Рішення

від 14.05.2015 по справі 922/1715/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2015 р.Справа № 922/1715/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Березкіній А.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокард", м. Київ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ про стягнення 82585,36 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокард" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості в сумі 82495,36 грн., з яких: 67700,00 грн. - сума основного боргу, 6543,63 грн. - пеня, 569,36 грн. - 3% річних та 7772,37 грн. - інфляційні нарахування.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору №АК 3390 від 01.02.2011 р. щодо оплати грошових коштів на користь позивача.

Як вбачається зі змісту позовних вимог позивачем при визначенні ціни позову помилково розраховано суму боргу заявлену до стягнення в розмірі 82495,36 грн., оскільки фактично позивачем заявлено вимоги на загальну суму 82585,36 грн., з яких: 67700,00 грн. - сума основного боргу, 6543,63 грн. - пеня, 569,36 грн. - 3% річних та 7772,37 грн. - інфляційні нарахування.

Згідно ч. 3 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

За таких обставин, суд визначає ціну позову в розмірі 82585,36 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 березня 2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 27 квітня 2015 року о 11:30 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.

27 квітня 2015 року позивач через канцелярію суду надав клопотання (вх. №16960), в якому просить суд долучити до матеріалів справи документи на виконання ухвали господарського суду Харківської області від 26 березня 2015 року згідно додатку зазначеного у клопотанні. Дане клопотання задоволено судом та надані документи долучені до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року було відкладено розгляд справи на 14 травня 2015 року о 14:20 год.

07 травня 2015 року представник позивача електронною поштою надіслав розрахунок заборгованості станом на 13.03.2015 р. для долучення до матеріалів справи.

Наданий документ був досліджений та долучений судом до матеріалів справи.

Представник позивача у призначене судове засідання 14.05.2015 р. не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач в призначене судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав.

Копія ухвали про порушення провадження у справі, надіслана на адресу відповідача: АДРЕСА_1, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а також у наданому до матеріалів справи листі відповідача про повідомлення поштової адреси, проте була повернута підприємством зв'язку до господарського суду з посиланням на закінчення терміну зберігання.

Також, копія ухвали господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року була надіслана відповідачу 29 квітня 2015 року на вищезазначену адресу, проте її не повернуто підприємством зв'язку.

Відповідно до п.п.1), 2) п.1 Розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 р. N 958 нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Згідно п.2 Розділу ІІ Нормативів при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

У п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам України надано роз'яснення, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, інформація про час і місце розгляду справи №922/1715/15 була розміщена на сторінці господарського суду Харківської області (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (http://hr.arbitr.gov.ua/sud5023), доказом чого є Витяг з веб-сторінки офіційного сайта.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01 лютого 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокард" (позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) був укладений договір № АК 3390, за умовами якого позивач від свого імені, за дорученням та за рахунок відповідача, за винагороду придбає в торгових точках нафтопродукти, інші товари та додаткові сервіси (далі-товари) для забезпечення автотранспортних засобів відповідача на території України та за межами митної території України, а відповідач, в свою чергу, отримує товари у торгових точках відповідно до умов договору й додатків до нього, а також оплачує товари та послуги в порядку та на умовах, передбачених договором та додатками до нього.

Відповідно до п. 1.4 договору позивач надає відповідачу послуги, що включають: організацію технологічного процесу відпуску товарів відповідачу в торгових точках; організацію процесу обробки та обліку кількості товарів, отриманих відповідачем у торгових точках; кодування, персоналізацію, видачу, заміну, вилучення та облік; надання відповідачу інформації про операції, а також документів бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з п. 2.1 договору відповідач перераховує на розрахунковий рахунок позивача кошти у розмірі та на умовах, обумовлених сторонами в додатку № 2 до цього договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що вартість отриманих відповідачем товарів обліковується позивачем на підставі отриманої від торгових точок документальної та технологічної інформації за операціями відповідача.

Відповідно до п. 2.3 договору, ціни на товари відповідають поточним готівковим/безготівковим роздрібним цінам торгових точок.

Згідно п.2.6. договору сторони домовились щомісячно здійснювати прийом-передачу товарів, а також звірку взаєморозрахунків з підписанням відповідного акта. При відсутності на протязі 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання акта письмової заяви відповідача з зазначенням причин неможливості підписання акта, товари за договором вважаються прийнятими відповідачем в повному обсязі та без зауважень.

Відповідно до п. 2.8 договору на кожного клієнта заводяться Реєстр операції , в якому фіксуються обсяги отриманих товарів і послуг, а також платежі сторін за цим договором.

Згідно з п. 3.1 договору відповідач зобов'язаний вчасно здійснювати платежі за цим договором.

Пунктом 4.4.3 договору передбачено, що позивач має право: вимагати від відповідача відшкодування всіх сум заборгованості, що виникли унаслідок використання картки з порушенням умов цього договору; виставляти відповідачу рахунки на оплату за товари та послуги.

