5 ст.81 ГПК України.

Повне рішення складено 14.05.2015 р.

Суддя О.О. Присяжнюк