Згідно з п. 8.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до закінчення терміну дії останньої виданої (додатково отриманої або заміненої) або активованої для використання за цим договором картки, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Разом з тим, 17 лютого 2014 р. між сторонами було укладено угоду про вартість послуг компанії й умов платежу, що є додатком № 2 до договору № АК 3390 від 01.02.2011 р., за умовами якої визначено найменування послуги, вартість за кожну картку, а також нижченаведене.

Відповідно до п. 2 угоди оплата послуг здійснюється відповідачем на банківський рахунок позивача тільки за фактом їх отримання на підставі виставлених рахунків або акту приймання - передачі товарів та послуг і звірки розрахунків, або звіту комісіонера, не пізніше 3-х робочих днів з дати виставлення відповідного документа.

Пунктом 4 угоди передбачено, що відповідач заявляє, що планований середньомісячний обсяг споживання товарів за цим договором становить 160000 грн.

Пунктом 7 угоди передбачено, що у випадку неотримання рахунку відповідач має право виконувати платежі за цим договором на підставі будь-якої інформації, отриманої від позивача, у тому числі виписки з РО відповідача, акту, звіту комісіонера, отриманих від позивача даних про залишки коштів, перерахованих відповідачем на банківський рахунок позивача, а також цього договору.

На умови виконання договору позивачем були надані відповідачу товари та послуги за період з вересня 2014 року по грудень 2014 року, що підтверджується актами приймання-передачі товарів та послуг і звірки розрахунків за нафтопродукти та послуги за договором № АК 3390 від 01.02.11 р., а саме: актом від 30.09.2014 р. на суму 153187,63 грн., актом від 31.10.2014 р. на суму 91505,26 грн., актом від 30.11.2014 р. на суму 114152,38 грн.,

Копії зазначених документів долучені до матеріалів справи.

Відповідачем за період з 01.10.2014 р. по 31.03.2015 р. було частково оплачено надані товари та послуги, що підтверджується витягами банку, доданими до матеріалів справи (арк. справи 88-244).

Як було узгоджено сторонами в з п. 5 угоди, оплата за товари проводиться відповідачем на підставі рахунків, які позивач виставляє відповідачу факсом або e-mail з періодичністю не рідше одного разу на тиждень. Виставлений рахунок вважається отриманим відповідачем, за винятком випадків, коли відповідач доведе інше. Оригінали виставлених рахунків позивач надсилає відповідачу щомісяця. Оплату має бути здійснено відповідачем у повному обсязі не пізніше 3 робочих днів, включаючи дату виставлення рахунку.

Таким чином, неоплаченими відповідачем залишились рахунки-фактури № АК- 0004677 від 13.11.2014 р., № АК-0004909 від 04.12.2014 р., № АК-0005104 від 22.12.2014 р., АК-0005141 від 25.12.2014 р., АК- 0005173 від 29.12.2014 р., а рахунок № АК- 0004867 від 01.12.2014 р. оплачений частково на суму 16000 грн.

Враховуючи вищевикладене, в порушення договірних умов відповідач свої зобов'язання по сплаті за поставлений товар виконував не належним чином, що призвело до утворення заборгованості відповідача перед позивачем на суму 67700 грн. станом на момент звернення позивача з відповідним позовом до суду, що підтверджується матеріалами справи та наданими доказами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Таким чином, суд приходить до висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару та послуг та діючого законодавства, тому визнає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором №АК 3390 від 01.02.2011 р. у розмірі 67700 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 6543,63 грн. - пені, 569,36 грн. - 3% річних та 7772,37 грн. - інфляційних нарахувань, суд виходить з наступного.

Позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню в розмірі 6543,63 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п.5.2. договору сторони узгодили, у разі порушення термінів оплати відповідч сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості від суми, виниклої заборгованості за кожен день прострочення платежу.

З огляду на положення ст.ст. 253-255 ЦК України, право нарахування пені, річних виникає у кредитора з наступного дня після спливу кінцевого терміну виконання зобов'язань, а також при нарахуванні пені необхідно враховувати приписи ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені в розмірі 6543,63 грн., судом встановлено, що сума пені дорівнює 6453,63 грн.

За таких обставин, суд визнав позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені обґрунтованими та підлягаючими задоволенню частково в розмірі 6453,63 грн. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 90 грн. суд вважає за необхідне відмовити.

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом було здійснено перерахунок 3% річних за період та інфляційних витрат з 17.11.2014 р. по 13.03.2015 р. за допомогою системи "Законодавство" та встановлено, що розрахунок позивача є вірним.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 569,36 грн. та 7772,37 грн. інфляційних витрат станом на 13.03.2015 р. за прострочення виконання грошового зобов`язання підлягають задоволенню як правомірні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1825,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 526, ч.1 та ч.3 ст.549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України; 174, 193, 216, 217, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 82495,36 грн.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокард" (04086, м. Київ, пров. Чаплигіна, буд. 21, код ЄДРПОУ 37405808) 67700,00 грн. - сума основного боргу, 6453,63 грн. - пені, 569,36 грн. - 3% річних, 7772,37 грн. - інфляційних нарахувань, та 1825 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті частині позову в сумі 90 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 19.05.2015 р.

Суддя І.О. Чистякова